Викладач: к.п.н. Красюк І.О.

(12.03 - 03.04.2020 року)

Тема лекції 24.03.2020року
Тема 4. Формування осередків художньої освіти в України з ХІХст. Вивчення історії вітчизняної художньої освіти. ХІХ ст. – зорієнтованість мистецтва на реалістичне відтворення дійсності. Осередки художньої освіти – Харківський університет (1805), Волинський ліцей (1805), Рішеєвський (1817) – у Одесі, Гімназія вищих наук (1820) – у Ніжині. Малювання – обов’язків предмет циклу гуманітарних наук. Розвиток художньої освіти на базі Київського Університету. Досвід практики та творчої активності художника – педагогіка Волинського ліцею Ф. Крембовського. Типологія художньої освіти: вища – університети, Духовні академії; середні – ліцеї, гімназії, інститути, кадетські корпуси, учительські та духовні училища, спеціальні професійні училища. Виникнення спеціальних педагогічних, вчительських семінарій. Перша Київська вчительська семінарія – жовтень 1869р. Педагогічна кваліфікація в Київському університеті ім. Володимира.
Друга половина ХІХ ст. – становлення фахової художньої освіти на Правобережній Україні. Видатні митці мистецької освіти: М. Пимоненко, О. Мурашко, С. Костенко, І. Їжакевич, О. Курінний, Г. Світлицький, Е. Кузьмін, П. Яремич та багато інших. Приватна Харківська школа рисунку М. Д. Раєвської – Іванової (1869) функціонувала на кошти з боку прогресивних діячів Академії мистецтв і художників-передвижників. 27 років існування – 885 випускників. Вищу художню освіту набували в Петербурзі, Москві, Кракові, за кордоном – в Німеччині, Парижі. Початок ХХ ст. – наявність високоосвічених педагогічних кадрів, розвиток художньо – культурних осередків, формування суспільних потреб і соціальних умов для сприятливого ґрунту функціонування вищої професійної художньої освіти, вищих фахових закладів. 1918 рік – перший вищий заклад: Київська Академія мистецтв (1918р.).
Завдання для самостійного опрацювання. Стан викладання мистецьких дисциплін у вітчизняних навчальних закладах різних типів у ХІХ ст. Зростання навчальних мистецьких закладів та різноманіття їх типів на території Лівобережної України у ХІХ ст. Приватна школа мистецтв М. Д. Раєвської-Іванової (доклад).

Тема лекції 07.04.2020року
Тема 5. Образотворче мистецтво в змісті шкільної освіти в України в ХІХ – ХХ ст. Розвиток Народної освіти у ХІХ ст., в системі централістичної імперської політики. Зростання загальної кількості навчальних закладів, їх типологія. Предмети фахового циклу: малювання, креслення, краснопис. Тестування та екзаменування фахівців з образотворчого мистецтва на рівні Петербурзької Академії мистецтва. Обов’язкове відпрацювання випускниками фахової освіти. 1832 рік – заснували художні класи, школи, сприяли розвиткові художньої освіти. Підвищення професійних здібностей вчителя на курсах підвищення кваліфікації. Педагогічна освіта ХІХ – ХХ ст., – період реформ в галузі педагогічної та художньої освіти. Зростаюча роль початкової та середньої загальної і професійної освіти. В Україні у ХХ ст. – 500 початкових та середніх проф.. навчальних закладів. Відкриття педагогічних недільних курсів при Академії мистецтв. Провідні художньо – освітні центри: Київ; Харків; Одеса; Катеринославськ. Навчальні план з фахових дисциплін нараховують 5980 аудиторних годин. Друга пол. ХІХ ст. – жіноча освіта – гімназії та училища. Початок ХХ ст. – Київські вищі жіночі курси в контексті університетської освіти. У 1875р., – Київська рисувальна школа, та у 1901р. – художнє училище М. Мурашка. Вплив мистецьких реформ др., пол. ХІХ ст. на педагогічні погляди художника-педагога М. Мурашка. Стан методики викладання образотворчого мистецтва у фахових школах зазначеного періоду. Вплив художньо-педагогічної діяльності М. Мурашка, його методичний досвід мистецької школи, його теоретичні набутки в галузі художньої освіти в контексті розвитку сучасної художньої освіти в Україні, подальшому розвитку теорії та практики художньої педагогіки.
