Природа Криворіжжя
Природничий факультет
DSCF1236
Геологічна пам`ятка природи "Сланцеві скелі", місто Кривий Ріг.
DSCF1809
Свистунова балка, Широківський район.
DSCF2143
Узбережжя Златоустівського водосховища, околиці с. Новожитомир. Криворізький район.

1386
Вступ. Криворізький регіон відзначається високим рівнем різноманіття антропогенних ландшафтів. Особливо визначальними в регіоні є гірничопромислові ландшафти (ГПЛ), так як Кривбас - це стародавній гірничий і металургійний центр України, унікум за набором всіх типів ГПЛ в Європі [1]. Починаючи з 1881 року антропогенні перетворення переважно степових ландшафтів відбуваються постійно. Провідними геотехнічними системами (ГТС), що змінюють ландшафти є переважно промислові - гірничодобувні (відкриті та підземні), гірничо-металургійні, гірничо-будівельні та ін. У підсумку на порівняно невеликій території Криворіжжя (4,1 тис. км²) сформувалися самі різноманітні групи ГПЛ. Це дозволяє Кривбас розглядати як найкращий полігон для вивчення ГПЛ, реорганізацію сталої природоохоронної політики, розвитку екологічних мереж на базі новостворених антропогенних ландшафтів.
Основний матеріал. ГПЛ, за Мільковим Ф. М. - це один з двох підкласів промислових антропогенних ландшафтів, які виникають внаслідок розкривних і видобувних гірничих робіт, складування порожньої гірської породи та відходів переробки і збагачення корисних копалин, утворення підземних порожнин в шахтах з наступним їх погашенням та зрушенням підроблених блоків земної кори [4]. ГПЛ формуються в межах наступних техногенних утворень - відвалів, кар'єрів, провальних зон шахт. В їх межах докорінно перетворені всі компоненти колишніх природних ландшафтів, тому структура ГПЛ є специфічною, вони значно відрізняються від природних ландшафтів тієї ж місцевості, є елементом екологічного каркасу територій, де проживає людина. Тому дослідження ГПЛ завжди повинні мати системний характер. Основоположним кроком до найбільш повного вивчення ГПЛ є створення розгорнутої бази даних про них.
На території Кривбасу всі групи ГПЛ вже давно є об'єктом цілеспрямованих досліджень щодо їх структури, компонентного складу, закономірностей просторово-часової організації, розробки методів і підходів до їх оптимізації [2, 3, 5, 6, 7]. Так кар'єри, відвали сухих порід, екстрактивні (шламосховища) та провали підземних рудників - це провідна категорія об'єктів оптимізації порушених земель.

1345
Landshaft1
     Згідно зі схемою природничо-географічного (ландшафтного) районування території України (О.М. Маринич, П.Г. Шищенко, В.М.Пащенко, 1993), Криворіжжя розташоване в межах степової зони та двох ландшафтних підзон - північної та середньої Північна та центральна частина Кривбасу знаходиться у північностеповій ландшафтній підзоні, Дністровсько-Дніпровській ландшафтній провінції, Південно-Придніпровській схилово-височинній ландшафтній області та двох ландшафтних районах цієї провінції - Середньоінгулецько-Саксаганському і Верхньобазавлуцькому (ділянка регіону, що на схід від річкових долин Інгульця та Саксагані).
     Зональний фон цих районів утворюють ландшафти розчленованих схилів лесових височин з чорноземами звичайними середньогумусними та виположених схилів височин з чорноземами звичайними малогумусними. Поширені яружно-балкові ландшафтні місцевості з еродованими та лучно-чорноземними солонцюватими грунтами. Особливості організації ландшафтів зумовлено, головним чином, кліматичними особливостями та відмінами літогенної основи ландшафтів.
Південна частина Криворіжжя, у зв'язку зі зміною кліматичних умов, грунтів і рослинного покриву, входить до складу середньостепової ландшафтної підзони, Причорноморської ландшафтної провінції, Бузько-Дніпровської ландшафтної області та двох ландшафтних районів - Нижньовисуньсько-Інгулецького (включає правобережжя Інгульця та саму річкову долину) і Високопільсько-Апостолівського (займає лівобережжя р. Інгулець, середню та нижню течії р.Кам'янки).
     Ландшафти середньостепової половини Кривбасу характеризуються значним розчленуванням поверхні по річковим долинам, розвитком западинно-подових плакорів на межиріччях. Всі ландшафти відносяться до зонального підтипу - середньостепові низовинні слабко- та середньодреновані рівнини. Ландшафтну структуру становлять вододільно-суфозійні місцевості з чорноземами південними і лучно-чорноземними осолоділими грунтами, яружно-балкові, схилові місцевості річкових долин, надзаплавно-терасові з чорноземами південними середньо- та малогумусними на лесах, які сформувались під типчаково-ковиловою рослинністю, а також заплавні місцевості (Пащенко, 1989-1993).
