Зустріч із криворізьким художником, викладачем факультету мистецтв Л. Давиденком

    14 травня 2015 року у читальній залі суспільних наук наукової бібліотеки Криворізького педагогічного інституту відбулася зустріч із заслуженим художником України, головою Криворізької міської організації Національної спілки художників України, викладачем факультету мистецтв Леонідом Федоровичем Давиденком.


    Два десятиріччя цей митець присвятив станковому живопису та графіці. Діапазон його мистецьких інтересів охоплює широкий спектр різних видів і жанрів образотворчості – але лейтмотивом творчості художника завжди залишалася національна тематика. На сьогодні Леонід Федорович створив більше шестисот живописних робіт і понад тисячу графічних творів.

    На творчому заході були присутні студенти факультету української філології та природничого факультету, викладачі та бібліотекарі інституту (всього 70 осіб).

    Захід супроводжувався експозицією картин Л. Ф. Давиденка. Було представлено полотна народознавчої тематики, виконані в різних живописних техніках. Експозиція викликала неабиякий інтерес у присутніх, які в очікуванні початку зустрічі насолоджувались творами знаного криворізького митця.

         

           

          


    Модератори зустрічі головний бібліограф Світлана Олегівна Кочерга та бібліотекар І категорії Олена Володимирівна Шмалько привітали гостя та коротко розповіли про його життєвий і творчий шлях. Відтак запросили Леоніда Федоровича до слова.

    Художник розпочав зустріч з розповіді  про своє дитинство – джерело, з якого зійшли перші ростки його таланту. Довгими зимовими вечорами юний митець із друзями влаштовували власні конкурси малюнків – і вдома, і у школі вони відточували майстерність, копіюючи картини, написані дорослими. Майбутній художник багато читав і був частим гостем у місцевій бібліотеці, а ще – перемальовував ілюстрації з уподобаних книжок. Мріяв піти до армії, і стати там художником – та цій мрії не судилося здійснитися. Юні роки пан Леонід провів, випробовуючи себе в багатьох робітничих професіях – але серце його завжди належало мистецтву, і жоден фах не приніс йому омріяного задоволення від творчої самореалізації.
    Леонід Федорович розповів ліричну історію свого знайомства з майбутньою дружиною – Наталією Білою – його музою, жінкою, яка надихає його на творчість, та поділився спогадами про свій переїзд до Кривого Рогу в 1978 році.
    У 1991 році пан Леонід закінчив художньо-графічний факультет Криворізького педагогічного інституту і відтоді працював на формуванням власного мистецького «я». Саме на ХГФ він розпочав свою творчу діяльність, надихнувшись молодою енергією своїх однокурсників.
 


    Леонід Федорович намагається присвятити творчості весь свій вільний час. На його думку, в роботі художника надзвичайно важливі мотивація і сила волі, дисциплінованість, зосередженість на творчій праці. Пан Леонід мріяв стати художником ще у школі, і з ранніх літ поставив собі за мету опанувати мистецтво образотворчості.
    Митець майже не продає і не дарує свої картини, лише іноді залишаючи деякі з них у музеях, де вони експонуються. Леонід Федорович переконаний, що в картинах важлива не краса, а оригінальність творчого задуму і нестандартний підхід до його втілення. Мистецтво повинно викликати зацікавленість ідеєю автора, надихати на роздуми, власні інтерпретації творів. Талановитому митцю не обов’язково для портрета малювати з натури, суворо дотримуючись реалістичного зображення своєї моделі – він може, ґрунтуючись навіть на швидкоплинному враженні від людини, вибудувати власну інтерпретацію її образу і на цій основі створити оригінальний художній твір.
    Пан Леонід переконаний, що кожен художник має прославляти насамперед рідний край і вивчати творчість митців своєї Батьківщині. Сучасні майстри повинні не ламати усталені мистецькі традиції, а модернізувати їх новими формами художнього самовираження.
    Модератор зустрічі С. О. Кочерга зачитала вірш криворізької поетеси Любові Баранової, присвячений Леоніду Давиденку. Сам художник також іноді пише вірші і охоче продекламував аудиторії декілька вибраних власних поезій.

     Після цього пан Леонід поділився особистим – розповів про своє родинне життя та про найдорожчих людей – дружину, дочку й онуку.
    На завершення зустрічі митець відповів на питання аудиторії – розповів, що викликає в нього посмішку, поділився секретами творчості – родзинками власної образотворчої техніки і особливостями свого творчого бачення, розповів про свої мрії та творчі плани.

Зустріч з криворізьким поетом і прозаїком Максимом Кабіром

    29 квітня 2015 року у читальній залі бібліотеки головного корпусу Криворізького педагогічного інституту відбулась творча зустріч з криворізьким письменником Максимом Кабіром.
 


    На заході були присутні студенти історичного факультету та факультетів української філології, іноземних мов і початкового навчання, бібліотекарі, працівники структурних підрозділів КПІ, а також помічник директора інституту, кандидат філологічних наук Марина Володимирівна Варданян, доктор філологічних наук, професор Світлана Іванівна Ковпік, завідувач кафедри всесвітньої історії, кандидат історичних наук, доцент Олександр Іванович Кожухар, кандидат філологічних наук, доцент кафедри російської філології та зарубіжної літератури Ольга Ігорівна Гамалі. Всього на заході були присутні 80 осіб.