Завдання для самостійного опрацювання. Проблеми становлення художньої освіти в теоретичних працях вітчизняних науковців Л. Соколюк та Р. Шмагало. Стан художньої освіти в Одесі в ХІХ ст. Система методик художньої школи К. К. Костанді в Одесі ХІХ ст. (доклад).
Скласти план-конспект опрацьованого теоретичного матеріалу.

Виконання практичних робіт з дисципліни
17.03.2020 року
Тема 3. Види навчання. Сучасні підходи до організації навчання у вищій школі. Розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовили появу пояснювального навчання, яке передбачає спершу усвідомлення, розуміння матеріалу, а відтак вивчення його. Таке навчання розвиває не лише пам’ять, а й спостережливість, мислення.
Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання студентами навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Мета практичних вправ – поглиблення знань, формування, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь, навичок, повторення вивченого. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок.
Він забезпечте всебічне та місце засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Найефективніший цей вид навчання у тому разі, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформаційний характер, є описом способів практичних дій і надто складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій.
Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабко встигаючих студентів; колективний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки і орієнтувати студентів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із творчим мисленням здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання.
Проблемне навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які студенти розв’язуючи під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів над проблемою, викликає в студентів пізнавальний інтерес, спирається на попередній досвід.
За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:
• Предметна – виникає в межах одного предмета і розв’язується засобами і методами цього предмету;
• Між предметні – виникають у навчальному процесі в результаті між предметних зв’язків і зв'язку навчання з життям, вирішуються методами різних предметів.
• Урочні – умовно їх можна назвати навчальними, виникають безпосередньо під час уроку, вирішуються колективно або індивідуально під керівництвом учителя.
• Поза аудиторні – виникають у процесі виконання домашніх завдань у поза аудиторній роботі, в життєвому досвіді студентів, вирішуються переважно індивідуально.
Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють:
• Основні – на початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку і тему, яка активізує пізнавальну діяльність студентів щодо всього матеріалу уроку. Нерідко це єдина проблема, розв’язання якої забезпечує успішне вивчення всієї теми;
• Допоміжні – основна проблема інколи непосильна для самосійного розв’язання, тому вчитель ділить матеріал на частини і ставить допоміжні проблеми.
Це дає змогу не лише поетапно вирішувати проблему, а й формує самостійність.
Щодо способів розв’язання виділяють такі проблеми:
• Фронтальна – проблема, яку ставлять перед усім класом і вирішують зусиллям всіх студентів;
• Групова – вирішується окремо групою учнів. Групи можуть розв’язувати одну загальну або кожна свою окрему проблему.
• Індивідуальна – проблема, яку ставить сам студент або вчитель, але, як правило, вирішує студент самостійно.
Важливий компонент проблемного навчання – проблемна ситуація, тобто ситуація, для оволодіння якою студент або колектив мають знати і застосовувати нові для себе знання чи способи дії.
Проблемні ситуації створюють різними способами:
• Зіткнення студентів з життєвими явищами, факторами, які потребують теоретичного обґрунтування.
• Використання навчальних і життєвих ситуацій. Такі ситуації виникають під час виконання учнями практичних завдань в навчальному закладі, вдома.
• Постановкою дослідницьких завдань студентам. Відмінність цього способу втому, що він потребує нових знань. Прикладом може бути будь-яка дослідна робота студентів.
• Спонуканням студентів до аналізу фактів і явищ дійсності, зіткненням їх із життєвими уявленнями і науковими поняттями про ці фактори.
• Спонукання студентівдо порівняння, зіставлення, протиставлення фактів, явищ, правил, дій, внаслідок яких виникають проблемні ситуацій.
• Ознайомлення студентів з факторами, які на перший погляд не мають пояснення, що в історії науки зумовило постановку наукових проблем.
Завдання для самостійного опрацювання. Ознайомлення студентів з факторами, що зумовили постановку наукової проблеми тем магістерського дослідження на прикладі пояснювально-ілюстративного навчання (доклад).

31.03.2020 року
Тема 4. Сучасні дидактичні технології. Методи навчання. Принцип (від лат. principum – початок, основа) основа, наяку треба спиратися і якою необхідно керуватися.
Принципи навчання – вихідні положення, які визначаються цілями та завданнями навчання й, у свою чергу, визначають форми й методи навчання. Оскільки дидактичні принципи взаємопов’язані, взаємозалежні й взаємозумовлені, можна стверджувати, що вони утворюють певну систему вихідних дидактичних вимог, які забезпечують необхідну ефективність навчання.
Визначаючи систему принципів дидактики вищої школи, слід ураховувати, по-перше, що процес навчання у вищій школі має свою специфіку: навчання у ВНЗ – це професійне навчання на основі відносно закінченої загальної освіти студентів (за Л. Клінбергом); навчання у вищій школі проводиться переважно в освітніх закладах, які водночас є дослідними закладами; навчання у ВНЗ здійснюється за такими формами викладання й учіння, які в цілому відрізняються від форм викладання й навчання на попередніх ступенях освіти.
По-друге, визначати дидактичний важіль навчання у вищих навчальних закладах необхідно, ґрунтуючись на філософській рефлексії, діалектиці безперервності та дискретності, єдності кількісних і якісних моментів у процесах розвитку. Слід ураховувати, що на формування майбутнього фахівця, на становлення його особистості впливають не лише навчання та програмний зміст освіти, що передається викладачем, а й інтелектуально-творча діяльність і самоосвіта самого студента.
Під час визначення системи принципів навчання у вищій школі необхідно враховувати також певні особливості навчального процесу цієї групи навчальних закладів. 1)У вищій школі вивчають не основи наук, а саму науку в розвитку, що стимулює зближення самостійної роботи студентів з науково-дослідною роботою викладачів. 2)У діяльності викладача вищої школи спостерігається єдність наукового та навчального (більшою мірою, ніж у вчителя середньої школи): він вивчає й водночас є активним дослідником своєї галузі знань. 3)У вищій школі значнішою (порівняно із середньою школою) є професіоналізація, пов’язана з майбутнім фахом, під час викладання майже всіх наук.
Методи (у перекладі з гр. – спосіб дослідження), як наукова категорія – це спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. Метод навчання – це засоби взаємопов’язаної діяльності викладача і студента, спрямованої на вирішення завдань навчання, виховання і розвитку.
У педагогічній літературі, поряд з терміном «метод», зустрічається термін «прийом», тобто деталь методу, його складова, конкретний крок у реалізації методу. Прийом не має самостійного навчального завдання, а підпорядковується тому завданню, яке виконується певним методом. Але за різних умов метод може стати прийомом.
Методи навчання поділено на три групи:
1. Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
2. Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.
3. Методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
Методи навчання за ступенем керування навчальною діяльністю: під керівництвом викладача, самостійна робота студентів (з книгою, курсова, дипломна робота, виконання трудових завдань).
Завдання для самостійного опрацювання. Впровадження методів стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності (доклад).
Практичні аспекти викладача образотворчого мистецтва у навчально-виховному процесі. Образотворче мистецтво з методикою викладання - це педагогічна наука, адже предметом її дослідження є процес формування образотворчих знань, умінь та навичок. Педагогічні умови навчання образотворчого мистецтва це цілеспрямовано створені чи використовувані обставини навчання, які забезпечують досягнення його результативності. Серед них варто визначити такі як створення позитивної атмосфери навчання образотворчого мистецтва та осягнення діалогових засад взаємодії педагога в навчальному процесі; забезпечення пріоритету творчої практичної діяльності.
