Казаков В.Л.

Вступ. Вивчення історичної спадщини минулого є важливим завданням для географічної та історичної науки. Зокрема в статті розглянуте питання історичної структури та розвитку рудників і ландшафтів території, яка в гірничотехнічній літературі відома під назвою «Галахівська ділянка» колишнього рудника ім. Ілліча. Метою та основними завдання стояло - проаналізувати передумови розвитку промисловості на ділянці, історію гірничої справи та стан збереженості об'єктів індустріальної спадщини (ОІС), скласти відповідну серію карт, з'ясувати ландшафтну структуру досліджуваної ділянки.

Викладення основного матеріалу. Передумови виникнення та розвитку рудників на Галахівській ділянці.

Природні передумови. Визначальною передумовою виникнення, розвитку та розміщення об'єктів гірничодобувної та супутньої інфраструктури в районі балки Галахова стала геологічна будова території на південь від старого міста Кривого Рогу.

Галахівська ділянка приурочена до східного крила Інгулецької (Радянської) антикліналі, яка розділяє Східно-Інгулецьку і Західно-Інгулецьку синкліналі в районі Радянських кар'єрів (Великого та Малого). Інгулецька антикліналь являє собою складну складку з численними дрібними флексуроподібними перегинами північного занурення. У будові ділянки беруть участь залізисті кварцити п'ятого залізистого горизонту з покладами залізних руд саксаганської світи криворізької серії на яких з кутовим неузгодженням залягають відклади гданцівської світи. Нижню частину розрізу останньої складають кварцові пісковики на залізистому цементі, хлорит-магнетитові та вохристі сланці з лінзами мартитових і магнетит-мартитових руд, а верхню - однорідна пачка кварц-вуглисто-серицитових сланців [11, 12].

Галахівська ділянка включала рудні поклади шахти №5 (Західний, поклад свердловини №208, Паралельний, поклад шурфа №28, Східний, Основний мартитовий), а також поклади шахт ім. ХХ МЮД і Галахова. Поклади багатої залізної руди мали лінзоподібний характер, потужністю від 4 до 26 м, вміст заліза максимально до 58,4%. Поклади мали промислове значення. Під гілкою магістральної залізниці поклади залишені у вигляді цілики і до нашого часу не розроблені. Соціально-економічні передумови виникнення та розвитку рудників на Галахівській ділянці. Додатковим сприятливим чинником започаткування гірничодобувної індустрії стало спорудження Катеринінської залізниці у 1884 р. Долинська гілка залізниці пролягла якраз через всю центральну вісь рудних покладів Галахівської ділянки. Близькість великої залізниці тривалий час не вимагало будівництва довгих відкотних доріг. Також до сприятливих чинників розвитку гірничодобувної справи на Галахівській ділянці слід віднести близьке розташування на початку розробок руд селища Чорногорки, як південної частини м. Кривого Рогу, що простяглося уздовж русла р. Інгулець. У передвоєнні і післявоєнні роки робітничі квартали вулиць Чорногорки зростають, споруджуються нові селища робітників («Алаховка», «Шахта №5»). Селища давали робочі руки. За радянських часів попит на залізну руду зростав постійно, тому й не дивно Галахівській ділянці щільно привертається увага (особливо за часів індустріалізації - початок 1930-х рр.) на постійну розвідку та розробку покладів залізної руди.

Історія та територіальна структура гірничо-індустріальних об'єктів району Галахівської ділянки. Розвідка та видобуток залізних руд на зазначеній ділянці розпочався ще з дореволюційних часів - з кінця ХІХ століття. Джерела свідчать про наступне - до 1917 року в межах Галахівської ділянки діяло 2 рудники та 1 кущ підземних розвідок (рис. 1.).

Рис. 1. Територіальна структура об'єктів індустріальної спадщини Галахівської ділянки (модельна реконструкція)

Дореволюційний рудник «Основа». Спочатку належав Брянському металургійному товариству [ 6 ]. Розташовувався на лівому березі р. Інгулець нижче по течії від мосту Белелюбського. Рудник знаходився майже біля самого берегу на землях адмірала Коренецького. Року початку роботи рудника невідомо, але ймовірно, що роботи на ньому розпочалися одночасно з рудником Акціонерного товариства Криворізьких руд на Гданцівці (теж біля мосту Белелюбського). До середини 1900 р. рудником володіло Брянське металургійне товариство, але потім господар змінився (на кого - невідомо).

