Історія та сучасність: об’єднані спільною метою – інтерв’ю з доцентом кафедри історії В. О. Яшиним (до Дня Соборності України)

В умовах повномасштабної війни День Соборності України набуває особливого, глибоко символічного значення, адже поняття Соборності сьогодні наповнюється новим змістом: вона утверджується не лише в історичній пам’яті, а й у щоденній боротьбі за незалежність, свободу й право України на власне майбутнє. З нагоди цього свята пресцентр поспілкувався з кандидатом історичних наук, доцентом кафедри історії Вадимом Олександровичем Яшиним.

– Сьогодні ми відзначаємо важливе державне свято – День Соборності України. Які уроки з подій Української Революції початку ХХ століття нині є найбільш важливими для нашої країни?

– Українська Революція за своїм характером була складним і багатогранним явищем. У горнилі Першої Світової, або Великої війни, як її тоді називали, визріли остаточні умови для народження української політичної нації, що і сталося протягом 1917–1921 років. На жаль, росії, цій холодній, інфернальній північній імперії, нашому онтологічному ворогу, вдалося взяти гору і наслідки поразки Української Революції були жахливі.

Тож, найперший урок – це абсолютна необхідність мати велику, максимально озброєну, відмінно навчену національну армію, здатну протистояти московській навалі. Критичне зневажання цим питанням з боку тодішнього українського керівництва мало катастрофічні наслідки вже на початку 1918 року, коли більшовики захопили Київ. Напівпартизанська армія Петлюри повалила Скоропадського, але не змогла і не могла захистити державу від регулярної, добре організованої армії більшовиків.

Другий урок: маємо розуміти, де знаходиться наш ворог. Він не тільки в Кремлі. Він всюди, де, як казав «їхнє всьо» Пушкін – «русскім духом пахнєт». Цей ворог підступний і облудливий і його найперша зваба – це його мова. Гірко казати, але ця зваба добре діє й сьогодні, розмиваючи українську ідентичність. Не існує української ідентичності з неукраїнською мовою, якою б вона не була.

Третій урок: внутрішня єдність. Українська національна потуга має бути об’єднаною в принципових питаннях і мати єдиний організаційний центр. Інакше українська армія Петлюри боротиметься проти української армії Скоропадського, українець Мельник проти українця Бандери, а українська політична еміграція демонструватиме дива сепарації та дріб’язкових образ.

Четвертий урок: маємо покладатися тільки на власні сили. Обсяг і глибина допомоги союзників завжди обмежені їхніми внутрішніми інтересами та можливостями. І тільки інтереси російської імперії в Україні безмежні. Вони ніколи не зупиняться, поки не отримають все.

І п’яте: корупція. Про це мало пишуть, але тогочасна корупція, фактично, роз’їла український державний апарат і це суттєвим чином вплинуло на усі процеси. Якоюсь мірою це вплинуло й на факт поразки Революції. На жаль, ця проблема досі не має радикального вирішення.

– Повномасштабне вторгнення рф стало каталізатором національного єднання українців. На Вашу думку, чи можемо ми стверджувати, що нині українське суспільство є більш згуртованим, ніж будь-коли раніше?

– Без сумніву, сьогодні українське суспільство є згуртованішим, ніж будь-коли раніше. Зростає вже друге покоління українців, народжених в часи Незалежності. Подивіться, як, наприклад, за останні 10-15 років тихо зник давній поділ України на так звану «західну» і «східну»: для тих, чиє вікове зростання та інтелектуальне становлення прийшлося на часи вільної України, та й для нас усіх, тепер існує тільки одна, єдина Україна, без поділу на умовний «Львів» та умовний «Схід». Можна сказати, що на це вплинула також внутрішня міграція і війна, але, в цілому, якісні зміни були пов’язані з природними процесами українського націєтворення. Це довгі процеси та справа не одного покоління, але вже сьогодні ми бачимо націю, згуртовану перед зовнішнім ворогом.

Зазначу, що російський ворог цього не розуміє, намагаючись роздмухати у продовження традицій НКВД/КГБ, що існують тільки у його уяві, «східно-західний» український конфлікт. Не вийде. Нема такого. Українська нація – єдина і згуртована.

– Чи змінюються, на Вашу думку, підходи до викладання історії в умовах воєнного часу?

– Ви поставили дуже цікаве питання. Так, зрозуміло, що змінюються. Явища такого масштабу мають наслідком швидкі і якісні зміни у світосприйнятті історика, з відтак – у тій історичній картині, яку і як він змальовує у процесі викладання. А от найперше це проявилося у виборі студентами тем курсових та кваліфікаційних робіт. Тобто, перелік пропонованих кафедрою тем залишається доволі широким, охоплюючи усі історичні періоди. Але з 2014 року поступово, а вже із 2022 року масово студенти стали обирати теми, пов’язані із Другою та Першою світовими війнами. Певною мірою до цієї тематики чимдалі більше тяжіють і наукові уподобання науковців кафедри. Друге, що помітно – це суттєве, в рази, посилення інтересу з боку здобувачів освіти до здобутків істориків Європи та США, що видно також по їхніх дослідних роботах. Між іншим, мене щиро порадував і, чесно кажучи, здивував високий рівень володіння студентами-істориками англійською мовою, який вони показали під час гостьової лекції професора Джеймса Капало (січень 2025).

Суттєво змінилися й наукові концепти, покладені в основу викладання. Історія, що викладає кафедра – вільна від імперськості настільки, наскільки це взагалі можливо. За останні роки ці зміни кардинальні.

Це показує – ми, попри все, відірвалися від імперії. Ми вже по цей бік, ми вже на боці світла і зворотного шляху нема.

– Якою Ви бачите нашу країну через 10–20 років? Що кожен громадянин може зробити для зміцнення Соборності України вже сьогодні?

– Працювати Нострадамусом – справа невдячна. Важко передбачити майбутнє. Є тільки сподівання. Тож я сподіваюся побачити Україну квітучою, мирною, цілісною, єдиною і європейською. Країною українців. Країною вільної нації. Країною права і закону. Країною свободи.

Що кожен може зробити? Рецепт відомий давно: чесно робити свою справу та прагнути особистого вдосконалення.

І, головне – щиро любити Україну. Єдину у світі, яку дав нам Бог.