Щороку 20 листопада світ відзначає День протидії курінню — дату, покликану привернути увагу до однієї з найбільших глобальних загроз здоров’ю населення. Тютюнопаління залишається причиною мільйонів передчасних смертей, а його сучасні форми — електронні сигарети, системи нагрівання тютюну та вейпи — створюють новий рівень викликів. Попри активне поширення міфів про їхню «безпечність», наукові дані свідчать про протилежне. Вейпінг, що став модним трендом серед молоді, продукує нову хвилю залежності й ризиків, про які суспільство ще недостатньо поінформоване.

     Сучасна тютюнова індустрія стрімко трансформується. На зміну звичайним сигаретам приходять стильні електронні пристрої, ароматизовані рідини, одноразові вейпи та «розумні» гаджети, здатні інтегруватися зі смартфоном. Завдяки агресивному маркетингу та популяризації в соцмережах вони сприймаються як невід’ємний атрибут молодіжної субкультури. Однак за привабливими дизайнами й яскравими смаками ховається серйозна небезпека — хімічне навантаження, токсичні аерозолі, формування залежності, вплив на дихальну й серцево-судинну системи.

     Вейпінг — це процес вдихання аерозолю, який утворюється при нагріванні рідини в електронній сигареті. До складу таких рідин входять пропіленгліколь, гліцерин, ароматизатори та нікотин. Задуманий як менш шкідлива альтернатива тютюну, вейп швидко перетворився на соціальний феномен, що приваблює підлітків сучасним дизайном, доступністю та величезною кількістю смаків.

    Сучасні виробники активно просувають ці продукти як «безпечніші», «легкі» або «модні», формуючи нові тренди та цілеспрямовано впливаючи на молодь. Однак наука дає зовсім іншу картину.

     Міфи

Міф 1. Вейпи — це безпечна альтернатива курінню

Багато молодих людей вважають, що вейп «чистіший» та «легший», бо не містить тютюну. Рекламні кампанії часто підкреслюють фруктові аромати, стильний дизайн і відсутність диму, створюючи ілюзію нешкідливості.

Міф 2. Електронні сигарети не викликають залежності

Часто можна почути: «це просто пар», «від цього не підсядеш». Однак у більшості пристроїв концентрація нікотину не лише присутня, а інколи перевищує рівень у звичайних сигаретах.

Міф 3. Одноразові вейпи — нешкідливі, бо їх швидко викидають

Одноразові пристрої здаються безпечнішими через невеликий розмір і ароматні смаки. Проте вони містять високі дози нікотину, важкі метали, а самих затяжок — часто до 600–1500.

Міф 4. Вейп допомагає кинути палити

Поширена думка — електронна сигарета допомагає зменшити тютюнозалежність. Але курці часто переходять одночасно на два продукти (сигарети + вейп), збільшуючи добове споживання нікотину.

Міф 5. Підліткам не загрожує нікотинова залежність

Є хибна віра, що лише дорослі можуть сформувати залежність. Насправді мозок підлітка значно вразливіший, а залежність формується у 2–3 рази швидше.

     Факти і наука

Факт 1. Вейп не є безпечним: він містить токсичні речовини

Дослідження підтверджують, що рідини для вейпів містять:

• нікотин,
• формальдегід,
• ацетальдегід,
• важкі метали з нагріваючих елементів,
• ароматизатори, небезпечні при нагріванні.

Ці речовини викликають запалення дихальних шляхів, алергічні реакції та ушкодження клітин.

Факт 2. Електронні сигарети викликають сильну залежність

Нікотин — одна з найбільш адиктивних речовин, швидша за алкоголь і на рівні з героїном.

Залежність формується через:

• викид дофаміну,
• формування умовних рефлексів,
• регулярні повторювані затяжки.

Факт 3. Вплив парів на легені може бути серйозним

У світі зафіксовано тисячі випадків EVALI — ушкодження легень, спричинених вейпами. Симптоми можуть включати:

• утруднене дихання,
• кашель,
• біль у грудях,
• зниження насичення киснем.

Факт 4. Вейп — не терапевтичний засіб

Наукові огляди показують: ефективність вейпів у подоланні залежності перебільшена.

Люди, які пробують «кінець куріння через вейп», часто стають подвійними споживачами.

Факт 5. Нікотин шкідливий для мозку підлітка

Підлітковий мозок ще формується. Нікотин:

• уповільнює розвиток префронтальної кори,
• підвищує ризик залежностей у дорослому житті,
• погіршує пам’ять і концентрацію,
• змінює емоційну регуляцію.

Факт 6. Одноразові вейпи — екологічна проблема

Вони містять:

• батареї,
• пластик,
• токсичні залишки рідини. Це — небезпечні відходи, які важко утилізувати.

     Сучасні підходи до протидії курінню та вейпінгу

Для зменшення масштабів залежності необхідно використовувати комплексний підхід.

Освітні програми. Інформаційні кампанії, профілактичні лекції, соціальні ролики, контент, орієнтований на молодь, відіграють ключову роль у формуванні критичного мислення.

Законодавчі механізми. Обмеження продажу, заборона ароматів, стандартизація рідин, штрафи за продаж неповнолітнім — усе це ефективно знижує популярність пристроїв.

Медична й психологічна допомога. Консультації лікарів, групи підтримки, нікотин-замісна терапія та гарячі лінії допомагають людям позбутися залежності.