     Під час проведення заходу експонувалась книжкова виставка «Максим Кабір: поет і вільнодумець», на якій було представлено 21 документ.
 


    Модератор заходу, бібліограф ІІ категорії Олена Володимирівна Кулаковська привітала М. Кабіра, коротко розповіла про його творчу біографію та поточну діяльність, продекламувала вірші Ю. Камінського, присвячені письменнику. Олена Володимирівна розповіла про джерела натхнення М. Кабіра, більшістю з яких є класика російської та зарубіжної літератури.  Відтак запросила письменника до слова, а аудиторію заохотила активно ставити гостю питання.
 

    М. Кабір продекламував кілька віршів, у яких художньо осмислив атмосферу вітчизняних сільських ландшафтів. Дещо осторонь у низці цих поезій стояв твір, написаний у формі діалогу італійського диктатору Беніто Мусоліні та його вірної супутниці Клари Петаччі, яка відмовилась залишити його навіть перед лицем неминучої загибелі.
    Завідувач сектору інформаційних технологій та комп’ютерного забезпечення Юрій Юрійович Гавенко поставив гостю перше питання: що М. Кабір почав писати спочатку – прозу чи поезію? Письменник розповів, що у шкільні роки, як і більшість хлопців, не розумів і не любив поезію; тому свій творчий шлях розпочав із прози, а свій перший вірш написав на першому курсі інституту.
    Максим Кабір продовжив захід сатиричним віршем, присвяченим криворізькій традиції замовляти великі барвисті бігборди на честь ювілеїв та інших особистих визначних дат містян. У цьому творі поет поділився своїми враженнями від місця таких малих архітектурних форм у ландшафті Кривого Рогу.
    Після цього пан Максим розповів про свою участь у різноманітних мистецьких фестивалях і заходах і поділився спогадами про Юрія Камінського – нині покійного видатного криворізького поета.
    І знову – поезія. Числені вірші, що вирізнялись як злободенною проблематикою, так і оригінальною формою не залишили байдужим жодного слухача. Левова частка прочитаних творів була присвячена роздумам про життя рідного міста, його соціокультурним проблемам, ментальності та побуту його жителів.
 


    Після цього М. Кабір запросив присутніх творчих студентів, які також пишуть вірші наприкінці заходу поділитися з аудиторією своїми творами.
    Відповідаючи на питання про дещо скептичну риторику щодо рідного міста, викликане віршами, насиченими особливо гострим соціальним пафосом, поет слушно зауважив, що його істинне ставлення до рідного міста найкраще видно з того факту, що він досі не залишив Кривий Ріг, і не планує цього робити у майбутньому.
    Наступне питання М. Кабіру торкалось зміни його відношення до рідної країни у світлі останніх історичних подій, свідками яких нам нині доводиться бути. Відповідаючи на це запитання, поет наголосив на тому, що відчуває відразу до будь-якої пропаганди, яка сьогодні досягла надзвичайно великих масштабів у мейнстримовому інформаційному просторі.
    Відповіддю на питання про можливість у майбутньому прочитати вірші поета рідною мовою стало зізнання М. Кабіра у тому, що він недостатньо володіє українською для того, щоб створювати нею поетичні твори.
    На питання однієї з присутніх студенток про випадки суспільного тиску на його творче самовираження, пан Максим зазначив, що сьогодні значних змін зазнала не лише роль поета у суспільстві, але й вся динаміка взаємодії публіки, яка живе у надзвичайно інформаційно насиченому культурному просторі, та поета, який нині є лише одним з багатьох творців сучасного літературного продукту. Поети стали нецікавими суспільству; а відтак і суспільство стало нецікаве багатьом поетам. М. Кабір зауважив, що він не відчуває себе поетом, і пише близько дванадцяти віршів на рік – по слідам свіжих вражень повсякденного життя.
    Пан Максим розповів і про свою участь у музичних проектах – у 90-х роках він брав участь у створенні гурту, де йому, як знаному шанувальнику красного письменства доручили складати вірші – слова для майбутніх пісень колективу.
    Питання, яке згодом виявилось кращим на заході і дозволило його автору отримати безкоштовний екземпляр збірки віршів М. Кабіра «Книжка» стосувалось сучасного кінематографу, зокрема фільмів, створених за мотивами коміксів Marvel. Письменник зазначив, що він дивиться фільми найрізноманітніших жанрів і різної якості, але саме марвелівські екранізації вважає досить бездушними – на відміну від стрічок за мотивами коміксів DC, які вирізняються помітною самоіронією та оригінальним постмодерністським світобаченням.
    «З якою метою ви дивитеся фільми?» – було наступним питанням, поставленим із залу. М. Кабір зазначив, що основною метою цього є отримання естетичного задоволення від одного з видів мистецтва, яким він особисто не займається, і яке є цікавим для нього лише як для глядача.
    Зустріч продовжилась ще двома поетичними творами – новим віршем, написаним після хірургічної операції, та віршем, присвяченим діду поета – ветерану-танкісту.
    Сесію запитань було поновлено питанням про татуювання письменника, на яке він охоче дав досить детальну відповідь. Відтак було поставлено питання про те, що порадив би М. Кабір тим, хто не любить читати. На це письменник зазначив, що любов до читання сама по собі не є визначним досягненням: важче – і важливіше – бути гарною людиною. Того, хто не має смаку до читання, неможливо примусити полюбити книжки; однак таких людей на долучення до красного письменства може надихнути перегляд якісних екранізацій літературних творів. До того ж, зауважив пан Максим, кожному віку людини пасують відповідні твори – адже у певні періоди життя деякі книги можуть виявитися шкідливими. Не для суспільства – а для окремої, надміру вразливої людини, що прочитала їх у неслушний момент.
    На питання про його думку щодо творчості сучасної російської поетеси Віри Полозкової М. Кабір гречно зауважив, що саме у цієї мисткині часто-густо бувають дуже привабливі шанувальниці.
    Відповідаючи на питання про свої вегетаріанські переконання, поет розповів, що не споживає м’ясо вже вісімнадцять років. До того ж він з досить раннього віку захоплюється темою аскетизма та філософією Л. Толстого – який, як відомо, був знаним вегетаріанцем.
    На прохання зачитати дещо зі свого прозового доробку пан Максим повідомив, що дуже багато таких його творів є доступними для вільного ознайомлення в мережі Інтернет; а короткі прозові тексти, які можна було б процитувати не дають повного уявлення про цю грань його творчості. На продовження теми прозових творів, М. Кабір зауважив, що літературу, яку він любить – детективи, трилери тощо – у нашому суспільстві прийнято вважати другосортною. Але він займається нею насамперед тому, що прагне робити її якісною – і тому, що така література, незважаючи на загальноприйняту скептичну суспільну думку щодо неї є найбільш популярною серед вітчизняної читаючої публіки.
    Відтак поет надав слово студентам, які поділились з усіма присутніми власною поетичною творчістю. Свої вірші продекламували студентка гр. ПНП–14–1 Марія Мізіна та студентка гр. РАФ–10(м) Тетяна Либа.

 

 


    На завершення зустрічі модератор заходу О. В. Кулаковська вручила М. Кабіру подяку за участь у культурно-просвітніцькій діяльності наукової бібліотеки КПІ.
 


    Після заходу усі бажаючі придбали збірки віршів М. Кабіра та отримали автографи поета.

 

Круглий стіл "Журналістські портрети"

    31 березня 2015 р. у читальній залі головного корпусу наукової бібліотеки Криворізького педагогічного інституту відбувся круглий стіл «Журналістські портрети» – зустріч зі знаними криворізькими журналістами, працівниками міської телерадіокомпанії «Рудана» та криворізької загальноміської газети «Червоний гірник».
    

    Модераторами заходу виступили заступник директора наукової бібліотеки Олена Миколаївна Кравченко та завідувач науково-методичного відділу Олена Олександрівна Лебедюк. Олена Олександрівна нагадала про важливість журналістики в наш час, про необхідність масового поширення і коректної подачі суспільно важливої інформації. Відтак представила гостей заходу – Миколу Володимировича Крамаренка, журналіста «Червоного гірника», члена Національної спілки журналістів України, голову Криворізького міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта ім. Тараса Шевченка», Ігоря Владиславовича Кононенка, випускаючого редактора служби інформації ТРК «Рудана» та Володимира Васильовича Штельмаха, заслуженого журналіста України, який з 1972 працював у редакції «Червоного гірника», де з 1990 по 2010 рр. обіймав посаду головного редактора.

    На заході були присутні помічник директора інституту, кандидат філологічних наук Марина Володимирівна Варданян, студенти та викладачі факультету української філології (кандидат філологічних наук, доцент кафедри української та світової літератур Інна Миколаївна Онікієнко та доктор філологічних наук, професор Світлана Іванівна Ковпік), бібліотекарі наукової бібліотеки КПІ.

    Працівники бібліотеки Юлія Сергіївна Душко, Євгенія Олексіївна Лімонова, Юлія Сергіївна Недоруба розповіли про принципи журналістської етики, професійні стандарти журналістики, етичний кодекс українських журналістів, про «джинсу» і цензуру, про причини порушення журналістських стандартів, а також про заходи з підвищення якості журналістики.

    Микола Володимирович Крамаренко, який працює в «Червоному гірнику» з 1985 року, розповів про свою робочу поїздку до Нью-Йорка, де він на запрошення тогочасного представника України при ООН Геннадія Йосиповича Удовенка провів шістнадцять днів. Пан Микола поділився враженнями про Організацію Об’єднаних Націй та своїми роздумами про її стагнацію, зауваживши нездатність ООН забезпечити мир у світі та неефективність – а подекуди і відсутність – превентивної дипломатії. Він розповів про колишнього очільника ООН Кофі Аннана та роботу Г. Й. Удовенка в цій організації. Після цього Микола Володимирович поділився спогадами про автопробіг Європою з прапором України, та пригадав слова пана Удовенка, який назвав цю акцію «однією з перших ластівок народної дипломатії». На завершення виступу іменитий червоногірничанин поділився своїми творчими планами.

