Ярков С.В., Бурман Л. В.

Методологією вибору видів оптимізації прийнята теорія культурного ландшафту та процесу його окультурення. Окультурення - це комплекс перетворюючих заходів, які спрямовані на: 1) підвищення якості середовища людини та інших суб'єктів; 2) антропогенну регуляцію функціональних процесів всередині оптимізованих ландшафтів; 3) підвищення динамічної стійкості культурних ландшафтів; 4) культурний ландшафт має бути естетично привабливим; 5) оптимальне виконання культурними ландшафтами виробничих і соціальних функцій. На відміну від рекультивації, окультурення є більш широкою та геокомплексною системою оптимізації порушених земель. Однак, рекультивація при цьому виступає основним способом процесу окультурення.

У результаті проведеного вивчення антропогенних ландшафтів Кривбасу, за допомогою оціночної шкали ступеню перетворення ландшафтів встановлено, що найбільш трансформованими є ландшафтні комплекси на місці сучасних гірничо-промислових розробок (100 б.). На протилежному полюсі опинилися заповідні території (10 б.) та пасовища (20 б.). Співставлення полюсів цієї шкали дало підстави для обґрунтування критерію вибору заходів щодо окультурення порушених земель - вони мають бути такими, щоб сприяти перетворенню гірничо-промислових ландшафтів у культурні й подібних до тих, що мають більшу ступінь протидії людині, а значить і вищу якість середовища життя людини. Відповідно до цього критерію, пропонується вісім основних напрямів окультурення гірничо-промислових ландшафтів (відвалів) Кривбасу , які можуть бути використанні й у інших регіонах України з подібними ландшафтно-екологічними умовами.

-  Степове заповідання - створення на пухких суглинистих субстратах заповідних урочищ - заказників або заповідників. Без технічної рекультива­ції можна використати суглинисті, піщані на мішані відвали. На скельних субстратах поверхню відвалу необхідно покрити шаром суглинку та ґрунту. Найдоцільніше під цей вид окультурення відводити невеликі за площею відвали, віддалені від населених місць.

-  Пасовищне окультурення - створення на відвалах продуктивних угідь як з попередньою технічною рекультивацією поверхонь відвалів, так і без неї. Реальні землекористувачі - колективні господарства, ферми та тваринницькі господарства ГЗК. Імовірні напрями тваринництва - вівчарство, конярство, розведення кіз та скотарство.

-  Лісогосподарське окультурення - створення лісів для запобігання запилення та водної ерозії відвалів і хвостосховищ.

-  Рекреаційне окультурення - передбачає попередній технічний блок рекультивації. На відвалах можливо створити лісопаркові зони відпочинку населення, спортивно-туристичні комплекси, лікувально-оздоровчі заклади. З цією метою можуть бути використані як малі, так і крупні відвали, хвостосховища, невеликі та неглибокі кар'єри.

-  Польове сільськогосподарське окультурення. На початку необхідна крупномасштабна технічна рекультивація, головним чином, значних за площею скельних відвалів і хвостосховищ. Варіанти цього виду окультурення такі: розвиток дачного, тепличного та городнього господарств, насадження садів. Реалізація польового окультурення можлива також після засипки відпрацьованих невеличких піщаних, глинистих, черепашникових та залізорудних кар'єрів.

-  Селитебне окультурення - будівництво житлових масивів на відвалах і хвостосховищах, найбільш наближених до сучасних центрів урбанізації міста Кривого Рогу або навколишніх сіл, з урахуванням існуючої транспортної мережі регіону.

-  Водогосподарське окультурення - створення водоймищ у відпрацьо­ваних невеликих кар'єрах і відвалах для рекреаційних, промислових і комунально-побутових потреб.

-  Промислове окультурення - спорудження та організація на поверхні відвалів або хвостосховищ виробництв місцевих геотехнічних систем, екологічно безпечних.

Окультурення проводиться у три етапи: підготовчий - оцінка об'єктів під певний вид окультурення, планувальний - проектна частин роботи, впровад­ження проекту в практику. Однак, польові ландшафтознавчі дослідження дали змогу зробити висновок, що крім загальних рекомендацій щодо напрямів з окультурення гірничопромислових ландшафтів Кривбасу, необхідно враховува­ти й деякі інші специфічні особливості їх подальшого розвитку.