Профілактика серед молоді. Формування навичок управління стресом, популяризація здорового способу життя, інтерактивні заняття сприяють зменшенню ризику початку куріння.

Комплексна підтримка відмови. Лише поєднання поведінкових та медичних методів дає найбільший ефект у процесі відмови від нікотину.

     Відмова від куріння чи вейпу — це процес, який потребує підтримки. Ефективними є консультації лікарів, групи взаємодопомоги, мобільні додатки для контролю звичок, нікотин-замісна терапія (для дорослих), а також робота з власними тригерами та стресами. Важливо розуміти: нікотинова залежність — не прояв слабкості, а біохімічний процес, подолати який можливо за умови правильних стратегій та підтримки.

     У День протидії курінню важливо наголосити: вейпінг не є безпечним. Його популярність — наслідок маркетингу, а не реальної безпеки. Хімічна токсичність, ризики для серця й легень, швидке формування залежності роблять електронні сигарети серйозною загрозою, особливо для молоді. Уміння критично мислити, відмовлятися від нав’язаних звичок та обирати здоровий спосіб життя — важливий крок до збереження свого здоров’я й добробуту.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 423

     Сучасне студентське середовище — це простір, де зустрічаються люди з різними характерами, поглядами, звичками. Уміння жити й навчатися в злагоді, поважати інших та не допускати насильства — це не лише прояв вихованості, а й важлива життєва компетентність. Саме тому теми толерантності, емпатії та протидії булінгу мають особливе значення для молоді.

     Заклад освіти — це не просто місце отримання знань, а й простір для формування соціальних навичок та становлення особистості.  Ці три поняття тісно взаємопов'язані і мають критичне значення для формування здорового та безпечного освітнього середовища у закладі освіти.

Толерантність

     Толерантність — повага до різноманіття

     Толерантність означає прийняття інших такими, якими вони є. Це вміння прийняття того, що люди є різними (за походженням, поглядами, способом життя, інвалідністю, гендерною ідентичністю тощо) і мають право на власну думку та індивідуальність, навіть якщо вона не збігається з вашою.

     Парадокс Поппера: Важливо пам’ятати, що толерантність має свої межі: ми не толеруємо нетолерантність. Це означає, що агресивні дії, дискримінація та булінг не можуть бути виправдані "свободою слова" і повинні бути зупинені.

Емпатія

    Емпатія — це здатність співпереживати іншій людині, розуміти її емоції.

     Коли ми виявляємо емпатію, ми допомагаємо створити атмосферу підтримки, де кожен почувається в безпеці.

     Для студентів це означає: помічати, коли товаришеві важко; не сміятися з чужих помилок; підбадьорювати, коли хтось засмучений або переживає.

     Емпатія дозволяє студентам поставити себе на місце іншої людини, відчути її біль чи дискомфорт, що знижує ймовірність агресивної поведінки та заохочує до допомоги.

     Когнітивна емпатія дозволяє нам ефективно співпрацювати у групових проєктах, розуміючи мотивацію та точку зору одногрупника, навіть якщо ми з ним не погоджуємося.

     Емоційна емпатія створює справжній соціальний зв'язок і є найпотужнішим мотиватором для допомоги тому, хто перебуває у скруті.

     Саме емпатія перетворює байдужого спостерігача на активного свідка, який не дозволить кривдити іншого.

 Булінг

Булінг (цькування) – це умисні, систематичні та повторювані дії агресора, спрямовані на заподіяння фізичної або психологічної шкоди жертві.

Прояви булінгу серед студентів можуть включати:

1. Словесний: образи, глузування, погрози, приниження в присутності інших.
2. Соціальний: ігнорування, ізоляція, поширення пліток, остракізм.
3. Кібербулінг: цькування в інтернеті, соціальних мережах, месенджерах.
4. Фізичний: штовхання, удари, пошкодження майна.

Наслідки булінгу для жертв можуть бути дуже серйозними: від зниження успішності та пропусків занять до депресії, тривожності та суїцидальних думок.

Як студентам протидіяти булінгу (поради)

1. Не мовчати: Якщо ви стали жертвою чи свідком, обов'язково повідомте про це куратора, викладача, психолога, соцального педагога.
2. Встановлювати кордони: Вчіться спокійно, але твердо говорити "ні" та відстоювати свої права.
3. Шукати підтримки: Об'єднуйтеся з однодумцями. Групова підтримка зменшує вплив агресора.
4. Звертатися по допомогу: Якщо не знаєте, як діяти, шукайте консультації на Національних гарячих лініях для дітей та молоді (наприклад, 116 111 або 0 800 500 225 в Україні).
5. Розвивати емпатію: Усвідомлення того, що ключовою причиною цькування є нетолерантне ставлення до нерівності та різноманітності, мотивує до доброзичливого ставлення.
6. Найбільш дієвою формою боротьби з булінгом є зміна поведінки свідків. Подолання "Ефекту стороннього спостерігача" вимагає від студента трьох кроків:

• Визнати, що це булінг, а не жарт.
• Взяти відповідальність. Не чекати, що втрутиться викладач чи хтось інший.
• Діяти безпечно, але рішуче:
• Пряме втручання (використовуючи асертивні "Я-повідомлення").
• Відволікання уваги агресора.
• Повідомлення куратора чи психолога.

