Сила й гармонія рідного слова: інтерв’ю з професором Т. М. Мішеніною

Починаючи з 2000 року, 21 лютого в Україні відзначають Міжнародний день рідної мови, яка є визначальною ознакою культурної приналежності людини. Прес-центр поспілкувався з доктором педагогічних наук, кандидатом філологічних наук, професором Тетяною Михайлівною Мішеніною й дізнався про її шлях до науки й особисте сприйняття цінностей, пов’язаних із рідною мовою.

– Розкажіть, будь ласка, про свій шлях до професії українського філолога. Які фактори вплинули на вибір Вашої спеціальності?

– Ключовими факторами цього вибору стали увага до слова різних мов і розуміння слова літератури й слова в музиці, слова театру й кіно. Я завжди відчувала захоплення від того, як панорама художнього твору здатна сколихнути невимовно багаті відтінки відчуттів і надихнути відтворити власну історію за сюжетом, яку можна написати в своїй уяві. Батьки заохочували мене сумлінно навчатися; читати я почала досить рано й це було моїм самостійним вибором. У шкільні роки відвідувала мовно-літературний гурток; звісно, це суттєво вплинуло на вибір професії. Нині я є поеткою рідного краю, маю збірку віршів для дітей «Равликове сонечко» й збірку жіночої поезії «Життя».

– Роки навчання в закладі вищої освіти. Найулюбленіші предмети й викладачі. Перші наукові дослідження в царині української філології.

– Я опанувала спеціальність «Українська мова та література» й здобула кваліфікацію вчителя на факультеті української філології Криворізького педагогічного, отримавши диплом з відзнакою. Після цього навчалася в аспірантурі нашого ЗВО; успішно захистила кандидатську й докторську дисертації. Мені завжди подобалися предмети, під час вивчення яких матеріал подавали інтегровано, у тісному взаємозв’язку з іншими галузями наукового знання, зокрема історико-літературознавчі й історико-лінгвістичні дисципліни. Із вдячністю згадую моїх наставників: Валентину Василівну Явір, Олександра Васильовича Царука, Валентину Григорівну Терещенко, Миколу Володимировича Вербового, який згодом став моїм науковим керівником кандидатської дисертації; Станіслава Олександровича Карамана, який консультував при написанні докторського дослідження. Успішна освітня траєкторія стала для мене запорукою подальшої плідної роботи. Крім основної, науково-педагогічної діяльності в КДПУ, я консультую учнів – членів Малої академії наук України, які працюють над власними дослідницькими проєктами, рецензую роботи юних письменників, творчої молоді Криворіжжя й Дніпропетровщини. Мої перші досягнення в царині студентської науки пов’язані з участю у Всеукраїнських олімпіадах з української мови та літератури в Полтаві 1996 року та в Києві 1997-го. Якщо говорити про особисті відкриття, то нові обрії пізнання світу через слово для мене відкрили творчо-пошукові завдання й написання курсових проєктів. Сьогодні до кола моїх наукових інтересів належать дослідження стилістичних ресурсів художнього тла, методика викладання в закладах середньої та вищої освіти, підготовка вчителів філологічних спеціальностей; я рецензую навчальні посібники й підручники для шкіл, активно співпрацюю з педагогами.

– Мова – душа народу. Яким для Вас є сенс цього вислову?

– Для мене цей вислів означає сакральну єдність слова й культури, слова й літератури, слова й історії.
Для мене це означає живити в собі ті краплинки буття, які гаптують історію розвою мого народу.
Для мене є орієнтиром мої батьки, які навчили мене любити свою землю і свою працю, до якої я вдатна – творити слово й вчити словом.
Для мене є орієнтиром біографічний і творчий шлях Олександра Довженка: я бачу світ через «Зачаровану Десну». І мій шлях Учителя – передати учням цю зачарованість рідною землею і рідним Словом.

– Ваші побажання майбутнім фаховим дослідникам рідної мови.

– Слово здатне віднайти шляхи порозуміння в сучасному полікультурному світі.
Слово здатне вплинути на відчуття людини, тому Слово виховує.
Слово здатне змінити світ.
Слово вчителя є тим головним зерном, що уможливлює зазначене вище.
Нехай повість життя кожного з відкривачів буде позначена Словом, інкрустованим любов’ю до Бога, народу, родини; вірою у свої подальші відкриття; усвідомленням себе як громадянина й творця історії своїм буттям, своєю працею, викрешуванням свого Слова.