|
В південній частині регіону серед злаків відмічаються більш ксерофітні види - ковила українська (Stipa ucrainica P.), Лессінга, костриця валіська, стоколос прибережний (Bromopsis riparia (Rehm) Holub.). Серед різнотрав'я переважають пижмо деревієлисте (Tanacetum millefolium L.), жабриця рівнинна (Seseli campestre Bess.), гвоздика несправжньоармерійовидна (Dianthus pseudoarmeria Bieb.). Збільшується кількість й рясність ефемерів та ефемероїдів: вероніка весняна (Veronica verna L.), переломник видовжений (Androsace elongata L.), веснянка весняна (Erophila verna L.), зірочки червонясті (Gagea erubescens (Bess.) Schult. et Schult fil.).
На дуже сухих південних та східних схилах повсюди сформувались характерні для сучасних техногенних ландшафтів рослинні угруповання, в яких домінують безсмертки однорічні (Xeranthemum annuum L.), житняк гребінчастий (Agropyron pictinatum (Bieb.) Beauv.) кринітарія волохата (Crinitaria villosa (L.) Grossh.).
У верхів'ях балок та мікрозападинах із засоленими грунтами відмічаються гоніолімон татарський (Goniolimon tataricum (L.) Boiss.), кермек широколистий (Limonium platyphylum Lincz.), а на днищах балок - полин сантонінський (Artemisia santonica L.), костриця східна (Festuca orientalis (Hack.) V. Krecz. Et Bobr.) та пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski).
Рослинність заплав дуже різноманітна, що зумовлено мозаїчністю фаціальної структури.
Найбільш сухі частини високих заплав займають степові луки на лучно-чорноземних грунтах, на яких домінують костриця борозниста (F. rupicola Heuft), стоколос безостий (Bromopsis inermis (Leyss.) Holub), конюшина повзуча (Trifolium repens L.) та ін. На більш зволожених ділянках формуються луки високого рівня на чорноземно-лучних грунтах з участю пирію повзучого, тонконогу лучного (Poa pratensis L.), китника лучного (Alopecurus pratensis L.), конюшини повзучої (Trifolium repens L.), пижмо звичайного (Tanacetum vulgare L.), різних видів осок.
На території заплави р. Інгулець виділяються фації солонцюватих та солончакуватих лук. На малозволожених луках на чорноземно-лукових глибокослабосолонцюватих суглинистих грунтах формуються угруповання з полину сантонінського, кермека південнобузький (Limonium hypanicum Klok.), хрінниці широколистої (Lepidium latifolium L.).
На вологих, переважно солончакуватих суглинистих лучних грунтах, характерними є осока житня (Carex secalina Wahlenb.) i розсунута (C. distans L.), костриця східна, борщівник сибірський (Heracleum sibiricum L.), мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera L.), тризубець морський (Triglochin maritimum L.). На супіщаних вологих луках домінують костриця лучна та східна (Festuca orientalis (Hack). V. Krecz. et Bobr.), ситник Жерара (Juncus gerardii Loisel.) i членистий (J. articulatus L.), тризубець морський, кермеки.
До низьких заплав та берегів водоймищ тяжіють заболочені луки з лучно-болотними грунтами. Для них характерні бекманія звичайна (Beckmannnia eruciformis (L.) Host.), осоки пухирчаста, лисяча, гостра (Carex vesicaria L., C. vulpina L., C. acuta L.), мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera L.). Біля води росте очерет південний (Phragmites australis (Cav.) Trin ex Steud.), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia L.), прибережниця берегова (Aeluropus littoralis (Gouan) Parl.), череда трироздільна (Bidens tripartita), стрілолист стрілолистий (Sagittaria sagittifolia L.) та ін.
Із вищих рослин-гідрофітів найчастіше зустрічаються ряска триборозенчаста (Lemna trisulca L.), рдесник пронизанолистий (Potamogeton perfoliatus L.), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica L.), водопериця колосиста (Myriophyllum spicatum L.), різуха морська (Najas marina L.), кушир темно-зелений (Ceratophyllum demersum L.). У водоймах зі стоячими водами влітку інтенсивно розвиваються синьо-зелені водорості.
На пісках низьких терас р. Інгулець сформувалась псамофільна рослинність на інтразональних дерново-степових грунтах. На зволожених ділянках ростуть куничник наземний (Calamagrostis epigeios (L.). Roth.); на сухих - цмин пісковий (Helichrysum arenarium (L.) Moench.), чебрець Палласів (Thymus pallasianus H. Braun.), житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum Ledeb.) та ін.