Ось кілька практичних вправ та технік, які можна використовувати:

Вправа 1: "Мозаїка різноманіття" (толерантність)

Мета: Усвідомити цінність індивідуальних відмінностей та прийняття.

Процес: Студенти отримують аркуш паперу, розділений на 4-5 секцій. Їх просять записати в кожній секції одну зі своїх відмінностей або унікальних рис (наприклад, хобі, культурне походження, життєвий досвід, спосіб мислення, улюблена навчальна дисципліна).

Обговорення: Студенти діляться однією зі своїх відмінностей у малій групі.

Питання для рефлексії:

Чи було складно поділитися чимось, що робить вас іншим?

Як ці відмінності збагачують вашу групу/курс?

Що ви відчуваєте, коли бачите, що ваша відмінність була прийнята іншими?

Вправа 2: "Окуляри емпатії" (емпатія)

Мета: Розвиток здатності бачити ситуацію очима іншої людини.

Процес: Ведучий описує коротку конфліктну ситуацію або сценарій булінгу (наприклад, "Студент N постійно ігнорує пропозиції Студента M під час групового проєкту і публічно насміхається з його ідей").

Завдання: Розділіть студентів на три групи:

Група 1 (Жертва): Опишіть почуття, думки та потреби студента M.

Група 2 (Агресор/Кривдник): Припустіть, чому студент N міг так вчинити (не виправдовувати, а зрозуміти мотиви: невпевненість, бажання домінувати, заздрість).

Група 3 (Свідок/Сторонній спостерігач): Опишіть, що вони відчувають і що повинні зробити.

Обговорення: Зіставте отримані відповіді. Акцентуйте на тому, як розуміння почуттів жертви стимулює втручання свідка.

Вправа 3: "Техніка асертивного втручання" (протидія булінгу)

Мета: Навчитися безпечно та ефективно втручатися, коли стаєш свідком булінгу.

Теорія: Коротко поясніть концепцію асертивності (впевнене, але шанобливе відстоювання своїх прав без агресії).

Сценарії: Розіграйте короткі сценки булінгу (або кібербулінгу).

Рольова гра: Студенти-свідки мають відреагувати за допомогою однієї з технік:

"Переключення теми": Швидко змініть тему розмови або відверніть увагу агресора ("О, до речі, викладач просив надіслати йому...").

"Пряме звернення": Зверніться до агресора, використовуючи "Я-повідомлення" ("Я почуваюся некомфортно, коли ти так говориш про нього. Я прошу припинити.").

"Підтримка жертви": Підійдіть до жертви і відведіть її подалі або публічно висловіть підтримку ("У тебе все вийде, не зважай на це").

Аналіз: Після кожної сценки обговоріть, який метод був найбезпечнішим і найефективнішим у цій конкретній ситуації.

Вправа 4: "Створення Кодексу Гідності"

Мета: Спільне визначення правил поведінки, що сприяють толерантному середовищу.

Процес: У малих групах студенти розробляють 5-7 конкретних правил поведінки для свого курсу/групи, які базуються на принципах поваги та запобігання цькуванню.

Наприклад: "Ми завжди слухаємо думку іншого до кінця", "Ми не використовуємо особисті образи, навіть як жарт", "Ми повідомляємо про будь-який випадок дискримінації/булінгу".

Презентація та Об'єднання: Групи презентують свої правила. Спільно обираються 5 найкращих правил, які створюють "Кодекс гідності" групи.

Результат: Кодекс можна розмістити в навчальній аудиторії як постійне нагадування про спільні зобов'язання.

     Кожен студент може стати прикладом толерантності, співчуття та поваги. Коли в групі панує розуміння, довіра та підтримка — немає місця агресії й булінгу.

     Формуючи культуру взаємоповаги, ми робимо не лише навчальний заклад, а й суспільство загалом більш гуманним і безпечним.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 737

     Криворізький державний педагогічний університет приділяє увагу питанням соціального захисту студентів пільгових категорій, зокрема осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Забезпечення їхніх прав і соціальних гарантій є важливим напрямом підтримки молоді в період завершення навчання та початку самостійного життя.

     Відповідно до статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», а також постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 № 226 (підпункти 4, 5 пункту 13), випускникам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також особам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків, які навчалися за денною формою навчання за рахунок коштів державного бюджету, виплачується одноразова грошова допомога після закінчення навчання протягом 60 днів після отримання документа про здобуття освіти

     Для отримання зазначеної виплати необхідно подати такі документи:

1. Заяву на ім’я керівника закладу освіти.
2. Копію паспорта (або ID-картки).
3. Копію РНОКПП (ідентифікаційного коду).
4. Реквізити банківського рахунку для перерахування коштів.
5. Документи, що підтверджують працевлаштування (якщо є):
   • довідка з місця роботи (на фірмовому бланку підприємства/установи) із зазначенням посади та дати працевлаштування;
   • копія наказу (розпорядження) про прийняття на роботу, завірена роботодавцем;
   • копія трудової книжки (якщо є в паперовому вигляді) або довідка ОК-5 / ОК-7 (можна сформувати через застосунок «Дія»);
   • виписка з Єдиного державного реєстру — у разі самозайнятості (реєстрація як фізичної особи-підприємця, ФОП);

• довідка про перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами або по догляду за дитиною (копія наказу або довідка з органу соціального захисту), що підтверджує, що випускниця/випускник перебуває у декретній відпустці;
• довідка з центру зайнятості населення про перебування на обліку як безробітної особи або про отримання статусу безробітного.

