Уже традиційно в переддень ушанування Міжнародного дня рідної мови кафедра української мови Криворізького державного педагогічного університету щиро вітає всіх із прийдешнім святом і долучається до міжнародних і всеукраїнських акцій щодо підтримки, захисту й популяризації рідної мови.
Привертання уваги міжнародної спільноти до теми захисту національних мов є вагомим кроком до визнання самобутності й різномаїття мов і культур.
МОВИ – ЦЕ ВАЖЛИВО!
Саме цей вислів обрано ЮНЕСКО гаслом Міжнародного дня рідної мови. 21 лютого вся світова громадськість, представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано в листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі.
Історія ж самого свята, на жаль, має присмак гіркоти: 21 лютого 1952 року у провінції Бангладеш влада Пакистану жорстко придушила демонстрацію молоді, яка висловила свій протест проти урядової заборони на вживання рідної – бенгальської – мови. Відтоді щороку Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
Міжнародне свято покликане захищати мови як виразники культурної спадщини тієї чи тієї нації, тому в ухвалі лейтмотивом звучить теза про «підтримку мовного та культурного різноманіття». ЮНЕСКО своїм рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної й національної ідентичності.
Ми з дитинства знаємо: мова – це відображення буття народу, віддзеркалення його суспільного поступу. Кожний свідомий громадянин усвідомлює те, що мова – це чинник самозбереження й самоідентифікації нації, виразна ознака її ментальності й самосвідомості. Мова акумулює ціннісні вподобання етносу, його ідеали, вбирає традиції та досвід попередніх поколінь і передає цей духовний скарб нащадкам. Мова – це ще й реальний екскурс в історію народу, яка транслює різні етапи становлення його світогляду й самобутньої культури, репрезентує аксіологічний, інтелектуальний потенціал багатовікової еволюції нації.
І хай ми сьогодні в дистанційно-карантинних умовах не можемо зібратися великим університетським гуртом, аби традиційно, широкоформатно вшанувати свято рідної мови, проте ми в змозі ще раз визначитися, хто ми і чиїх батьків діти, усвідомити значення рідної мови в часі і просторі, яка кілька тисячоліть вбирає Слово батьків – з усіх віків. Ми не позбавлені нині й можливості осягнути актуальність афоризмів про силу і міць слова, сказаних свого часу видатними українцями:
Мова – то серце народу: гине мова – гине народ (Іван Огієнко);
Найбільше і найдорожче добро в кожною народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє дивне життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування (Панас Мирний).
Тож варто згадати в день рідномовного свята громадянську позицію палкої Лесі Українки, яка сповідувала: «Живеє слово – се талан». Адже, і справді, рідне слово на рідній землі – це доля-талан, то твердая криця, генетичний код української нації.
Тільки рідне слово найкраще передасть велич людської натури й орлиний лет її фантазійної уяви, гучний передзвін пташиного співу і ледь вловиме дзюркотіння прозорого джерельця, насичену золоту палітру пшеничних степів і безмежну глибінь блакитного неба.
Тільки рідне слово переливається музичним водограєм, а материнська мова звучить чудовою мелодикою пісні, адже саме в ній вона збереглася, як і в струнах душі українства, та пронеслася крізь лихоліття віків. Отже, ми ніколи не позбавлені такої можливості – зачаровуватися колоритом Шевченкового звернення чи гармонією Лесиної словопісні:
Усе відбивається в пісні, як в морі,
Рожевая зоря й червоная кров,
І темна ненависть, і ясна любов,
І пломінь пожару, і місяць, і зорі.
Та пісня, як море, і стогне, й рида,
І барвами грає,
І скелі зриває,
Як чиста прозора вода (Леся Українка).
Хай мова, освячена тисячолітнью незламністю, прометеєвим вогнем вистражденого рівноправ’я у своїй хаті, на своїй землі, і надалі розкриває барви рідних краєвидів, бринить витонченим ароматом свіжої паляниці, тремтячим подихом легкого вітру і шепотом молодого листя, ніжно торкає наші обличчя посмішкою сонячних промінців, зігріває душі й оселі теплом родинного спілкування. Хай рідномовні стежки завжди ведуть нас до батьківської хати, освітлюють наші життєві шляхи тонуванням рідної домівки, міцно огортають ніжністю материнської колискової. Хай багатобарв’я рідної мови наповнює наші серця милими відчуттями, а наш усесвіт – рідним звучанням!
Бережімо рідну мову, плекаймо й розвиваймо її щодня! Її та наше майбуття – не лише в гаслах!
Ми спільно, усією громадою хочемо опікуватися красою рідного слова та дбати за зміцнення його позицій саме в українському суспільстві. Тому й упевнені: українці в Україні нарешті усвідомлять, що рідна мова – це світовий духовний тренд, а українська мова – це важливий атрибут Української держави, репрезентант її престижу в планетарному вимірі.