Досить своєрідна рослинність відслонень залізистих кварцитів на схилах долин річок та балок. Найбільш поширені такі види: перлівка трансільванська (Melica transsilvanica Schur.), жовтушник розлогий (Erysimum diffusum Ehrh.), молочай Сегієрів (Euphorbia segueriana Neck.), нечуйвітер отруйний (Hieracium virosum Pall.), віниччя сланке (Kochia prostrata (L.) Schrad.), очиток їдкий (Sedum arce L.) і Рупрехта (S. ruprechtii (Jalac) Omelcz.), молодило руське (Sempervivum ruthenicum Schnittsp. et C.B. Lehm.); відмічаються також папороті - пухирник ломкий (Cystopteris fragilis (L.) Bernh.), костянець волосовидний (Asplenium trichomanes L.), щитник шартрський (Dryopterix carthusiana (Vill.) H.P. Fuchs.).
Індикують елювій вапняків юринея короткоголова (Jurinea brachycephala Klok.), дрік скіфський (Genista scythica Pacz.), льон тонколистий (Linum tenuifolium L.), гаплофіл (Haplophyllum suaveolens (DC) G. Don fil.) та ін.
Байрачні ліси на Криворіжжі в природному стані не збереглись. У південній частині регіону вони були представлені бересклетовими карагачниками, бересклетово-чорнокленовими, кленово-ясеневими дібровами. Тут проходить межа поширення байрачних лісів в степах.
Найбільш поширеними видами деревних рослин були: дуб звичайний (Quercus robus L.), клени польовий і татарський (Acer campestre L., A. tataricum L.). У підліску та на узліссях були поширені терен колючий (Prunus spinosa L.), жостір проносний (Rhamnus cathartica L.), глід обманливий (Crataegus fallacina Klok.). У травостої переважали грястиця збірна (Dactylis glomerata L.), бугила лісова (Anthriscum sylvestris (L.) Hoffm.), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria L.). В північній частині регіону в деревостанах інколи появлявся граб звичайний (Carpinus betulus L.).
|
|
До заплавних лісів, що тягнулись вузькою стрічкою вздовж річок, належали шелюжники, верболозники (Salix acutifolia Willd., S.purpurea L., S. triandra L.) осокірники (Populus nigra L.).
Особливе місце займали чагарникові степи привододілів: караганники (Caragana frutex (L.) C.Koch), мигдальники (Amygdalus nana L.), зіноватники (Camaecytisus ruthenicus (Fisch et Woloszcz. Klaskova, C. austriacus (L.) Link.), терновники (Prunus stepposa Kotov) та вишняки (Cerasus fruticosa Pall.).
В даний час лісистість Криворіжжя становить лише 4,5%. Ліси переважно штучного походження, знаходяться в зеленому поясі м. Кривий Ріг. Найбільші масиви - Гурівський ліс (619 га), водозахисні насадження біля Карачунівського та Південного водосховищ. На території Кривого Рогу понад 17 тис. га зелених насаджень. Враховуючи, що нормою є 110 га на 1000 чоловік, то площа насаджень майже в 5 раз менша необхідної.
Найбільш поширені у лісових насадженнях: дуб звичайний, ясен високий, клени татарський, ясенелистий і польовий та акація біла (Robinia pseudoacacia L.).
Список рідкісних видів урбанофлори Кривого Рогу за даними В.В Кучеревського (1994) налічує 103 види рослин з трьох відділів (Polypodiophyta, Pinophyta, Magnoliophyta), чотирьох класів, 33 родин та 59 родів. Відділ Polypodiophyta представлений родинами Athyriaceae (один вид), Aspidiaceae та Aspleniaceae (три види), Polypodiaceae (один вид). Останній відділ репрезентований 28 родинами. Найбільшими за чисельністю видів є родини Liliaceae (дев'ять видів), Fabaceae (вісім), Ranunculaceae та Alliaceae (по шість), Poaceae (п'ять видів), Iridaceae, Asteraceae i Brassicaceae (по чотири види). Решта родин налічують по одному-три види. Відділ Pinophyta представлений родиною Ephedraceae (один вид).
В урбанофлорі міста відмічено 16 видів рослин, які повинні бути занесені до другого видання "Червоної книги України" і охоронятися на державному рівні. Найбільше занепокоєння викликають види, відомі з поодиноких місцезнаходжень. Збереження їх не гарантоване, якщо не вжити термінових заходів задля їх охорони.