     Документи подаються протягом 60 днів після закінчення навчання.
     Подавати документи необхідно соціальному педагогу університету (головний корпус ауд.318а).

     Заклад освіти сприяє оформленню відповідних документів і забезпечує своєчасне отримання соціальних гарантій кожним випускником, який має на це право.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 453

     У сучасному суспільстві все частіше можна почути про явище блеймшифтингу (blame shifting) — схильність людини перекладати відповідальність за свої дії, слова чи помилки на інших. Це не лише особиста поведінкова риса, а й соціальна проблема, яка впливає на стосунки між людьми, колективи та навіть суспільні процеси.

     Блеймшифтинг — це спосіб самозахисту, коли людина не готова визнавати власні помилки. Вона шукає «винного» поруч, аби зберегти свій позитивний образ і уникнути неприємних наслідків.
Таке явище часто зустрічається у навчальних колективах, на роботі, у сім’ї, у політичному чи інформаційному просторі.

     Приклади:

• Студент не виконав завдання і звинувачує викладача в тому, що “не пояснили як треба”.
• Керівник виправдовує помилки команди, кажучи: “Підлеглі не впоралися”.
• У суспільстві замість конструктивного діалогу поширюється культура “пошуку винних”.

     Блеймшифтинг формує незріле, безвідповідальне середовище, у якому складно розвивати довіру та співпрацю.

• Люди вчаться уникати відповідальності, замість того щоб аналізувати й виправляти помилки.
• З’являється взаємне недовіра — кожен боїться бути звинуваченим.
• Втрачається культура підтримки, а на її місце приходять звинувачення та критика.

     У результаті суспільство стикається з дефіцитом емпатії, відкритості та конструктивного діалогу.

     Як ж розпізнати блеймшифтинг?

• Співрозмовник ніколи не визнає своїх помилок.
• Часто використовує фрази «це не я», «це через тебе», «якби не ти…».
• Після розмови ви відчуваєте провину або сумнів у собі.

     Способи захисту.

• Зберігайте спокій — не виправдовуйтесь, якщо ви не винні.
• Говоріть фактами: “Я розумію твою позицію, але відповідальність за це рішення несеш ти”.
• Пам’ятайте про свої межі — не дозволяйте іншим маніпулювати вашими емоціями.
• Якщо ситуація повторюється, зверніться по підтримку.

     Подолати блеймшифтинг можливо лише через особисту відповідальність і розвиток культури співпраці.

• Навчіться визнавати свої помилки — це ознака зрілості, а не слабкості.
• Підтримуйте інших, замість того щоб шукати винних.
• Пам’ятайте: будь-який досвід — це можливість навчитися чомусь новому.

     Коли на вас намагаються перекласти провину, важливо зберегти спокій і не дозволяти маніпулювати вашими емоціями. Ви маєте право на повагу, чесне ставлення й психологічну безпеку.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 554

Міжнародний день жестових мов - 23 вересня.

     Це особливий день, покликаний нагадати нам про значення жестової мови як повноцінного засобу спілкування та культури людей з порушеннями слуху. Для глухих та слабочуючих жестова мова – це не просто спосіб порозумітися, а рідна мова, яка відкриває двері до освіти, роботи, соціального та культурного життя.

      Для суспільства цей день є нагадуванням, що інклюзія починається з простого – з можливості спілкуватися і розуміти одне одного.

      Дата святкування обрана невипадково: саме 23 вересня 1951 року була створена Всесвітня федерація глухих, яка і стала ініціатором популяризації жестової мови у світі. У 2017 році Генеральна Асамблея ООН офіційно проголосила цей день міжнародним святом. Його значення полягає у тому, щоб підкреслити, що жестова мова – це повноцінна мова зі своєю граматикою, історією та культурним надбанням, а також розвіяти стереотипи та бар’єри у спілкуванні.

     Жестові мови – це повноцінні природні мови, що відрізняються від розмовних мов. Існує також міжнародна мова жестів, яку використовують люди з вадами слуху на міжнародних зустрічах, а також під час поїздок і особистого спілкування. Вона вважається основною формою жестової мови, яка не така складна, як природні жестові мови знаків, і має обмежений лексикон.

     Онлайн словник жестової мовиhttps://spreadthesign.com/uk.ua/search/

     Сьогодні в Україні зростає увага до інклюзії та рівних прав. Активно працюють громадські організації, що підтримують людей з порушеннями слуху. Також поширюються онлайн-курси жестової мови, що дозволяє більшій кількості людей опанувати її та сприяє інтеграції глухих у суспільство.

     Жестова мова в Україні має велике значення не лише для людей із вадами слуху, а й для всього суспільства. Вона розширює можливості комунікації, сприяє інклюзії та формує повагу до культурного різноманіття.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 505

Замовчування своїх почуттів робить їх важчими. Навпаки, поділені слова стають полегшенням. Коли ми говоримо про свій біль або слухаємо іншого — ми допомагаємо зупинити його самотність у кризі.

Самогубство — одна з провідних причин передчасної смерті у світі. За даними ВООЗ, щороку від цього гине понад 700 тисяч людей. Це не лише особиста трагедія, а й серйозний виклик для суспільства.

