Кафедра педагогіки
Криворізький державний педагогічний університет

image001 укр

 

image003 укр

День української писемності та мови

Інтерактивна газета «Рідне слово» (випуск 2)

          Дорогі шанувальники рідного слова! Щороку 9 листопада традиційно відзначається державне свято – День української писемності та мови. Встановлено воно було 9 листопада 1997 року Указом президента Л. Д. Кучми № 1241/97 «Про День української писемності та мови» на підтримку «ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства». День української писемності та мови – це свято на честь літописця Нестора. У цей день за традицією покладають квіти до пам’ятника Несторові-літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою, пишуть Всеукраїнський радіодиктант національної єдності (починаючи з 2000 року), стартує Міжнародний конкурс української мови імені Петра Яцика, який проводиться за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів (щорічна кількість учасників понад 5 млн. із 20 країн світу.

У цьому випуску нашої інтерактивної газети ми хочемо порушити питання, пов’язані з проблемою вживання етикетної лексики, яка стосується привітання і подяки.

Здавалося б, немає нічого простішого, ніж люб’язно привітатися одне з одним чи висловити найщиріші слова подяки… Але й тут досить часто трапляються випадки порушення усталених, загальноприйнятих норм у мові і суспільстві. Так, останнім часом, до прикладу, дуже часто чуємо вираз «Велике дякую за привітання!». З синтаксичної точки зору, граматично пов’язаними тут є тільки два члени речення: присудок «дякую» і додаток (за що?) «за привітання». Як бачимо, лексема «велике» у цьому виразі немає граматичного підпорядкування, бо з жодним із цих членів речення не пов’язана. Якщо ж розглянути цей вираз з морфологічної точки зору, то навіть будь-який четвертокласник скаже, що в мові існують дві частини мови, які називають ознаки:

  • прикметник, що називає ознаку ПРЕДМЕТА: велике будівництво (у виразі «Велике дякую за привітання!» іменник середнього роду відсутній, з яким би узгодилась словоформа «велике», тому вона тут не тільки зайва, а й свідчить про грубе порушення граматичних норм. До речі, можна було б сказати «Дякую за щире, сердечне привітання!»;
  • прислівник, який називає ознаку ДІЇ і, відповідно, вживається з дієсловами: читаю (як?) виразно, голосно. Отже, словоформа «дякую» може поєднуватися тільки з прислівниками способу дії – щиро, сердечно, дуже або зі сполученням прийменника від з іменником та прикметником (займенником) – дякую від щирого   (усього) серця.

Нагадаємо, що в українській мові сьогодні вживається два «вдячних» слова – дякую та спасибі. Вони мають різне походження. Більш прозорим для нас є походження і значення слова «спасибі». Два слов’янських слова «спаси боже» у процесі використання злились в одне слово. За допомогою зрощення (лексико-синтаксичного способу творення) в українській мові утворилось ще багато слів: це і складні числівники (одинадцять, двадцять, триста…), деякі іменники (перекотиполе), але найбільшу кількість становлять прислівники – сьогодні, напередодні, втридорога, наприкінці… До речі, слово «спасибі» може вживатися з прикметником «велике». То чи не підсвідомо ми, замінюючи слово «спасибі» на «дякую», автоматично кажемо «велике дякую».

На підтвердження наших роздумів наводимо уривок із допису науковця В. Авраменка: «Знавці української мови запевняють, що вибір слова для подяки суттєвого значення не має. «Спасибі» не є русизмом, бо це спільнослов'янське слово, утворене від «Спаси Бог», а «дякую» походить з латинської мови, до нас прийшло через німецьку мову і справді схоже на тамтешнє «данкен». Обидва слова правильні, щоправда «дякую» зрозуміють у більшості країн Європи. І оскільки «дякую» є дієсловом, неправильно казати «велике дякую» – треба «дуже» чи «красно» дякувати. Відповідь на слова подяки має залежати від масштабів вдячності: якщо це щось дрібне, то «прошу», а коли справді зроблено послугу, докладено зусиль, тоді краще сказати «будь ласка». (Більше читайте тут: https://tsn.ua/ukrayina/yak-pravilno-dyakuvati-ukrayincyam-rozpovili-pro-potribni-slova-ta-nyuansi-vihovannya-ditey-1279299.html)

Насамкінець зауважимо: неважливо, яке з цих слів оберете саме ви. Сказані від щирого серця будь-якою мовою ці слова допомагають нам стати ближчими один до одного, передають енергію добра і світла від однієї людини до іншої.

А тепер перейдемо до привітання: «Добрий день» чи «Доброго дня»? Наведемо у скороченні допис Анатолія Жилавого з цього приводу. Повна версія: див. Анатолій Жилавий [Електрон. ресурсhttps://inlviv.in.ua/blogi/dobrogo-dnya-chy-dobryj-den-yak-pravylno-vitatys">https://inlviv.in.ua/blogi/dobrogo-dnya-chy-dobryj-den-yak-pravylno-vitatys

 

«ДОБРИЙ ДЕНЬ» чи «ДОБРОГО ДНЯ»?

