Міжнародний день рідної мови, який відзначають щороку 21 лютого, не лише нагадує про культурне розмаїття і багатомовність світу, а й про право кожного у цьому світі розмовляти рідною мовою у своїй країні.

Цьому святу передували трагічні події. Як свідчить історія, у 1952 році тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, хоч рідною вона була лише для 3 % населення. Це негативно сприйняли на сході, де переважала бенґальська мова. 21 лютого 1952 року в під час демонстрації протесту в Дацці поліція та військові вбили кількох студентів-демонстрантів, які протестували проти заборони на використання у країні своєї рідної бенгальської мови. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Банґладеш) 1971 року, цей день відзначають у країні як день мучеників. У 1999 році ЮНЕСКО проголосило 21 лютого 2000 року першим міжнародним днем рідної мови.

Рідна мова є носієм цінностей та знань, які передаються з покоління в покоління як нематеріальний культурний спадок. Наш народ також пройшов свій шлях боротьби за збереження та утвердження української мови. Цим шляхом ми крокуємо й нині, у часи жорстокої російської навали.

Нині українська мова для кожної людини є не лише важливим елементом культурної свідомості, а й маркером розпізнання «свій – чужий». Вона ввібрала в себе весь досвід та традиції попередніх поколінь. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.

Українська мова – це фундамент, основа нашої державності, це наш кордон.

Українська мова – це мова Перемоги!

Слова росли із ґрунту, мов жита.

Добірним зерном колосилась мова.

Вона як хліб. Вона свята.

І кров’ю предків тяжко пурпурова. Ліна Костенко