Причини самогубства завжди комплексні. Серед найпоширеніших:

Депресія та інші психічні розлади (тривожні розлади, біполярний розлад).

Хронічний біль чи важкі захворювання, які знижують якість життя.

Почуття самотності, відкинутості, ізоляції.

Травматичні події: втрата близьких, насильство, знущання, військовий досвід.

Фінансові чи життєві кризи, безробіття.

Важливо: у більшості випадків людина не хоче «припинити життя» — вона хоче припинити нестерпний біль, який здається безвихідним.

Є певні сигнали тривоги, на які варто звернути увагу:

Висловлювання на кшталт «Я більше не бачу сенсу», «Було б краще без мене».

Різке погіршення настрою, замкнутість, відмова від спілкування.

Втрата інтересу до звичних занять, байдужість.

Роздаровування речей, прощання з оточенням.

Порушення сну, різкі перепади емоцій.

Зловживання алкоголем чи наркотиками.

Як можна допомогти?

Слухайте без осуду. Дайте людині виговоритися, не применшуйте її почуття.

Запитуйте прямо. Не бійтеся спитати: «Ти думаєш про самогубство?» – це не підштовхне, а навпаки може знизити напругу.

Запропонуйте підтримку. Допоможіть звернутися до психолога, лікаря чи зателефонувати на гарячу лінію.

Не залишайте людину наодинці, якщо вона у кризі.

Національна гаряча лінія з питань попередження самогубств та психологічної підтримки: 7333  – цілодобово, безкоштовно.

112 – у разі невідкладної небезпеки.

Лікар, психолог чи психотерапевт у вашій громаді.

Життя кожної людини — безцінне. Вчасна увага і щире слово підтримки можуть врятувати життя.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 596

Щиро вітаємо всіх першокурсників, які щойно стали частиною великої і дружньої родини Криворізького державного педагогічного університету! Ваша старанність і наполегливість привели вас до нас, і ми з нетерпінням чекаємо на спільну роботу, нові відкриття та досягнення.

Звертаємо увагу студентів пільгових категорій, які навчаються на денній формі за державним замовленням:
до 19 вересня необхідно подати підтверджуючі документи соціальному педагогу (головний корпус, ауд. 318а).

До пільгових категорій належать:

До пільгових категорій належать:

діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

діти з інвалідністю, особи з інвалідністю I–III групи;

діти загиблих (померлих) захисників України;

учасники бойових дій та їхні діти;

внутрішньо переміщені особи;

особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

інші категорії, передбачені чинним законодавством.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 695

«Здавай кров — даруй надію: разом рятуємо життя»

Щороку 14 червня світ об'єднується навколо надзвичайно важливої теми — донорства крові. Цей день присвячений подяці тим, хто безкорисливо здає кров заради порятунку життя інших, та водночас закликає нових людей приєднуватися до лав донорів. У 2025 році Всесвітній день донора проходить під гаслом:

"Give blood, give hope: together we save lives"
«Здавай кров — даруй надію: разом рятуємо життя»

Кров неможливо створити штучно. Вона потрібна щодня — для постраждалих у ДТП, онкохворих, пацієнтів під час операцій, породіль. Лише один донор може врятувати до трьох людських життів.

На жаль, у багатьох країнах, зокрема й в Україні, дефіцит донорської крові є гострою проблемою. Стійка та безпечна система донорства можлива лише за умов добровільної, регулярної участі людей.

Гасло 2025  року фокусує увагу на:

• Надії, яку дарує донорство. Кожна крапля крові — це шанс на життя, на одужання, на повернення до рідних.
• Об'єднанні зусиль. Донорство — це не лише вчинок однієї людини, а рух цілих громад і країн.
• Заклику до дій. Важливо інвестувати в національні служби крові, покращувати інфраструктуру та залучати молодь до донорського руху.

Ситуація в Україні також дуже складна, ось основні моменти, які є на основі останніх доступних даних:

• Щороку кров потребують понад 100 тисяч пацієнтів.
• Україна потребує в середньому до 15 донорів на 1000 населення, тоді як реальна цифра — значно менша.
• Активно працюють як державні, так і приватні служби крові, а також волонтерські ініціативи, наприклад:
  • «ДонорUA»
  • «ГеоКров»
  • Центри крові при лікарнях обласного та міського рівнів.
• Дефіцит крові: В Україні завжди існував дефіцит донорської крові, і з початком повномасштабного вторгнення Росії ця проблема загострилася. Потреби в донорській крові зросли на 30-40% через велику кількість поранених військових та цивільних, а також через збереження потреб у крові для планових операцій, онкологічних захворювань, ускладнених пологів тощо.
• Нерівномірний розподіл: Хоча банки крові мають певний запас на ургентні випадки, загальний дефіцит коливається залежно від регіону та сезонності. Наприклад, влітку (липень-серпень) очікується критичний дефіцит крові по всій країні.
• Складність логістики: У багатьох українських містах є лише один центр крові, що створює труднощі для донорів, особливо у великих містах з великою площею, як, наприклад, Кривий Ріг.
• Важливість регулярного донорства: Кров має обмежений термін зберігання (42 дні), тому важливо, щоб донорство було регулярним, а не лише ситуативним.
• Діяльність організацій: Такі платформи, як "ДонорUA", активно працюють над популяризацією донорства, залученням нових донорів та координацією донацій. Український Червоний Хрест також регулярно проводить донорські акції.

