23 листопада в Україні та світі вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Цього дня ми згадуємо про мільйони згублених людських життів в Україні у ХХ столітті.

Напередодні дня скорботи 22 листопада 2024 року у групі УПФ-24 (куратор Ганна Асмаковська) було проведено кураторську годину «Голод як зброя». Мова йшла про те, що Голодомор 1932–1933 років  – свідомо спланований акт геноциду українського народу. Це була цілеспрямована діяльність задля знищення українців, оскільки в людей вилучали все продовольство, що спричинило смерть мільйонів. Як свідчать історичні джерела, Голод 1946-1947 років був викликаний репресивною політикою радянської влади, завищеними планами хлібозаготівель, посухою та рішенням СРСР експортувати зерно за кордон.

Студенти долучилися до обговорення складних і трагічних подій української історії, які залишили глибокий слід у колективній пам’яті народу, а психологічні наслідки геноциду ми й досі не подолали. Здобувачі освіти поділилися власними історіями, пов’язаними з масовим голодом, почуті від людей,  зокрема й у родинному колі. Не оминули й розмови про літературні інтерпретації, згадавши роман Василя Барки «Жовтий князь» – перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України – страшному голодомору 1932–1933 років.

 У такі пам’ятні дати ми вкотре наголошуємо на тому, яким підступним і жорстоким є наш ворог. Він «зняв комуністичний одяг», однак його кривава натура лишилася незмінною. Трагічні події російсько-української війни сьогодні, у 2024 році, засвідчують: пам’ятати надзвичайно важливо! Російські кати й злочинці мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви геноциду – гідно вшановані. Понад 28 країн світу офіційно визнали Голодомор 1932–1933 років актом геноциду. Однак цього ніколи не визнає наш ворог! Наша сила – у нашій пам’яті.

Цього дня запалімо свічку пам’яті як символ нашої скорботи про мільйони загублених українських життів.

Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо!