Жіночі сторінки історії в науці: цикл інтерв’ю з колегами КДПУ про роль жіноцтва в науці

Лобанова А С

Криворізький педагогічний приєднується до Міжнародного дня жінок і дівчат у науці, що 11 лютого став традиційно відзначатися в Україні та світі. Це свято було започатковано резолюцією Генеральної Асамблеї ООН для забезпечення повного та рівного доступу жіноцтва до наукової діяльності та досягнення гендерної рівності й розширення прав і можливостей жіноцтва.

Наука завжди була головним рушієм цивілізаційного прогресу. Але впродовж багатьох віків жіноцтво не мало змоги використовувати свій потенціал у цій царині. І лише з кінця ХІХ століття жінки почали активно долучатися до наукової творчості. А за останні роки у світі було досягнуто значних успіхів у справі залученні жінок до науки.

Для Криворізького педагогічного питання участі жінок у науці є вельми актуальним. Оскільки у житті нашого університету роль жінок і дівчат є доволі вагомою.

Що ж думають наші колеги щодо ролі жінок у науці? Та яким був їх особистий шлях у науку? Про це цього року ми запитали в однієї з провідних науковців університету Алли Степанівни Лобанової – доктора соціологічних наук, професора, завідувача кафедри соціології та економіки (1992 – 2016), заступника голови експертної ради ДАК Міністерства освіти і науки України з присудження наукових ступенів з соціології, політології, філософії, члена редколегії наукових видань, яка сформувала потужну наукову школу на очолюваній кафедрі, постійно бере участь у різноманітних міжнародних проектах, зокрема і спільних із Сілезькою Політехнікою.

- Алло Степанівно, дитячі та юнацькі мрії чи були пов’язані з наукової діяльністю?

-  З дитинства я мріяла стати лікарем, але цій мрії не судилося здійснитися. Після закінчення середньої школи я вступила до Харківського авіаційного інституту на факультет автоматизованого управління виробництвом, але згодом зрозуміла, що здобута спеціальність не є затребуваною у Кривому Розі, куди я переїхала після закінчення вишу. Моїм першим робочим місцем стала посада соціолога на шахті «Батьківщина»; відтак я працювала інженером-соціологом на руднику ім. К. Лібкнехта.

У ті часи соціологія вважалася буржуазною псевдонаукою, але на практиці послугами соціологів активно користувалися задля дослідження умов праці та обґрунтування новітніх підходів в організації виробництва. Я закінчила  московські курси для практикуючих соціологів, познайомилася з філософами, що працювали у галузі соціології. З того часу я й почала сприймати цю науку як справу свого життя. Крім того, роботи в галузі було чимало. Радянська соціологія не була теоретичною наукою, орієнтуючись суто на прагматичні потреби поточного моменту. У той час я активно займалася організацією і проведенням соціологічних досліджень, багато контактувала з колегами-науковцями, які допомогли мені зрозуміти квінтесенцію соціологічної науки; навіть сама спускалася до шахти, щоб краще зрозуміти умови, в яких працювали мої респонденти.

Постанова уряду про відродження марксистської соціології стала початком епохи розквіту вітчизняної соціологічної науки. Активізувалися масштабні соціологічні дослідження; наше місто увійшло до всесоюзної вибірки з питань вивчення суспільної свідомості.

Після здобуття незалежності у Кривому Розі розпочав свою роботу міський центр вивчення громадської думки, який мені довірили очолити. Це був дуже цікавий час, коли мені пощастило отримати надзвичайно цінний досвід соціологічної роботи.

Саме тоді я познайомилася з провідними соціологами та філософами Криворізького педагогічного, серед яких був і Геннадій Олексійович Котельников, який запросив мене долучитися до команди соціологів нашого вишу. З цього моменту розпочалась моя наукова кар’єра у стінах КДПУ. Після захисту кандидатської дисертації я очолила кафедру соціології, і продовжила свої практичні і теоретичні дослідження у царині соціологічної науки.

Перші кроки в науці. З якими труднощами Ви стикалися на початку Вашою наукової діяльності?

- Незалежно від державного устрою країни, соціологи завжди мусять самостійно доводити свою суспільну значущість та необхідність своїх досліджень як невід’ємної частини державного управління, адже жодне ефективне державне рішення не може бути ухвалене без попереднього науково обґрунтованого дослідження громадської думки. Серед інших можливих проблем є і така, що є характерною для будь-якої сфери науки: потенційна заангажованість та необ’єктивний характер досліджень. Але українське соціологічне співтовариство ретельно здійснює моніторинг подібних тенденцій. Комісія з професійної етики соціологічної асоціації України, до діяльності якої мені довірили долучитися, суворо слідкує за науковою доброчесністю та достовірністю результатів соціологічних досліджень.