Міфи про донорство:

1. "Я захворію після здачі крові"
   ➤ Ні, всі інструменти стерильні й одноразові. Процедура безпечна.
2. "Це боляче"
   ➤ Біль — як від звичайного уколу. Триває кілька секунд.
3. "У мене не та група крові, вона нікому не потрібна"
   ➤ Насправді усі групи крові потрібні, а найрідкісніші — навіть більше!
4. "Я не зможу займатися спортом після донації"
   ➤ Уже через кілька днів можна повертатися до звичного ритму (рекомендовано утриматися від фізичного навантаження 24–48 годин).

У кожного з нас є надзвичайна сила — рятувати життя, просто простягнувши руку. Донорство — це акт доброти, солідарності та справжньої людяності. У 2025 році давайте зробимо ще один крок до світу, де кров є доступною для кожного, хто її потребує.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 1354

2 квітня відзначають Всесвітній день поширення інформації про аутизм. Цей день має на меті підвищити обізнаність про аутизм та підтримати людей, які живуть з аутизмом, а також їхніх родичів та суспільство загалом. Важливо сприяти розумінню та інклюзії людей з аутизмом, адже кожна людина має свої унікальні потреби та можливості.

Відзначення цього дня також допомагає привернути увагу до важливих проблем, з якими стикаються люди з аутизмом, таких як доступ до освіти, медичної допомоги та соціальних послуг.

Аутизм, або розлади аутистичного спектру (РАС), — це група неврологічних розладів розвитку, які впливають на соціальну взаємодію, комунікацію та поведінку людини. РАС охоплює широкий спектр симптомів і проявів, тому кожна людина з аутизмом може мати унікальний набір характеристик. Ось кілька основних моментів щодо аутизму:

Основні ознаки аутизму:

• Проблеми з соціальною взаємодією: Люди з аутизмом часто мають труднощі з розумінням соціальних сигналів, таких як міміка, жести або вирази обличчя. Вони можуть мати труднощі з встановленням контакту очима, не завжди розуміють, як взаємодіяти з іншими людьми в соціальних ситуаціях.
• Комунікаційні труднощі: Деякі люди з аутизмом можуть не вміти говорити або говорити лише на обмежену кількість тем. Інші можуть мати проблеми з розумінням або використанням мови в соціальному контексті, хоча самі слова можуть бути використані правильно.
• Обмежені і повторювані інтереси і поведінка: Люди з аутизмом можуть демонструвати стійке прагнення до повторюваних дій або мають обмежені інтереси (наприклад, зацікавленість тільки певними предметами чи темами). Вони можуть також повторювати одні й ті ж дії (наприклад, махати руками або крутити предмети).

Типи розладів аутистичного спектру:

• Класичний аутизм: Це найбільш відомий тип РАС, який характеризується виразними труднощами в комунікації, соціальній взаємодії та повторюваними поведінковими патернами.
• Синдром Аспергера: Люди з цим типом РАС зазвичай мають нормальний рівень інтелекту, але можуть мати проблеми з соціальною взаємодією і демонструвати обмежені інтереси.
• Розлади розвитку, що не вказуються іншим чином (PDD-NOS): Цей діагноз ставиться, якщо симптоми аутизму присутні, але вони не повністю відповідають критеріям для інших типів аутизму.

Точні причини аутизму не до кінця зрозумілі, але вважається, що вони є результатом взаємодії генетичних і зовнішніх факторів. Дослідження показують, що генетичні зміни можуть бути основною причиною, але також можуть впливати навколишні фактори, такі як умови під час вагітності або певні інфекції.

Аутизм можна діагностувати на ранніх етапах розвитку дитини, зазвичай у віці від 18 місяців до 3 років. Діагноз ставиться на основі спостережень за поведінкою та розвитком дитини, а також через оцінку мовних і соціальних навичок.

Лікування аутизму включає в себе різноманітні підходи, орієнтовані на покращення соціальних і комунікаційних навичок, а також на зниження повторюваних поведінкових актів. Це може включати:

• Терапія поведінки (наприклад, ABA): Цей підхід включає в себе використання позитивних підкріплень для формування бажаної поведінки.
• Мовні та комунікаційні терапії: Спеціалісти працюють над розвитком мовних і комунікаційних навичок, використовуючи як традиційні методи, так і новітні технології (наприклад, допоміжні засоби для комунікації).
• Підтримка в навчанні та соціалізації: Індивідуальні програми підтримки в навчанні і соціальних навичках допомагають людям з аутизмом краще адаптуватися до життя.

Дуже важливою є підтримка інклюзивного підходу в освіті, роботі та суспільстві для людей з аутизмом. Кожна людина з аутизмом має свій унікальний потенціал, і важливо створювати умови для їх розвитку та самовираження.

За останні роки спостерігається збільшення кількості діагностованих випадків аутизму, що частково пояснюється більшою обізнаністю про цей розлад. Хоча раніше аутизм часто недооцінювали або плутали з іншими психічними розладами, зараз суспільство та державні установи поступово починають приділяти більше уваги підтримці людей з аутизмом.