Проведена фіторекультивація відвалів ГЗКів у Кривбасі показує, що регульовані лісогосподарські, сільськогосподарські, рекреаційні ландшафти при припиненні агротехнічної підтримки вступають в конкурентні стосунки з натуральними зональними і азональними процесами розвитку і швидко змінюються. Ці зміни (зворотні сукцесії, ерозійні процеси, збіднення ґрунту, або, навпаки, покращення фізико-хімічних властивостей субстрату тощо) підтверджують те, що географічні ефекти зональності чи азональності на кілька порядків вищі, ніж потенціал антропогенного чинника. Тому вважаємо, що перше завдання в оптимізації ландшафтно-технічних геосистем Кривого Рогу (відвалів ГЗКів) - розробка індивідуальних, конкретних заходів для кожного типу відвалу (і навіть окремого відвалу) з урахуванням напрямів його сингенезу. Вікові стадії розвитку та їх характерні ознаки (характеристика компонентів ландшафту) дозволяють, на нашу думку, зробити вибір заходів оптимізації. Універсальними для усіх типів відвалів є такі рекомендації:

-  заборона господарської діяльності, яка призводить до зворотних сукцесій, серед них найбільш поширені - відновлення відсипних робіт, вивіз сміття як будівельного, так і побутового з подальшим спалюванням його і пожежами, перевипас худобою тощо;

-  створення природоохоронних об'єктів (заказники місцевого значення) за досвідом «Візирка» на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. Саме вони в майбутньому будуть складовими екологічного коридору Кривбасу і, можливо, суттєво розширять природно-заповідний фонд України;

-  створення зон відпочинку без додаткових ресурсних затрат; викорис­тання промислових об'єктів для розвитку туризму, зокрема й індустріального.

Для кам'янистих типів відвалів рекомендуємо: після закінчення відсипки, особливо на грубобрилових та середньобрилових, якщо є потреба, проводити весь комплекс робіт з фіторекультивації з вибором стратегій - універсальної або робіт з підвищення родючості субстрату, усунення негативної динаміки змін фізико-хімічних властивостей гірських порід тощо. За таких умов навіть і без штучного утворення лісогосподарських чи сільськогосподарських ландшафтних комплексів швидкість сингенетичних процесів в більшості компонентів зростає. Кам'янисті відвали швидше переходять у категорію мішаних, а при значній потужності насипних лесоподібних суглинків - і до відвалів пухких порід кайнозою. Останнє не обов'язкове, оскільки мішані відвали мають більше екологічних ніш і краще збагачують зональні та азональні види новими представниками. На кам'янистих відвалах віком понад 10-15 років, без значної потреби, рекультивація недоцільна, оскільки природні процеси розвитку, особливо взаємозв'язки між геокомпонентами, вже сформувалися і втручання в ці процеси недоцільні. Вони наносять шкоду новому азональному ходу сукцесій. Рекультиваційні роботи, якщо вони визначені як доцільні, варто проводити не на окремих ділянках відвалів (плато, берми чи схили), а на території всього гірничопромислового ландшафту, включаючи прилеглі кар'єри або постпромислові комплекси. Останні є проблематичними з погляду матеріальних затрат і проведення фіторекультивації.

Ми вважаємо, що на відвалах, складених пухкими породами кайнозою, фіторекультиваційні роботи можна проводити вже на рівні інженерного формування відвалу. Оскільки нових відвалів подібного типу не існує, можемо констатувати, що несприятливими умовами розвитку є висота понад 30 м, крутизни схилів більша за 20º та наявність вирівняних поверхонь - плато. Плато заважають формуванню елементарних геокомплексів-фацій. Там, де поверхня не нівелювалась, видове різноманіття вище за «столові» поверхні. Сукцесійні процеси цих ландшафтних комплексів розвиваються за зональними ознаками і загальними, глобальними закономірностями синантропізації флори Землі.

Мішані відвали рекультиваційних робіт, на нашу думку, загалом не потребують. На Криворіжжі ще збереглися відвали подібного типу віком за 100 років - кавальєри старих рудників. Там, де переважають у субстраті суглинки, рослинність та ґрунти відвалів мають типові степові ознаки, подібні до курганів та старих поселень півдня  Кривого Рогу. В біоценозах навіть виділяється асоціація ковили Лессінга. Там, де строкато пересипані суміші пухких порід кайнозою та докембрійські кристалічні породи, формуються різні фаціальні ряди як зонального, так і азонального типу. Ділянки відвалів, де переважають кам'янисті субстрати, мають фації азональних, петрофітних угруповань фітоценозів. На таких відвалах переважають деревні життєві форми, що в природних умовах степу є неможливим. Окремі урочища мають вигляд саваноподібних ландшафтних комплексів. Тут різноманіття субстрату, мікроформ рельєфу, процесів функці­онування зумовили збагачення екологічних умов існування організмів. При суцільному пануванні антропогенних ландшафтів ці ландшафтні комплекси вже зараз є рефугіумами для багатьох видів флори і фауни Кривбасу, і на їх основі пропонується створення ряду заповідних об'єктів.

Передруковано з видання:

Теоретичні, регіональні, прикладні напрями розвитку антропогенної географії та геології: матеріали Третьої міжнародної наукової конференції. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2011. - С 130-133.