Спочатку розроблявся один кар'єр площею 0,04 га при найбільшій глибині до 25 м. Другий кар'єр площею 0,8 га на початок 1900 р. тільки почали розкривати. Кар'єрами були розкриті поклади руди потужністю пласта 6-12 м. З геологічної карти Кривбасу М. Г. Світальського видно, що на початку ХХ ст. в 150 м на південь був розкритий ще один - третій кар'єр. Поруч з кар'єрами були відсипані округлої форми 4 невеликих відвали [ 3 ]. У відвалах скоріше були заскладовані розкривні породи - суглинки і піски тераси Інгульця. Запаси руди на руднику були невеликі, тому він закрився з причин вичерпання ресурсів. У радянські часи жодних видобувних робіт на ділянці рудника «Основа» не проводились. Точних даних про час припинення роботи рудника немає. На сьогодні всі кар'єри і відвали поховані під північною частиною Бурщицького відвалу НКГЗК.

Дореволюційний рудник Чумаченка. На лівому високому березі р. Інгулець розташовувався колишній дореволюційний рудник підприємця Чумаченка. Розміщувався рудник вище по течії від мосту Белелюбського через ріку Інгулець північніше від шахти №5 та Катеринінської (Придніпровської) залізниці. На 1903 рік рудник не описаний [ 6 ], але на карті Тарасенка від 1914 р. [ 7 ] рудник помічений. Зважаючи на те, що економічна криза тривала упродовж 1903-1903 рр., а промисловість знаходилась у стані застою до 1909 року, тому можна припустити наступне - рудник Чумаченка виник між 1909 та 1913 рр. На руднику існували 3 невеликих кар'єри, причому вони йдуть паралельно між собою, що свідчить про наявність складної невеличкої складки, а поклади являли собою прошарки руди (рис. 2). Відвалів до сьогодні не відмічено. На борту середнього кар'єру є стінки з відслоненням кварциту. У 1931-34 рр. підраховувались запаси по цим покладам між горизонтами 30 і 50 м усього в 7 тис. т. [ 2 ].

Дореволюційні розвідки Брянського металургійного товариства. Розвідувалась ділянка біля лівого відрогу балки Галахова та в районі покладів у майбутньому радянської шахти №5. До 1918 року видобуток на описаній ділянці так і не розпочався, хоча Фукс Е. К. вказує на наявність двох розвідувальних шахт №5 і №6 [ 8 ]. Але проведені розвідки дозволять розпочати видобувні роботи вже у радянський час.

Проте в іншій роботі [ 5 ] є посилання на старі замірні плани по горизонту 52 м. (26 сажнів) і вказується що руда тут вибрана, що говорить про протилежне - йшли не тільки розвідки, а й видобуток уже вівся на ділянці шахти радянської шахти №5 і в дореволюційну добу. Питання коли? За відсутності достовірних архівних даних у цій проблемі ми можемо спиратись виключно на об'єктивний старий картографічний матеріал. На карті Тарасенка від 1914 р. шахт на ділянці шахти №5 старої не показано.

Це говорить про одне, що шахта №5 Стара в дореволюційний час збудована і діяла як геологорозвідувальна в період 1914-1918 рр. Шахти явно були зруйновані, бо в тій же роботі [ 5, 11 ], говориться про ще триваюче відновлення шахти №5 Східна в 1930 р., а №5 Західна (ймовірно і центральний ствол шахти №5) вже працювали бо по ним йдуть розвідки та розробки руди. Є відомості також про те, що шахтою в дореволюційний час руди відпрацьовані на горизонтах 20, 30, 42 м.

Гірничі роботи на Галахівській ділянці у радянський час. Обидва дореволюційні рудника «Основа» та Чумаченка були закинуті. Розробці були піддані лише поклади рудника Чумаченка, але на більшій глибині під землею. Всі шахти часів відновлення спочатку відносились до РУ ім. газети Правда (1922-1932 рр.), а у 1932 р. увійшли до складу РУ ім. Ілліча, де й завершили свою історію розвитку у 1989-1996 рр. Тому, далі по тексту, приналежність описаних шахт й інших промислових об'єктів до РУ ім. Ілліча додатково не згадується.

Гірнича інфраструктура Галахівської ділянки. На описуваній Галахівській ділянці гірничі об'єкті були представлені гірничопромисловими ландшафтами - кар'єрами, відвалами, провалами, підземними виробками. До виробничих об'єктів слід віднести ряд шахт з усім комплексом супутніх споруд, вентиляційні і розвідувальні шурфи.