Статистика по аутизму в Україні варіюється, але за оцінками, близько 1 з 100 дітей можуть мати розлад аутистичного спектру. Проте, варто зазначити, що в Україні часто спостерігається недооцінка кількості випадків, оскільки багато людей з аутизмом не отримують офіційного діагнозу через низьку обізнаність і недостатньо розвинену діагностичну систему.

В Україні на даний момент є кілька організацій та благодійних фондів, які займаються підтримкою дітей і дорослих з аутизмом. Найбільш відомими є:

• Благодійний фонд "Аутизм-Україна" — організація, яка активно працює над підвищенням обізнаності про аутизм, організацією заходів і семінарів для батьків і професіоналів, а також надає психологічну підтримку.
• Фонд "Життя без бар'єрів" — сприяє розвитку інклюзивної освіти та створенню умов для дітей з аутизмом.

Проте, загальна ситуація з діагностикою і підтримкою осіб з аутизмом в Україні ще залишає бажати кращого. Мережа спеціалізованих медичних установ і кваліфікованих фахівців для діагностики аутизму є обмеженою. Часто батькам доводиться звертатися за допомогою до приватних клінік або благодійних організацій.

В Україні спостерігається певний прогрес у розвитку інклюзивної освіти, яка дозволяє дітям з аутизмом навчатися разом з іншими дітьми в звичайних школах. Однак ці процеси поки що не отримали широкого масштабу. У багатьох регіонах країни інклюзивні класи існують лише в окремих школах або навчальних закладах, де є відповідна підтримка для таких дітей.

Система соціальної підтримки для осіб з аутизмом в Україні ще не має достатньо розвинених інструментів для забезпечення рівних можливостей. Однак важливо відзначити, що деякі обласні адміністрації починають реалізовувати програми для підтримки сімей, в яких є діти з аутизмом, зокрема фінансування терапій, реабілітації та надання психологічної допомоги.

В Україні наразі відсутній спеціальний закон, який би регулював права та підтримку осіб з аутизмом, однак є законодавчі ініціативи, які стосуються прав осіб з інвалідністю, серед яких:

• Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", який дає право на державну підтримку та медичну реабілітацію для людей з інвалідністю, у тому числі й для осіб з аутизмом.
• Закон України "Про освіту" і Закон України "Про інклюзивне навчання" зобов'язують навчальні заклади надавати доступ до освіти дітям з інвалідністю, в тому числі з аутизмом, забезпечуючи умови для їхнього навчання та розвитку.

Аутизм — це складний і багатогранний розлад, і важливо підходити до кожної людини індивідуально, враховуючи її потреби та можливості.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 1166

 Зачеперство та трейнсерфінг — це екстремальні та небезпечні практики, що набула популярності серед молоді, особливо в урбаністичних умовах. Вони полягають у тому, щоб чіплятися за частини потягів або підніматися на їхні дахи під час руху, що може призвести до серйозних травм або навіть загибелі. Ці дії, хоча й здаються захоплюючими для деяких, мають високий рівень ризику і часто ігнорують наслідки для життя та здоров'я.

Поширення таких видів діяльності в основному відбувається серед підлітків, які часто шукають адреналін, прагнуть до соціального визнання або під впливом однолітків. Однак безпечність таких вчинків є великим питанням, адже вони порушують не тільки фізичну безпеку, а й законодавство.

Зачеперство та трейнсерфінг — це два поняття, які можуть бути пов'язані з небезпечною і ризикованою поведінкою.

1. Зачеперство в контексті трейнсерфінгу — це дія, коли людина хапається за частини потяга або підвішується на ньому під час руху поїзда. Це зазвичай робиться для того, щоб здивувати чи здивувати глядачів або відчути адреналін. Таке заняття надзвичайно небезпечне і може призвести до травм або загибелі.
2. Трейнсерфінг — це практично той самий процес, коли людина їде на даху поїзда або чіпляється за його частини. Вперше ця практика стала популярною в певних молодіжних субкультурах у містах, де вона розглядалася як спосіб досягти екстремального досвіду. Трейнсерфінг не тільки незаконний, але й надзвичайно небезпечний, адже на даху потяга можна легко втратити рівновагу або зазнати травми від струму, високої швидкості чи контакту з проводами.

Причини виникнення таких небезпечних явищ, як зачеперство та трейнсерфінг, можуть бути різноманітними і стосуються як психологічних, так і соціальних факторів. Ось кілька основних причин:

1.Пошук адреналіну та емоційних переживань

Молоді люди, особливо в підлітковому віці, часто шукають екстремальні переживання, щоб відчути себе живими або «різними». Трейнсерфінг і зачеперство дають можливість відчути значну дозу адреналіну, що може викликати відчуття радості, захоплення та навіть азарту. Цей пошук емоційної стимуляції є важливим фактором для багатьох молодих людей.

2. Імітація та вплив однолітків

Молодь може почати займатися цими небезпечними видами діяльності через вплив однолітків або популяризацію таких дій у соціальних мережах, де екстремальні відео часто отримують популярність і поширюються. Бажання бути частиною групи або соціальної течії, яка займається подібними ризикованими вчинками, може впливати на вибір таких дій.

3. Пошук визнання та слави

Інколи люди, особливо молодь, займаються такими небезпечними практиками, аби привернути увагу, здобути популярність серед друзів або в соціальних мережах. Вони можуть знімати відео або фотографії, щоб показати своє «відвагу» і отримати лайки або схвалення інших. Це може створювати ілюзію того, що вони роблять щось круте чи крутіше за інших.