Cymbochasma borysthenica (Pall. Ex Schlecht.) Klok et Zoz - рідкісний реліктовий та ендемічний вид. Знайдений на крутому дуже еродованому правому березі р.Інгулець біля с. Зелене (м. Кривий Ріг), балці Кобильній.
Bulbocodium versicolor (Ker.- Gawl.) Spreng. - причорноморсько-прикаспійський ендемік. Знайдений на степових схилах біля с. Зелене (м. Кривий Ріг) та в урочищі Карачунівський ліс в культурах Robinia pseudoacacia L. В першому місцезнаходженні відмічені окремі екземпляри, а в другому вони утворюють ранньовесняний аспект.
Genista scythica Pacz. - південно-причорноморський ендемік. Відмічений на степових схилах з відслоненням вапняків поблизу селищ Зелене і Рахманівка (м. Кривий Ріг). Утворює весняний аспект. Формація Genisteta scythicae відноситься до рідкісних.
Chamaecytisus skrobiszewskii (Pacz.) Rlaskova - південно-причорноморський ендемік. Знайдений в тих же місцях, що і попередній вид. Утворює невеликі куртинки. Чисельність дуже обмежена.
Caragana scythica (Kom.) Pojark. - південно-причорноморський ендемік. Знайдений на степових схилах поблизу с. Зелене. Утворює невеликі куртинки.
Ornithogalum boucheanum (Kunth) Aschers. відмічений в заказнику "Балка Північна Червона" і пам'ятнику природи "Скелі МОДРу", де він займає здебільшого зволожені западинки в нижніх частинах схилів.
Gymnospermium odessanum (DC.) Takht. - південно-причорноморський ендемік. Єдине місцезнаходження у Кривому Розі відмічав М.І. Котов на відслоненнях залізорудного лупака.
Інші види рослин з "Червоної книги" (Pulsatilla nigricans Storck, Astragalus dasyanthus Pall., Crocus reticulatus Stev. ex Adam, Tulipa biebersteiniana Schult. et Schult. fil., Stipa capillata L., S. lessingiana Trin. Et Rupr., S. asperella Klok. et Ossycz., S. pulcherrima C. Koch, S. ucrainica P. Smirn.) спорадично трапляються на степових схилах від північної до південної частини міста. Вони охороняються на заповідних територіях і зникнення їм не загрожує. Трапляння та чисельність деяких видів, а саме Astragalus dasyanthus, Pulsatilla nigricans, значно зменшуються від північної до південної частини міста. Проте A.dasyanthus, Stipa capillata, S. lessingiana та S. ucrainica ми часто відмічали на старих відвалах, де вони беруть участь у формуванні штучних фітоценозів.
У групу рослин, які охороняються на регіональному рівні, увійшли ендемічні і реліктові види, відомі з поодиноких місцезнаходжень; види, які знаходяться на межі ареалу; декоративні та лікарські рослини. Чисельність і місцезнаходження останніх різко скорочуються через надмірне антропогенне навантаження. Окрему групу рослин складають представники Polypodiohyta. В урбанофлорі міста відмічено вісім видів папоротей.
Asplenium ruta-muraria L. - американо-євразійський мезофітний гірсько-лісовий вид ("Балка Північна Червона", поодинокі рослини в розколинах гранітних скель).
Asplenium septentrionale (L.) Hoffm.- американо-євразійський мезоксерофітний бореальний скельний вид (заказник "Балка Північна Червона", в щілинах скель; пам'ятник природи "Скелі МОДРу", на скелях; скелі біля Гданцівського залізничого мосту; с. Рахманівка). Це один із широко розповсюджених видів папоротей, знайдений в багатьох місцях долини Інгульця і Саксагані.
Asplenium trichomanes L. - мезофільний скельний гірсько-лісовий вид (пам'ятник природи "Скелі МОДРу" - поодинокі рослини в щілинах скель).
Gymnocarpium dryopteris (L.) Newm. - циркумполярний неморально-бореальний гігромезофільний гірсько-лісовий вид (заказник "Балка Північна Червона", гранітні скелі, поодинокі рослини).
Cystopteris fragilis (L.) Bernh. - панєвразійський тіньолюбивий скельний вид (заказник "Балка Північна Червона", у заростях лісових чагарників, серед гранітних брил: пам'ятник природи "Скелі МОДРу", в щілинах скель). Кілька екземплярів папоротей ми знайшли у тріщині фундаменту будинку Х мікрорайону Тернівського району м. Кривого Рогу.
Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P. Fuchs - американо-євразійський бореально-неморальний гігромезофільний вид (заказник "Балка Північна Червона", щілини скель).
В літературі зустрічаються також відомості про знаходження в Кривому Розі Dryopteris filix-mas (L.) Schall та Polypodium vulgare L. Присутність у флорі міста переважно бореально-неморальних видів папоротей свідчить про поширення тут в минулому байрачних лісів. Проте в наш час про це нагадують лише зарості лісових чагарників по схилах деяких балок та окремі представники лісової флори, які знайшли притулок під їх наметом. Це, зокрема, Polygonatum multiflorum (L.) All., P. odoratum (Mill.) Druce, Adoxa moschatellina L., Viola odorata L., Anemonoides ranunculoides (L.) Holub та інші види. З інших раритетних видів урбанофлори ми наводимо ті, що відомі з поодиноких місцезнаходжень. В їх складі багато ендеміків. А саме: причорноморських- (Allium podolicum (A. et G.) Bloci ex Racib., Astragalus pallescens Bieb., A. pubiflorus DC ., Echium maculatum L., Hesperis tristis L., Sempervivum ruthenicum Schnittsp. et C.B. Lehm.); південно-причорноморських- (Astragalus novoascanicus Klok., A. odessanum Bess., Dianthus carbonatus Klok., Jurinea brachicephala Klok., Phlomis hybrida Zelen., Vincetoxicum intermedium Taliev); східнопричорноморських (Alliumdecipiens Fisch. ex Schult. et Schult. fil.). З поодиноких місцезнаходжень також відомі Asparagus verticillatus L., Haplophyllum suaveolens (DC.) Don fil., Noccaea praecox (Wulf.) F.K. Mey., Muscari neglectum Guss. На степових схилах та кам'янистих відслоненнях спорадично поширені Adonis vernalis L., A. wolgensis Stev., Allium flavescens Bess., A. sphaerocepalon L., A. rotundum L., Aurinia saxatilis (L.) Desv., Bellevalia sarmatica (Georgi) Woronow, Centaurea orientalia L., Convolvulus lineatus L., Ephedra distachia L., Filipendula vulgaris Moench., Galium volhynicum Pobed., Helichrysum arenarium (L.) Moench., Hyacinthella leucophaea (C.Koch) Schur, Hypericum perforatum L., Iris halophylla Pall., I. Pumila L., Valeriana tuberosa L.
Серед чагарників рідкісними в регіоні є Viburnum lantata L., Amygdalus nana L., Berberis vulgaris L., Cerasus fruticola L. У заростях степових і лісових чагарників також трапляються рідкісні види: Anemone sylvestris L., Clematis integrifolia L., Corydalis solida (L.) Clairv., Bryonia alba L., Valeriana collina Wallr., Betonica peraucta Klok., Origanum puberulum (G. Beck) Klok., Campanula glomerata L., Pyrethrum corymbosum (l.) Scop., Scilla bifolia L., Asparagus officinalis L., Polygonatum multiflorum (L.) All., P. odoratum (Mill.) Druce. На відвалах залізорудних кар'єрів відмічені занесені рідкісні рослини: Crambe pontica Stev. ex Rupr., Astrodaucus orientalis (L.) Drude, Chamerion angustifolium (L.) Holub.
|
|
Аналіз раритетних видів урбанофлори Кривого Рогу свідчить про те, що тільки їх третина зростає на заповідних територіях, де їм не загрожує знищення. Проте такі рідкісні види "Червоної книги", як Cymbochasma borysthenica, Genista scythica, Bulbocodium versicolor, Chamaecytisus skrobiszewskii та деякі інші ендемічні і реліктові види залишилися поза мережею заповідних територій. Для їх збереження потрібне термінове проведення заходів з обліку та паспортизації ділянок їх зростання і оголошення мораторію на проведення на цих територіях господарчої діяльності аж до вирішення питання їх охорони (Кучеревський, 1994).
Районування вважається однією з основних проблем у геоботаніці. Завдання геоботанічного районування полягає в установленні меж різного рангу, що обособлюють території з певним закономірним поєднанням одиниць рослинного покриву. Воно є науковою основою раціонального використання і відтворення цього покриву, збагачення його флористичного складу і поліпшення корисної дії. Геоботанічне районування тісно пов'язане з іншими природними районуваннями фізико-географічним, агрогрунтовим, кліматологічним тощо). Межі територіальних одиниць геоботанічного районування різних ступеней підпорядкованості можуть не збігатись з межами фізико-географічного районування, що зумовлюється різними принципами цих районувань.