Шахта Галахова (1931-1941 рр.). Відома ще й під назвою «Стара Галаховка». Одна з найперших шахт на ділянці. Працює з 1931 р. - саме в цьому році пройдений ствол [ 1 ]. У 1932 р. за характером будови - спрощений варіант - короткий ствол, декілька невеликих штреків відносилась до категорії напівшахти. Відпрацьовувала руду на максимальній глибині покладу - 48 м. Робочі горизонти шахти - 32, 40, 48 м. Мала щонайменше 3-х шурфів, які досягали верхнього горизонту -48 м і виконували роль вентиляційних стволів. Поклад мав підковоподібну форму і простежувався на глибину 96 м. Мала один вентиляційний шурф, який йшов на глибину -48 м. Шахта розташовувалась всередині цієї «підкови». Існувала кінна відкатка. На це вказують відомості про наявність конюшні біля шахти. Після ВВВ шахта не відновлювалась, через вичерпання руди [ 1 ].

Шахта МЮД (1935-1941 рр.). Шахта знаходилась на південь від гілки Придніпровської (на той час Сталінської) залізниці - поруч з нею. Відпрацьовувала поклади старої Галахівської шахти та власного витягнутого покладу мартитової руди та бурого залізняка. Видобувні роботи йшли на горизонті 48 м [ 4 ]. Після ВВВ шахта не відновлювалась, через незначну продуктивність.

Шахта №5 Стара (1929-1941 рр.). Назва пов'язана з тим, що це перша шахта з такою назвою на Галахівській ділянці. Відновлена і працює з 1929 р. і до моменту підриву у серпні 1941 р. Через примітивне обладнання шахта після Великої Вітчизняної війни не відбудовувалась на старому місці. У 1930 р. шахта видала 22,8 тис. т. руди. Пізніше продуктивність шахти була доведена до 150 тис. т руди на рік, але все рівно була незначною. Видобувні роботи велись у 1930-х рр. на горизонтах 52 і 83 м. У другій половині 1930-х рр. проведена реконструкція. Потужність покладів руди, які розробляла шахта, коливалась у межах 2-14 м. Шахта обладнана була дерев'яним копром. Застосовувалась кінна відкатка.

До початку ВВВ шахта мала кілька напівсамостійних видобувних шахт, назва яких походила від назви головної шахти - №5 Західна, №5 Східна, №5 Південна. Всі шахти працювали на власних рудних полях і відпрацьовували відокремлені пластові поклади мартитових залізних руд. На 1937 р. №5 Південна розкрита по горизонту 80 м. Шахтою №5 Західною відновлена одночасно з основним стволом шахти №5 у 1929 р. Повністю відпрацьована руда до горизонту 52 м ще в дореволюційний час, де на горизонті 30 м середня потужність покладу становила 15 м, але нижче поклад стрімко виклинювався до непродуктивних запасів. Робочими горизонтами до кінця 1930-х рр. на шахти №5 Західна були - 30, 35, 40 та 52 м. Шахта №5 Східна відновлена у 1931 р. [ 5 ].

Шахта №5 Нова (1944-1959 рр.). Після звільнення міста, з 1944 року почалася відбудована шахти №5. Відбудова шахти розпочалась на новому місці, тому назва шахти була збережена, але з приставкою «Нова», аби відрізняти її від старої з таким же номером. Шахта №5 Нова вступила в дію в 1945 р. і пропрацювала до її повного закриття у 1959 р., у зв'язку з введенням в дію більш сучасно обладнаної шахти «Південної». На горизонті 62 м був розкритий поклад «Новий», але він тривалий час не розроблявся, так як входив до охоронного цілика Придніпровської залізниці. Шахта мала металевий копер, але інші показники мали недосконалі якості - ствол був малого прямокутного січення, естакада рудонавантаження дерев'яна. Звідси продуктивність шахти була наднизькою. Практикувалась примітивна кінна відкатка.

Шахта Південна (1958-1989 рр.). Введена в експлуатацію у 1959 р. Будівництво мало на меті замінити малопродуктивну і гірше технічно оснащену шахту №5 Нову (хоча остання й була збудована порівняно недавно - 15 років до цього). Проектна потужність 800 тис. т залізної руди. Видобуток почала з горизонту -123 м. Останній працюючий горизонт - 392 м. Останні 23 тис. т. руди на шахті видобуто у 1989 р. і після проведення підготовчих робіт у цьому ж році була затоплена [ 9 ].

На подвір'ї мала металевий копер, баню, адміністративну споруду (шахтоуправління), їдальню, закладний комплекс, дробильно-сортувальну фабрику, естакаду навантаження руди, колії відкотної залізниці. Всі споруди капітальні - з залізобетону. Розташовувалась біля полотна Долинської гілки Придніпровської (до 1918 р. - Катеринінської) залізниці. На подвір'ї були насадження дерев, невеличкий сад, під'їзна автомобільна дорога зі сторони селища ім. Шевченка.