4. Невизначеність і соціальні проблеми

У деяких випадках люди, які займаються трейнсерфінгом або зачеперством, можуть мати соціальні або психологічні проблеми, такі як відчуття ізоляції, депресія, стрес або невдоволення своїм життям. Така поведінка може бути спробою знайти шлях для самовираження або способу «втечі» від труднощів у реальному житті.

5. Нехтування ризиками

Деякі люди не усвідомлюють або не зважають на серйозні наслідки своїх дій. Вони можуть недооцінювати ризик і вважати, що з ними не трапиться нічого поганого. Це може бути особливо характерно для підлітків, чиї рішення часто не враховують довгострокових наслідків.

6. Залучення до субкультур та екстремальних видів спорту

Іноді молоді люди можуть бути частиною певних субкультур, де акцент робиться на екстремальні та ризиковані види діяльності, що можуть включати не лише зачеперство, а й інші екстремальні практики, наприклад, вуличні гонки на скейтбордах чи велосипедах. Такі субкультури часто заохочують безстрашність і пошук крайнощів.

Профілактика зачеперства та трейнсерфінгу є надзвичайно важливою, адже ці практики становлять серйозну загрозу для життя та здоров'я. Для того, щоб зменшити кількість випадків таких небезпечних дій, необхідно застосовувати комплексний підхід, який включає як освітні, так і соціальні та психологічні методи. Ось кілька основних напрямків профілактики:

1. Освітні кампанії та інформування

• Інформування про небезпеку: Один із важливих кроків — це підвищення обізнаності серед молоді про реальні ризики, які пов'язані з трейнсерфінгом та зачеперством. Це може включати показ реальних випадків травм, загибелі або покарань за подібні дії через соціальні мережі, телебачення, а також через школи.
• Лекції та семінари: Шкільні та позашкільні заходи, спрямовані на те, щоб навчити дітей і підлітків розуміти наслідки ризикованої поведінки. Залучення лікарів, психологів або інших фахівців для проведення профілактичних зустрічей може допомогти усвідомити серйозність ситуації.

2. Підвищення самосвідомості та відповідальності

• Розвиток критичного мислення: Важливо навчати молодь мислити критично і усвідомлювати ризики своїх дій. Якщо підлітки розуміють, чому певна поведінка є небезпечною, вони будуть більш схильні відмовлятися від неї.
• Навчання емоційного самоконтролю: Підлітки часто займаються такими небезпечними видами діяльності через бажання привернути увагу або через емоційну нестабільність. Курси з емоційного інтелекту та саморегуляції можуть допомогти контролювати імпульсивні вчинки.

3. Залучення до безпечних альтернатив

• Екстремальні види спорту: Однією з альтернатив є залучення молоді до безпечних екстремальних видів спорту, таких як скейтбординг, BMX, альпінізм або паркур, що дозволяють отримати подібну дозу адреналіну, але без ризику для життя. Спортивні клуби та організовані заходи можуть бути хорошим варіантом для правильного використання енергії.
• Організація культурно-спортивних заходів: Проведення фестивалів, змагань, тренувань і майстер-класів для підлітків може допомогти їм знайти здорові альтернативи для самовираження та розвитку.

4. Робота з батьками та соціальним оточенням

• Підтримка з боку батьків: Батьки можуть відігравати ключову роль у профілактиці таких небезпечних дій, підтримуючи відкритий діалог з дітьми, обговорюючи ризики, а також спільно займаючись здоровими активностями.
• Психологічна підтримка: Якщо підлітки мають схильність до таких ризикованих дій через соціальні чи психологічні проблеми (наприклад, депресія, низька самооцінка), допомога психолога може бути корисною для вирішення цих питань.

5. Законодавчі заходи та покарання

• Строгі санкції: У багатьох країнах за трейнсерфінг і зачеперство можуть бути передбачені адміністративні або кримінальні покарання, оскільки ці дії порушують закон і створюють небезпеку для інших. Проте важливо, щоб покарання не тільки карало, а й допомагало зрозуміти небезпеку такого вчинку.
• Забезпечення безпеки на транспорті: Важливо також працювати над підвищенням безпеки на транспорті — встановлювати більше охоронців, камери спостереження, щоб зменшити можливість здійснення таких дій.

6. Інтернет і соціальні мережі

• Боротьба з популяризацією ризикованої поведінки в Інтернеті: Необхідно проводити боротьбу з просуванням трейнсерфінгу та інших небезпечних вчинків у соціальних мережах і на відеоплатформах. Важливо видаляти контент, що заохочує такі дії, і створювати контент, який пропагує безпечні альтернативи.

Зачеперство та трейнсерфінг — це небезпечні явища, що можуть призвести до серйозних травм або навіть загибелі. Причини їх виникнення часто пов'язані з бажанням отримати адреналін, пошуком уваги, впливом однолітків та недооцінкою ризиків. Такі практики можуть бути наслідком соціальних, психологічних або культурних факторів, а також недостатньої обізнаності про небезпеку.

І найголовніше — це формування відповідального ставлення до власного життя та безпеки серед молоді. Лише за допомогою спільних зусиль можна зменшити кількість випадків таких небезпечних дій і забезпечити безпеку на транспорті та в суспільстві загалом.

Автор: Центр підтримки студентів

Перегляди: 1607