      Протягом всієї історії дослідження ландшафтів Криворіжжя давалися й інші схеми регіонального районування цієї території, які здійснювалися в рамках визначення устрою ландшафтів Дніпропетровської області або України.
Так, А.І. Ланько (1968) пропонує наступну ландшафтну позицію Кривбасу. Цей автор в степовій зоні виділяє лише дві підзони - північну та південну. Межа ним проводиться приблизно по лінії с.м.т. Широке - м. Апостолове. Таким чином, найбільша частина регіону знаходиться в північностеповій підзоні, Правобережно-дніпровської північно-степовій провінції, степовій області південних відрогів Придніпровської височини, в основному - Інгулецько-Саксаганському (Криворізькому) ландшафтному районі. На півночі та північному-заході, на Криворіжжя частково припадають Долинсько-Петрівський (Середньоінгулецький) та П'ятихатський ландшафтні райони. Менша (південна) ділянка Кривбасу входить до складу південно-степової ландшафтної підзони, Причорноморської низовинної провінції, Бузько-Дніпровської ландшафтної області та одного ландшафтного району - Високопільсько-Апостолівського.
     На думку Т.А. Клевцова (1963), який розробляв схему регіонального ландшафтного районування Дніпропетровської області, територія Криворіжжя розташована переважно в межах Інгулецько-Саксаганського фізико-географічного району. Лише сама північна і припіднята частина регіону потрапила до П'ятихатсько-Дніпровського ландшафтного району.
Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. модель регіонального районування ландшафтів Дніпропетровської області та Кривбасу дав Л.М.Булава (1992). Ним значно були поглиблені знання про структуру ландшафтів регіону. За цим автором, Криворізький регіон входить до складу 5 фізико-географічних райони, які представляють дві степові підзони України - північну і середню. У межах цих підзон Криворіжжя ділиться майже навпіл. Північний Кривбас обіймає територію північніше широти селище Рахманівка - с.м.т. Радушне.
      Північностепові ландшафти Булавою Л.М. об'єднані у 3 фізико-географічні райони: 1) П'ятихатський на архейсько-протерозойський основі, напівпокритий палеоген-неогеновими відкладами, з переважанням чорноземів звичайних середньо- та малогумусних - до району належить ділянка Кривбасу північніше широти с. Червоне (ст. Рядова); 2) Криворізький на архейсько-протерозойський основі, напівпокритий палеоген-неогеновими відкладами, з переважанням чорноземів звичайних малогумусних малопотужних - охоплює територію на схід від р. Саксагань; 3) Софіївський слабкорозчленований на палеоген-неогеновій пластово-покривній основі, з долинами, що врізані у корінні породи з переважанням чорноземів звичайних малогумусних - розташований на схід від р. Саксагань. Усі ці райони віднесені до складу ландшафтної підобласті Інгуло-Інгулецької розчленованої рівнини ландшафтної області південних відрогів Придніпровської височини.
   Ландшафти південної половини Криворіжжя Булавою Л.М. були ідентифіковані як середньостепові. Крайня південна ділянка середньостепового Кривбасу (південніше широти сіл Веселий Став - Запоріжжя - Українка) представлена Північно-Причорноморським плоскохвилястим подовим районом Бузько-Дніпровської області Причорноморської середньостепової ландшафтної провінції. Смуга, яка заключена між лінією цих сіл і межею між північним і середнім степом потрапила в рамки Південнокриворізько-Апостолівський слабкохвилясто-подовий фізико-географічний район з понтійською (переважно вапняковою) на неогеновій малопотужній пластово-покривній основі, з долинами та балками, врізаними в корінні породи ландшафтної підобласті південних середньостепових відрогів Придніпровської височини.
     Сучасні ландшафти Криворізького регіону пройшли тривалу й складну історію свого розвитку. Своїх теперішніх рис ландшафти набули упродовж плейстоценової епохи антропогенового періоду кайнозойської ери - останні 1,5 млн. років. Розвиток ландшафтів відрізнявся циклічністю, періодичними змінами кліматичних, водних екологічних умов. Як відзначає Булава Л.М. (1990), історія ландшафтів краю менш складна, ніж у північних районах України, оскільки Кривбас був розташований у позальодовиковій смузі. Сформовані тут плейстоценові (Q1-3) субаеральні відклади (леси) та викопні грунти ніде не утворюють повної серії, що свідчить про переважання процесів денудації. Леси внаслідок дії делювіальних процесів перетворені у лесовидні суглинки.
      Булавою Л.М. (1990), розроблена схема розвитку ландшафтів території Криворіжжя на протязі четвертинного періоду. При її розробці були використані й інтерпретовані, у відповідності до сучасних вимог науки, матеріали геологічних зйомок четвертинних відкладів і дослідження їх фізико-хімічних властивостей. Також враховані палеогеографічні карти України, а також результати досліджень, які були здійснені поблизу с. Старі Кодаки (східніше, на широті м. Кривого Рогу). Розроблена цим автором схема була приведена у відповідність до сучасної періодизації плейстоцену та голоцену України.