    Ігор Владиславович Кононенко розповів про своє життя на Крайній Півночі, де він протягом двох років працював у середній школі, навчаючи дітей нафтовиків. Пан Ігор протягом місяця жив серед однієї з малих народностей російської Півночі – хантів, написавши в цей період кілька оповідань для місцевого часопису. Так і розпочалася його журналістська кар’єра.
    Ігор Владиславович вважає, що основою професії журналіста є грамотність – і не лише у традиційному розумінні цього слова. Журналістська грамотність – це, насамперед, вміння ставити правильні запитання незалежно від статусу співрозмовника. Не менш важливо й настільки вільно орієнтуватися в тематиці своїх дописів, щоб вміти доступно та вичерпно подати відомості для кожного пересічного читача. Для цього журналістові необхідна безперервна самоосвіта. Відтак мова пішла про специфіку муніципального телебачення; а завершив свій виступ пан Ігор спогадами про власний дитячий театр, який він організував після закінчення театрального ВНЗ.

    Володимир Васильович Штельмах розповів про те, що путівку в журналістське життя він отримав від видатного радянського журналіста Анатолія Абрамовича Аграновського. Після цього мова повелася про курйози журналістської професії – зокрема, про один з пікетів біля  редакції «Червоного гірника».
    Володимир Васильович поділився своїми враженнями про роботу своєї київської колеги Соні Кошкіної, яка нещодавно презентувала у Кривому Розі свою нову книжку з новітньої історії «Майдан. Нерозказана історія». Відтак розповів про власну школу молодого журналіста, з якої вийшов не один талановитий молодий фахівець – зокрема учениця пана Володимира Леся Сухомлин, яка нині навчається на ІІІ курсі інституту філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного університету та працює у газеті «Бердянські вісті», є дописувачем всеукраїнської газети «День», та має публікацію в журналі «Журналіст України».
    Видатний червоногірничанин розповів про необхідність боротьби з провінціалізмом у журналістиці, поділився спогадами про відомого журналіста, краєзнавця, історика, почесну громадянку Кривого Рогу Тетяну Петрівну Воронову. Завершив свій виступ пан Володимир на гумористичній нотці, виголосивши декілька афоризмів власного авторства.

    Наприкінці заходу журналісти відповіли на запитання аудиторії. Зокрема, на питання про вибір кар’єри журналіста після закінчення гірничого ВНЗ В. В. Штельмах відповів, що долю людини визначає оточення, і до цього навчального закладу він вступив, оскільки він є традиційним для хлопців Кривого Рогу; а після здобуття цієї освіти він, за покликом серця, розпочав свій творчий журналістський шлях. Відповідаючи на інше запитання – про необхідність можливості отримання фахової журналістської освіти у Кривому Розі – М. В. Крамаренко підкреслив важливість денної форми навчання, і зауважив, що фахівці філологічних спеціальностей, які часто-густо працюють у міських ЗМІ, пишуть, ніби викладають у школі – що не завжди відповідає вимогам публіцистичного стилю, та завданням засобів масової інформації.

 

Літературні студії "Кур'єру Кривбасу"

    5 березня 2015 р. у читальній залі гуманітарного корпусу відбулась чергова зустріч з редактором літературного журналу «Кур’єр Кривбасу», письменником Г. Д. Гусейновим. У форматі літературних студій «Кур’єру Кривбасу» присутні обговорювали чергове число цього часопису та спілкувались з Григорієм Джамаловичем.

    На заході були присутні доктор педагогічних наук, доцент кафедри української мови Тетяна Михайлівна Мішеніна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, директор наукової бібліотеки Ганна Миколаївна Віняр, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української та зарубіжної літератур Наталія Георгіївна Мельник, кандидат філологічних наук, асистент кафедри української мови Наталія Анатоліївна Березовська-Савчук, студенти І та ІІІ курсів факультету української філології (40 осіб), бібліотекарі.

    Модератор заходу, бібліотекар ІІ категорії Юлія Сергіївна Недоруба привітала гостя та запросила присутніх до розмови. Зустріч почалась з розповіді Григорія Джамаловича про один з найстрашніших періодів української історії – роки Великої Вітчизняної війни. Радянська історіографія не одне десятиліття методично просувала єдину версію тих подій в одній, зручній для тогочасного керівництва інтерпретації. Григорій Гусейнов розповів про одну із страшних сторінок криворізької історії часів фашистської навали, яка багато років залишалась замовчуваною та перекрученою. Тоді, коли масово винищувалась освічена, національно свідома українська молодь, офіційна історична наука Радянського Союзу намагалась знищити народну пам'ять про ці події, фальсифікуючи історію та займаючись масштабною міфотворчістю. Так, закатованих у ті роки українських юнаків видавали за «піонерів-героїв», цинічно зробивши загиблих за волю України героїв символами власної імперської ідеології.

