Міжнародна наукова конференція «Ландшафти минулого – ландшафти майбутнього: геокритичні читання», організована кафедрою філології Українського католицького університету 23-25 жовтня 2024 року. Міждисциплінарний формат події, що віддзеркалював можливість співіснування в одному літературному тексті кількох академічних дискурсів, сприяв реалізації різних методологічних підходів і тематичного розмаїття у представленні багатоманітного наукового матеріалу. Розташована на перехресті літератури і географії, геокритика є напрочуд результативною і у плані репрезентації завершених літературознавчих розвідок, і в аспекті появи нових імпульсів до структурування досліджень у межах тих наукових сфер, між якими відбувається активна художня синергія. Більше сорока учасників із майже двадцяти українських і зарубіжних університетів, які зібралися у місті Лева, продемонстрували свої здобутки у площині українського і зарубіжного літературознавства.

Відсутність чітких часових і просторових маркерів у застосуванні літературного матеріалу створила відчуття тривалого заходу, просякнутого академізмом, творчістю і потенціалом, що надихає. Виступи науковців відображали особливості змалювання у світовій літературі різних ландшафтів – Близького Сходу і Західної Європи, мариністичного і міського, символічного і сільського, засміченого і музичного, реального і уявного, екзотичного тощо. Від кафедри англійської філології у конференції взяла участь кандидат філологічних наук, доцент Л. Д. Федоряка, доповідь якої стосувалася реконструкції чорно-білих ландшафтів у англійських пізньоренесансних памфлетах. «Варто, передусім, щиро подякувати організаторам заходу, кафедрі філології УКУ, за такий прорив, – живе (нехай і частково) зібрання учасників з різних куточків України. Цей факт є свідченням того, що українська наука потихеньку починає відроджувати свої довоєнні традиції живого спілкування. Кожна така зустріч в локальному масштабі моделює стан справ в українській гуманітаристиці, тому актуальність геокритичної проблематики не вимагає додаткових пояснень. І досі залишаючись у гармонії з шанованими спікерами, які говорили не лише про прагматичний, але і про емоційний вимір геокритичних студій, зупинюсь постфактум на декількох актуальних і перспективних вимірах» – ділиться враженнями викладач кафедри англійської філології.

Перший вимір – рефлексія з прицілом на майбутнє. Ця офлайн конференція показала, наскільки потужним наразі є освітянсько-науковий фронт, який, хоч і перед відомими подіями ніде не виявляв слабкості, за два з половиною роки повномасштабного вторгнення загартувався так, що переріс у впливову академічну спільноту і надійний для наших військових тил, і тепер, як наголосила організаторка і натхненниця конференції, професорка кафедри філології УКУ Софія Філоненко, «витримка і стійкість наших науковців просто вражає». Тримати такий рівень літературознавцям допомагає, щонайменше, матеріал, що дозволяє проводити дослідження у релевантному до ситуації в країні тематичному і концептуальному розрізах. Майже всі з нас уже максимально долучились до боротьби – розвідками про війну, волонтерством. Тож у таких обставинах статус конференції – не лише науковий, але й соціальний – виростає в рази. Більше того, вказані ознаки сьогодення відобразилися на пленарному і секційному засіданнях. Подібне вже було в онлайнах, але коли обговорення будь-якої мікротеми завершується виходом на сучасні реалії, – наживо звучить по-справжньому. Тож, якщо від слів до справи, то переконана, що саме на цій екстраполяції потрібно загострювати увагу, адже науковий загал уже зараз починає збирати інформацію, фіксувати події, щоб після перемоги осмислити і перенести його у фікційний простір, а також співвіднести з уже існуючими воєнними дискурсами.  

Другий вимір – науково-навчальний. Такі зібрання для кожного вченого мають різну значущість і цінність. Ще з доковідного періоду мені вони важливі тим, що, крім, виступів, є обговорення (саме обговорення, а не дискусії) у форматі «питання-відповідь», який дуже часто актуалізує ті аспекти, що не враховані у самій доповіді. Інтерактивний обмін думками сприяє появі нових суджень, спонукає до міркувань у різних напрямках, навіть недотичних конкретно, але максимально наближених до магістральної теми. Під час трирічних віртуальних засідань я не завжди це розуміла, а зараз спіймала себе на думці, що це несподівана дієва підказка. Я виступала з новою доповіддю, яка ще вимагає доопрацювання в тезах чи статті, але обговорення ландшафтів Бучача із твору Ш. Агнона і швейцарських краєвидів Ф. Рамюза, що відображають не лише концептуальне навантаження творів, але й проливають світло на ментально-психологічні особливості авторів, підказали мені можливий напрямок розвитку свого дослідження. Навіть «Амадока», в якій Софія Андрухович зосереджується на ландшафтах пам’яті, може стати в нагоді дослідникам літератури Відродження, що розглядають твір у світлі memory studies. І від науки до навчання: на заняттях із дисциплін літературознавчого циклу (домашнього читання, літератури Англії, зарубіжної літератури) слід частіше звертати увагу на ландшафти і топонімікон художнього твору, бо вони нерідко прокладають шлях до розуміння поетики тексту.