Шахта Східна-вентиляційна (до 1996 р.). Шахта збудована в кінці 1950-х рр., під землею (з горизонту -123 м) поєднана з шахтою Південною і призначалась для забезпечення провітрювання виробок всього рудного поля Галахівської ділянки з півночі. Знаходилась на початку вул. Тельмана. На території шахти були розташовані наступні будівлі - вентиляторна, машинне відділення, ствол з невисоким металевим копром (простояв до 1996 р.) всередині цегляної споруди. Січення стволу було округле, ствол мав залізну арміровку і сполучався з повітропроводом, який починався від вентиляторного відділення. Проте на шахті можна було спускатись в допоміжній потребі або аварійній ситуації. Зараз всі споруди знаходяться у напівзруйнованому стані. Ствол шахти перекритий округлою плитою з моніторинговим отвором. В отворі металева наскрізна труба для контролю за рівнем підземних вод і пасивним провітрюванням незатопленої частини шахти.

Вентиляційні та розвідувальні шурфи. Через те, що глибина всіх шахт №5 була незначною, то на них для провітрювання підземних горизонтів застосовувався ряд вентиляційних шурфів. Всі шурфи мали глибину, яка дорівнювала глибині першого від поверхні робочого горизонту - від 32 до 83 м. Саме система провітрювання вентиляційними шурфами на Галахівській ділянці стане відмінною рисою (від глибоких північних рудників) гірничо-технологічної структури цього району на багато років (аж до закриття шахти Південної у 1989 р. Переважна більшість шурфів мали просту пряму вертикальну будову - по типу стволів шахт, тільки менші за діаметром - 1,5-2,0 м. До кінця 1950-х рр. вентиляція відбувалася звичайною природною тягою - протягом між вентиляційними шурфами і стволами шахт. Для верхніх горизонтів цього явно вистачала аби забезпечити надходження свіжого повітря у забої.

Наприклад, з усних оповідань місцевих мешканців, один з таких вентиляційних шурфів шахти Південна знаходився неподалік від початку мосту через р. Інгулець (зараз це поруч з територією ВОХРу). Працював шурф до закриття шахти у 1989 р. Шурф мав ствол, який біля самої земної поверхні закінчувався залізобетонною лійкою, всередині якої був закріплений лопатевий вентилятор. Для роботи вентилятора поруч розташовувалося невеличке машинне відділення. Залишки обох об'єктів існують і до наших днів. Споруда машинного відділення у зруйнованому вигляді, а вентиляційний шурф закритий залізобетонною плитою.

Таким чином, шурфи Галахівської ділянки виконували не лише геологорозвідувальну функцію, а й вентиляційну. Окрім того, шурфи старої шахти №5 (припускаємо - шурфи №211-218) та ствол шахти Галахова набули ще й трагічного історичного змісту. Тут упродовж 1941-1943 рр. фашистські окупанти проводили розстріли єврейського населення та червоноармійців, а трупи скидали в шурфи. Загалом кількість похованих людей тут оцінюється в 7,5 тисяч [ 10 ].

Кар'єр №1 (1946 - початок 1960-х рр.). Розташовувався на північному боці від Придніпровської залізниці напроти шахти №5 Нової в 100 м. від неї. Кар'єр започаткований у 1946 р. Максимальних розмірів досягнув на середину 1950-х рр. - 0,05 км², мав глибину 45 м. Кар'єр працював при шахті №5 Нова і в кінці 1940-х - початку 1950-х рр. давав основну частину видобутку руди.

Кар'єр №2 (1950 - початок 1960-х рр.). Мав назву «Галахівський». Знаходився східніше старої шахти Галахівської, якраз на території між колишніми лівим відрогом і центральною гілкою балки Галахова. Видобувалась руда з кількох паралельних витягнутих покладів. Розміри були незначними - до 0,1 км², глибина - в 1951 р. становила 10-12 м, пізніше збільшена до 40-50 м).

Обидва кар'єри розробляли поклади руди верхніх горизонтів, нижче яких видобуток одночасно вівся, в основному, підземним способом. З кінця 1950-х рр. обидва кар'єри, як вся ділянка між Придніпровської залізницею та селищем Чорногорка засипаються пухкими відвалами (глини, суглинки, рідше мішаний субстрат) Новокриворізького ГЗК - з кар'єру №1. Всі відвали отримують назву «Північні відвали», які закінчили відсипати в др. половині 1960-х рр.

Таким чином, на Галахівській ділянці, за всю історію гірничих робіт працювало 9 шахт, 2 кар'єри, десятки розвідувальних і вентиляційних шурфів.