Останнім часом доволі значного поширення набула форма вітання «Доброго дня!». Багато хто тепер думає, що українською тільки так і треба вітатися. Очевидно, що ця форма виникла під впливом «Доброго ранку!» і мовці її підхопили тому, що такої форми немає в російській мові. Професор О.Д. Пономарів жартома казав, що цю форму придумали люди, які «раньше русский преподавали как иностранный, а теперь украинский преподают как родной».

І справді, не зважаючи на їх поширеність, форми «Доброго дня!» і, особливо, «Доброго вечора!» віддають штучністю. Можна помітити, що люди часто вітаються так для того, щоб звучати, так би мовити, культурніше. Хтось наполягає на тому, що ці варіанти мають форму побажання, а «Добрий день! — це банальна констатація того, що день видався добрий».

По-перше, українці віками віталися «Добрий день!» і «Добрий вечір!». Саме форми в називному відмінку наявні і в народній творчості, і у творах письменників. Натомість форми «Доброго дня!» і «Доброго вечора!» практично відсутні і там, і там.

По-друге, вітальні формули самі в собі є побажаннями. Це усталені конструкції, слова ввічливості. У різних піснях ми чуємо «Добрий день вам, люди добрі! Хай пісні летять за обрій…», «Щедрий вечір, добрий вечір добрим людям на здоров’я!», «Добрий вечір тобі, пане господарю!» і т. д.

По-третє, для того, щоб побажати щось людині, кажуть: «Гарного дня (вам)!», «Вдалого дня (вам)!». Такі побажання переважно говорять на прощання, а не при зустрічі.

В інших слов’янських мовах також використовуються форми в називному відмінку: dzień dobry (польська), dobrý deň (словацька), добры дзень (білоруська), добар дан (сербська). До речі, поляки не мають аналога формі «Доброго ранку!». Із самого ранку вони кажуть «Dzień dobry!». В Україні також переважно говорять «Добрий день!» від самого ранку. Це не помилка. Можна сказати і «Добрий ранок». Але, як сказано у Російсько-українському словнику сталих виразів 1959р. (І.О. Вирган, М.М. Пилинська), у народній мові найчастіше кажуть «Добридень!» уже зранку.

Стягненi форми вiтань «Добридень!» i «Добривечiр!»дуже гарні і не мають аналогів у сусідніх мовах. Мені запам’ятався момент із дитинства, коли я на селі привітався з дідусем «Добрий день!», на що він мені відказав: «По-українськи треба казати “Добридень!». Правду кажучи, на Галичині рідко коли можна почути цю форму. А варто було б саме її популяризувати.

Отже, традиційно українськими є такі форми вітання: Добрий день! Добридень! Добрий вечір! Добривечір! На добраніч! Добраніч!

Ось підбірка цитат від пана Savo і його слушний висновок (подаю як цитату):

Василь порівнявся з ними, сказав їм «добридень» і почав розглядати дівчат (Н.-Левицький).

   Добридень, – відповіла Дара. (Винниченко).

Чіпка зустрів бабу. – Добридень, бабо! – Добридень! (Панас Мирний).

Добридень же, новий годе, В торiшнiй свитинi! (Шевченко).

  • Добридень же, тату, в хату! (Шевченко).
  • Добридень, – кажу, – сестрице! (Марко Вовчок)

Охрiм був собi парень звичайненький, зняв шапку, поклонивсь та й каже: “Добридень, господа служивий!” (Кв.-Основ’яненко).

  • На добридень тобi. — На добридень. Ти сама тут? (Стельмах)
  • Дай, боже, добрий день, Маріє! (Кобилянська).
  • Добрий день! – Здоровi були. – Що, Грицько дома? (Панас Мирний).

Добрий день вам, ненько, що дiєте? (Федькович)

  • Добрий день, Анно! Ти сама? (Франко)
  • Добрий день! — чемно привітався сержант (Багряний).
  • Добрий день, Наталю Миколаївно… (Тютюнник)
  • Добрий день, Павле Iвановичу! (Самчук)
  • Добрий день, Вiкторе… (Мушкетик).

А ось привітання «Доброго дня» знайшов… у перекладі якимсь сучасником староукраїнщини Г. Сковороди: «Доброго дня, вільховий богослове!» та ще 5 разів у творах сучасних письменників.

Кілька власних міркувань. Зверніть увагу на формули «добридень» і «добривечір»: вони застигло вказують на сполуки «добрий день» і «добрий вечір» саме початковій формі, тоді як формули «добриранок» чи подібної не витворено. Може, й через те її нема, що віталися саме «Доброго ранку»?

І ще одне. Функцію побажальності виконувало кліше «Дай, Боже», яке неодмінно додавалося і до виразів «Добрий день» чи «Добрий вечір». Тож, гадаю, нинішнє «Добрий день» є просто еліптичним залишком повного вислову «Дай, Боже, добрий день» чи «Добрий день, дай Боже». Та найголовніше – сталі сполуки, тобто фразеологізми, видозмінювати не годиться. Утім, ніхто не боронить сказати, приміром, «Бажаю вам доброго дня». Як побажання воно цілком доречне. Але це не вітання.

 

13170
Календар подій
Останні статті
Популярне на сайті
Афіша
Грудень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31