Третій вимір – педагогічно-методичний. Ключовим моментом конференції, поза сумніву, стала зустріч із автором популярних історичних і детективних романів, володарем Гран-прі конкурсу «Коронація слова 2013» в номінації «Роман», письменником Богданом Коломійчуком. Діалог із митцем оприявнив питання специфіки його творчої манери, літературного учнівства і вчителів, жанрових преференцій, романної лабораторії і планів на майбутнє. Традиційно для цього наукового заходу, філологічна розмова перейшла в інше русло, – цього разу в практичне. Відповідаючи на питання про причини відсутності в сучасних школярів мотивації до читання серйозної літератури, письменник зазначив, що вчитель має зробити все для того, аби учень зацікавився, навчився «відчувати героя, переживати з ним його життя, а також розуміти ті слова, якими автор виражає ці відчуття», адже художній твір «вчить думати», і бачити в історичному тексті сучасність. Письменник зауважив, що через те він і створює саме історичні полотна, що бачить у них не тільки і не стільки коріння, скільки наслідки в сучасному світі минулих подій.

І від теорії до практики: рекомендації Б. Коломійчука спрямовані, звісно, на літературу в цілому, але на їхній основі з’явилося кілька думок щодо роботи з текстами іноземних авторів у навчальній аудиторії: викладання літератури зарубіжних країн не буває ефективним без знання викладачем «зарубіжної» мови, бо ж потрібно відчувати оригінал, аби бути певним у відтворенні авторських тверджень рідною мовою і підсилювати іншомовною цитатою власний висновок; досягти успіху на таких заняттях зараз неможливо без так званого літературного патріотизму, що передбачає роботу з перекладеними україномовними текстами, що виключає будь-яке зросійщення, а включає проведення літературних аналогій, компаративістики і визначення перегуків між художніми текстами попередніх і сучасного періодів. Завдання, що стоять перед сьогоднішніми зарубіжниками, треба вирішувати на початковому етапі – з магістрами спеціальності «Англійська мова і зарубіжна література», майбутніми вчителями. На цю думку мене наштовхнула саме зустріч із Б. Коломійчуком – і письменником, і військовим ЗСУ, який має всі шанси стати в майбутньому і моральним авторитетом української нації.

P.S. Конференція у Львові проілюструвала, що дискурс ландшафту у світовому літературознавстві вже достатньо вивчений. Утім, якщо осягати навіть добре знайомий художній текст всебічно і неквапливо крізь означену призму, то можна відкрити в ньому нюанси, раніше чомусь непомічені. Цю давно відому істину я згадала на етапі постконференційних «думок вголос». Але коли подібну сентенцію прочитала на вході до церкви Святої Софії, що поряд з Центром митрополита Андрея Шептицького, в якому відбувались конференційні дні, то вона враз наповнилась особливим високим смислом. Вона не змушує і не наполягає, а стимулює, мотивує, заохочує зупинитися і подумати в моменті, зараз, про щось значиме і виплекане, зерно якого посіяне тепер, а гарні cходи доведуть його якість пізніше. Львівська конференція, яку завідувач кафедри філології УКУ, професор Олександр Пронкевич пропонує зробити щорічною, заклала гідний академічний фундамент, на якому буде простіше вибудовувати наступні зустрічі. За влучним висловом декана гуманітарного факультету УКУ Андрія Ясіновського, вона, як ефективна «інтелектуальна ін’єкція», не тільки активувала розмову про ландшафти, але й окреслила майбутні вектори літературознавчої експлорації, сформувала підґрунтя для появи нових навчально-методичних практик і поклала початок співпраці між кафедрою англійської філології КДПУ і вітчизняними дослідниками зарубіжної літератури.