    Григорій Джамалович розповів про українського поета Михайла Пронченка, перу якого належить збірка «Кобза». Його гострі твори, що красномовно висвітлювали горе українського народу на Криворіжжі під час Голодомору, були відвертими й звучали, як обвинувачення комуністичному режиму. У 1932 році ГПУ заарештувало його за звинуваченням у націоналізмі. Перебуваючи в таборах, він продовжував писати вірші, які запам'ятовував, аби зберегти написане - за "політичними" прискіпливо слідкували. Коли до Кривого Рогу увійшли німці, він одразу став до роботи, і в якості редактора почав випускати газету "Дзвін". У газеті публікувались твори українських письменників і поетів, його авторські вірші, спогади відомих українських діячів та нариси з історії України. За короткий час він встиг підготувати й у листопаді 1941 року видрукувати книжечку своїх віршів "Кобза" - збірка, до якої увійшли твори останнього періоду його життя. Німці, а після них і комуністична влада ретельно "зачищали" його книжку "Кобза". Коли наприкінці XX ст. Україна здобула незалежність, то виявилось, що неможливо знайти жодного примірника тієї книжки. На щастя, в 1994 році один з примірників було таки знайдено в Австралії - цю невеличку книжечку зберіг український письменник-емігрант Дмитро Васильович Нитченко. У 1995 році її було перевидано (з доповненнями і спогадами людей, які знали Михайла Пронченка).
    Г. Гусейнов поділився спогадами про те, як у 2005 р. він отримав літературну премію імені Василя Стуса. Відтак розповів про тонкощі письменницького творчого процесу та навів за приклад роботу П. А. Загребельного у будинку творчості в Ірпіні.

   

Літературні студії "Кур'єру Кривбасу"
(зустріч із головним редактором Г. Д. Гусейновим)

    15 грудня 2015 р. у читальній залі гуманітарного корпусу відбулася чергова зустріч із редактором літературного журналу «Кур’єр Кривбасу», письменником Г. Д. Гусейновим. На заході експонувалася виставка творів гостя «…Своїми творами прагну відновлювати втрачену українську історію» (23 джерела).

    На зустрічі були  присутні  декан факультету української філології Любов Миколаївна Семененко,  професор Вікторія Ігорівна Дмитренко, доцент кафедри української та зарубіжної літератур Наталія Георгіївна Мельник, студенти ІІІ курсу факультету української філології, бібліотекарі наукової бібліотеки Криворізького педагогічного інституту та автотранспортного коледжу ДВНЗ «Криворізький національний університет» (всього 40 осіб).

    Модератор зустрічі, бібліотекар КПІ Юлія Сергіївна Недоруба нагадала присутнім основні моменти творчої біографії Г. Д. Гусейнова та розповіла про новинки, представлені на книжковій виставці.

    Григорій Джамалович розповів про те, як для філологів важливо регулярно знайомитися з новинками сучасного літературного процесу, кращі зразки яких публікуються у часописі «Кур’єр Кривбасу». Він поділився спогадами про свою подорож до Канади, де його надзвичайно вразив великий архів українських книжок, створений діаспорянськими родинами з надією, що коли Україна здобуде незалежність, цю літературу можна буде передати на Батьківщину, щоб допомогти розбудовувати культурний простір молодої держави. Канадські українці докладали величезних зусиль для збереження духовної спадщини України.

    На зустрічі ділилися враженнями від творів, опублікованих у двох числах «Кур’єру Кривбасу» за 2015 рік - №№ 305-307 та 308-310.

   Обговорення розпочалося з міні прес-конференції, під час якої студенти ставили гостю свої запитання, на які Григорій Джамалович із задоволенням відповідав.

    Після міні прес-конференції студенти та викладачі ділилися своїми враженням від прочитаних творів.

    Поміж інших, студентам запам’ятався твір Юрія Косача «Театр таїни». Це – іронічний твір про сучасне письменство, та про вторинність сучасної літератури. Дійсно, сьогодні надзвичайно складно створити щось нове у красному письменстві; але і сам цей твір міг би репрезентувати новий оригінальний жанр – розповідь  про життя письменників та події за лаштунками літературного процесу. Та, як зауважила одна із студенток, цей твір є дещо важким  для сприйняття.

    Твір Софії Майданської «Друге пришестя» розповідає про післявоєнне життя через призму дитячого сприйняття. Образ дівчинки – головної героїні твору – є типізованим: дитяче замилування звичайними речами, наївне нерозуміння реакції дорослих на смерть незнайомого дядька – Йосипа Сталіна – занурює нас до унікальної, зворушливої атмосфери внутрішнього світу дитини.

    «Кишеньковий янгол» Ольги Деркачової захопливо розкриває емоційну сферу та інтимні переживання героїв, розповідає про відмінності у жіночій та чоловічій психології. Емоційність, еротизм, психологізм цього твору знайшов відгук у серцях багатьох присутніх.