Відвали. Великих відвалів при підземному видобутку шахти Галахівської ділянки не давали. У повоєнний час порожня порода йшла у закладку виробленого простору. Основна частина старих відвалів сформувалась у зв'язку з відкритими роботами на кар'єрах №1 і №2. Такі відвали розміщувались на території між шахтою №5 Нова та селищем Галаховка, округлий відвал біля самого стволу цієї шахти, відвали біля кар'єрів дореволюційного руднику «Основа». У відвали йшла переважно пухка маса суглинків і глин з розкривної покрівлі. Відвали мали невисокий і простий характер - плато або пагорбу, округлої і витягнутої форми.

Від старих відвалів залишився лише відвал біля стволу шахти №5 Нова. Решта відвалів засипана молодшими і більшими за розмірами відвалами Новокриворізького ГЗК упродовж 1959-1975 рр. Між Придніпровською залізницею та селищем Чорногоркою - Північні відвали, на місці селища «Шахта №5» - Бурщицький відвал.

Провали. Великих провалів шахти не дали. Пояснюється це малою потужністю покладів залізної руди. Відомі лише 3 провальні лійки в центрі Північних відвалів (рис. 1). Всі вони округлої форми, з діаметром 87-108 м, глибиною 35 м.

Транспортна інфраструктура. Через усю центральну частину Галахівської ділянки проходила (з 1884 р.) центральна гілка Катеринінської залізниці. Від роз'їзду Червона на сході в основному вона йшла по вододілу. З негативних форм рельєфу перетинався лише лівий відріг балки Галахова, де явно вона була пересипана й збудована під дорогою стічна арка. Нажаль від цих технічних об'єктів не залишилось нічого, але досвід перевірки подібних ділянок дореволюційних залізниць дозволяє стверджувати про ймовірне існування насипу із стічною аркою. Додатковим доказом цьому слугує наявність стічної арки, збудованої у радянський час під оновленим насипом Придніпровської залізниці, а також значна глибина відрогу балки. По лівій стороні Катеринінської залізниці відомі дві будки [ 3 ] - всі між місцем перетину дороги балки Галахова та роз'їздом Червона. Обидві на сьогодні втрачені, у зв'язку з переносом шляхів сполучення.

Окрасою Галахівської ділянки був високий і видатний залізничний міст через р. Інгулець, який був збудований за проектом відомого російського мостобудівника - Белелюбського М.А. Міст складався з двох опорних основ на виходах кристалічних порід з обох берегів ріки та 5-ти опорних биків з гранітних блоків. У серпні 1941 року, напередодні окупації, міст було підірвано - всі опорні бики зруйновані, незайманими залишились лише гранітні фундаменти опорних основ по обидві сторони долини р. Інгулець. По визволенню міста від фашистських загарбників міст довго стояв недієздатним, йшли тривалі відновлювальні роботи. До 1963 р. проведена генеральна реконструкція мосту, заново збудовані опорні бики, до яких доданий новий - 6-й на правому березі р. Інгулець. Таким чином, міст на сьогодні значно відрізняється від дореволюційного попередника. Спільним залишилась довжина і висота мосту та опорні основи. Старі гранітні блоки до сих пір просто неба валяються в охоронній зоні ВОХРу за колючим дротом. Міст знову запрацював від 1963 р. Напередодні у 1957 р. споруджується одноповерховий будинок для загону ВОХР з охорони мосту.

Довоєнні карти свідчать про зміни структури та схеми доріг залізниць різного призначення вже у довоєнний час. Галахівська ділянка з 1931 р. потрапила у сусіди видатної новобудови Кривбасу - криворізького металургійного заводу «Криворіжсталь». Завод починають будувати у другій половині 1931 р. Під будівельний майданчик потрапив широкий вододіл у верхів'ях балки Галахова. Під завод прийшлось відсунути частину гілки Катеринінської залізниці на північ. Зник роз'їзд Червоний, в районі верховій балки Галахова залізниця стала робити крутий закрут у напрямку до міськхолодильнику, повертаючи далі на схід і йдучи, як і зараза, паралельно вул. Орджонікідзе. В новому місці - напроти металургійного заводу закладається нова станція Кривий Ріг (Червона).

