Відомо, що Друга світова війна трагічним колесом прокотилася по долях багатьох людей, назавжди залишившись у їхній свідомості. Попри хвалебні оди переможній радянській армії, які творили ідеологи комуністичної партії, численні викривлення, фальсифікацію історичних фактів на догоду тоталітарній системі, український народ завжди зберігав у своїй пам’яті альтернативний (істинний) варіант національної історії. Нині, коли чимало секретних матеріалів стали надбанням суспільства, нарешті формується об’єктивна картина воєнного минулого, не спотворена ідеологічною брехнею.
Важливою складовою формування цілісного уявлення про те, чим же була насправді війна для її сучасників, є народна пам’ять. Нині очевидців цих подій залишилося зовсім небагато. Саме до них слід звертатися за істиною, яка щиро і безпосередньо презентована у народних спогадах.
Пропонуємо фольклорні записи студентки 2 курсу факультету української філології Губарєвої Марини, яка під час фольклорної практики-2019 розпитала про війну свідків цих трагічних подій (Губарєву Марію Павлівну (смт. Божедарівка) та Нофрійчук Надію Василівну (с. Вільне)). У кожній розповіді – жах, біль людини (дитини), яка змушена жити в горнилі війни.
Отже, щоб пізнати істину, звертаймося до живого народного слова! Воно завжди правдиве!
Керівник фольклорної практики
Н. Г. Мельник
https://drive.google.com/file/d/1UypmzVbvo-qhXIs7qN4uMmck9aLAhv0S/view?usp=sharing
https://drive.google.com/file/d/1arfTcYqKmLWZe4O7qIdimZWYXasRC_5H/view?usp=sharing
До Вашої уваги також пропонуємо думки наших студентів про Другу світову війну.
***
Наталя Костенко УФР-19
Друга світова – це зламані долі, розбите щастя, втрачене дитинство, розлучені закохані, розірвані сім’ї. Це військові злочини: тортури та знущання, досліди над живими людьми. Це спалені міста та села, заміновані поля, концтабори.
На мою думку, війна не визначає і не має переможців і тих, хто отримав поразку. Для обох сторін війна є жахливим явищем, після якого країни знаходяться в руйнації і змушені знову налагоджувати державну систему.
Минуле потрібно пам’ятати, адже ми зобов’язані своїм життям, своєю свободою нашим дідам і прадідам. І зовсім не має значення коли це відбулося – більше сімдесяти років тому чи вчора.
***
Діана Рукавець
Друга світова постукала у двері майже кожного будинку, принесла горе матерям, що втратили синів, дружинам загиблих чоловіків, дітям, яких залишила сиротами. Сотні тисяч людей пройшли випробування війною, витримали жахливі муки, але вистояли і перемогли. Немає родини, яка б не втратила близьких у цьому пеклі.
Пам’ять – це все, що залишилося від тих, хто вистояв у тій війні. Ми повинні зберегти цю пам’ять і пронести крізь століття: передати її нашим нащадкам, щоб ті так само передали своїм. Ми повинні розуміти: якщо не захищати свою країну, свій світ і свої сім’ї, не залишиться більше нічого.
***
Ольга Шебеко
Друга світова війна – це вкрай болюча тема для українського народу.
Родичі кожної сім’ї брали в ній участь, і моя не виключення. Моя прабабуся розповідала мені про роботу в госпіталі, до якого приносили понівечені тіла солдатів. Напевно, саме тоді вона навчилася дуже гарно співати воєнні пісні, які були наповнені сумом і жалем. Кожного разу, коли прабабуся розповідала про події минулих літ, її очі наповнювалися слізьми… Та не лише сльози заповнювали їх: я завжди чітко бачила в них страх і невимовний біль. Ці розповіді я не маю права забути…
***
Катерина Риндич
Ніщо не змінить пам’ять поколінь, які пережили війну. Ніколи не згасне подвиг тих, хто загинув за свободу та незалежність рідної землі. Втрата певної людини, родини, певного міста, села у масштабі Другої світової війни вона – лише одна з мільйонів подібних втрат. Проте, для тих, хто особисто був її очевидцем, це катастрофа великого значення, яка на віки викарбовується в їхній свідомості.
