Природа Криворіжжя
Природничий факультет

118 4

Якось восени моя колега запропонувала поїхати на екскурсію в один з покинутих парків Кривого Рогу, і ми вирушили на північну околицю міста, в старовинний парк «Веселі Терни».

    Вперше ми опинилися тут багато років тому з групою краєзнавців-аматорів. Величезне враження на всіх справили вікові дуби, стовбури яких не під силу обхопити одній людині. Дуже ефектними були в парку мости через річку. Та найбільше нас вразила історія цієї місцевості. Колись, до революції, тут жив поміщик Харін. У нього були великий маєток і красивий парк...

І ось недавно восени я знайшла цікавий рукопис про історію цього парку. Автор рукопису В. Ф. Терещенко написав цей нарис ще в 1995 році з розповідей своєї матері - Зінаїди Василівни, яка в дореволюційні роки була гімназисткою, вчилася й дружила з дочкою керуючого харінським маєтком і парком. Ось витяги з рукопису:

 «Точної дати виникнення маєтку Харіна немає. Відомо, що в 1907-1910 рр. він перебував у своєму повному розвитку. Маєток було створено в закруті річки Саксагань на доходи, що надходили від залізного рудника, який належав Харіну... Після революції він був перейменований у Первомайський.

Палац Харіна, що височів над доглянутим парком, був двоповерховим. На різних відстанях від палацу розташовувалися службові та господарські споруди. Біля річки була збудована капітальна будівля водяного млина. Вище млина розташовувалися масивні цегляні стайні...

До палацу прилягав великий парк, створений за зразками англійського садово-паркового мистецтва... Закладка парку відноситься приблизно до початку 90-х років минулого століття... Наприкінці вісімдесятих - початку дев'яностих років парк був упорядкованим зеленим оазисом серед малообжитих, безлісих степів, в яких не було в той час навіть захисних лісосмуг.

На галявинах парку між деревами і чагарниками постійно й акуратно викошувалася газонна трава. Харін був великим любителем світу тварин. Крім розведення племінних коней на кінному заводі, він створив у парку просторий мавпячий вольєр, де в літній час пустували ці тварини. На зимовий період вони переводилися в спеціально відведене приміщення, розташоване на другому поверсі електростанції маєтку. В іншому вольєрі на території парку ходили павичі й цесарки, а на другому поверсі палацу розташовувався великий акваріум із стеклами-вітражами майже на всю висоту просторої зали.

Від палацу до річки, перетинаючи великий розарій, тяглася пряма алея троянд. По обидва боки від неї розташовувалися два фонтани. Алея підходила до арочного бетонного містка через річку, а на протилежному березі поділялася на кілька алей, які створювали малюнок Андріївського прапора. В центрі «прапора» на узвишші розташовувалася декоративна альтанка.

На березі річки було споруджено причал для моторного та веслових човнів. Його залишки існують і понині. В період будь-яких прийомів, що влаштовувалися Харіним, човни з гостями у вечірній час відпливали по річці з ліхтарями або факелами на борту. Одночасно запалювалися вогні і серед зелені парку. Романтична обстановка викликала ліричний настрій присутніх. Під звуки гітар гості співали українські та російські пісні, що лунали далеко по водній гладі, а загальне видовище було схоже на казкову театральну виставу. Після Жовтневого перевороту маєток Харіна разом з парком було конфісковано, а сам власник, як повідомляє народний поголос, перебрався на проживання в одне з міст Північного Кавказу, де закінчив своє життя слюсарем з лагодження металевого посуду.

Парк, що став нічийним, та господарські споруди маєтку поступово приходили в запустіння. Розтягнута була багата пасіка. У період громадянської війни маєток Харіна на деякий час зайняли махновські банди, що зруйнували арочний міст і палац.

Парк Харіна без догляду поступово приходив у запустіння. Під час Вітчизняної війни багато дерев було знищено окупантами. У 50-х роках парк був сильно підтоплений водами річки Саксагань через неполадки на Кресовському водосховищі. Після вимокання знову загинула значна частина дерев, в першу чергу цінні високорослі дуби...

