Кафедра образотворчого мистецтва
Факультет мистецтв

Викладачі: к.п.н. Красюк І.О., к.п.н. Зенькович Ю.О.

(06.04 – 24.04.2020 року)

Тема лекції 07.04.2020року

Тема 5. Образотворче мистецтво в змісті шкільної освіти в України в ХІХ – ХХ ст.

Розвиток Народної освіти у ХІХ ст., в системі централістичної імперської політики. Зростання загальної кількості навчальних закладів, їх типологія. Предмети фахового циклу: малювання, креслення, краснопис. Тестування та екзаменування фахівців з образотворчого мистецтва на рівні Петербурзької Академії мистецтва. Обов’язкове відпрацювання випускниками фахової освіти. 1832 рік – заснували художні класи, школи, сприяли розвиткові художньої освіти. Підвищення професійних здібностей вчителя на курсах підвищення кваліфікації. Педагогічна освіта ХІХ – ХХ ст., – період реформ в галузі педагогічної та художньої освіти. Зростаюча роль початкової та середньої загальної і професійної освіти. В Україні у ХХ ст. – 500 початкових та середніх проф.. навчальних закладів. Відкриття   педагогічних недільних курсів при Академії мистецтв. Провідні художньо – освітні центри: Київ; Харків; Одеса; Катеринославськ. Навчальні план з фахових дисциплін нараховують 5980 аудиторних годин. Друга пол. ХІХ ст. – жіноча освіта – гімназії та училища. Початок ХХ ст. – Київські вищі жіночі курси в контексті університетської освіти. У 1875р., – Київська рисувальна школа, та у 1901р. – художнє училище М. Мурашка. Вплив мистецьких реформ др., пол. ХІХ ст. на   педагогічні погляди художника-педагога М. Мурашка. Стан методики викладання образотворчого мистецтва у фахових школах зазначеного періоду. Вплив художньо-педагогічної діяльності М. Мурашка, його методичний досвід мистецької школи, його теоретичні набутки в галузі художньої освіти в контексті розвитку сучасної художньої   освіти в Україні, подальшому розвитку теорії та практики художньої педагогіки.

Завдання для самостійного опрацювання. Проблеми становлення художньої освіти в теоретичних працях вітчизняних науковців Л. Соколюк та Р. Шмагало. Стан художньої освіти в Одесі в ХІХ ст. Система методик художньої школи К. К. Костанді в Одесі ХІХ ст. (доклад).

Тема лекції 21.04.2020року

Тема 6. Підготовка та кваліфікаційна характеристика вчителів малювання в Україні з ХІХ ст. Провідне завдання сучасної вітчизняної педагогіки. Формування гуманної, національної свідомої, орієнтованої на загальнолюдські цінності, адекватну прогресивну людину, фахівця в галузі мистецьких дисциплін. Освітній процес та висококультурна особистість викладача вищої   освіти. Пошуки новітніх шляхів для підготовки майбутніх педагогів. Дослідження проблеми. Поєднання в художньо-педагогічній освіті найсучасніших ідей. Культурно - освітні традиції минулого. Ґрунтовне вивчення основ системи викладання мистецьких дисциплін у вітчизняних навчальних закладах різних типів у ХІХ с.

Завдання для самостійного опрацювання. Приватні школи мистецтва на Україні в ХІХ ст. Педагогічна система Михайла Бойчука та розвиток її принципів. Теоретичні аспекти викладацької системи Богомазова (доклад).

Тема 7. Київська рисувальна школа М. І. Мурашка. Теоретичні погляди М. І. Мурашка як аспект його художньо-педагогічної діяльності. 1875 рік – заснування Київської рисувальної школи М.Мурашка. З 1901р. створено художнє училище. Художньо-критичні виступи М. Мурашка. Вплив мистецьких реформ др., пол. ХІХ ст. на педагогічні погляди художника-педагога М. Мурашка. Кінець ХІХ ст. – плідний період найактивнішої педагогічної діяльності майстра. Вплив художньо-педагогічної діяльності М. Мурашка, його методичний досвід, теоретичні набутки в галузі художньої освіти в контексті розвитку сучасної художньої   освіти в Україні.

Завдання для самостійного опрацювання. Система виховання та методика викладання мистецьких дисциплін у Київській рисувальній школі М. І. Мурашка. Погляди «Старого вчителя». Вплив художньо-педагогічної діяльності М. Мурашка на розвиток сучасної художньої освіти (доклад).