Багато років Вашого життя було присвячено науковій діяльності у Криворізькому педагогічному. Як серед науково-педагогічного складу нашого вишу, так і серед студентства жіноцтво займає вагому ланку. Розкажіть, будь ласка, що ви думаєте про специфіку роботи в академічному жіночому колективі – як соціолог, і як жінка?

Напевно, у чоловічих колективах працювати легше: чоловіки більш стримані, жінки більш емоційні, гостріше реагують на несправедливість, вимогливіші до поведінки керівника. Демократизм має стати пріоритетним принципом управління жіночим колективом – діяльність кожної колеги необхідно скеровувати так, як хотілося б, щоб керували вами. Авторитарний стиль управління жіночим колективом не є дієвим як з точки зору продуктивності, так і з точки зору гуманізму. Чутливий, витончений підхід до кожної колеги гарантує не тільки сприятливу психологічну атмосферу в колективі, а й високий рівень науково-педагогічної діяльності кафедри. Найважливіше – не тиснути, а заохочувати. Однак дійсно складні, відповідальні рішення, керівник мусить ухвалювати самостійно.

- Алло Степанівно, провідною темою ваших наукових розвідок є проблема соціальної мімікрії. Чому саме цей напрямок і наскільки актуальним виявилося це явище у жіночому колективі?

- На початку моєї наукової кар’єри переді мною постав вибір тематики наукових досліджень. Обирала я між конфліктологією і соціальною мімікрією. Оскільки соціальна мімікрія є закономірним результатом розв’язання конфліктів, коли одна зі сторін неминуче залишається невдоволеною, і оскільки ця тема тоді залишалася недостатньо опрацьованою як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, я зупинила свій вибір саме на вивченні соціальної мімікрії як суспільного і психологічного явища.

Соціальна мімікрія – це явище універсальне і історичне. Вона є характерною рисою далеко не тільки для жіночих колективів; була і є поширеною в усі часи, в усіх суспільствах, і в усіх соціальних групах. Кожній людині притаманна навичка виконання невластивих для неї ролей з метою захисту, адаптації або досягнення певної мети. У жінок гнучкіша психіка, тому думаю, що у жіночих колективах це явище є більш поширеним.

Сьогодні тема соціальної мімікрії знову стала надзвичайно актуальною – в умовах інформаційної агресії і гібридної війни, до якої було втягнуто нашу державу, з’явилися модифіковані типи соціальної мімікрії – такі, як військова, інформаційна тощо. Теоретичне вивчення та філософське осмислення цієї проблематики є сьогодні стратегічно важливим напрямком українських соціологічних досліджень – можливо, навіть питанням національної безпеки нашої держави.

 -Які Ваші думки щодо гендерного аспекту шляху молодого науковця?

- Вважаю, що сьогодні, як у світі, так і у нашій країні жінки і чоловіки мають рівні можливості для занять науковою діяльністю. Немає потреби створювати жодних штучних умов. Достатньо бажання і наполегливої роботи молодого науковця у колі колег-однодумців. Неписані правила наукової спільноти одні для всіх дослідників-початківців незалежно від статі. Вони можуть як допомогти, так і завадити молодому вченому повною мірою розкрити свої здібності. Надзвичайно важливо, щоб саме академічний талант, а не матеріальна забезпеченість ставав тим фактором, який визначає долю наукової кар’єри кожного юнака та кожної дівчини. У соціологічній науці, яка вимагає великого обсягу практичної роботи, матеріальне забезпечення часто виявляється значною перепоною на шляху молодого науковця.

На щастя, я не спостерігаю у соціологічній науці такого явища, як гендерна нерівність: жінок серед кандидатів соціологічних наук часто виявляється навіть більше, ніж чоловіків. Можна сказати, що у соціології жіноцтво панує! Але не можна сказати, що це відбувається завдяки тому, що соціологія є суто гуманітарною наукою, які зазвичай обирають жінки – адже ця дисципліна вимагає глибоких знань і з філософії, математики, психології, і навіть з фізики. До того ж у масштабах країни склад академічної спільноти соціологів є збалансованим – хоча серед вступників на соціологічні спеціальності педагогічних вишів дівчат традиційно більше.

Що Ви можете порадити молодим жінкам-науковцям, які тільки розпочинають свою дослідницьку діяльність?

- Чесно кажучи, я не розрізняю молодих науковців за статтю. Мої поради універсальні і для дівчат, і для юнаків: необхідно вивчати філософію і математику (перша формує навички логічного та діалектичного мислення, а друга – системного), розвивати навички емпіричного спостереження, щоб згодом реалізувати їх у теоретичній площині, бути уважним до всього, що нас оточує, вчитися вмінням ефективного аналізу і обґрунтованого синтезу. Люди творять науку, а наука виховує людей. І кожного дня у науці потрібно робити ще один крок, не зупинятися – адже розвиток людського розуму не стоїть на місці, інформаційні потреби ускладнюються, а інформаційні потоки інтенсифікуються.

 

1173
Календар подій
Останні статті
Популярне
Зворотній зв'язок