У повоєнні роки в період між 1944 та початком 1960-х рр. дещо змінюється і місцеположення ще однієї ділянки Катеринінської залізниці - між колишньою шахтою МЮД та шахтою №5 Нова, де вона пересунута на 30-50 м у північному напрямку. Через те, що залізниця з мостом через р. Інгулець тривалий час була бездіяльною, насип Катеринінської залізниці був пристосований під залізничні колії відкаточних доріг від шахти №5 Нова, а згодом і шахти Південної. Даний факт переносу підтверджується знахідками черепашнику, який відсипали під усі залізничні колії у дореволюційний час, на відстані 1,0 км південніше від лінії сучасної Придніпровської залізниці. Окрім того, перед виходом на міст через р. Інгулець сучасна залізниця робить невеликий зигзаг, якого у дореволюційний час не існувало, а його поява пояснюється необхідністю виходу сучасної залізниці на старий напрямок дороги перед мостом. Отже Катеринінська залізниця залишилась у своєму простяганні лише на маленькому відрізку, де вона перетинала лівий відріг балки Галахова та на місці самого мосту через р. Інгулець. Після 1932 р. і до кінця 1950-х рр. від центральної гілки Катеринінської залізниці відходила відкотна залізниця. Вона доходила до шахти №5 Південна і йшла далі на південь - майже до самого с. Новий Кривий Ріг. З початком розкривних робіт на кар'єрі №1 НКГЗК (1959 р.) залізниця припинила своє існування.

З дореволюційних часів Галахівську ділянку перетинала ціла низка шосейних доріг. Одна йшла по лівому боку від Катеринінської залізниці від роз'їзду Червона до мосту через р. Інгулець. На лівому схилі р. Інгулець від залізничного мосту на південь до с. Новий Кривий Ріг існувала ґрунтова дорога. Від дореволюційної казарми йшла дорога до селища Чорногорка і далі в містечко Кривий Ріг. Ще одна дорога йшла з Кривого Рогу на південь до с. Широке через верхів'я балки Махорова та Галахова. У радянський час головними на ділянці стануть дві шосейні дороги, рештки яких розташовуються і зараз по обидві сторони гілки Придніпровської залізниці. Одна з них вела до шахти Південна, друга - від траси на ПівдГЗК навколо селища «Алаховка» до мосту через р. Інгулець і селища «Шахта №5».

В радянський час шосейні дороги успадковують дореволюційний малюнок. В районі старої казарми, біля шахти №5 Нова у повоєнні роки була спроба побудувати шосейний міст через центральну гілку Придніпровської залізниці. Проте, щось завадило, будівництво кинули, а від мосту, який не відбувся, на пам'ять залишились опорні бики, які ще можна побачити обабіч дороги. Призначення мосту планувалось виключно транспортно-промислове - для вивезення розкривних порід Новокриворізьким ГЗК на Північні відвали. Міст не відбувся, але поруч з ним й до тепер залишається мало відвідуваний переїзд.

Гідротехнічна інфраструктура. Таких в досліджуваному районі було небагато. Перший ОІС - невеликий ставок з греблею в серединній частині балки Гал ахова, споруджений в довоєнний час. Ставок засипаний у 1970-х рр., але збереглася гребля. Другий об'єкт - зниклий - ділянка ріки Інгулець, яка була засипана Бурщицьким відвалом, сама ріка відведена на захід від кар'єру №2-біс Новокриворізького ГЗК (рис. 1). В руслі тимчасового водотоку балки Галахова був відомий невеликий водоспад, правда його місце розташування встановити не вдалося, залишилася лише фотографія.

Селитебна інфраструктура в районі Галахівської ділянки. На описаній ділянці нами встановлені 4 очаги розвитку людських житлових поселень. Життя переважної більшості населення було пов'язане із видобутком залізних руд, тому і розглядаються в комплексі з виробничою та транспортною інфраструктурами.

Казарма в районі шахти №5 Нова. Відомостей про неї майже немає, окрім геологічних карт [ 3, 7 ]. Казарма розташовувалась прямо понад гілкою Катеринінської залізниці з лівого боку по ходу, якщо їхати в бік сучасної станції Кривий Ріг-Західний. Біля казарми явно був двір, який протягувався уздовж залізниці. Казарма зазначена на дореволюційній карті, тому вік у неї явно більший за 1914 р. Більше сказати немає чого - ні кому належала, ні точний вік, ні вигляд та інші характеристики. Зараза на місці казарми невисокий, порослий лісом відвал.

Селище Чорногорка. Найстаріше поселення району Галахівської ділянки. Перші поселення людей виникли тут у середині ХІХ ст., а може й раніше. На карті 3-х верстовці, окремі двори знаходяться по обидві боки гирла балки Галахова на крутому березі р. Інгулець. На початок ХІХ ст. зі старих карт вже видна планувальна структура вулиць - майбутні сучасні вулиці Маміна-Сибіряка, Тельмана, Заводська, Печерська. У довоєнні роки площа селища і довжина вулиць зростає на схід від р. Інгулець. Орієнтовно з 1870-х рр. діє селищне кладовище, яке буде закрите у 1952-1953 рр. Селище було місцем проживання шахтарів РУ ім. Ілліча, у подальшому металургійного заводу «Криворіжсталь» та інших підприємств міста. У повоєнний час, через закладання кар'єру №1, а у подальшому й Північних відвалів, частина будинків Чорногорки - понад р. Інгулець південніше гирла балки Галахова знесена. Від старої житлової зони залишились лише кам'яні забори присадибних ділянок.