Скласти план-конспект опрацьованого теоретичного матеріалу.

 

Виконання практичних робіт з дисципліни

14.04.-28.04.2020 року

Тема 5. Форми організації навчального процесу. Форма організації навчального заняття практичного характеру, спрямована на поглиблення, розширення, деталізацію і закріплення теоретичного матеріалу:а) лекція;б) семінарське заняття;в) практичне заняття.

Організація ефективного навчання можлива тільки за наявності у викладача знань та вмілого використання різноманітних форм злагодження педагогічного процесу. Форма організації навчання – це певна структурно-організаційна побудова навчального заняття залежно від його дидактичної мети, змісту й особливостей діяльності суб’єктів та об’єктів навчання. Нині в практиці вищої школи є чимало форм організації навчання. Однак основною із них була і є лекція. Лекція – систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмету, методів науки.

Прихильники традиційної дидактики вбачають її переваги в тому, що лекція допомагає: − у достатньо економній формі сконцентрувати інфо рмацію, передбачену змістом освіти; - набагато швидше від друкованих видань відреагувати на зміни у законодавчій, нормативній базі; − певною мірою компенсувати нестачу новітніх підручників і посібників;− класифікувати і прокоментувати тенденції за значної кількості різних, іноді протилежних, точок зору на певну проблему; − зосередитися на найбільш складних питаннях, у яких студентові (курсантові) важко зорієнтуватися самостійно; − формувати у тих, хто навчається, уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції, як аналіз, синтез, порівняння тощо; − здійснювати безпосередній контакт, емоційний і виховний вплив викладача на студентів (курсантів), чого не може дати жодний підручник; − втілювати принцип зв’язку теорії з практикою, висвітлювати результати наукової діяльності і власні, і колег; − найбільш ефективно окреслювати напрями подальшої самостійної роботи. Опоненти цієї теорії натомість висувають протилежні аргументи: − лекція не відповідає новітнім тенденціям підготовки фахівця, адже на практиці очікують спеціалістів, які мають не тільки певні знання, а й більшою мірою вміння та навики роботи; − лекція провокує репродуктивне навчання, в ре зультаті чого гальмується творче самостійне мислення, а семінарське заняття згодом перетворюється на її переказ; − на сучасному етапі викладач припинив бути єдиним джерелом знань, а тому набагато ефективнішою є самостійна робота слухача (курсанта, студента) із підручниками, інформаційною мережею Інтернет тощо; − лекція примушує того, хто навчається, залишатися на позиції об’єкта педагогічного процесу;− одночасне спілкування з достатньо великою аудиторією не дозволяє здійснювати диференційований підхід, водночас робити лекцію цікавою і корисною і для відмінника, і для того, хто не вирізняється особливими розумовими здібностями; − лекція регламентована у часі, а тому далеко не завжди можна висвітлити всі питання належним чином; − іноді лекції перетворюються на диктант, під час якого не всі встигають осмислити сказане викладачем; − за відсутності технічних засобів навчання під час лекції задіяні лише слухові аналізатори, тоді як приблизно 80–90% людей переважно отримують і запам’ятовують інформацію через канал «око – мозок», тож за психологічними чинниками можна констатувати певне порушення законів перцепції (сприйняття); − наявність затверджених кафедрою фондових лекцій не дозволяє повністю реалізувати індивідуальність викладача.

Класифікація лекцій: Міні-лекція; Багатоцільова лекція; Проблемна лекція; Вступна - ознайомча - настановча – інструктивна; Лекція-брейнстормінг; Лекція із заздалегідь запланованими помилками; Лекція-конференція; Лекція-прес-конференція; Лекція-брифінг; Лекція-«круглий стіл»; Лекція-бесіда; Інформаційна (тематична) - методологічна – загально предметна - теоретичного конструювання - лекція-конкретизація - лекція-інтеграція – узагальнююча; Лекція-диспут; Завершальна (підсумкова); Кіно-, відео лекція; Лекція-візуалізація; Лекція-екскурсія; Лекція із застосуванням техніки зворотного зв’язку (інтерактивна лекція); Оглядова - оглядово-повторювальна – консультативна; Бінарна лекція.

