1869
- 23 березня німецькі хіміки Карл Гребе та Карл Ліберман, подали на патент щодо виробництва алізарину із антрацену. Це було перше виробництво відомого барвника, який до того, як і більшість інших барників, отримували виключно із природних джерел. А уже 25 червня того ж таки 1869 року ними було подано заявку до англійського патентного бюро на покращений (за участі німецького хіміка Генріха Каро для корпорації BASF) метод отримання алізарину. І це було дуже вчасно зроблено, оскільки вже наступного дня за патентом на виробництво алізарину прийшов англійський хімік Уільям Перкін. У результаті сторони мирно домовились і обидві отримали патенти, розділивши ринки збуту своєї продукції. Хімічний синтез цього популярного барвника став потужним поштовхом у розвитку індустрії барвників і органічної хімії у цілому, проте боляче вдарив по тих галузях сільського господарства, що займались вирощуванням рослин, з яких здобували барвники.
- Швейцарський хімік Фрідріх Мішер виявив нуклеїнові кислоти (ДНК та РНК) та здійснив їх первинний хімічний аналіз. Спочатку він виокремив ці сполуки із гною (лейкоцитів та їх залишків), обробляючи пов'язки з гнійних ран спиртом та шлунковим соком свиней. При цьому на пов'язках залишалась клейка тягуча сіра маса, що являла собою нуклеїнові кислоти, переважно ДНК. Згодом Мішер виявив ці фосфоровмісні речовини і у багатьох інших клітинах та здійснив більш докладний хімічний аналіз цих сполук, щоправда про справжню роль нуклеїнових кислот у життєдіяльності він так і не здогадався. Та і сам термін "нуклеїнові кислоти" було уведено значно пізніше.
- Німецький хімік Антон Беттендорф відкрив метод виявлення сполук Арсену за допомогою розчину станум(ІІ) хлориду у середовищі концентрованої хлоридної кислоти. У разі наявності сполук Арсену(ІІІ) у розчині його проба швидко буріє, а згодом утворюється чорний осад елементарного миш'яку: 2AsCl3 + 3SnCl2 + 6HCl = 2As↓ + 3H2[SnCl6]. Цей метод зараз відомий як "проба Бетендорфа", а суміш концентрованих розчинів SnCl2 та HCl – "реактивом Беттендорфа".