Селище Галахівка (місцева назва «Алаховка», «Малаховка») або ім. Шевченка. Селище виникає наприкінці 1930-х рр. в межах сучасних вулиць Барнаульська - Крилова - Чайковського - Можайського. Більшість будівель збереглася й дотепер. Будинки цегляні та мазанки (з глини), одноповерхові. Селищем забудовані верхів'я центрального та правого відрогів балки Галахова. Населяли шахтарі РУ ім. Ілліча. Місцеві мешканці найчастіше називають селище «Алаховкою» (дехто - «Малаховка»), а назву балки Галахова не пам'ятають навіть старожили. Тому ми припускаємо, що народний топонім «Алаховка» - це просто редукована назва балки Галахова.

Робітниче селище «Шахта №5». В основу модельних реконструкцій покладений картографічний матеріал 1950-1970х рр., усні повідомлення мешканців селища Чорногорки та польові матеріали.

Збудоване селище шахти №5 в період 1946-1950 рр., слідом за будівництвом однойменної шахти. За розповідями місцевих мешканців - його будинки були типовими казенними спорудами видовженого типу на 2 господаря. Квартири були двокімнатними. Будинки цегляні. Подібні квартали збереглися на багатьох північних рудниках. Існувало 3 вулиці. Планувальна структура відповідала напряму р. Інгулець - вулиці йшли паралельно річці, піднімаючись по при вододільному схилу долини. Селище розташовувалась на відстані 0,25 км від русла ріки. Ширина селища була 0,2 км, довжина з півночі на південь - 0,45 км. Ще одна окрема вулиця довжиною 0,2 км знаходилась прямо на березі ріки нижче по течії від селищного мосту через Інгулець. Нижня вулиця за нашими припущеннями будувалась у приватному порядку і зовні скоріше нагадувала невеликі цегляні та глиняні мазані будинки. Між нижньою і верхньою частинами селища був вільний простір, де явно існували городи.

Експедиційні обстеження залишків селища у 2009 р. дозволили доповнити описовий матеріал наступними даними. Ця ділянка не була засипана Бурщицьким відвалом і знаходиться неподалік від сучасного навісного мосту через р. Інгулець. Дійсно всі житлові будинки були витягнутими. Їх фундаменти складались переважно з бутового граніту (скоріше возили з поруч розташованого Карачунівського кар'єру), рідше з залізорудного буту і як виняток зі змішаного матеріалу - буту граніту, кварцитів і уламків цегли. Весь будівельний матеріал укладений на цементному розчині. Самі стіни були викладені з цегли. Помітним елементом в селищі є залишки невеликих (до 0,5 м глибини) водопровідних колодязів, стінки яких викладені виключно з залізистих кварцитів. Між руїнами фундаментів будівель і щільними заростями кущів і дерев можна впізнати напрямок вулиць і провулків. Є залишки залізобетонних стовпів ЛЕП. Також від людського поселення - його німими свідками, залишилось багато фруктових дерев (одна з ознак наявності житлових поселень у минулому) - абрикоси, груш, грецького горіха.

Сполучення з місто відбувалося за допомогою шосейного мосту через р. Інгулець і далі на колишню шахту Валявко-Пвінічну і Гданцівку. Від мосту на сьогодні залишились лише опорні «бики» на лівому березі Інгульця та навісний пішохідний міст на місці колишнього мосту. Інша дорога йшла угору до колишньої шахти №5, біля неї на переїзд через магістральну залізницю і далі до селища Шевченка.

Селище проіснувало до кінця 1960-х рр. У 1970 р. почалося розкриття кар'єру №2 НКГЗК і вступ його в дію у 1971 р. У північній його частині почали відсипати Бурщицький відвал (назва відвалу ймовірно також пов'язана з селищем гірників шахти №5 - бурщиків), тому постала потреба відселення людей. Селище, проіснувавши 20 років було знесене, а згодом і майже повністю засипане. Рештки верхньої вулиці і фундаментів будинків збереглися лише найближче до залізниці. Вони є німими свідками і нагадувачами про типову історію робітничих селищ, розміщення яких заздалегідь було визначене помилковим і неправильним не лише на РУ ім. Ілліча, а й багатьох інших рудників Кривбасу.

Упродовж 2007-2011 років виявлені численні ОІС Галахівської ділянки, які збереглися повністю та частково. Визначені місця знаходження зниклих промислових та супутніх об'єктів.