Семінар (лат. – seminarium) перекладається як «розсадник», що у початковому значенні пов’язано з функціями «посівання» знань, які передавав учитель учням і які «визрівали» та «проростали» у їх свідомості.

Основними завданнями семінарського заняття є: – розвивати пізнавальну активність і самостійність, уміння творчо застосовувати матеріал лекцій; – поглиблювати і закріплювати знання, отримані в процесі вивчення предмета; – сприяти розвитку творчого мислення, вміння логічно висловлювати і аргументувати свої думки, слухати один одного, продуктивно критикувати.

Практичне заняття (лат. – діяльний) – форма навчального заняття, під час якої науково-педагогічний працівник організовує для студентів аналіз окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує навички і вміння їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно сформульованих завдань.

Завдання для самостійного опрацювання. Основне у лекції– зацікавити студентів (магістрів) змістом навчальної дисципліни, сформувати у них інтерес до неї. Захопити студентів змістом наукового магістерського дослідження для подальшої роботи над збором теоретичного матеріалу лекції. Самоаналіз лекції як запорука ефективного проведення (конспект).

Тема 6. Контроль та оцінка якості професійної підготовки майбутніх фахівців. До методів контролю й самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності належать такі:

Методи усного контролю: індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, колоквіуми, іспити, усне програмоване опитування.

Методи письмового контролю: контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити, програмовані письмові роботи.

Методи лабораторно-практичного контролю: контрольні лабораторні роботи, контроль за допомогою комп’ютера (навчально-контрольні програм).

Методи самоконтролю: самостійний пошук помилок, уміння самостійно оцінювати свої знання, визначати пріоритетні напрями власного навчального процесу, самоаналіз і т. ін.

Завдання для самостійного опрацювання. Самостійний пошук помилок, уміння самостійно оцінювати свої знання, визначати пріоритетні напрями власного навчального процесу, самоаналіз і т. ін. (доклад).

Тема 7. Педагогічна майстерність. Формування творчої особистості художника-педагога вищої школи. Професія педагога професійної школи — цікава й багатоаспектна. Лави її представників охоплюють педагогічних працівників, починаючи від майстра виробничого навчання, педагога з професійного навчання, молодшого інженера-викладача практичного навчання, викладача-стажиста, інструктора виробничого навчання, майстра навчального центру, методиста, вихователя професійно-технічного навчального закладу — й завершуючи інженером-педагогом (викладачем дисциплін фахової підготовки (за напрямом), дослідником, менеджером) та педагогом професійного навчання. Кожна з цих професій має свою кваліфікаційну характеристику, закріплену в Державному класифікаторі професій, а також свій зміст, яким зумовлюються професійні функції цих педагогічних працівників. Педагог професійного навчання — це спеціально підготовлений професіонал у галузі професійно-технічної (професійної) освіти, який здійснює теоретичну і практичну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників у професійних закладах освіти на засадах рефлексивного управління їхньою навчально-виробничою діяльністю.

Психологічна характеристика професійних вимог до педагогічних працівників ВНЗ розробляється з урахуванням психологічних особливостей виробничих операцій та навчально-виховного процесу у ВНЗ і описує їхні: емоційно-вольові якості — високий самоконтроль, наполегливість, висока вимогливість до себе, впевненість у собі, терплячість, емоційність, емоційна чутливість, емоційна стабільність та ін.; комунікативні якості — здатність встановлювати контакт з людьми, слухати співрозмовника та враховувати його думку, створювати сприятливий психологічний мікроклімат, прогнозувати результати психологічного впливу на учнів, володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, спостережливість та ін.; організаторські якості — здатність управляти групою людей, викликати та розвивати їхню активність, здійснювати індивідуальний вплив при груповому спілкуванні; здатність планувати роботу, розподіляти завдання та перевіряти їх виконання; здатність захопити та переконати у чомусь інших, повести їх за собою тощо; моральні якості — гуманізм, повага до інших, толерантність, тактовність, делікатність, чуйність, доброта, терпимість, чесність, порядність, обов’язковість, відповідальність, справедливість, почуття гумору тощо.

