3 лютого 2026 р. відбулася лекція директора Українського центру вивчення історії Голокосту (м. Київ) Анатолія Подольського на тему "Пам’ять про Голокост, наукові та освітні аспекти: виклики у часи війни". Зустріч була присвячена осмисленню проблем збереження пам’яті про Голокост в Україні, а також тим новим викликам, які постали перед науковцями, освітянами й громадськістю в умовах повномасштабної війни. За запрошенням колег з Дніпровського національного університету побувати на лекції змогли і студенти-історики КДПУ

У ході лекції лектор наголосив на масштабах трагедії Голокосту на українських землях: близько 25 % усіх жертв Голокосту становили українські євреї, а на території України зафіксовано понад 2000 місць масових поховань. Окрему увагу було приділено тому, що незалежна Україна здійснила важливі кроки у створенні меморіалів жертвам Голокосту, тоді як сучасна росія своїми терористичними діями нищить як пам’ятки, так і саму культуру пам’яті. Важливим акцентом стало й те, що Україна посідає четверте місце у світі за кількістю Праведників народів світу. Також було звернено увагу на регіональні особливості Голокосту, зокрема на те, що євреї Закарпаття змогли вижити до 1944 року, тоді як у більшості інших регіонів України єврейське населення було знищене значно раніше.

Враження студентів-істориків:

Анна Падалка (гр.ІС-22):

Лекція Анатолія Подольського у межах курсу від Еразмус+ Жан Море - це нагадування про важливість пам'яті нашого минулого. Голокост є невідривною частиною минулого України, яке потребує репрезентації, нагадування та розголосу. Історії людей, які пережили найстрашніший геноцид періоду Другої світової війни неодмінно крають серце і змушують не тільки замислитися про те, що вже було, а і нагадують про наші реалії. Політика геноциду в наші часи активно застосовується - вже у контексті російсько-української війни. "Багато людей, які пережили Голокост, загинули від російських ракет" - висловився професор. І ця цитата демонструє, що наш ворог, як і багато років тому, бажає стерти нашу культуру, нашу історію, і наш народ. І він використовує все щоб цього досягти. Саме тому ми маємо вистояти, пам'ятати своє минуле та боротися за нього сьогодні, щоб у наших нащадків було майбутнє.

Станіслав Черниш (гр.ІСм-25):

Дякуємо пану Анатолію за дуже цікаву та змістовну доповідь щодо теми Голокосту в Україні. Спікер порушив чимало важливих питань, які беззаперечно дають підстави на міркування: соціальна історія, родина історія, історіографія та культура пам'яті. Знову була акцентована увага на порівнянні нацистського та радянського режиму. Окрема вдячність за рекомендації в фаховій літературі з питання Голокосту та угорських військових злочинів. Важливо, що ця доповідь торкалася й освітнього контексту, автор популяризував видання центру дослідження Голокосту - рекомендації для вчителів, як донести інформацію дітям про цю трагедію світу. Були представлені ряд проєктів, які мають на меті відновити культуру пам'яті, що є беззаперечно важливим.

Айджюн Бондар (гр.ІСм-25):

Лекція була насичена прикладами сучасних наукових, освітніх і меморіальних проєктів, зокрема публікацій Українського центру вивчення історії Голокосту ("Як говорити про Голокост після 24 лютого 2022 року", "Як говорити про Голокост зі школярами") ініціативи "Камені спотикання" в Києві, а також книг, присвячених регіональній історії Голокосту. Лектор зазначив на необхідності продовження меморіалізації та захисту місць поховань жертв Голокосту в умовах війни. Загалом лекція була інформативною засвідчила, що робота з пам’яттю про Голокост сьогодні є не лише обов’язком перед минулим, а й складовою боротьби за майбутнє, в якому трагедії масового знищення не можуть бути повторені чи виправдані.

Анна Жук (гр.ІСм-25):

Надзвичайно важливим аспектом лекції стало осмислення сучасного контексту - зокрема руйнування російськими військами у 2022 році пам’яток, пов’язаних із пам’яттю про Голокост в Україні: меморіалів, єврейських кладовищ, менор та пам’ятних знаків жертвам. Це дало змогу усвідомити, що війна спрямована не лише проти людей, а й проти історичної пам’яті.

Лектор також згадав про українських Праведників народів світу, наголосивши, що Україна посідає четверте місце за їх кількістю після Польщі, Франції та Нідерландів. На мою думку, доволі влучною була цитата Доріс Берген: «Голокост - це людська історія!», яка задала гуманістичний тон усьому викладу.

Особливо цікавою буде демонстрація історично та культурно важливих проєктів, пов’язаних із тематикою Голокосту. Особисто міні найбільше запам’ятався проєкт чернівецьких істориків «Піжмурки зі смертю: дитячі розповіді про недитячу історію», що представляє собою документальну виставу та книгу, які були створені на основі реальних історій чотирьох єврейських дітей, які пережили Голокост у Чернівцях. Проєкт глибоко й водночас доступно розкриває теми втраченого дитинства у формі коміксу. Влучним підсумком лекції стала думка: «Пам’ять - це форма стійкості», яка особливо актуально звучить у реаліях сучасної війни.

Загалом лекція була інформативною, глибокою за змістом і важливою з погляду формування історичної пам’яті та громадянської відповідальності.