Доцільно використовувати систему одиниць геоботанічного районування та їх розуміння, котрі наведені в працях Є.М.Лавренка (1968, 1970). Основний ряд одиниць районування створюють домініон, область, провінція, округ, район, допоміжний - підобласть, підпровінція та ін.
Домініон характеризується певним складом родин рослин, у тому числі наявністю ендемічних або майже ендемічних родин, а також певним набором типів рослинності, які виділяються на основі врахування екобіоморфічної приналежності основних ценозоутворювачів, угруповань, що розвиваються на плакорах. Вся територія України належить до Голарктичного домініону.
Область виділяють на основі переважання на плакорах певного зонального (потенціального) типу рослинності, а також інших типів рослинності, сукцесійно пов'язаних з попереднім або приурочених до неплакорних умов, а в гірських частинах області - за особливим типом рослинних поясів. Більшість території України розташована в двох областях - Європейській широколистянолісовій та Євроазіатській степовій (в тому числі й Кривбас) - і лише Гірський Крим належить до Середземноморської лісової області.
Провінція виділяється складом плакорних формацій, тобто видовим складом основних ценозоутворювачів (едифікаторів) як плакорних, так і неплакорних фітоценозів. Флористично провінція характеризується певним набором видів, частина яких є ендемічними для провінції.
Усі вищевказані одиниці районування є в основному кліматогенними утвореннями, хоч у ряді випадків орографія значно впливає на на конфігурацію їх меж.
Округ виділяють за певним співвідношенням типологічних (формацій) одиниць рослинного покриву (плакорних і неплакорних), територіальний розподіл яких залежить, у свою чергу, від грунтово-геоморфологічних умов.
Район є основною таксономічною одиницею геоботанічного районування. Він характеризується певним співвідношенням тих чи інших фітоценотичних одиниць (асоціацій, груп асоціацій і формацій), зумовленим менш значними особливостями геоморфологічних та грунтових факторів.
Степова зона України є частиною Євроазіатської степової області (Лавренко, 1947). В межах цієї зони корінним типом рослинності є степи, в складі рослинного покриву домінують багаторічні трав'янисті рослини, головним чином дернинні злаки: ковила (Stipa), костриця (Festuca), келерія (Koeleria), житняк (Agropyron), тонконіг (Poa) та ін. (Геоботаническое районирование..., 1978)
Степова частина України входить також до складу Причорноморської (Понтичної) степової провінції. В межах цієї провінції виділяється дві підпровінції - Приазовсько-Чорноморська та Середньодонська.
Приазовсько-Чорноморська підпровінція охоплює територію степової зони України від понизов'я Дунаю на заході до Сіверського Дінця на сході, а також степову частину Кримського півострова. В цій підпровінції виділяються три смуги (підзони): різнотравно-типчаково-ковилових степів; типчаково-ковилових степів і полиново-злакових степів. Характерними едифікаторами різнотравно-типчаково-ковилових степів є ковила Лессінга та стоколос прибережний, а для типчаково-ковилових степів - ковила українська. У складі полиново-злакових степів значну роль грають житняк гребінчастий та полин кримський.
Смуга різнотравно-типчаково-ковилових степів займає північну частину степової зони. Південна межа її перетинає Криворізький регіон в центрі м. Кривий Ріг і прямує на с. Лошкарівку та м. Нікополь. У складі рослинного покриву цих степів ценозоутворювачами ї ковила волосиста, ковила Лессінга, стоколос прибережний, а також типчак. Досить рясно репрезентатоване різнотрав'я, у складі якого ще трапляється ряд мезофільних видів, властивих лучним степам. У північній частині цієї смуги раніше траплялись, в тому числі і на території Криворіжжя, невеликі байрачні ліси.
У грунтовому покриві на плакорах переважають чорноземи звичайні на лесових відкладах.
Відповідно рослинному й грунтовому покривах у цій смузі виділяється шість геоботанічних округів, у склад одного із яких - Бузько-Дніпровського - входить північна частина Криворіжжя. Південна частина цього басейну знаходиться в Овідіопольсько-Баштансько-Апостолівському геоботанічному окрузі смуги типчаково-ковилових степів.
Бузько-Дніпровський геоботанічний округ багаторізнотравно-типчаково-ковилових степів та байрачних лісів дубових.
Територія округу простягається від Південного Бугу на заході до Дніпра на сході. На півночі він межує з Лісостепом, а на півдні - з типчаково-ковиловим степом.
Рельєф округу здебільшого середньохвилястий із збільшенням розчленування в Придніпров'ї й зменшенням в південній частині.