Досвід— це спосіб пізнання дійсності, що ґрунтується на її безпосе редньому, чуттєвому практичному освоєнні. Це відображення у людській свідомості законів об’єктивного світу й суспільної практики, одержане в результаті активного практичного пізнання.Головною ознакою досвіду є те, що він набувається лише власними зусиллями людини. Його можна лише запропонувати, передати, але не можна нав’язати, оскільки людина обирає для засвоєння лише те, що вважає потрібним особисто для себе. А далі вона опановує досвід, накопичує його, збагачує, або навпаки, втрачає. Педагог професійного навчання має оволодіти емоційними чинниками розвитку різновидів свого досвіду й досвіду своїх вихованців і тоді він стане справжнім педагогом-майстром.

Завдання для самостійного опрацювання. Педагог професійного навчання ВНЗ (реферат).

Виконання всіх практичних завдань значною мірою базується на самостійній підготовці студента до заняття. Певним чином допомога в даній роботі надається під час групових та індивідуальних консультацій з лекційного матеріалу. Зокрема, під час консультації може бути обговорений і затверджений візуальний ряд робіт, які підлягатимуть аналізові.

Опрацювати питання до теоретичного блоку:

1. Сутність процесу навчання, його характер та структура.

2. Види навчання. Сучасні підходи до організації навчання у вищій школі.

3. Сучасні дидактичні технології. Методи навчання.

4. Форми організації навчального процесу.

5. Контроль та оцінка якості професійної підготовки майбутніх фахівців.

6. Педагогічна майстерність. Формування творчої особистості художника-педагога вищої школи.

7. Науково-дослідницький аспект в навчально-виховному процесі майбутнього викладача образотворчого мистецтва вищої школи.

8. Практичні аспекти викладача образотворчого мистецтва у навчально-виховному процесі.

9. Феномен творчості викладача образотворчого мистецтва як предмет психологічного стану особистості в методології художньої освіти.

Теми рефератів:

1.      Іконописні майстерні Києво-Печерської Лаври.

2.      Стан художньої освіти домонгольської доби.

3.      Використання західноєвропейських художніх традицій в школах   Львівського братства.

4.      Художньо-образотворчий аспект освітянської діяльності Києво-Могилянської Академії.

5.      Формування осередків художньої освіти в Україні.

6.      Викладання дисциплін образотворчого циклу в Україні ХІХ століття.

7.      Приватні рисувальні школи Києва, Харкова, Одеси, Львова: методи викладання.

8.      Київська школа художника-педагога М. І. Мурашка.

9.      Мистецьке життя Одеси. Школа художника-педагога К. Костанді.

10.    Художня школа рисунку М. Д. Раєвської-Іванової в Харкові.

11.    Становлення академічної художньої освіти в Україні.

12.    Становлення Миргородської художньо-промислової школи.

13.    Художні школи Галичини.

14.    М. Бойчук та методи викладання.

15.    Зміст шкільної освіти в Україні ХІХ – п. ХХ ст.

16.    Народна освіта у Катеринославщині в ХХ ст.

17.    Підготовка та кваліфікаційна характеристика вчителів малювання в України ХІХ – п. ХХ ст.

18.    Основи педагогічних досліджень в сучасних педагогічній освіти О. П. Рудницької.

19.    Методичні принципи Харківської художньо-промислової школи М. Д. Раєвської-Іванової.

20.    Становлення художньої освіти України в наукових працях Л. Д. Соколюк.

21.    Мистецька освіта в жіночих гімназіях України ХІХ ст.

22. Відродження вищої художньої освіти в Україні на сучасному етапі в контексті Болонського прогресу.

23. Становлення педагогічної художньої освіти в Україні ХХ – ХІХ ст.

24. Структура, форма та методи викладання впедагогічних художніх закладах України. Пріоритети академічної художньої освіти Петербурга та провідні мистецькі навчальні заклади Лівобережної України.

25. Художнє шкільництво в Галичині. Роль музеїв та творчо - виставкової роботи у становленні художньо-промислової освіти.

