“Як оцінити продуктивність науковця?”: інтерв’ю з Сергієм Семеріковим

11 лютого у всьому світі відзначається День жінок і дівчат у науці. Напередодні прес-центр КДПУ поспілкувався з доктором педагогічних наук, професором, а також чудовим співрозмовником і цікавою особистістю Сергієм Олексієвичем Семеріковим, який тепло привітав жінок-науковців Криворізького педагогічного зі святом і відповів на наші питання.

– Дитячі та шкільні роки. Хто чи що вплинуло на вибір майбутньої професії?

– З 1983 по 1993 рік я вчився у СШ № 97 – на той час це була чи не найкраща школа в місті: до нової школи (її будівля – мій ровесник) були залучені видатні вчителі, чиї особистості значною мірою сформували потяг до хімії (фантастична Лілія Іванівна Рижук – у кабінеті хімії та вдома у неї я проводив чи не половину часу), фізики (нестримна Роза Василівна Михайленко, яка вкладала душу і розум у наше навчання), біології (усевидяча Зинаїда Ємельянівна Зайчик постійно тримала всіх у зоні найближчого розвитку, а іноді й трохи далі), географії (Анна Іванівна Нізелко – унікальне поєднання найвищого рівня доброти та компетентності), математики (Людмила Олександрівна Батутенко – класний керівник із великим серцем та полум’яний провідник живої математики), мови і літератури (чарівна компетентність Тетяни Павлівни Лукашив – зразок беззаперечної відданості справі у найскладніших умовах) та інформатики, учитель якої Марія Полікарпівна Білан тривалий час працювала у Криворізькій філії Київського інституту автоматики під керівництвом Олександра Павловича Поліщука, до якого у квітні 1993 року вона мене й привела. Він й відповів на моє головне питання – куди та на яку спеціальність мені вступити, щоб потрапити до нього на навчання: у КДПІ на математику та інформатику. До цього моменту педінститут у якості місця для вступу взагалі не розглядався: своїх учителів я любив та поважав, проте ставати вчителем самому аж ніяк не збирався – на той момент за результатами олімпіад я вже міг без іспитів вступити до ДНУ на історичний факультет та до ДХТІ на органічний синтез (а до 1993 року збирався до МФТІ чи МДТУ).

За кожний вибір доводиться відповідати – цілеспрямовано до вступу в університет я не готувався, вважаючи, що результатів олімпіад та золотої медалі цілком вистачить. А от дзуськи! 1993 року вступ до ВНЗ України вперше (і до введення ЗНО – востаннє) проводився за тестами: 300 балів потрібно було набрати спільно у школі та ВНЗ. Де взяти збірники тестів для вступників? Звісно, в бібліотеці педінституту. Приїхав, за паспортом у читальному залі дали збірник «для фізмату», який за два тижні й розв’язав. На тестових іспитах виявилось, що задачі нам дали якісь не ті – з фізики простіші, з математики – навпаки: лише згодом я з’ясував, що перерішав збірник для спеціальності «Фізика та математика», а для моєї спеціальності він був інший. Холодним душем стало те, що у списку вступників, які були рекомендовані до зарахування, я був останнім – ще б один бал, і не пройшов, адже подати документи до кількох ВНЗ не додумався. Кілька місяців потому, проходячи практику на кафедрі математики, побачив власну роботу із позначками перевіряючих – за роботу з фізики Василь Петрович Ржепецький поставив 49 балів із 50, незважаючи на неповністю розв’язану задачу; «математик» же будь-яку помарку трактував як помилку і оцінював відповідне завдання нулем балів.

– Роки навчання у Криворізькому педагогічному. Студентське життя, улюблені викладачі.

– «Особливості оцінювання» породили глибоку недовіру до керівництва факультету, на який я вступив, та критичне ставлення до рекомендацій із вибору навчального посібника: замість одного підручника з предмету в бібліотеці я став брати на порядок більше, обираючи їх за систематичним каталогом. Порівнювати зміст та способи доведення було не просто цікаво – навчання давалось суттєво легше. До того ж виявилось, що інші викладачі кафедр математики та математичного аналізу аж ніяк не намагались занижувати оцінки – навпаки, вони не жаліли часу на те, щоб їх можна було підвищити. З першого курсу взірцем компетентної людяності для мене стали Надія Іванівна Лемешенко, Лариса Сергіївна Наришкіна та Галина Миколаївна Білоусова, з якою я маю щастя працювати й сьогодні – учителі, які самі постійно навчались і завжди були готові до співпраці. Велике враження на мене склали особистості (та відповідні предмети) Павла Яковича Макутона (історико-філософський аналіз із його подачі – частина будь-якого дослідження), Василя Петровича Ржепецького та Олександра Андрійовича Коновала (фізика та людяність), Ольги Андріївни Тарасової (найбільш невимушена політологія, основи якої пам’ятаю досі), Алли Степанівни Лобанової (досі шкодую, що не був на всіх її лекціях) і багатьох інших. Та найбільший вплив на мене та багатьох моїх колег справили Олександр Павлович Поліщук та Микола Олександрович Рашевський – їх ставлення до роботи, людей, здатність зробити будь-що у своїй галузі, почуття гумору та визначні особистісні якості. Обидва вони із зовнішніх причин були змушені піти з КДПУ, і хоча втрата Олександра Павловича є невиправною, повернути кращого математика міста Рашевського до рідного університету для його керівництва має бути першочерговим завданням.

