6 грудня Україна вшановує всіх, хто стоїть на захисті нашої держави – мужніх захисників і захисниць, людей, завдяки яким ми маємо змогу жити, працювати, навчатися й мріяти про мирне майбутнє. Це свято об’єднує всіх: воїнів на передовій, медиків, які рятують життя під обстрілами, волонтерів, що працюють день і ніч, підтримуючи оборонців, а також кожного, хто вірить в Україну та її свободу.

Від козацької доби до сьогодні українські оборонці залишаються символом незламності. Вони не шукають слави чи нагород, адже їхня мотивація завжди глибша: захист дому, родини, дитинства, спокою та права України бути незалежною державою. Кожен їхній крок у бік небезпеки – це крок заради нашого життя. У цей день ми також схиляємо голови перед тими, хто віддав своє життя за Батьківщину. Свічки пам’яті, що палають у багатьох українських домівках, нагадують: герої не лише в пам’ятниках, герої серед нас. Це ті, хто сьогодні й щодня захищає Україну. Тому 6 грудня – день   подяки, поваги та нескінченної вдячності всім захисникам і захисницям, які тримають нашу країну на своїх плечах.  

На честь свята у групі УАФ-24 відбулася година спілкування, присвячена Дню Збройних Сил України.

Студенти разом із куратором доцентом кафедри української мови Наталею Шармановою провели патріотично-поетичний захід, який об’єднав усіх задля вшанування українських воїнів.

Студентка групи УАФ-24 Миронюк Катерина задекламувала поезію:

Стоїть країна на плечах солдат,

На теплих долонях медиків у полі,

На тиші волонтерськиїх палат,

На нашій вірі, що світ вертає долю.

Іде крізь віки український воїн

Не за нагороду, не за слово.

А за дім, дитинство, рідний спокій,

За те, щоб жила українська воля.

Вклоняється небо його кожному кроку,

Що робиться назустріч вогню.

І навіть у найскладнішу епоху

Світлість сердець оберігає спокій.

Схиляємось у вдячність в кожнім домі,

Палають свічки за тих, хто вже пішов.

Герої не ті, що в бронзі, а ті, що захищають в кожній стороні.

Студенти груп УАФ-24 та УМЛ-24 висловили свої думки про значення цього дня для них особисто.

Єрмолаєва Єлизавета (група УАФ-24): «Для мене День Збройних Сил  України – це не просто дата в календарі. Це день, коли ми згадуємо всіх людей, які ціною власної безпеки, здоров’я й часу стали щитом для нашої країни. Завдяки їм ми можемо прокидатися вранці, навчатися, планувати майбутнє та вірити у те, що попереду мир. Їхня відвага дає нам силу рухатися далі».

Мариненко Анастасія (група УМЛ-24): «Кожний військовий, кожна військова, кожний медик, волонтер та всі, хто долучається до оборони України – це люди, які змінили хід історії. Коли світ сумнівався, ви стояли. Коли ми відчуваємо страх, саме вони дають віру в найкраще. Ми пишаємося й завжди пам’ятатимемо, якою ціною виборюється наше сьогодення».

Миронюк Катерина (група УАФ-24): «У цей день хочеться говорити про вдячність. Вдячність тим, хто стоїть на передовій. Тим, хто лікує. Тим, хто підтримує. Тим, хто рятує. Тим, хто, можливо, ніколи не побачить, як змінюється життя завдяки їхнім вчинкам. Але ми бачимо. І ми пам’ятаємо. І обіцяємо, що збудуємо країну, гідну їхньої боротьби. Ми схиляємо голови перед тими, хто пішов, не повернувшись. Кожне ім’я – це цілий світ, ціла історія, ціле життя, яке мало продовжуватися. І наше завдання – зберігати пам’ять, цінувати кожен день і не дозволити, щоб їхня жертва була марною. Герої живуть у наших серцях, доки ми пам’ятаємо».

До Дня Збройних Сил України здобувачі освіти підготували власні поетичні рядки, які присвятили українським захисникам.

Коли повернуться хлопці

Коли повернуться хлопці з війни,

їм не треба фанфар і промов,

лише хліб, що пахне, весни,

і жінки – живі, без умов.

Вони вийдуть у тишу дворів,

де бузок знову вкрив паркан,

і сусід, що весь рік мовчав,

покладе їм долоню на стан.

Вони скажуть: «Ми просто ішли,

щоб тримати небо за край».

А ми будем стоять у імлі

і мовчати, бо слів – немає.

У кишенях – обгорілі листи,

і дитячий малюнок – танк,

а в очах – міста, мости,

і втома, що глибша за брань.

Їм насниться вода і дим,

і вокзали в нічних містах,

і обличчя тих, хто стоїть за спинами,

мов тіні у дзеркалах.

Коли повернуться хлопці назад,

їх зустріне звичайний день

зі старим, як серце, садом

і рудим цуценям без імен.

І, може, тоді упаде дощ,

і змете цей пил із війни,

і ми знову навчимось просто

мовчати, але без вини

                                                                                    Лапченко Карина, група УАФ-24

Нескорені лани

Мій дивний сон, земля моя херсонська,

Лани пшениці і палюче сонце.

Понівечена ордою русні,

Але незламна всі ці дні.

Болить душа, стискається серденько,

Але тримайся, земле моя, ненько!

Ми відбудуємо, відновимо, прикрасимо

Та не здамося, не відступимо,не втратимо

Краси землі своєї, волі непоборної,

Держави вільної по-справжньому соборної.

Не маємо ми права, в ім'я синів твоїх

Що кров'ю власною, свободу боронили,

Що віддали життя на теренах твоїх,

Як орків звідси швидко так гонили...

Ми українці херсонських чорноземів!

Ми вдячні всім за звільнення степів,

Вклоняємося кожному доземно,

Хто оберігав красу наших ланів.

Усім, хто не побачить вже схід сонця,

Усім, хто повернеться до рідні,

Прийміть подяку від усього серця

Уклін низький вам від Херсонської землі

                                                                                        Єрмолаєва Єлизавета, група УАФ-24.