    «Останній погляд» Жан-Клода Болоня є філософським твором, у центрі уваги якого – сприйняття світу сліпого хлопчика, який, пізнаючи своє оточення,  все більше і більше розчаровується у людському існуванні.

    Н. Г. Мельник поділилася своїм захопленням «Кур’єром Кривбасу», і відзначила, що журнал з роками стає дедалі кращим. Рубрики часопису вдало названі і гармонійно наповнені; а з критеріїв, за якими обирають тексти для публікації можна виокремити два основних: вони мають вражати і мають бути європейськими – спроможними вивести українську літературу на світовий рівень.

    Наталію Георгіївну вразила повість-спогад Андрія Кондратюка «Там земля мила». Дуже важко визначити жанр цього твору, але його проста, щира і правдива стилістика не може залишити байдужим жодного читача.

    Пані Мельник відзначила низку творів, які справили на неї найбільше враження. Серед них – «Кишеньковий янгол» Ольги Деркачової, «Подарунок» Кармен Лафорет,, «Голоси» Антоніо Порк’я, «Останній погляд» Жан-Клода Болоня. Зокрема, назва твори «Голоси» є дуже вдалою – дійсно, голоси, які надихають автора йдуть від Бога, а письменник є лише посередником між божественним та людським. Цей твір справляє потужне враження на читача, примушує замислюватися, надихає на пошук  відповідей  у собі.

    Літературознавча студія Олега Коцарева «Експеримент як традиція» стверджує, що література має лише одне зобов’язання – бути максимально різноманітною. Новим сучасним підходом до літературної творчості є акцентування уваги не лише на змісті тексту, а й на його оформленні.

    «Нам усім дуже пощастило з «Кур’єром Кривбасу»», зауважила, зокрема, Наталія Георгіївна. Завдяки цьому часопису усім бажаючим завжди доступні найновіші, найцікавіші літературні твори. Необхідно регулярно обговорювати зі студентами новинки сучасної літератури – і не лише на V курсі. Це надасть можливість зорієнтувати молодих фахівців у літературному просторі, спрямувати їх розуміння сучасної літератури. І «Кур’єр Кривбасу» якнайкраще підходить для втілення цієї мети, адже визначними рисами цього часопису завжди були і є професіоналізм, гарний смак, почуття міри та чітке орієнтування у сучасних літературних тенденціях.

    Директор наукової бібліотеки ДВНЗ «Криворізький національний університет», кандидат філологічних наук, доцент Ганна Миколаївна Віняр розповіла про цінний подарунок, який бібліотека отримала від Григорія Джамаловича. Це – збірка з більш ніж тисячі книг з колекції «Кур’єру Кривбасу». Розповіла Ганна Миколаївна і про наукові роботи студентів, темою яких так чи інакше став «Кур’єр Кривбасу» – так, одна зі студенток факультету української філології нещодавно обрала темою своєї дипломної роботи нову лексику у творах, опублікованих цим літературним часописом.

    Професор Вікторія Ігорівна Дмитренко, луганчанка, яка нині живе і працює у Кривому Розі, розповіла про свої  враження від твору Олафа Клеменсена «Літо-АТО». Надзвичайно сильні, особисті переживання викликав у Вікторії Ігорівни цей твір – адже війна на Сході України докорінно змінила і її життя. Вона відзначила образну, незвичайну мову цього твору. Без жахів і натуралізму передає О. Клеменсен емоції та атмосферу зображуваних подій. І ця метафоричність невипадкова – адже автором «Літо-АТО» є художник. Цікавим штрихом до його портрету є випадок, коли він привіз із зони АТО ящики для патронів, розібрав їх на дощечки, і написав на них чудові ікони.

    Пані Дмитренко відзначила і яскраво виражену тематику кожного з номерів «Кур’єру Кривбасу», їх цілісну концепцію: так, № 305-307  проникнутий атмосферою АТО, а № 308-310 – сумом.

    На завершення заходу Г. Д. Гусейнов подарував студентам та викладачам, які ділилися враженнями від прочитаних творів, декілька номерів свого журналу.

 

Іван Найденко - краєзнавець, особистість, громадянин

    10 грудня 2015 року в «Літературній вітальні» наукової бібліотеки Криворізького педагогічного інституту відбулася зустріч із журналістом, письменником, краєзнавцем та патріотом Кривого Рогу Іваном Володимировичем Найденком.

    На зустрічі були присутні студенти IV курсу історичного факультету та III курсу географічного факультету, кандидат історичних наук, доцент Наталія Анатоліївна Печеніна, ст. викладач кафедри економічної та соціальної географії та методики її викладання Михайло Анатолійович Провоженко та бібліотекарі ДВНЗ «КНУ» та міста (всього 72 особи). Експонувалась книжкова виставка «Кривий Ріг – моє місто» (26 джерел).

    Модератори зустрічі, завідувач відділу книгозбереження Вікторія Юріївна Гончарова та завідувач сектора комплектування Ольга Олександрівна Вдовіченко, представили гостя заходу та коротко ознайомили присутніх з його біографією. Відтак запросили Івана Володимировича до слова.

