Автор: к. геогр. наук, доцент кафедри фізичної географії та туризму В.О. Шипунова.
        Проблема зміни клімату у масштабах десятків років і більше набула зараз важливого наукового і прикладного значення. Всі значні сучасні міжнародні геофізичні програми пов'язані з нею чи спрямовані на її вирішення. Результати досліджень свідчать про те, що з кінця ХІХ ст. спостерігається підвищення глобальної температури повітря [2]. У ХХ ст., особливо в його другій половині, підвищення середньої температури Північної півкулі за швидкістю і величиною наростання виходить за межі оцінок природних флуктуацій, пов'язаних із зовнішніми і внутрішніми природними факторами (зміною сонячної активності, вулканічної діяльності тощо).

Сучасне потепління клімату характеризується такими особливостями:
- стрімким лінійним трендом росту глобальної температури починаючи приблизно з останньої чверті ХІХ ст.;
- наявністю періодичних коливань температури, які накладаються на лінійний тренд. Ці коливання проявилися в різкому підвищенні температури в 30-х роках ХХ ст., зниженні в 60-х роках і її сильному зростанні в останньому десятилітті;
- різко вираженим сезонним ходом температурного режиму планети, який характеризується сильним потеплінням в холодний період року і незначним - в теплий. Тобто за останні 100 років стали теплішими тільки зими, а літній глобальний температурний режим нашої планети практично не змінився;
- різко вираженим широтним розподілом глобального потепління клімату планети (зокрема, в Північній півкулі).

Аналіз сучасних інструментальних спостережень, а також обробка матеріалів кліматичних палеореконструкцій та результатів розрахунків за глобальними математичними кліматичними моделями свідчить, що потепління приземного клімату істотно зростає з широтою за певним законом (приблизно в два-три рази - в полярних регіонах Північної півкулі) [6]. Вважають, що сучасний лінійний тренд приземної температури нашої планети - результат антропогенного посилення глобального атмосферного парникового ефекту, спричиненого головним чином викидами вуглекислого газу при спалюванні викопного палива (кам'яного вугілля, нафти, газу) і виробництва цементу та, меншою мірою, змінами в господарському використанні земельних ресурсів [1, 3].

Аналіз сезонно-широтного розподілу потепління приводить до висновку, що рівень потепління для окремих сезонів у різних фізико-географічних регіонах планети при фіксованому підвищенні (або зниженні) глобальної температури певним чином залежить від сучасної метеорологічної норми середньомісячних приземних температур повітря в цих регіонах. Основна риса цього ефекту - можливе посилення рівня потепління для тих сезонів і тих географічних регіонів , для яких метеорологічна норма середньомісячних температур приземного повітря нижча порівняно з іншими сезонами і сусідніми регіонами.

В наш час, як свідчать експерти Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО), на природні зміни і коливання клімату впливає антропогенна складова, яка обумовлюється розвитком науково - технічного прогресу. З кінця ХІХ ст. до початку ХХІ ст. відбулося підвищення глобальної температури повітря на 0,7ºС (середньої температури повітря над материками і океанами, розрахованої по даним близько 2000 метеорологічних станцій світу). Температура тропічних широт підвищилась на 0,8ºС. На перший погляд не велике значення. Однак за ним криються просторово - часова мінливість клімату в більшості регіонів Земної кулі, зміни характеру атмосферної циркуляції. Середня швидкість підвищення глобальної температури до 1970 р. складала 0,05ºС/10 років. В останні десятиліття вона подвоїлась. В цей час спостерігається значна зміна одного з основних глобальних кліматоутворюючих факторів - склад атмосферного повітря, відбулося збільшення у містах вуглекислого газу на 25-30%, метану - в два рази, окису азоту - на 10% та інших домішок, які утворюють парниковий ефект.

Зміни клімату відбулися також на території України. За даними українських вчених, зміни річної температури повітря з початку ХХ ст. в Поліссі та Лісостепу складає (по тренду) 0,7-0,9°С, в Степу - 0,2-0,3°С в сторону підвищення. Найбільше підвищення відбулося в зимовий сезон (1,2°С), в весняний сезон (0,8°С). Влітку зміна температури незначна, в Поліссі і Лісостепу - потепліло на 0,2-0,3°С, в Степу температура знизилась практично на таку ж величину. Восени температура повітря залишилась на тому ж рівні, що і на початку ХХ століття. Основні риси зміни режиму температури повітря, які відмічалися на території України, прослідковуються і на окремих станціях, в тому числі і в Києві. Однак на температурний режим міста частково впливає урбанізація. Визначені найбільш тепле й найбільш холодне десятиріччя. Найбільш тепле - останнє десятиріччя ХХ ст. (1991-2000 рр.). Найбільш холодне - на початку ХХ ст. (1911-1920 рр.) [4, 5].
Аналіз хода опадів за період 1900-1995 рр. показав, що загальною закономірністю багаторічного розподілу опадів для ряду станцій є значні коливання з року в рік, а також велика можливість по території.
За вказаний період річні суми опадів на більшій території України збільшились на 50-100 мм. В північних і західних районах України, виключаючи ст. Львів, на Закарпатті і півдні Кримського півострова відмічено зменшення опадів на таку ж величину. На сході України опади за 100-річний період незначно зменшились (10-30 мм). В районі узбережжя Азовського моря, а також північно-східному узбережжі кількість опадів практично залишилась без змін. Центральна частина території України має до кінця століття збільшення опадів.
В кліматі Дніпропетровської області з початку ХХ ст. простежуються наступні тенденції:
1. Підвищення температури повітря.
2. Збільшення кількості атмосферних опадів.
3. Посилення частоти аномальних погодних явищ.