А щодо «офіційного» студентського життя, то воно для мене розпочалось на 5 курсі, коли до керівництва факультету прийшли люди, яких я поважаю та довіряю – Володимир Миколайович Соловйов та Олена Вікторівна Віхрова. І дуже приємно, що й 20 років потому мої любі друзі опікуються нашим фізматівським універсумом – справжньою єдністю професорів та студентів.

– Перші наукові дослідження. Тематика, шляхи реалізації. Чи завжди Ви працювали над проблемами одного напрямку, чи Вам цікаві різні теми? Наскільки широким є коло Ваших наукових інтересів?

– Мабуть, найкращий спосіб це визначити – скористатися репозитарієм академічних текстів нашого університету, до якого включені всі оприлюднені результати. І перше, що впадає у вічі – це те, що майже всі вони у колаборації.

Працюючи під керівництвом та у співпраці з О. П. Поліщуком, М. О. Рашевським та Іллею Олександровичем Теплицьким, я ніколи не задумувався про наукове дослідження: виконана робота – отримано результат – перевірено на адекватність – обговорено у вузькому колі – продовжено далі. Оприлюднення результатів у вигляді публікацій не практикувалось та не потребувалось аж до того моменту, як від товариша із Дніпропетровська почув про те, що Фонд «Відродження» дає студентам гранти. Приїхавши до ДНУ, де тоді базувалась місцева дирекція ISSEP, я отримав список вимог для отримання гранту, до якого, крім відмінного навчання та олімпіад, входили й участь у конференціях та публікації – їх-то як раз і не було. Значить, мають бути – вирішили ми із колегами: Наталею Станіславівною Завізєною (нині д. е. н., професором) та Олександром Агасійовичем Хараджяном (нині к. т. н., завідувачем кафедри). Протягом року результати спільної роботи оприлюднювались із однією метою – виконання формальної вимоги отримання гранту. Проте участь у першій конференції, на яку нас знайшла змогу відправити завідувач аспірантури КДПІ Ольга Іванівна Васильєва (досі дивуюсь, як це їй вдалось у той складний час, коли студенти на конференції взагалі не їздили, а на олімпіади часто за власний рахунок) – «Інформаційні технології в освіті» у Черкасах, яку проводив Юрій Васильович Триус – змінило все: виявилось, що широке обговорення в колі зацікавлених і дуже різних фахівців надзвичайно стимулює думку та надає наснаги! З того моменту я знаходжусь на шляху моделювання: від відтворення окремих зовнішніх елементів наукового дослідження (псевдонаукової діяльності типу публікацій заради зовнішньої мети) до здобуття нового знання. Потихеньку й вибудовується й відповідна технологія наукового дослідження, основою якої є вільність, відкритість, мобільність та повсюдність. Тому замість кола наукових інтересів – скоріше нейронне ядро з великою кількістю аксонів та дендритів, що з’єднується з іншими: співпраця веде до синергії, а синергія – до швидшого досягнення результату.

– Ми спілкуємось напередодні відзначення Дня жінок і дівчат у науці. Розкажіть про особливості роботи у переважно жіночому колективі науковців.

– Для мене це – надзвичайна зручність: всі жінки-науковці нашого колективу є не просто надзвичайно витривалими та працездатними – вони здатні раціонально розподіляти час, доцільно обирати напрями досліджень та визначати перспективи подальшої роботи. Один лише приклад: чотири дисертації моїх колег були виконані під час декретної відпустки без будь-яких втрат у вихованні дітей та забезпечення гарних побутових умов. Саме багаторольовість жінки у нашому суспільстві робить її не просто загартованим відповідальним виконавцем будь-якого скільки завгодно високого рівня, а й талановитим організатором – останні роки всі наші наукові заходи є результатом самоорганізації нашого переважно жіночого колективу науковців спільного із Інститутом інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України науково-дослідної лабораторії з питань використання хмарних технологій в освіті. Організувати семінар, зупинити коня на скаку, оформити звіт з наукової роботи та увійти до палаючої хати – все їм під силу, і за будь-яких обставин – у найкращому вигляді.

– Напрямки Ваших подальших наукових розвідок. Яку роль грають сучасні наукометричні ресурси у Вашій науковій роботі?

– Провідний напрям досліджень – інформаційно-когнітивні технології з упором на процес суб’єктивного пізнання – є розгалуженим, як і всі когнитивні науки. Сьогодні із них цікавлять насамперед різні технології віртуалізації (у т. ч. доповнена реальність), моделювання осмисленої поведінки, процесів навчання, нечіткі та квантові обчислення, їх соціальні аспекти тощо.

Тотальна (а інколи й тоталітарна) наукометрія для пересічного науковця є скоріше перепоною, що здатна привести до регресу наукової діяльності аж до того, із чого я розпочинав – де б опублікуватися, щоб задовольнити певні формальні вимоги. Проте для бібліографа та керівника – це хоча б якийсь засіб кількісної (аж ніяк не якісної) оцінки продуктивності науковця із оприлюднення результатів досліджень. На даний момент кращого просто ще немає, тому послуговуємося тим засобами, що є, і якщо в їх основу покладено інструменти оцінювання якості – тоді й кількісні показники будуть відносно адекватними. Якщо отриманий гарний науковий результат – доцільно опублікувати його у якісному виданні: з’ясувати, де це зробити, можна за допомогою перегляду провідних наукометричних баз. А для планування напрямів досліджень, реферування та проведення наукового огляду вони взагалі є дуже зручними, адже ми при цьому користуємось перевіреними та якісними результатами досліджень інших науковців.