Виконання всіх практичних завдань значною мірою базується на самостійній підготовці студента до заняття. Певним чином допомога в даній роботі надається під час групових та індивідуальних консультацій з лекційного матеріалу. Зокрема, під час консультації може бути обговорений і затверджений візуальний ряд робіт, які підлягатимуть аналізові.
Опрацювати питання до теоретичного блоку:
1. Сутність процесу навчання, його характер та структура.
2. Види навчання. Сучасні підходи до організації навчання у вищій школі.
3. Сучасні дидактичні технології. Методи навчання.
4. Форми організації навчального процесу.
5. Контроль та оцінка якості професійної підготовки майбутніх фахівців.
6. Педагогічна майстерність. Формування творчої особистості художника-педагога вищої школи.
7. Науково-дослідницький аспект в навчально-виховному процесі майбутнього викладача образотворчого мистецтва вищої школи.
8. Практичні аспекти викладача образотворчого мистецтва у навчально-виховному процесі.
9. Феномен творчості викладача образотворчого мистецтва як предмет психологічного стану особистості в методології художньої освіти.

Теми рефератів:

1. Іконописні майстерні Києво-Печерської Лаври.
2. Стан художньої освіти домонгольської доби.
3. Використання західноєвропейських художніх традицій в школах Львівського братства.
4. Художньо-образотворчий аспект освітянської діяльності Києво-Могилянської Академії.
5. Формування осередків художньої освіти в Україні.
6. Викладання дисциплін образотворчого циклу в Україні ХІХ століття.
7. Приватні рисувальні школи Києва, Харкова, Одеси, Львова: методи викладання.
8. Київська школа художника-педагога М. І. Мурашка.
9. Мистецьке життя Одеси. Школа художника-педагога К. Костанді.
10. Художня школа рисунку М. Д. Раєвської-Іванової в Харкові.
11. Становлення академічної художньої освіти в Україні.
12. Становлення Миргородської художньо-промислової школи.
13. Художні школи Галичини.
14. М. Бойчук та методи викладання.
15. Зміст шкільної освіти в Україні ХІХ – п. ХХ ст.
16. Народна освіта у Катеринославщині в ХХ ст.
17. Підготовка та кваліфікаційна характеристика вчителів малювання в України ХІХ – п. ХХ ст.
18. Основи педагогічних досліджень в сучасних педагогічній освіти О. П. Рудницької.
19. Методичні принципи Харківської художньо-промислової школи М. Д. Раєвської-Іванової.
20. Становлення художньої освіти України в наукових працях Л. Д. Соколюк.
21. Мистецька освіта в жіночих гімназіях України ХІХ ст.
22. Відродження вищої художньої освіти в Україні на сучасному етапі в контексті Болонського прогресу.
23. Становлення педагогічної художньої освіти в Україні ХХ – ХІХ ст.
24. Структура, форма та методи викладання впедагогічних художніх закладах України. Пріоритети академічної художньої освіти Петербурга та провідні мистецькі навчальні заклади Лівобережної України.
25. Художнє шкільництво в Галичині. Роль музеїв та творчо - виставкової роботи у становленні художньо-промислової освіти.

Під час самостійного опрацювання користуватись літературою:
1. Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. – Київ, УРЕ, 1969. – с.64.
2. Гинзбург И. П. П. Чистяков і його педагогічна система. Цикл. – М.- с.134-135.
3. Изобразительное искусство в школе: сб. материалов и документов / сост. Г.Г.Виноградова. – М.: Просвещение, 1999. – 318 с.
4. Императорская академия художеств. Уставы, Положения и Правила. – СПб., 1907.
5. История педагогики. Часть 2. С XVII в. До середины XX в.: Уч. Пособие для пед. унив-тов // Под ред. Академика РАО А.Н. Пискунова. – М.: ТЦ «Сфера», 1997.