      Територіальну структуру ландшафтних геосистем Кривбасу утворюють ландшафти наступних рівнів - місцевості, урочища, підурочища, фації. Територіальність їх організації передбачає існування меж між ними, що приурочені до земної поверхні. В залежності від конкретних природних умов ці межі можуть бути чіткими (наприклад, якщо вони приурочені до берегових ліній русел рік, бровок річкових терас і балок, початку заростей чагарників або байрачного лісу тощо) та розмити - геотони - перехід від одного ландшафту до іншого поступовий і зовні важко помітний (наприклад - між ландшафтними підзонами, ландшафтними фаціями, межі між якими проводяться згідно зі складними за будовою рослинними угрупованнями).
      Ландшафтна фація (від лат. facies - образ, вигляд) - це елементарна та найменша за розмірами ландшафтна геосистема, яка розвинута в межах одного елементу мезорельєфу або окремої форми мікрорельєфу, характеризується однорідними мікрокліматом, ґрунтом, геологічними породами, режимом зволоження, рослинним угрупованням. За останніми ландшафтні фації і виділяються. Фації є основною ланкою масоенергопереносу межах більш крупних ландшафтів. Досліджуються на природничо-географічних стаціонарах. Подібні за будовою фації утворюють варіанти ландшафтних геосистем.
    Споріднені за будовою, типом водногеохімічного режиму (промивний, випотний, непромивний), функціонально-динамічними процесами, місцеположенням в рамках одного більш крупного елементу мезорельєфу (наприклад - схил або днище балки, поверхня або уступ надзаплавної річкової тераси) фації становлять ландшафтне підурочище. Схожі за організацією підурочища, при їх класифікації, об'єднуються у підвиди ландшафтів.
     Однією з важливих одиниць картографування та природничо-географічного районування є ландшафтні урочища. Ця геосистема являє собою просторове, генетичне та динамічне поєднання підурочищ та фацій, тому урочища в розмірній ієрархії ландшафтів знаходяться вище них. Урочища формуються в межах однієї форми мезорельєфу (наприклад - балка, річкові тераси, яр, моренний горб, суфозійний під тощо) та на однорідних поверхневих геологічних відкладах. Урочища часто мають власні назви. На типологічному рівні подібні урочища поєднуються у види ландшафтів.
     Самою крупною ландшафтною геосистемою локального рівня організації є - місцевість. Цю геосистему розуміють як ряд урочищ, спільних за походженням, просторово об'єднаних, взаємопов'язаних за часом свого виникнення та характерними функціонально-динамічними процесами. Місцевості формуються на єдиній літогенній основі - подібні гірські відклади та єдиний генетичний тип мезорельєфу. Прикладами місцевостей можуть бути - надзаплавно-терасові, заплавні, рівнинно-подові, вододільні, схилові та ін. У класифікації місцевості належать рівню - рід ландшафтів.
     Слід відмітити, що територіальна структура району навколо м.Кривого Рогу досліджувалась групою одеських географів на чолі зі Г.І.Швебсом (1983), в межах усього регіону - Л.М.Булавою (1990). Проте, локальна ландшафтна організація території вимагає подальшого уточнення та деталізації. Казаковим В.Л. розроблена класифікація ландшафтів Криворіжжя локального рівня організації та укладені ландшафтні карти Криворізького регіону в масштабах 1:200000 і 1:400000.
     Л.М.Булавою (1990) підраховано, що в природній ландшафтній структурі вододільні місцевості займали 45,2% території Криворізького регіону, схилові - 14,5%, яружно- та долинно-балочні - 10,1%, надзаплавно-терасові - 11,7%, суфозійні - 13,1%, заплавні - 5,4%. Контрастність просторової структури ландшафтів незначна, з поступовим зменшенням з півночі на південь.
Отже, на території Кривбасу ідентифікований один відділ, підвідділ, система, клас і тип ландшафтів. Визначено два підтипи, надряди, підкласи й ряди ландшафтів, а також 6 родів і 53 види ландшафтних геосистем. Якщо розглядати разноманітність ландшафтів регіону на рівні урочищ (видів цих геосистем), то вона може бути ідентифікована як значна, але на рівні типу ландшафтів ландшафтний фон Криворіжжя великою мірою одноманітний - переважання степових ландшафтів.
Автор: В.Л. Казаков, кандидат географічних наук, доцент.
Передруковано з скороченням з видання:
Казаков В.Л., Сметана М.Г., Шипунова В.О. Паранько І.С., Коцюруба В.В., Калініченко О.О. Природнича географія Кривбасу: Монографія. - Кривий Ріг: Октан-Принт, 2005.- 151с.
Використані фотоматеріали В.В. Коцюруби.
Landshaft2
1287
Календар подій
Останні статті
Популярне на сайті
Афіша