Василь Олександрович Сухомлинський – видатний український освітянин-гуманіст, педагог-реформатор і мислитель. Його життя і педагогічна діяльність припали на 40-60-ті роки минулого століття – дуже складний період для нашої країни: Друга світова війна, страждання і загибель мільйонів людей, важке відновлення післявоєнного життя, постійний тиск з боку панівної ідеології та різних контролюючих освіту організацій. Але при цьому праці В.О. Сухомлинського пройняті великою турботою про дітей та їхнє майбутнє.
Розумна та спостережлива людина, він не міг не бачити всі вади радянської системи виховання й освіти і, як тільки міг, намагався допомогти дітям. Нас дивує сама біографія великого українського вчителя.Чому він, не зважаючи на всі регалії й заслуги, так і залишився директором маленької сільської школи? Чому, зробив саме такий вибір, не зайняв посаду керівника столичного вишу, не очолив престижну педагогічну кафедру? Роздуми над цим феноменом і наше бачення його особистості дозволяють припустити, що В.О. Сухомлинський був принциповою й самовідданою людиною, він не хотів втрачати самостійність у творчому пошуку і зв'язок з дітьми, бо саме діти упродовж його життя були і натхненням, і джерелом його творчості.
Прихильник ідеї виховання всебічно розвиненої особистості в колективі В.О. Сухомлинський також бачив, що умови життя в радянському суспільстві 50-60-х років істотно змінилися і система колективного виховання, розроблена раніше А.С. Макаренком, потребує модернізації. На його думку, треба було негайно позбутися руйнівного диктату більшості колективу над особистістю і перетворити систему колективного виховання на гармонійне поєднання колективних та індивідуальних інтересів, прагнень і бажань (іншими словами він намагався, як вважають деякі дослідники, переглянути розроблений А.С. Макаренком «принцип паралельної дії», як такий, що вже не відповідає умовам суспільного життя). Представлена на сторінках творів видатного педагога система колективного виховання пройнята духом гуманного ставлення до потреб дитини, уважна до кожної особистості. Дитина в педагогічній теорії В.О. Сухомлинського сприймається як складна біосоціальна істота, яка потребує дбайливого, доброзичливого ставлення, грамотно побудованого й соціально зумовленого виховання, а також уважної корекції поведінки. На думку українського мислителя, дітей можна й потрібно виховувати, не караючи, а сам метод покарання він пропонував замінити методикою виховуючих ситуацій, яку раніше в педагогічній теорії обґрунтував Ж.-Ж Руссо.
Гуманізм українського вчителя не міг сприймати вельми примітивну систему оцінювання навчальних досягнень молодших школярів. Він вважав, що перші оцінки мають підтверджувати високий рівень їхньої пізнавальної мотивації і бути тільки відмінними. Тому в Павлиській школі окремі учні отримували перші оцінки диференційовано: через місяць, півроку, а можливо – йнаприкінці навчального року. У ті часи такі погляди викликали, у кращому випадку, посмішки; недарма, поза очі В.О. Сухомлинського чиновники від освіти називали мрійником і гуманістом ХХІ століття. Сучасна українська школа повністю, як ми бачимо, сприйняла цю ідею.
В.О. Сухомлинський прожив дуже плідне й цікаве, але водночас – важке життя, бо змагатися із системою і протистояти їй завжди було вкрай виснажливо. Це під силу тільки сильній духом людині, недарма тільки В.О. Сухомлинському дозволялося вживати таке небезпечне для радянської ідеології поняття як «духовність».
Такі люди як В.О. Сухомлинський ніколи не ховалися за життя, вони за нього боролися.
кандидат педагогічних наук, доцент,
