У Кривому Розі багато пам’яток природи - старовинних парків, балок з чудовими краєвидами, мальовничих скель. Частина з цих природних об’єктів є заповідною, інші - ще не стали, але також потребують охорони. До природоохоронних територій Криворіжжя належать дванадцять об’єктів природи: три з них - загальнодержавного значення і дев’ять - місцевого. До перших належать: Криворізький ботанічний сад Національної академії наук, ландшафтний заказник Балка Північна Червона та історико-геологічна пам’ятка природи - Скелі МОДРу. До заповідних об’єктів місцевого значення належать: ландшафтний заказник Візирка, Довгинцівський дендропарк, парк ім. газети «Правда», Аспідні сланці на Артемі, виходи скельних порід на Південному ГЗК тощо. Сьогодні хочу розповісти ще про одне диво природи, яке, на жаль, досі ще не є заповідним об’єктом. Це - старовинна груша, що росте на Карнаватці. Знайшла я це дерево під час своїх краєзнавчих досліджень влітку 2005 року.
Чим же цікава ця груша? А тим, що її вік - понад 300 років, а точніше - 304 роки! Прикметним є те, що у «Книзі рекордів України» (2000 рік) найстарішою грушою вважається дерево віком 250 років у Черкаській області. Однак наша - набагато старіша. Нашому місту, за офіційною версією, 233 роки. Отже, груша старіша за Кривий Ріг на 71 рік. І, незважаючи на свій «поважний вік», це дерево й досі родить і щороку дає великі врожаї соковитих і смачних плодів. Росте ця груша в садибі ветерана війни Миколи Варлампійовича Кучми. Колись, у далекому 1926 році, під час грози в грушу влучила блискавка і дерево розкололося. Батько Миколи Варлампійовича обпиляв понівечені стовбури і склав їх на погребі, щоб були на дрова. А навесні ці колоди зацвіли! А потім навіть зав’язалися маленькі грушки. От яку життєву силу має це старовинне дерево!
Стовбур груші має в обхваті 3 м 80 см. Висота дерева - 13,5 м, діаметр крони - 15 м. На висоті одного метру стовбур розгалужується натроє. В цих розгалуженнях є невеличкі дупла, де в різні часи селилися одуди, сови та дятли. Груша має досить мальовничий вигляд, і її хазяїн каже, що вона своїми розгалуженнями схожа на генеалогічне древо. Зараз Микола Варлампійович живе один із сином. До нього навідуються родичі, онуки, добрі знайомі, і всіх він із задоволенням пригощає своїми славнозвісними грушами. Вони жовтувато-зеленого кольору, не терпкі, солодкі на смак. В садибі також росте сіянка від старовинної груші, їй більше 30 років. Висота дерева - 6 м. Воно вже два роки цвіте і плодоносить. Трьохсотрічна груша не уражується шкідниками і хворобами, тому є цінним генетичним матеріалом для селекціонерів. На основі нашої груші можна створити нові сорти, стійкі до шкідників плодових дерев.
У 1904 році, за спогадами батька Миколи Варлампійовича, до садиби Кучмив приїздили в гості запорізькі та донські козаки. І святкували вони 200-річчя славетної груші. Прямо під шатами величного дерева «пили та гуляли». Збереглась навіть фотографія сім’ї та гостей, які відвідали тоді садибу Кучмив. На цій фотографії в центрі - батько Миколи Варлампійовича, мати, сестри та брати, у верхньому ряду - гості. Пройшло вже понад 100 років. На фото збереглися обличчя та постаті людей, які вже давно пішли з життя, а груша й досі жива...