    Пан Найденко розробив більше 30 екскурсійних маршрутів; має у своєму творчому доробку числені літературні спроби. Найважливішим у житті вважає бути Людиною і Особистістю.
Батьки Івана Володимировича походять з різних географічних регіонів України: батько – з Полтавської області, мати – з Київської. Краєзнавець ріс і виховувався у багатодітній родині; непрості життєві обставини перешкодили йому здобути вищу освіту. Іван Володимирович  – талановитий екскурсовод, надзвичайно ерудована і закохана у свою справу людина.

    Велике враження на присутніх справила щира закоханість краєзнавця у рідне місто. «Такого міста, як Кривий Ріг немає ніде, ні в яких світах!» – каже він.
    Пан Найденко  захоплено розповів про витоки історії Кривого Рогу та поділився власними роздумами про його походження, підкресливши унікальність як надр нашого міста, так і духовного світу його мешканців. Надзвичайно цікавою видалась теорія краєзнавця про можливість існування на теренах Криворіжжя найдавніших цивілізацій – адже саме тут багатющі природні запаси заліза створювали найкращі умови для процвітання розвинених людських поселень. Багатства криворізьких надр мають для Івана Володимировича і дещо містичний зміст – потужне магнітне поле, випромінюване величезними підземними масивами залізної руди, має, на його думку, визначальний вплив на формування криворізького характеру, який, дійсно, є багато у чому унікальним.
Пан Найденко розповів про геологічні розвідки Олександра Поля, який був вражений криворізькими печерами біля села Вечірній Кут та неймовірно великими дубами, які росли серед покладів залізної руди, яка ще у ХІХ сторіччі буквально лежала на поверхні криворізької землі. Тут було знайдено і стародавні штольні, у яких найперші мешканці Криворіжжя багато віків тому видобували безцінне залізо – основу людської цивілізації. Сліди прадавніх печер і донині залишаються у гротах та на величних скелях МОДРу – перлини криворізької природи...

    Продовжуючи свою розповідь, краєзнавець розвіяв міф про довжину нашого міста. Дійсно, протяжність власне Кривого Рогу складає всього 80 кілометрів; а розтиражована рекордна цифра – 120 кілометрів – є довжиною Криворізького залізорудного басейну, або ж Криворіжжя. Це й недивно, адже саме родовища залізної руди утворили основу нашого міста, і всі поселення, з яких нині складається Кривий Ріг, виникли навколо місць видобутку найкоштовнішого скарбу криворізьких надр. Безкрайні степи Криворіжжя, які могли стати хіба що сільськогосподарським осередком регіону, виявились колискою покладів залізної руди, масштаби яких і досі чекають точної оцінки. Рекордний – 70% – вміст заліза у криворізькій руді свого часу так вразив чиновників Російської імперії, що вони довго не могли повірити у можливість такого природного феномену. Та не лише залізною рудою багате Криворіжжя – тут видобували і уранові руди, і буре вугілля, і навіть надзвичайно рідкісний камінь тигрове око, який зустрічається на планеті лише у Кривому Розі та у Північно-Африканській республіці.
    Надзвичайно цікавою виявилася і розповідь Івана Найденка про деякі його топонімічні розвідки. Наприклад, назва місцевості Карнаватка, за версією краєзнавця, може походити від слова «карнавка», яке означає кухоль для збору пожертв – у даному випадку, на церкву, яка і понині височіє на розі вулиці Леніна та проспекту Маркса. А назва житлового масиву Карачуни – тюркського походження, і означає «чорна смерть». Це не дивно: адже саме у цій місцині орди загарбників колись знайшли свою загибель, потрапивши до пастки, влаштованої захисниками краю – запорізькими козаками.
    Велику зацікавленість аудиторії викликала демонстрація слайдів зі світлинами міста, зроблених Іваном Володимировичем. Кожне фото краєзнавець супроводжував цікавими коментарями. Мабуть, це і спонукало гостей заходу наприкінці зустрічі дізнатися деталі та умови екскурсій містом, які проводить пан Найденко.

    «Не любіть чужі світи!» – закликав Іван Володимирович присутню на заході молодь. Адже Криворіжжя лише тільки почало розкривати допитливим свої числені таємниці.
    Ця зустріч у «Літературній вітальні» Криворізького педагогічного інституту, популяризація краєзнавчих знань серед студентської молоді  мала великий успіх: щире захоплення Івана Володимировича своєю справою, його скромність, інтелігентність, емоційність та ораторський талант викликали у присутніх жваве зацікавлення історією та сьогоденням рідного міста.

 

Зустріч із психологом Криворізького відділення Всеукраїнської мережі ЛЖВ О. М. Красулею

    17 листопада 2015 року у читальній залі суспільних наук наукової бібліотеки відбулась зустріч з психологом, психотерапевтом і соціальним працівником Криворізького відділення Всеукраїнської мережі ЛЖВ – Оленою Миколаївною Красулею. Темою зустрічі стала проблема ВІЛ/СНІДу та її значення у житті суспільства.

