Подорож до світу гірських перевалів: інтерв’ю з деканом факультету географії, туризму та історії О. А. Матіщуком

8 серпня відзначається Міжнародний день альпінізму, який об’єднує сильних духом, сміливих, небайдужих людей, які прагнуть досягти найвищих вершин. Викладачі Криворізького педагогічного не тільки займаються науково-педагогічною діяльністю, але й передають особисті захоплення своїм студентам, надихають їх на власний саморозвиток. Серед них – декан факультету географії, туризму та історії, кандидат геологічних наук Олександр Анатолійович Матіщук.

– Олександре Анатолійовичу, розкажіть, будь ласка, про своє захоплення скелелазінням. Хто або що вплинуло на те, що Ви почали займатися цим видом спорту?

– Насамперед підкреслю важливі відмінності між альпінізмом, скелелазінням та гірським туризмом. Скелелазіння вже стало окремим видом спорту на Олімпійських іграх. Основна мета альпінізму – сходження на вершини гір. Група готує спорядження на день – два та піднімається на гору, робить фото на пам’ять і спускається… Гірський туризм, навпаки, передбачає тривалі маршрути – від тижня до трьох. Група бере з собою харчування, спорядження і кожен день проводить у новому місці, піднімаючись на перевали, а не на вершини. Гірським туризмом я серйозно захопився в студентські роки, починаючи з випадкового знайомства із цією діяльністю на першому курсі, а його ази опанував ще коли навчався в школі, долучаючись до туристичних заходів. До того ж під час професійної підготовки зі спеціальності я мав справу з краєзнавчо-туристичною роботою. Після перших подорожей я по-справжньому захопився гірським туризмом, а після закінчення навчання пішов працювати за фахом.

– Вибір професії та гірський туризм – як перетинається професійна діяльність із вашим спортивним захопленням? Розкажіть про свої досягнення.

– Досягнення можна поділити за двома критеріями: складності походів та участі в змаганнях. Ми пробували походи четвертої категорії складності (шоста категорія є найскладнішою). Один похід ми не пройшли через травму керівника групи. У змаганнях останній раз брав участь у 2021 році в Одесі, де ми посіли ІІІ місце. Зараз я більше долучаюсь як суддя, а не як спортсмен.

– Чи відчували або відчуваєте страх перед непідкореними скелями? Які психологічні способи та методи Ви використовуєте для подолання цього страху? Що порадите початківцям у спортивному та психологічному плані?

– Страх є завжди. Іноді виникає питання: «Що я тут роблю? Краще б вдома сидів». Під час роботи на скелях із мотузками завжди присутній фактор страху, адже стовідсоткових гарантій безпеки тут не існує. Інколи відчувається страх висоти. У цьому випадку потрібно просто посидіти, звісити ноги та заспокоїтися. Головне – не думати, що щось обірветься. На останніх змаганнях у Львові у мене були дурні думки про мотузку. Такі думки треба відганяти. Та все це індивідуально: панацеї від страху немає. Навіть спортсмени мають страхи, але вони їх переборюють.

– Розкажіть про Ваші плани щодо розвитку спортивного туризму у нашому університеті?

– Плани є, але війна змінює все. Плануємо створити університетську команду з гірського туризму, хоча б з шести людей. Також є намір залучити Кривий Ріг до проведення чемпіонатів України. У нас є скельні масиви, які підходять для змагань найвищих рівнів. Я спілкувався з федерацією спортивного туризму України, але через близькість фронту вони відмовляються, хоча не проти співпраці після закінчення війни. Ресурси для організації є, треба чекати. Віримо в Перемогу!