На території округу поверхня докембрію на значних площах підвищена, а осадкові породи складають шари невеликої протужності. Вони в багатьох місцях розмиті повехневими водами, які внаслідок цього врізались у кристалічні породи й оголили їх на схилах долин річок та балок. У багатьох долинах річок та балок граніти відслонюються, утворюючи скелясті береги, які іноді досягають рівня поверні плато. Долини річок вузькі, в деяких місцях вони мають каньоноподібну форму.
Клімат помірно-континентальний. Середня температура січня -5,4 - 5,90С, а липня - + 20,4 - 22,20. Річна кількість опадів коливається від 378 до 465 мм.
Грунтовий покрив округу неоднорідний. У північній частині його переважають чорноземи звичайні середньогумусні. Південну частину округу вкривають чорноземи звичайні малогумусні в комплексі з середньозмитими.
У минулому в цьому окрузі суцільно панували на на плакорі багаторізнотравно-типчаково-ковилові степи. Ліси у вигляді байрачних дібров займали невеликі площі в балках та долинах річок.
Характерною ознакою цього округу є наявність гранітних відслонень зі специфічною рослинністю та рядом ендемічних видів, як гвоздика бузька (Dianthus hipanicus Andrz.), смілка бузька (Silene hipanica Klok.) та мерингія бузька (Meehringia hipanica Grinj et Klok.), яка є палеоендемом (Гринь, Клоков, 1950).
Долини річок тут вузькі, й заплава вузькою смугою оточує русло Південного Бугу, а по Інгулу та Інгульцю майже відсутня й розширюється на південь від виходів гранітів. Зустрічаються невеликі ділянки пирієвих лук.
За характером рослинності та грунтів виділяються такі геоботанічні райони: Кіровоградський, Софіївсько-Марганецький, Вознесенсько-Новобузький. Територія Криворізького регіону є частиною цих геоботанічних районів.
Кіровоградський геоботанічний район багаторізнотравно-типчаково-ковилових степів та рослинності гранітних відслонень займає північну частину округу, простягаючись від р. Південний Буг на заході до р. Інгульця на сході. Північна межа його збігається з межею Лісостепу, а південна проходить від с. Олександрівки на заході через села Братське, Бобринець і на південь від с.Долинського до р.Інгулець.
Рельєф району в основному середньохвилястий з глибокими балками та річковими долинами й широкими видовженими плато. На схилах долин річок й деяких балок виходи гранітів тягнуться на значні віддалі. Долини річок вузькі, й заплавна тераса в них здебільшого не розвинута. Майже в центрі району розміщується найвища точка з висотою 267 м над рівнем моря.
У грунтовому покриві району переважають чорноземи звичайні середньогумусні важкосуглинисті та глинисті. У південній частині району з більш розчленованим рельєфом поширені середньозмиті відміни грунтів. На терасах річок зустрічаються невеликі ділянки піщаних чорноземів з уламками кристалічних порід. До культури тут панували багаторізнотравно-типчаково-ковилові степи з великою участю шавлії пониклої та гадючника шестипелюсткового. Залишки цих степів описані в роботах Й.К.Пачоського (1917, 1927). На плакорах була поширена зіновать австрійська. Рідко траплялась зіновать руська, а з ковил масово поширена ковила Лессінга тільки в південній частині. У північній частині на цілині переважали ковила волосиста й типчак. У невеликій кількості росли ковила довголиста й ковила пухнастолиста. У складі травостою багато різнотрав'я: Adonis vernalis L., Pulsativa nigricans Storck., Muscari racemosus Mill., Viola campestris M.B. та ін. Крім того, тут рясно рослт чабрець Маршалла, громовик красильний, деревій щетинистий та ін. Й.К.Пачоський називав ці степи ковилово-зіновативими.
На виходах гранітів поширена своєрідна рослинність з рядом ендемічних видів, відзначених під час характеристики рослиності цього округу.
Заплави річок тут мало розвинуті, і лучна рослинність трапляється здебільшого по днищах балок. Переважають різнотравно-пирієві луки.
Софіївсько-Марганецький район різнотравно-типчаково-ковилових степів і рослинності гранітних відслонень розташований на південних схилах Придніпровської височини в лівобережній частині р. Інгулець та в басейнах правобережних приток Дніпра: верхів'я Базавлука, Мокра Сура, Саксагань, Томаківка та ін. Південна межа цього району збігається з межою підзони типчаково-ковилових степів.