Найтеплішим за інструментальний ряд спостережень в Дніпропетровській області, які в глобальному масштабі, було останнє десятиріччя ХХ ст. (1991-2000 рр.), особливо 1998, 1999, 2000 рр. У ХХІ ст. потепління продовжується (2001, 2002 рр.). У 2003 році температура повітря була близькою до норми. Найхолоднішими були 1900-1930 рр. та сорокові роки.
Найтеплішим за сторічний період в Україні і Дніпропетровській області був 1999 рік, коли 11 місяців з 12 були аномально теплими. У 2002 р. в 10 з 12 місяців також спостерігалися значні додатні аномалії (особливо у лютому). Найхолоднішими в останні роки виявилися: листопад 1993 р. (на 5-9°С нижче за норму), грудень 2001 та 2002 років (на 5-7°С нижче за норму) та січень 2006р.
Для всіх сезонів року характерні такі особливості клімату, як різні перепади добових температур повітря в межах 10-15°С протягом однієї-двох діб. Такі різкі похолодання і потепління супроводжуються всіма видами небезпечних і стихійних метеорологічних явищ.
Найбільше підвищення температури відбулося саме взимку (0,6-0,9°). Навесні підвищення температури повітря складає 0,6-0,7°С. Влітку зміна температури незначна, на Дніпропетровщині вона сягнула 0,5-0,6°С. Восени температура повітря залишилась такою, як і на початку ХХ століття. З початку ХХІ ст. передбачається зменшення різниці температури між сезонами року. В перші десятиліття ХХІ ст. підвищення може відбутися у всі місяці й сезони року. У Дніпропетровській області перехід середньодобової температури повітря через 0°С був 24 листопада, а зараз - 30 листопада. Тобто, це є свідченням зміни початку і тривалості холодного й теплого періодів року. Хоч спостерігається потепління клімату, але в останні роки, особливо в травні, почали спостерігатися стійкі заморозки з температурою до мінус 1-4°С в повітрі і до 3-8° морозу на поверхні ґрунту.
Динаміка річної кількості опадів у ХХ ст. відображає не стільки зміну їх кількості, скільки періодичність їх мінливості і коливань. Саме на півдні і південному сході України опади збільшилися приблизно на 10%. В окремі п'ятирічні періоди (1966-1970 рр., 1976-1980 рр., 1996-2000 рр.) річна кількість опадів складає 120% норми.
У Дніпропетровській області спостерігається збільшення кількості опадів. За 1966-1970 рр. в середньому по області 445 мм, по авіаметеостанції Дніпропетровськ 518 мм; за 1976-1980 рр. - відповідно 512 мм (644,2 мм); за 1996-2000 рр. - 477 мм (601 мм).
Дуже сильні дощі мають чітко виражений річний хід. Найбільшою повторюваністю (60%) характеризується червень-серпень. Максимум сильних дощів припадає на червень (21%), липень (22%). Дещо менше - на серпень (17%). У літні місяці повітряні маси, які надходять з моря, більш насичені водяною парою. У вересні ймовірність випадання сильних дощів зменшується (до 13%) внаслідок зниження температури повітря. Проте восени таких дощів випадає більше (21,3%) ніж навесні (13,7%), незважаючи на те, що у травні загальна кількість опадів більша, ніж у вересні. У травні опади випадають частіше, але меншої кількості, у вересні - навпаки.
Іншим аномальним погодним явищем на території Дніпропетровської області є сильні снігопади. Надзвичайно сильний снігопад був у листопаді 1999 р. Він тривав 11-13 год., кількість опадів в Дніпропетровській області (Нікополь) становила близько 40 мм. Дуже сильні снігопади спостерігаються у Дніпропетровській (29%) області один раз у 3-4 роки.
Останнім часом спостерігається зменшення частоти пилових бурь. При подальшому потеплінні клімату в зимовий період вірогідність виникнення пилових бурь залишиться незначною. А в теплий період у разі збільшення посушливості клімату можливе збільшення частоти пилових бурь в умовах підвищення повторюваності швидкостей вітру ≥15 м/с.
Література:
1. Будыко М.И., Израэль Ю.А., Яншин А.Л. Глобальное потепление и его последствия // Метеорология и гидрология. - 1991. - № 12. - с. 5-10.
2. Джоунс Ф.Д., Уигли Т.М.Л. Тенденции глобального потепления // В мире науки. - 1990. - № 10. - с. 62-70.
3. Кароль И.Л. Оценки характеристик относительно вклада парниковых газов в глобальное потепление климата // Метеорология и гидрология, 1996, № 11. - с. 5-12.
4. Кульбіда М.І., Барабаш М.Б. та ін. Глобальне потепління клімату та частота стихійних явищ в Україні // Україна: географічні проблеми сталого розвитку. Зб. наук. праць. В 4 - х томах. К.: ВГЛ Обрій, 2004. - Т. 3. - с. 138 - 140.
5. Мартазінова В.Ф. Зміни в кліматі України // Географія та основи економіки. - 2002. - № 1. - с. 31-32.
6. С.Г. Бойченко, В.М. Волощук І.А. Дорошенко. Глобальне потепління та його наслідки на території України // Український географічний журнал. - 2000. - № 3. - с. 59-67.
Передруковано з видання: Географічні дослідження Кривбасу. Фізична географія, економічна і соціальна географія, геоекологія, історична географія, викладання географії: Матеріали кафедральних науково-дослідних тем. Випуск 2. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. - С. 24-27.

Матеріали підготував В.В. Коцюруба. Фото А. Килимчука.