У парку зникли альтанки і трояндові алеї. Випали з експлуатації фруктовий сад і виноградник. На цьому місці зараз від них немає навіть слідів. У ті ж роки між насадженнями, що залишилися, організовувалися сільськогосподарські виставки та ярмарки. Парк в цей час грав роль простої зеленої зони.

В даний час від старого парку збереглося зовсім небагато дубів. Частина їх суховершить, що говорить про поступове відмирання. Залишився ряд старих, могутніх сріблястих тополь. Багато малоцінних видів дерев виросло в парку в останні десятиліття. Оскільки у парку немає певного господаря, ця рослинність перебуває в недоглянутому стані... за ініціативою керівництва Тернівського райвиконкому міста, все ж були проведені у 80-х роках роботи з реконструкції найбільш доступних для огляду ділянок. Відновлено провалений махновцями міст. Частково зведена капітальна огорожа. Брак коштів у нинішній нестійкий період привів до зупинки цих робіт... парк не вважається пам'яткою природи і назвати його можна лише пам'ятником минулої нашої неорганізованості і недалекоглядності».

А що ж являє собою парк сьогодні? Сучасна його територія становить близько 17,2 га, а за Харіна було 32 га. Парк розділений річкою на 2 частини - нову (північну) і стару (південну). Північна частина розташована ближче до селища, від якого асфальтова дорога веде до залишків вхідних воріт у парк. Це головна дорога парку, з найкрасивішими пейзажами - плакучі верби над рікою, світлий березовий гай, величні старовинні дуби і тополі, шикарні клени й сосновий бір. Ця частина парку найбільша і найбарвистіша. Тут ростуть 14 старовинних тополь з величезної товщини стовбурами - від 2,6 до 3,8 м! Правда, ці дерева потребують догляду і лікування. Тут можна вдихати аромат квітучої черемхи, милуватися жовтими кущами форзиції, ніжним бузком і білосніжним жасмином. У заростях чагарників розквітає схожа на конвалію запашна купина, що знаходиться під охороною в області. Влітку в парку дозрівають черемха, малина і ожина, восени своїми червоними кетягами приваблює горобина. Тут красиво і затишно в будь-яку пору року.

118 4 1 118 4 2 118 4 3 118 4 4 118 4 6

        Південна ж частина парку більше схожа на дрімучий листяний ліс. Тут теж є старовинні дерева, але нема такого розмаїття рослин. Тут ми зустріли білу акацію та її родичку - гледичію. Це дерево легко відрізнити за пучками величезних колючок на стовбурах. На батьківщині дерева, в Північній Америці, колючки досягають 50 см у довжину! Американці називають гледичію «дерево-воїн». Гледичія чудово закріплює ґрунт. Добре переносить стрижку - з неї створюють непрохідні живі огорожі.

        Пробираючись крізь зарості, ми нарешті вийшли на галявину з віковими дубами. Адже, власне кажучи, заради них ми і приїхали сюди. Видовище перехопило дух - в межах міста можна побачити і помацати руками кору цих величних патріархів криворізької природи. Величезні стовбури підносять до неба свої могутні крони. Ми затамували подих і стали прислухатися до шелесту листя і дивного скрипу, що лунали з висоти. Дуби немов розмовляли між собою і стогнали, скаржачись, як важко їм нести тягар свого віку. Адже їм майже по 400 років. А найстарішому дубу більше 500 років, в обхваті він досягає цілих 5 м, а у довжину - 25 м. На жаль, у його стовбурі є велике дупло, що руйнує дерево. Ці дуби пережили воїнів Богдана Хмельницького, які, за переказами, після перемоги над поляками відпочивали під їх кронами в 1648 році. Вони пережили поміщика Харіна і Жовтневу революцію, громадянську війну і Велику Вітчизняну, пережили радгосп «Веселі Терни» і дожили до наших днів. І що їм до нас і нашої мирської суєти...