За станом збереженості на сьогоднішній день усі ОІС Галахівської ділянки, які функціонували в різні часи, можна поділити на 3 групи: 1)відносно добре збережені - наявні у своїх первинних розмірах і особливостях будови; до них слід віднести частково 3 кар'єри дореволюційного рудника Чумаченка, відвал біля стволу шахти №5 Нова, 3 провальні лійки в рудному полі шахти Південна, устої мосту Белелюбського через р. Інгулець, радянське довоєнне селище «Алаховка» та дореволюційне селище Чорногорка; 2)ОІС, які збереглися частково - ствол і надшахтні споруди без копра, будівлі вентиляторів шахти Східна-вентиляційна, дореволюційний цвинтар в кінці селища Чорногорки, ствол шахти Південна, бики естакади шахти Південної, перекритий ствол шурфа біля мосту Белелюбського, стічна арка під ділянкою гілки Катеринінської залізниці, бики недобудованого шосейного мосту біля колишньої шахти №5 Нова; 3)повністю втрачені ОІС - більшість шахт, підземні виробки (немає доступу), дрібні відвали, майже повністю засипані кар'єри РУ Основа, радянські кар'єри №1 і №2, опорні бики мосту Белелюбського, дорожні будки, більшість ділянок Катеринінської залізниці.

Рис. 2. Сучасний вигляд кар'єрів рудника Чумаченка 

Висновки. Дослідження проведені в межах еталонної гірничопромислової ділянки, яка типовою для Кривбасу і ілюструють структура та розвиток антропогенних ландшафтів краю, тому мають наукове, історико-патріотичне, пізнавальне значення. Ступінь порушеності стародавніх (100 років і більше) ОІС на Галаховській ділянці є досить значною, стародавні ОІС засипані молодими відвалами НКГЗК або знесені. Найбільш перспективними для створення історичних ландшафтно-індустріальних парків є ділянки по обидві боки сучасної Придніпровської залізниці, де поєднані залишки стародавніх ОІС та сучасних гірничопромислових ландшафтів (відвали Північні, Бурщицький), провали, красиві та естетичні береги р. Інгульця.

Список використаних джерел:

1. Фукс Э.К. Р.У. им. Дзержинского. Пояснительная записка к подсчету запасов по месторождению связанных Червонной полосой железистых пород. - Криворожская геологоразведочная база: Кривой Рог, 1932 - 28 с., ил.                

  2. Гершойг Ю.Г. Р.У. им. Ильича. Монографическое описание р.у. им. газеты «Правда», 1935.

3. Геологическая карта Криворожского железорудного района. / Сост. Н.И. Свитальский, Э.К. Фукс, Ю.И. Половинкина, Ю.Г. Дубяга., 1931. - с. 25 с.

4. Гершойг Ю.Г. и др. Техно-геологический очерк по Р.У. им. Ильича. - НКТП-Трест «Руда» Рудразведка: Кривой Рог, 1937 - 27 с.

5. Исаков А.М., Шифрин. Р.У. им. Ильича. Пояснительная записка и графический материал к подсчету запасов по рудникам им. газ. Правда - НКТП-Трест «Руда» Рудразведка: Кривой Рог, 1930 - 3 с., ил.

 6. По Екатерининской железной дороге. Выпуск 1. - Екатеринослав: Товарищество «Печатня С.П. Яковлева», 1903. - 140 с.

7. Тарасенко В.Е. Карта Криворожскаго руднаго района // Труды геологическаго комитета. Нов. серия. - Вып. 90. - 1914. - 1 ил.

8. Фукс Э.К. Неработающие железные рудники Криворожского района. - Кривой Рог: КГРТ, 1929. - 50 с.

9. Криворізький залізорудний басейн. До 125-річчя з початку промислового видобутку залізних руд / Вілкул Ю.Г., Дояр Л.В., Дядечкін М.І. та ін. - Кривий Ріг: Видавничий центр КТУ. - 2006. - 583 с.

10. Бухтіяров В.П. Енциклопедія Криворіжжя. Том І-ІІ. - Кривий Ріг: Видавництво «ЯВВА», 2004.        

11. Белевцев Я.Н., Тахтуев Г.В., Стрыгин А.И. и др. Геология Криворожских рудных месторождений. - Киев: Изд-во АН УССР. - Т. 1 - 480 с.

12. Половко Н.И. О связи оруденения со складчастыми структурами в районе замыкания Криворожского синклинория // Геология и генезис руд Криворожского железорудного бассейна. - Киев: Изд-во АН УССР, 1955. - 123-138 с.

Передруковано з видання: Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології : матеріали Третьої міжнародної наукової конференції. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2011. - C. 225-237.