Ця груша має велику історичну та наукову цінність По-перше, це рідкісний випадок «довгожительства» серед плодових дерев: зазвичай культурні груші живуть років 50-60, а по-друге, своїм існуванням груша доводить, що справжній вік нашого міста не 233, а близько 300 років. І з моєю думкою погоджується відомий криворізький історик та археолог Олександр Мельник. У нього є своя версія та аргументи щодо справжньої дати заснування міста Кривого Рогу, а груша - ще одне підтвердження такої версії. Це дерево може бути серйозним доказом того, що поселення Кривий Ріг існувало задовго до встановлення поштової станції на місці злиття річок Саксагані та Інгульця. Грушу посадив предок Миколи Варлампійовича Кучми під час заселення вулиці Української, в ті часи, коли кругом був голий степ, а Саксагань ще була широкою і величною річкою...
Це дерево повинно стати пам’яткою історії нашого міста. Зі мною погоджуються провідні спеціалісти, історики-краєзнавці Івась Бабич та Валентина Петренко. В листопаді 2005 року я особисто подала до міськвиконкому клопотання про надання статусу заповідного об’єкту дереву культурної груші. Але для цього необхідна наукова експертиза фахівців-дендрологів. З цим питанням я неодноразово зверталася до спеціалістів Криворізького ботанічного саду НАН України. На жаль, вони залишились байдужими до цього дива природи. Нікітський Ботанічний Сад отримав від мене листа з матеріалами про грушу, але теж не відгукнувся на моє прохання. Складається враження, що не лише чиновникам, але і вченим - спеціалістам з плодових культур немає діла до того, що в нашому місті росте найстаріша груша в Україні. Але ж є і небайдужі люди. В січні 2006 року я запросила свого колишнього викладача, професора Дніпропетровського національного університету Василя Миколайовича Зверковського оглянути дерево. Він працює на кафедрі геоботаніки, ґрунтознавства та екології ДНУ, є доктором біологічних наук. Василь Миколайович також погодився, що це дерево має вік понад 300 років і воно повинно стати пам’яткою природи загальнодержавного значення. Влітку 2006 року я зверталася з цим питанням до Дніпропетровського обласного відділення Товариства охорони природи, а телекомпанія «Криворіжжя» зняла про грушу сюжет за моєю участю, який демонстрували канали «Криворіжжя», УТ-1 та УТР. Сюжет був презентований під час моїх виступів на науково-практичних конференціях регіонального та міжнародного рівнів у Миколаєві, Харкові, Луганську, Львові, Кривому Розі. Так, в резолюції ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми природокористування та охорона рослинного і тваринного світу» (Кривий Ріг, 2006) міститься звернення до владних структур міста про надання «статусу пам’ятки природи дереву 300-річної груші в селищі Карнаватка Центрально-Міського району». Наприкінці серпня 2006 року я звернулася до Київського центру наукових досліджень з питань заповідної справи, і там мені порекомендували звернутися до відповідних спеціалістів Дніпропетровського обласного держуправління екоресурсів та заповідної справи. Ми з професором Зверковським і студентом Агроуніверситету Євгеном Шевченком провели обстеження стану груші, заміри і фотографування. Склали акт наукового обґрунтування, який дозволяє оголосити дерево заповідним. Відомий дніпропетровський науковець, фахівець із заповідної справи Вадим Манюк також зацікавився цим питанням. За його словами, наша груша є найстарішою в світі! Ми надіслали звернення і наукове обґрунтування в обласне управління природних ресурсів. Питання знаходиться в стані вирішення. Ми повинні зберегти цю грушу як історичну пам’ятку, як пам’ятку природи не тільки в Україні, а й світі, поки невблаганний час не згубив її. Хазяїн цього дерева - Микола Варлампійович - людина похилого віку і, на жаль, не богатирського здоров’я. Він ветеран двох війн - японської і Великої вітчизняної, поет, філософ. Пережив важкі часи голодомору 1933 року. Невдовзі Миколі Варлампійовичу виповниться 90 років. Кому ж залишиться в спадок садиба й віковічна груша?.. я не знаю. Але знаю, що такі раритети природи потребують наукової зацікавленості та просто людської уваги. Давайте будемо чуйними і відповідальними перед майбутнім. Допоможемо зберегти унікальну пам’ятку природи нашого міста і всієї України, адже це - частина нашої історії!
Вікторія ТРОТНЕР