До речі, найстаріший в Україні дуб, у Закарпатській області, дожив до 1 300 років. Наші криворізькі дуби в порівнянні з ним ще підлітки. У них ще все попереду... Якщо, звичайно ж, ми, люди, не допустимо їх передчасної загибелі. Адже тут немає ніякої охорони, ніхто не дбає про порядок, тут пасуть корів, всюди можна зустріти залишки вогнищ та побутове сміття.

На щастя, є в нашому місті люди, які взяли шефство над парком «Веселі Терни» і домагаються надання йому статусу заповідника. Це Тернівська станція юних натуралістів і її вихованці. Наталія Пархоменко, керівник гуртка «Юні екологи», і її учні вже багато років займаються вивченням природи парку, проводять тут екологічні акції, організовують трудовий десант з прибирання сміття, висаджують молоді і лікують старі, хворі дерева, піклуються про охорону парку. Юннати Москальова Христина та Бєсєда Аня вивчили первоцвіти і старовинні дерева парку. Аня зі своєю роботою посіла перше місце на обласному зльоті юннатів. А в 2011 році Колесник Ельвіра з роботою, присвяченою найстарішому дубу, стала переможницею Всеукраїнського конкурсу дитячої творчості «Збережемо стародавні дерева!» в науковій номінації.

Одного разу, будучи в парку влітку, я знайшла під старовинними дубами безліч мертвих жуків-оленів. Мене це здивувало і засмутило, адже ця комаха занесена до Червоної книги України. Виявилося, що це нормальне явище - життєвий цикл закінчився, і дорослі комахи, відклавши яйця, загинули. Жуки живляться соком, що витікає з кори поранених дерев, в основному дубів. Цей сік - їхня улюблена і єдина їжа: все своє недовге життя (усього кілька тижнів) жуки-олені нічого, крім соку, не п'ють і не їдять. Існують за рахунок запасів, накопичених на стадії личинки. А ця стадія триває довго - 5-6 років! Личинки живуть в трухлявих пнях, дуплах, стовбурах, що впали, і виростають до величезних розмірів - 13 см завдовжки і 1-2 см в діаметрі! Вони переробляють відмерлу деревину, тому їх діяльність дуже корисна.

118 4 5Рухаючись в глибину парку, ми несподівано вийшли на велику галявину. Тут побачили незвичайні деревця - на загальному тлі жовто-зеленого листя вони помітно виділялися яскраво-малиновим забарвленням. Зібраним в пучок на верхівці півметровим листям дерева нагадували пальми. Ця красива рослина називається сумах пухнастий, або оленерогий (товсті й пухнасті, світло-бурі пагони нагадують оленячі панти), а його народна назва - «оцтове дерево». А до чого ж тут оцет? А до того, що в Північній Америці, на батьківщині сумаху, його плоди здавна застосовували в кулінарії як приправу до різних страв, в основному м'ясних. Ці плоди, схожі на червоні щетинисті кульки, зібрані на подобу кукурудзяних качанів до 20 см завдовжки. Вони всю зиму прикрашають тендітне деревце. Індіанці різними способами отримували з них кислоту. До Європи сумах потрапив у 1926 році і тепер широко поширений в парках та зелених насадженнях багатьох міст, навіть місцями здичавів.

          Помилувавшись сумахами і пройшовши крізь зарості, ми вийшли до берега річки. Тут побачили величезні плакучі верби і залишки металевого моста. Ми вирішили перейти по ньому на протилежний берег. Але, підійшовши ближче, з жалем зрозуміли, що зробити цього не зможемо. Дерев'яні деталі моста розібрані, залишився тільки каркас, по якому можуть перебратися тільки екстремали.

Можна довго блукати парком і кожен раз відкривати для себе нові мальовничі куточки, красиві рослини, цікавих птахів і комах. Можна збирати гриби і ягоди, милуватися пейзажами. А головне - потрібно зберігати цю красу. Адже вона унікальна.

Вікторія Тротнер

«Експедиція XXI» № 4 (118) 2012

3213
Календар подій
Останні статті
Популярне на сайті
Афіша
Грудень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31