Поверхня району характеризується типовим водно-ерозійним рельєфом з густою та глибокою балковою системою особливо на правому березі Дніпра, на лівому березі Інгульця.
У грунтовому покриві переважають чорноземи звичайні малогумусні та чорноземи звичайні малогумусні неглибокі, ускладнені значною кількістю еродованих грунтів. У минулому тут на плато павнували різнотравно-типчаково-ковилові степи. Тепер вони всі розорані й використовуються під сільськогосподарські культури. Дигресивні їх рештки трапляються на схилах балок з перевагою полиново-тонконогово-типчакових та молочайно-типчаково-тонконогових збоїв (Левицька, 1937).
Байрачні ліски в цьому районі майже зовсім відсутні. Їх залишки зберелися в районі Кривого Рогу, Марганця та біля с. Софіївки. Вони належать до найбільш сухих колючочагарникових дібров.
Про рослинність долини р. Інгульця подані відомості в роботі М.І.Котова (1927). Долина Інгульця тут вузька, заплава не розвинута, а на схилах відслонюються граніти з відповідною рослинністю. М.І.Котов біля с. Інженерівки на гранітах відзначав Convolvulus lineatus L., Thymus dimorphus Klok. Et Schost., Pimpinella titanophila Woron та ін. На цих же гранітах зустрічаються Aurinia saxatilis Desv., і папороті Aslenium septentrionale (L.) Hoffm. й Cystopteris filix-fragilis Borbas.
На днищах балок зустрічаються невеликі ділянки лук з пануванням пирію повзучого.
Смуга типчаково-ковилових степів розташовується на південь від смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів.На півдні вона межує з смугою полиново-злакових степів. Характеризується переважанням на плакорах (до їх розорювання) типчаково-ковилових ценозів із невеликою кількістю ксерофітного різнотрав'я. Для цієї смуги характерною є ковила українська. Природні ліси на плакорах відсутні, невеликі ділянки їх трапляються в долинах річок. Піски на боровій терасі були зайняті псамофітним степом, а тепер засаджені сосною.
У грунтовому покриві цієї смуги панують чорноземи південні на лесових породах і в південній частині - темно-каштанові залишково-солонцюваті грунти.
Природна рослинність цієї смуги збереглася лише в заповіднику "Асканія -Нова".
Відповідно рослинному й грунтовому покривах у цій смузі виділяється вісім геоботанічних округів, у склад одного із яких - Овідіопольсько-Баштансько-Апостолівський - входить південна частина Криворізького регіону.
Овідіопольсько-Баштансько-Апостолівський геоботанічний округ типчаково-ковилових степів, солончакуватих заплавних і подових лук.
Територія округу розташована на правобережній частині Приморської низовини між Дніпром і Дністром. Північна межа його збігається з смугою типчаково-ковилових степів, а південна проходить по березі моря. У будові поверхні беруть участь потужні товщі осадкових порід - неогенові морські та антропогенові континентальні (леси та лесовидні суглинки). Леси на глибині 2-3 м засолені водорозчинними солями та гіпсом, що є характерним для цього округу.
Незважаючи на близькість моря, цей округ характеризується посушливим кліматом. Середня температура липня становить 22-230С, а січня - 2,6-4,20. Середня кількістьопадів становить 360-400 мм. Східна частина округу характеризується широкими рівнинними вододілами, на яких поширені зниження - поди.
У грунтовому покриві на межирічних вододілах поширені чорноземи південні, а на подах - лучно-чорноземні й дернові осолоділі глейові грунти й солоді. У заплавах річок переважають лучні, чорноземно-лучні та болотні, здебільшого солонцюваті та солончакуваті.
У минулому на степових просторах тут були поширені типчаково-ковилові степи. В їх травостоях переважали ковила Лессінга, ковила українська, ковила волосиста, типчак, стоколос прибережний, келерія струнка та ін. Серед різнотрав'я характерними видами були кахрис степовий, будяк гачкуватий та ін. Із ефемерів і ефемероїдів були поширені вероніка весняна, переломник видовжений, веснянка весняна, тюльпан Шренка та ін. На подах розвивалися лучно-степові та лучні фітоценози з перевагою пирію подового, стоколосу безостого, осоки чорноколосої, осоки ранньої та ін. Тепер ці степи й здебільшого поди розорані.
На основі рослинногно покриву й характеру грунтів виділяється 4 геоботанічні райони. Територія південної частини Криворізького регіону входить лише в один Апостолівський геоботанічний район.
