Україна незгасно лунає рідною мовою від часів Київського літопису: у народних думах і піснях, творах українського письменства, щоденному нашому вжитку.
Рідне Слово – то святі скрижалі, які в часи дозвілля бринять кобзою і бандурою, сопілкою і трембітою, а в час лихоліття заклично – сурмою.

Наш чорний хліб історії та сьогодення – насущний, найдорожчий, найрідніший, бо він Святий!

«Є в житті кожного народу часи, коли нікому ніщо не прощається, коли всяке добро або зло, зроблене людиною, падає на незримі чаші найтонших терезів історії. Це важкі часи випробувань, коли народу загрожують розорення, рабство і смерть. І щасливий той, хто, винісши народне горе, і попрацювавши немало, і немало проливши крові на полях битв, може потім уже сказати собі і світу, що в найстрашнішу годину не було у нього зерна неправди за душею…».
                                                                                                                                                                           Олександр Довженко

ШЕВЧЕНКІВСЬКІ СТУДЕНТСЬКІ ЧИТАННЯ

Нині в рамках Шевченківських студентських читань магістрантка 1 року навчання Тетяна Воронкіна (гр. УФР-м-17) апелює до струн душі кожного з нас пророчим словом великого Кобзаря:

https://drive.google.com/file/d/1jdprp2h_dxaIFGcph2dAVBKC4XEKPquC/view