ЖИТТЯ – ЦЕ ДИТИНСТВО НАШОГО БЕЗСМЕРТЯ.
Віктор Марі Ґюґо
18 серпня кафедра української мови, факультет української філології, увесь Криворізький державний педагогічний університет і філологічна спільнота Криворіжжя вшановують сороковини відтоді, як відійшла у вічність, піднялася за крайнебо ВАЛЕНТИНА ВАСИЛІВНА ЯВІР – професор кафедри української мови, кандидат філологічних наук, натхненниця й очільниця кафедри української мови Криворізького педагогічного. 
Валентина Василівна стояла біля витоків формування кадрового потенціалу філологічного факультету, створення й розбудови криворізької мовознавчої школи, а сенсом життя її стало втілення в реалії українського суспільства сакральної тріади «МОВА – НАЦІЯ – СУСПІЛЬСТВО». Саме спецкурс з української мови «МОВА і НАЦІЯ» виплекав багато поколінь українських словесників, які сприймали головний академічний посил – плекати РІДНЕ СЛОВО, уболівати за його долю й біль, нести рідною землею легко і впевнено на крилах НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Тисячі філологів уже з першого семестру першого курсу засвоювали не просто якісь віртуальні ідеологічні постулати, вони набиралися досвіду національної гідності, їх надихала принциповість і крицева громадянська позиція Валентини Василівни. Найголовніше те, що студіювання курсів професора Явір спрямовувало тільки на те, аби з особливим трепетом відчувати свою особистісну причетність до українства й усвідомлювати, що МОВА завжди стоїть на сторожі НАЦІЇ та ВОЛІ.
Сьогодення неодноразово доводить ці безсмертні істини Валентини Василівни – знакової людини для знакової епохи нашого університету, факультету й кафедри, видатного української мовознавця, авторки багатьох підручників і навчальних посібників із сучасної української літературної мови, наставниці студентів, аспірантів і цілих поколінь учителів-словесників не тільки нашого міста й області.
Просимо всіх, хто знав Валентину Василівну Явір, пошанувати нині її пам’ять.
Кафедра української мови висловлює щирі співчуття родині Валентини Василівни – улюбленим синові й онукам!
Важко приймати таку втрату, проте намагаємося усвідомити, що наші близькі просто вирушають у далекі, незвідані світи, поринають за межу, стоять над берегами вічної ріки...
Згадуємо нині про нашу наставницю й колегу найтеплішими словами, з великою вдячністю й повагою, спільно молимося за вічний спокій душі...
Нехай тихий лет її душі на крилах слова завжди підіймається крізь час і простір у царину безсмертя,
у трояндові ефіри вічних снів!