Апостолівський геоботанічний район типчаково-ковилових степів і рослинності залізорудних сланців займає північне крило Причорноморської низовини в басейнах р. Інгулець, Кам'янка, Базавлук. Рельєф рівнинний, межирічні плато широкі, схили балок пологі. Грунтовий покрив досить одноманітний і представлений чорноземами південними, іноді в комплексі з чорноземами південними залишково-солонцюватими. На схилах поширені чорноземи південні різного ступеня змитості.
Відомості про рослинний покрив цього району наведено в праці М.І.Котова (1927).
Плато до їх розорювання були зайняті типчаково-ковиловими степами. Тепер вони цілком розорані. Залишки степової рослинності залишились на крутосхилах долин річок і балок. Вона під впливом спасування перебуває у дигресивному стані, переважає тонконогово-полиновий збій.
На схилах долини Інгульця в околицях с. Широке відслонюється залізорудний сланець, де М.І.Котов (1927) знаходив цимбохазму дніпровську й ряд інших видів, властивих петрофільним степам.
Відслонення вапняків та мергелів починаються на схилах Інгульця нижче с. Широкого. Тут трапляються гаплофіл війчастий і ряд інших видів, властивих вапнякам.
Заплава Інгульця малорозвинута, й лише смужка солонцюватих лук простягається понад руслом ріки.
В той час як геоботанічне районування території України детально опрацьовано, власно флористичне до рівня районів ще не проведено. Флора України складається із мозаїки природних регіональних флор. Вони відрізняються одна від інших наявністю ендемічних та субендемічних видів, а також таксонами більш вищого порядку. Але флористичне і геоботанічне районування не співпадають. Флористичне районування базується тільки на особливостях складу флори і її флористичній специфіці, а геоботанічне - на особливостях просторового розподілу рослинних угруповань, які зумовлені екологічними факторами. В першому випадку враховуються характеристики, пов'язані з процесами видоутворення і флорогенезу, які тривають мільйони років, а в другому - з явищами більш молодими, динамічними, які пов'язані з процесом фітоценоутворення, тривалість якого обмежується десятками тисячоліть.
Україна, згідно запропонованої схеми флористичного районування (Природа..., 1985) відноситься до Голарктичного царства, Північнопалеар-ктичного і Південнопалеарктичного підцарств. ЇЇ територія входить у Євро-пейську та Паннонсько-Причорноморсько-Прикаспійську області першого підцарства і Середньоземноморську область другого. На території Криво-різького регіону проходить межа між першими двома областями і він є складовою частиною Східноєвропейської та Причорномор-сько-Донської провінцій. Північна частина Криворіжжя належить до Правобе-режнодніпровського округу, а південна - до Західнопричорноморсько-Рівнин-нокримського округу.
Флора Правобережнодніпровського округу має риси гранітного ендемізму і включає прриблизно 1700 видів. Відмічено білше 20 ендемічних і субендемічних видів. Із них для гранітів характерні смілка бузька і Марії, гвоздика бузька, вишня Клокова, очиток Борисової, жабриця Палласа, мерінгія бугська, щавель пучколопатевий, громовик гранітний.
Ендеміки і субендеміки є серед петрофільних видів, які ростуть як на гранітах, так і на вапняках і кам'янистих схилах степів: зірочки південнобузькі, тюльпан бузький, зіновать Скробічевського, юринея верболиста, волошка Бессера.
У складі флори цього округу є багато доплейстоценових реліктів: рутвиця смердюча, бруслина карликова, чистець вузьколистий, очиток відхилений, талабан ранній, лещиця вилчаста, осока парвська.
Флора Західнопричорноморсько-Рівниннокримського округу включає понад 1800 видів. У її складі відсутні донецькі, донецько-приазовські, східнопричорноморські й східнопричорноморсько-прикаспійські ендеміки, але є ряд своїх: астрагали несправжньосизий і одеський, гоніолімон Бессерів, волошка твердолиста і Бессера, дрік чотиригранний, маренка щетиниста та ін.
Відмічаються також більш загальнопричорноморські ендеміки: карагана скіфська, дрік скіфський, цимбохазма дніпровська, гіацинтик Палласів, житняк керченський.
Південне Криворіжжя входить в Інгулецький флористичний район цього округу.
Передруковано з скороченням з видання:
Казаков В.Л., Сметана М.Г., Шипунова В.О. Паранько І.С., Коцюруба В.В., Калініченко О.О. Природнича географія Кривбасу: Монографія. - Кривий Ріг: Октан-Принт, 2005.
Використані фотоматеріали В.В. Коцюруби.
|