    На зустрічі були присутні студенти другого курсу фізико-математичного та історичного факультетів, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Наталія Анатоліївна Печеніна, бібліотекарі (всього 70 осіб). У рамках інформаційної підтримки заходу експонувалась тематична виставка «Майбутнє – без СНІДу», на якій було представлено 24 документа.

 

    Ведучі заходу – завідувач відділу обслуговування Олена Миколаївна Грамм та завідувач сектора Лілія Олександрівна Крученко – привітали присутніх та оголосили, що зустріч буде присвячено Всесвітньому дню боротьби зі СНІДом. Як відомо, СНІД – одна із найважливіших проблем, із якою людство вперше зіткнулося у ХХ столітті й увійшло у ХХІ століття. З року в рік зростає кількість інфікованих хворих і померлих від СНІДу людей. Про СНІД відомо дуже багато, але щодня з’являються нові відомості про цю хворобу. Водночас накопичено певний багаж знань, використання яких допоможе якщо не припинити поширення хвороби, то хоча б попередити її розповсюдження. Епідемічний поріг переступила й Україна, за темпами поширення ВІЛ-інфекції наша країна посідає одне з перших місць у Європі. СНІД – невиліковна хвороба, якій у більшості випадків можна запобігти.

    Виголосивши вступну промову, ведучі запросили до слова гостю заходу – психолога, психотерапевта і соціального працівника Криворізького відділення Всеукраїнської мережі ЛЖВ Олену Миколаївну Красулю.
    О. М. Красуля привітала аудиторію, і повідомила, що основною темою зустрічі буде психологічний аспект проблеми ВІЛ/СНІДу. Особливу увагу буде приділено і надзвичайно актуальній нині проблемі толерантного ставлення суспільства до тих, хто страждає на цю страшну хворобу.

    Захід розпочався зі знайомства з аудиторією. Олена Миколаївна запросила присутніх до діалогу, і студенти залюбки ділились своїми особливими захопленнями і розповідали про незвичайні хобі. Знайомство відбулось у невимушеній атмосфері неформального спілкування.

    Гостя заходу коротко розповіла про історію СНІДу, та запитала, що вже відомо присутнім про цю хворобу, та у чому полягає різниця між ВІЛ та СНІДом. Відтак розповіла про стадії хвороби, про колапс імунітету, який відбувається на останній, четвертій стадії, та найпоширеніші захворювання, на які страждають люди з синдромом імунодефіциту – менінгіт та туберкульоз.

    Діалог з аудиторією було продовжено питанням про міфи, які оточують проблему ВІЛ/СНІДу у суспільстві, та про шляхи зараження цією хворобою. О. М. Красуля розповіла про необхідність перевірки на СНІД для вагітних та повідомила про доступність у місті антиретровірусної терапії для ВІЛ-позитивних громадян. Антиретровірусна терапія не здатна подолати вірус СНІДу, але саме вона дозволяє інфікованим жити повноцінним життям, і перетворює невиліковну хворобу зі смертельної на хронічну.

    Захід було продовжено демонстрацією короткого документального фільму «Для того, щоб любити життя». Стрічка розповідала про шляхи зараження ВІЛ/СНІДом та інкубаційний період інфекції, про те, які ускладнення навіть легких захворювань загрожують ВІЛ-позитивним хворим, та про допомогу, яку вони можуть отримати, якщо зголосяться на лікування антиретровірусними препаратами. Фільм завершився надихаючою історією ВІЛ-позитивного соціального працівника, якій навчився жити повноцінним життям, одружився та має цілком здорову доньку.

    Після перегляду фільму, Олена Миколаївна розповіла про необхідність роботи з психологом для людини, яка щойно дізналася про свій ВІЛ-позитивний статус. Лише у Кривому Розі таких людей близько семи тисяч – і це лише ті, хто вирішив звернутися за допомогою. Деякі хворі навіть заперечують існування СНІДу, і не лікуються принципово. Наслідки такої принциповості сумні: відсутність антиретровірусної терапії призводить до тяжких ускладнень – аж до ураження головного мозку та енцефаліту. Але за умови регулярного проходження адекватної терапії можливо не лише уникнути цих руйнівних для організму порушень, а й жити нормальним життям, працювати, спілкуватися та народжувати здорових дітей.

    Як повідомила гостя заходу, у Кривому Розі працюють мобільні лабораторії, де можна пройти експрес-тест на наявність у крові антитіл до ВІЛ/СНІДу. На жаль, цей тест не завжди дозволить виявити страшну хворобу – антитіла у крові з’являються лише через півроку після зараження. На протязі шести місяців хвороба протікає безсимптомно – що, однак, не зменшує ризик інфікування оточуючих.

    На завершення заходу було порушено проблемне питання відносин здорових та ВІЛ-інфікованих людей. Жвавий інтерес і гостру дискусію викликали проблеми лікарської таємниці, етичності як розголошення відомостей про ВІЛ-статус, так і приховування цієї інформації від близьких людей – особливо статевих партнерів. Що таке толерантність, які вона має грані, і якими є її рамки – обговорення цих полемічних питань стало завершальним акордом цієї, безперечно, цікавої і корисної просвітницької зустрічі.

1520