23.12.2019 відбулась кураторська година серед магістрів першого року навчання ОМ-м-15 «Різдво в сакральному та станковому образотворчому мистецтві».
Різдво Христове - одне з головних церковних свят. На сьогодні в Україні це свято відзначають і за юліанським (7 січня), і за григоріанським календарем (25 грудня). Прикрашена рушниками, ікона завжди була невід’ємним атрибутом інтер’єрів житла українця. І зараз, коли після десятиліть примусового атеїзму ікона знову повертається до суспільного і культурного простору українців, увага до неї лише зростає.
Український сакральний живопис є особливим явищем у світовому, національному мистецькому та релігійному вимірах. Адже є чудовим виразом і документацією перехрещення впливів візантійсько-руської східної традиції з латинською західною на українських землях впродовж століть – від Київської Русі до сьогодні. Тема іконопису як феномена сакрального живопису не зводиться лише до його місця в Церкві східного обряду. Адже Україна – мультиконфесійна християнська країна з давньою традицією релігійного діалогу.
Для української ікони притаманне вільне трактування канону, себто іконографічних правил, які вимагали підкреслювати вічність сакрального світу. Божественне і земне, світ людей і світ Бога, чітко розмежовані у східній духовності, в українській іконі зближені через гру кольору і світлотіні, пластичність форм та відображення емоцій.
У творах сакрального мистецтва українці виявили себе як життєрадісний і замилуваний своєю землею народ. Яскраві кольори й рослинні орнаменти українських ікон пом’якшують суворість візантійських канонів, а драматизм образів у них стає радше меланхолійним. Здатність до переосмислення різних впливів сприяла не тільки створенню оригінального мистецтва, багатого на школи і напрями, але й допомогла українцям зберегти свою ідентичність.
Образ Різдва в іконописі постійно розвивався. Візантійський канон поступово відходив, на зміну йому приходили європейські традиції. Постаті на іконах зображали в одязі, який носили сучасники іконописців, царів писали в лицарських обладунках.
У ХІХ столітті образ Різдва в українському мистецтві набуває рис світської, жанрової сцени. Постаті вбрані у довгі вільні драпіровані одежі на зразок тих, які зображали в античному мистецтві, найпопулярнішим різдвяним мотивом став сюжет колядування.
За роки незалежності в Україні сформувалось унікальне явище сучасного іконопису, чимало митців сьогодні по-новаторськи підходять до зображення християнських сюжетів, зокрема Різдва Христового, вимагачи свого власного релігійного вислову, і це стає справою тотожності до національної культури, неважливо, в якому середовищі й умовинах та культура твориться. Відповідно, головними тенденціями сучасного сакрального мистецтва є інтерпретоване копіювання стародавніх взірців, авторська стилізація та пошук нових художніх форм, що презентовано такими напрямами, як: сучасна барокова українська ікона, українська ікона умовно-візантійського стилю, нова неокласицистична українська ікона, нова (модерністична) українська ікона та живопис на релігійну тематику.
Нехай не дивуються художники, коли Церква ставить до них свої, нераз - критичні вимоги. Це не обмеження їхньої свободи, а навпаки, це заохота до високого польоту в простори правдивої віри і надприродного життя благодаті. За думкою Гончара з його “Собору”: “Мистецтво в наш час притягує найшляхетніших. Мистецтво... - це, можливо, останнє пристанище свободи”.