Під час самостійного опрацювання користуватись літературою:

  • Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. – Київ, УРЕ, 1969. – с.64.
  • Гинзбург И. П. П. Чистяков і його педагогічна система. Цикл. – М.- с.134-135.
  • Изобразительное искусство в школе: сб. материалов и документов / сост. Г.Г.Виноградова. – М.: Просвещение, 1999. – 318 с.
  • Императорская академия художеств. Уставы, Положения и Правила. – СПб., 1907.
  • История педагогики. Часть 2. С XVII в. До середины XX в.: Уч. Пособие для пед. унив-тов // Под ред. Академика РАО А.Н. Пискунова. – М.: ТЦ «Сфера», 1997.
  • Киевские Вечерние Высшие курсы, учрежденные А.В. Женуминой ( существуют с 1905 г. ). – К., 1986.
  • Киевские Высшие женские курсы. Учебные планы историко- филологического факультета. – К., 1907.
  • Кирцер Ю.М. Рисунок и живопись: Практическое пособие. – М.: Высшая школа, 1992. – с. 147-235.
  • Корецька А. Соціальне середовище як об’єктивний чинник формування особистості в контексті державотворення // Вища освіта України. - №1. – 2003. – с.66-71.
  • Лаурсон А.М. Справочная книга для учебных заведений и учреждений ведомства Мин. Нар. Просвещения/А. М. Лаурсон //Изд. 2-е. – Петроград, 1916.
  • Макаренко М. Художественно - промышленная керамическая школа имени Н.В. Гоголя в Миргороде Полтавской губернии // Искусство и художественная промышленность. – 1900. – №2. – с.XII - XIX.
  • Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.: Наук. – метод. центр вищої освіти, 2001. – 243 с.
  • Образотворче мистецтво: Художник. Педагог. Школа: Книга для вчителя. – Москва: Освіта, 1984. – 160 с.
  • Осіпов Д.М. Основи образотворчого мистецтва / Д. М. Осіпов. – Москва: Радянський художник, 1962. – 96 с.
  • Отчет о состоянии Миргородской художественно-промышленной школы им. Н.В. Гоголя за 1900год. – Полтава, 1901.
  • Положение об учителях рисования и черчения в гимназиях и уездных училищах. – СПб., 1832. – с.22.
  • Программы, правила и права всех Киевских учебных заведений /Сост. М.М. Захарченко. – Киев, 1884.
  • Пчілка О. Непевна путь Миргородської школи /О. Пчілка // 1910. – №3. – С.15-16.
  • Репін І. Ю. Далеке близьке. – М.: Видавництво Академії мистецтв СРСР. – 1961. – 452 с
  • Російське мистецтво. Нариси про життя і творчість художників ( під ред. А. И.Леонова). – М.: Мистецтво, – 1952. – 561 с.
  • Сборник матералов по техническому и профессиональному образования. Вып. 2. – СПб., 1895. – С.11.
  • Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. Издан к ХIII археологическому съезду в г. Катеринославе. Под общей редакцией проф. В.В. Курилова. – Екатеринослав, Тнп. Губернского земства, – 1905. – 747 с.
  • Сборник узаконенных распоряжений по мужским и прогимназиям ведомства. Мин. народного просвещения // Сост. М.М. Миртовский. – М., 1911.  
  • Трачук В. Інформаційні технології педагогіки співпраці/ В. Трачук //Вища освіта України. - №1. – 2003. – С.96-100.
  • Трофимова Н.В., Тарабарина Т.И. И учеба, и игра: изобразительное искусство: Популярное пособие для родителей и   педагогов. – Ярославль: Академия развития, 1997. – с. 24-99.
  • Туманов Н. Подготовка художника – педагога и современная художественная культура // Искусство и образование. – №3 (25) 03. – с. 33-37.
  • Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – Київ, 1993. – с.62.
  • Ханко В. Технічно-мистецька освіта на Полтавщині: 1870-1910 роки // Українська академія мистецтв. Дослідницькі та науково-методичні праці. Вип. 8. – К., 2001, - с.103-119.
  • Художня освіта в Україні ХХІ століття ( культуро-творчий аспект) // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Художня освіта: 3б. наук. праць /А. Чебикін. – Львів: Світ, 2000. – Вип. 5. – С.30-39.
  • Шмагало Р. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середина ХХ ст.: Структурування, методології, художні позиції /Р. Шмагало. – Львів, 2005.
  • Яцків Р. Український інтелект на мистецькій карті Європи: Записки наукового товариства ім. Шевченка Т. ССХХХVI / Р. Яцків. – Львів, 1998. – 192 с.

Викладач - Красюк І.О. ([email protected]) (097-359-4205); Зенькович Ю. О. ([email protected])

10867
Календар подій
Останні статті
Популярне на сайті
Афіша
Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31