Криворіжжя - територія, де під тонким шаром сучасності приховано тисячоліття людської історії. Тут, серед степів, річкових долин і залізистих кряжів, археологія стала не просто галуззю науки, а способом виявлення глибинної пам’яті краю. Саме цій прихованій історії присвячена курсова робота студентки IV курсу групи ІС-22 Олени Романенко, дослідження, що прагне не лише відтворити хронологію розкопок, а й зрозуміти, як формувалася сама археологічна школа Криворіжжя.
Авторка визначила чіткий дослідницький горизонт: хронологічні межі охопили ХХ – ХХІ століття, період, коли археологія Криворізького степу отримала системний, науково обґрунтований характер. Робота спирається на комплекс методів: від описового та порівняльного до історіографічного аналізу і проблемно-хронологічного підходу. Це дозволило структурувати історію досліджень так, щоб кожен етап постав у власному контексті - суспільному, науковому, інституційному.
Перший акцент - аналіз і систематизація джерельної бази, що традиційно є найскладнішим етапом для теми, де наукові публікації розпорошені між музейними звітами, локальними краєзнавчими розвідками й малодоступними матеріалами ХІХ – початку ХХ століття. Авторка простежує, як перші відомості про кургани й поселення з’являються в працях дореволюційних мандрівників і земських дослідників, закладаючи підмурок для подальших академічних студій.
Другий вектор - археологічні дослідження Криворізького історико-краєзнавчого музею в другій половині ХХ – ХХІ століть. У репортажному форматі студентка розкриває роботу поколінь музейних дослідників: від перших стаціонарних експедицій 1960-х до сучасних експериментальних методик та цифрової фіксації знахідок. Кожен етап, кожне ім’я - це крок до формування локальної археологічної традиції, яка сьогодні вже має свої школи, підходи та напрямки співпраці з університетами.
Особлива увага приділяється тому, як змінювалися цілі та методи археології Криворіжжя: від пошуку курганів та інвентарю до комплексного аналізу культурних ландшафтів. Археологія у роботі постає як жива дисципліна, що відгукується на потреби часу: інфраструктурні проєкти, охоронні розкопки, розвиток музеєфікації та збереження спадщини.
Завдяки такому підходу курсова робота перетворюється не на перелік дат і прізвищ, а на аналітичну історію становлення науки, яка формувалася разом із самим Криворіжжям - промисловим, багатошаровим, історично насиченим.
У підсумку, дослідження Олени Романенко демонструє: археологія Криворіжжя - це не лише про минуле; це відображення того, як спільнота в різні часи розуміла свою історію, зберігала її і вибудовувала діалог між стародавнім і сучасним