6. Киевские Вечерние Высшие курсы, учрежденные А.В. Женуминой ( существуют с 1905 г. ). – К., 1986.
7. Киевские Высшие женские курсы. Учебные планы историко- филологического факультета. – К., 1907.
8. Кирцер Ю.М. Рисунок и живопись: Практическое пособие. – М.: Высшая школа, 1992. – с. 147-235.
9. Корецька А. Соціальне середовище як об’єктивний чинник формування особистості в контексті державотворення // Вища освіта України. - №1. – 2003. – с.66-71.
10. Лаурсон А.М. Справочная книга для учебных заведений и учреждений ведомства Мин. Нар. Просвещения/А. М. Лаурсон //Изд. 2-е. – Петроград, 1916.
11. Макаренко М. Художественно - промышленная керамическая школа имени Н.В. Гоголя в Миргороде Полтавской губернии // Искусство и художественная промышленность. – 1900. – №2. – с.XII - XIX.
12. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.: Наук. – метод. центр вищої освіти, 2001. – 243 с.
13. Образотворче мистецтво: Художник. Педагог. Школа: Книга для вчителя. – Москва: Освіта, 1984. – 160 с.
14. Осіпов Д.М. Основи образотворчого мистецтва / Д. М. Осіпов. – Москва: Радянський художник, 1962. – 96 с.
15. Отчет о состоянии Миргородской художественно-промышленной школы им. Н.В. Гоголя за 1900год. – Полтава, 1901.
16. Положение об учителях рисования и черчения в гимназиях и уездных училищах. – СПб., 1832. – с.22.
17. Программы, правила и права всех Киевских учебных заведений /Сост. М.М. Захарченко. – Киев, 1884.
18. Пчілка О. Непевна путь Миргородської школи /О. Пчілка // 1910. – №3. – С.15-16.
19. Репін І. Ю. Далеке близьке. – М.: Видавництво Академії мистецтв СРСР. – 1961. – 452 с
20. Російське мистецтво. Нариси про життя і творчість художників ( під ред. А. И.Леонова). – М.: Мистецтво, – 1952. – 561 с.
21. Сборник матералов по техническому и профессиональному образования. Вып. 2. – СПб., 1895. – С.11.
22. Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. Издан к ХIII археологическому съезду в г. Катеринославе. Под общей редакцией проф. В.В. Курилова. – Екатеринослав, Тнп. Губернского земства, – 1905. – 747 с.
23. Сборник узаконенных распоряжений по мужским и прогимназиям ведомства. Мин. народного просвещения // Сост. М.М. Миртовский. – М., 1911.
24. Трачук В. Інформаційні технології педагогіки співпраці/ В. Трачук //Вища освіта України. - №1. – 2003. – С.96-100.
25. Трофимова Н.В., Тарабарина Т.И. И учеба, и игра: изобразительное искусство: Популярное пособие для родителей и педагогов. – Ярославль: Академия развития, 1997. – с. 24-99.
26. Туманов Н. Подготовка художника – педагога и современная художественная культура // Искусство и образование. – №3 (25) 03. – с. 33-37.
27. Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – Київ, 1993. – с.62.
28. Ханко В. Технічно-мистецька освіта на Полтавщині: 1870-1910 роки // Українська академія мистецтв. Дослідницькі та науково-методичні праці. Вип. 8. – К., 2001, - с.103-119.
29. Художня освіта в Україні ХХІ століття ( культуро-творчий аспект) // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Художня освіта: 3б. наук. праць /А. Чебикін. – Львів: Світ, 2000. – Вип. 5. – С.30-39.
30. Шмагало Р. Мистецька освіта в Україні середини ХІХ – середина ХХ ст.: Структурування, методології, художні позиції /Р. Шмагало. – Львів, 2005.
31. Яцків Р. Український інтелект на мистецькій карті Європи: Записки наукового товариства ім. Шевченка Т. ССХХХVI / Р. Яцків. – Львів, 1998. – 192 с.
Викладач - Красюк І.О. ([email protected]) (097-359-4205)