Мистецтво, що народжується в дії: інтерв’ю із завідувачем кафедри педагогіки О. О. Лаврентьєвою (до Дня науки в Україні)

Базовою наукою, яку вивчають у нашому університеті, є педагогіка. Це багатоаспектна галузь наукового знання, яка має надважливу мету — підготувати до успішного та щасливого життя нові покоління українців. Напередодні Дня науки в Україні пресцентр поспілкувався з очільницею кафедри педагогіки — Оленою Олександрівною Лаврентьєвою.

– У педагогіці, як і в кожній науці, теоретичні дослідження нерозривно пов’язані з практикою. Наш університет заслужено пишається не тільки досягненнями на ниві досліджень у галузі педагогіки, але й результатами професійної підготовки наших випускників — освітян. Яка знахідка студентів у сфері педагогічної творчості запам’яталась Вам найбільше?

– Дійсно, педагогіка — це не лише наука, а й мистецтво, що народжується в дії. І для мене це дуже особисто. Я — випускниця цього університету, і мій професійний шлях розпочався зі школи. Працюючи майже десять років учителем, я навчилася цінувати прості, але глибокі педагогічні знахідки, які виникають у щоденній взаємодії з дітьми. В аспірантуру я прийшла вже з досвідом учителя вищої категорії, а далі — дисертаційні дослідження, наукова й викладацька робота, і зрештою — професорське звання та керівництво кафедрою.

У нашому університеті багато науково-педагогічних працівників мають подібний шлях, що дозволяє нам глибше розуміти потреби сучасної освіти та зі знанням справи викладати педагогічні дисципліни, керувати педагогічною практикою, курсовими й кваліфікаційними дослідженнями.

Мій викладацький шлях розпочався з дисципліни «Методика виховної роботи». Кожне заняття було своєрідним, а кожна група — неповторною. Хоча минуло вже близько 20 років, я з теплотою згадую рольові та ділові ігри, концептуальні ідеї яких належали самим студентам. Наприклад, «жива ялинка» від студентів художньо-графічного факультету, персоніфіковані батьківські збори від студентів історичного факультету, українські вечорниці від студентів фізико-математичного факультету, інтерактивна екскурсія до природи парку «Ювілейний» від студентів факультету іноземних мов та багато іншого. Після концептуалізації ці ідеї стали матеріалом для навчально-методичного посібника.

Сьогодні я з інтересом ставлюся до ідей, які пропонують студенти у власних навчально-методичних і виховних проєктах за різними педагогічними дисциплінами. Їх я використовую для оновлення лекційного контенту та змісту самостійної роботи студентів. Наприклад, системи освіти в різних країнах, збірники ігор і занять з дітьми в дитячому таборі оздоровлення та відпочинку, нові підходи до організації самостійної роботи студентів, інновації та сучасні цифрові тренди в освіті, машинне навчання, штучний інтелект у роботі педагога тощо. Ці оновлення не лише збагачують теоретичний контент, але й сприяють формуванню нової філософії викладання — гнучкої, відкритої та орієнтованої на майбутнє.

– Сьогодні українська освіта змушена працювати в умовах повномасштабної війни. Що підтримує та надихає педагогів продовжувати виконувати свою шляхетну місію?

– У цій війні в кожного свій фронт. Педагоги тримають освітній. Ми не лише навчаємо, а й підтримуємо, надихаємо, допомагаємо дітям зберігати віру в завтрашній день.

Нас надихає віра в дітей — у їхню здатність вчитися, мріяти та будувати прийдешнє. Кожен урок, проведений у складних умовах, кожна посмішка учня, кожне досягнення — це джерело натхнення.

Ми розуміємо, що наша праця сьогодні — це інвестиція в наступні покоління України. Підтримка колег, обмін досвідом, взаємна допомога — усе це створює потужну спільноту, яка здатна долати будь-які виклики. Ми вчимося бути гнучкими, адаптуватися до нових реалій, використовувати сучасні технології та методики. Це не лише допомагає нам залишатися ефективними, а й відкриває нові горизонти в освіті.

Ми не можемо поставити життя на паузу чи зупинити навчання. Освіта — це наш спосіб тримати стрій, підтримувати дітей, дорослих і суспільство, зберігати зв’язок між поколіннями та формувати основу для відновлення країни.

– Педагогіка є обов’язковою дисципліною майже на всіх напрямах професійної підготовки у КДПУ. Є думка, що вона є універсальною наукою, яка могла б стати в пригоді представникам практично кожної професії. Чи погоджуєтесь Ви з цим твердженням?

– Я не схильна називати педагогіку «універсальною наукою» в буквальному сенсі. Це глибока й системна галузь знань, опанування якої вимагає вдумливої та серйозної підготовки, а головне — гуманістичної спрямованості особистості педагога.

У нашому університеті педагогіка є обов’язковою дисципліною, оскільки вона закладає фундамент педагогічної професії. Наша місія — підготовка не педагога-функціонала, який зводить усю свою діяльність до проведення уроків, занять, заходів тощо, а вихователя, власне вчителя й наставника, який формує особистість учня, його моральні цінності та соціальні орієнтири.

Чи потрібна в такому обсязі підготовка представникам інших професій? З цього виникає наступне запитання: якщо не потрібна, чи маємо ми право передавати наукову частину педагогіки без її стрижневого ціннісного компонента? Я маю на увазі здатність побачити особистість, підкреслити її унікальність, захопити глибиною та силою власної особистості, організувати партнерські стосунки з усіма учасниками освітнього процесу, ґрунтуючись на повазі та любові до людей.

Однак педагогіка має потужний просвітницький потенціал, який може бути корисним фахівцям у багатьох сферах — управління, лідерство, маркетинг — а також усім тим, хто здійснює виховання, у тому числі й самовиховання.

Тому, хоча педагогіка не є і не повинна бути універсальною наукою для всіх професій, її просвітницький компонент має універсальне значення для формування зрілої та відповідальної особистості, особливо в соціономічних професіях, де міжособистісна взаємодія є ключовою.

– Поділіться, будь ласка, Вашими особистими педагогічними лайфхаками. Наприклад, як зацікавити та мотивувати байдужого до навчання студента або учня?

– Коли мова йде про професійну діяльність педагога, варто визнати: легких шляхів до розв’язання проблем чи якогось прийому, що робить складне завдання простим, не існує. Можливо у сфері маніпуляції людьми, але це ніяк не стосується нашої людинотворчої педагогічної професії. Якщо повернутися до Вашого запитання стосовно мотивування байдужого студента, то в педагогічній теорії міститься відповідь на нього. Пропонується передусім спиратися на мотиви студента у реалізації власних здібностей, далі – на потреби в комунікації, а потім на усвідомлення розвивальної ролі пропонованої діяльності в особистісному та професійному вимірах. І тут звісно, залежно від ситуації, контексту, особливостей педагога та студента, можуть бути застосовані найрізноманітніші прийоми, при цьому ті, які були запропоновані кимось і були ефективними, варто накопичувати й за потреби – використовувати. Надалі це стане джерелом власних стратегій та прийомів. Це і є мій лайфхак, а правильніше сказати – принципова позиція. Вважаю, що потрібно ставитися до своєї роботи професійно, постійно вчитися й розвивати професійну майстерність, і головне – жити за сумлінням.