Земне життя, скінчившись, не згасає,
А пломенем здіймається в світи.
Покликане у вічність небесами,
Воно сія в безмежжі висоти.
Тому нас вабить у космічні далі
Безвиході утрат наперекір.
І погляд наш усупереч печалі
З надією мандрує поміж зір.
В. Калашник
Кажуть, що буцімто коли народжується людина, на небі з’являється зірка; коли людина помирає, зірка згасає, а з нею зникає цілий Всесвіт.
Загадка народження і вічна таїна небуття…
Час минає, пливе й забирає живе… Точніше, живих…Рідних, близьких, друзів, колег…Дні змінюються тижнями, тижні місяцями, місяці роками…
Літа переходять у спомин, земне життя – у вічність…
Людина живе доти, доки живе пам’ять про неї.
Напередодні Радуниці, поминаючи, згідно з давніми традиціями, своїх рідних, не забудьмо згадати ВСІХ тих, хто впродовж тривалого часу (і не дуже!) працював з нами поруч, пліч-о-пліч і на відстані, кого невблаганна смерть вирвала з наших рядів, не давши змоги завершити розпочате…
Олександр Васильович Царук, Василь Микитович Скрипка, Федір Захарович Яловий, Анатолій Васильович Козлов, Людмила Василівна Панчук, Ірина Опанасівна Іншакова…
Євген Сергійович Рогачов, Лариса Вікторівна Подобій, Маргарита Володимирівна Потурайко, Валентина Миколаївна Сенчурова, Тетяна Миколаївна Присяжна…
Ці та інші наші колеги нині в незвіданих світах, відійшли за межу…
А за межею – вічна тьма.
І досить часто передчасно.
Та рідні душі непогасні
Між нас витають мовчкома.
Тож решту літ чи днів земних,
Допоки скінчиться дорога.
В любові і молінні Бога
Прожити маємо й за них!
