Напередодні 80-ї річниці від дня народження талановитого науковця, невтомного педагога, доцента кафедри математики Криворізького державного педагогічного інституту / університету О. І. Половини спілкуємося з його дружиною. Г. П. Половина – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри фізики нашого університету, а нині ветеран кафедри фізики та методики її навчання. Переглядаємо світлини з архіву вченого, які люб'язно показує пані Галина, згадуємо Олександра Івановича. Особисто мені пощастило двічі спілкуватися з О. І. Половиною: першого разу у 90-ті роки слухати його виступ до річниці від дня народження Тараса Шевченка, іншого разу, працюючи у Криворізькому Жовтневому ліцеї, бесіду з ліцеїстами фізико-математичного факультету про важливість вивчення математики. Запам’ятався тоді Олександр Іванович надзвичайно ерудованою та цілеспрямованою людиною.
– Народився О. І. Половина 7 квітня 1937 року у Дніпропетровську, – розповідає Галина Петрівна. – Там же й закінчив зі срібною медаллю школу: лише з літератури мав «четвірку», а решту предметів знав на «відмінно». Про нього і зараз пам’ятають у рідній школі. Сам же Олександр Іванович з особливою вдячністю згадував вчительку математики, адже вона особливо підтримувала обдарованого учня, який до того ж був надзвичайно самостійним у судженнях, пропонував різні способи розв’язування складних задач.
З високими результатами закінчив Дніпропетровський державний університет (нині Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара. – Т. К.). Однак, при майже всіх «п’ятірках», мав одну «трійку» з дисциплін економічного циклу. В університеті декан факультету йому настійно радив перескласти цей іспит, але Олександр Іванович принципово не хотів цього робити, бо ще до іспиту сперечався з викладачем дисципліни, оскільки вважав, що той неправильно трактує і подає окремі положення, які пов’язані з грошима та товаром.
– Чи вдалося потім йому якось реабілітуватися?
– Попрацювавши два роки в одній із шкіл Дніпропетровської області, О. І. Половина вступив до аспірантури Дніпропетровського державного університету. Навчаючись там разом з двоюрідним братом, Олександр Іванович охоче відвідував семінари з філософії, де вони удвох могли вступати у дискусію з викладачем, докопуючись до суті того чи іншого питання. І тоді ж він детальніше розібрався у питанні «гроші-товар-гроші», щоб довести, що в університеті на іспиті з економіки йому неправильно виставили оцінку. Ось таким він був правдолюбом, дещо безкомпромісним, а ще з величезним бажанням докопатися до суті питання. Після завершення аспірантури планував працювати у вищому навчальному закладі і українською викладати математику. Олександр Іванович дуже любив свою землю, мову, Україну, але часто через це страждав. Зокрема в Івано-Франківську, де працював за направленням на кафедрі математики в Інституті нафти і газу. Олександр Іванович викладав математичний аналіз, надзвичайно багато працював зі студентами, щоб допомогти їм піднятися до належного рівня знання математики. За вимогливість та працьовитість О. І. Половину надзвичайно поважали в університеті.
– То за що ж він постраждав?
– У той час на теренах Західної України часто можна було зустріти людей, які її люто ненавиділи і робили чимало такого, щоб скомпрометувати місцевих жителів, навіть обзиваючи їх націоналістами, бо нібито вони проти Радянського Союзу. На особливому прицілі були викладачі вищих навчальних закладів, які навчали українською. У вищих навчальних закладах час від часу відбувалися так звані «чистки». В Інституті нафти і газу багато викладачів розмовляли українською, і Олександр Іванович був із цього надзвичайно задоволений. І ось буквально через рік чи два від початку його роботи в інституті проходили загальні збори викладачів закладу. І кожен з тих, хто знаходився у величезній залі закладу, повинен був осудити викладача кафедри іноземної мови, який поширював так звану заборонену літературу: давав викладачам інституту прочитати історичний роман «Меч Арея». Книгу тоді заборонили «за перекручування історії», вилучили із бібліотек, не продану частину тиражу, було знищено, бо ідейно-художня тональність книги викликала лють у функціонерів від культури та ідеології тоталітарних часів. Ця заборона зробила таку рекламу творові, що після цього мені самій надзвичайно кортіло її прочитати. А тоді кожний з присутніх на зборах вставав і засуджував цього викладача. Коли дійшла черга до Олександра Івановича, то він сказав, що ніколи не бачив цю людину, не спілкувався з нею, тому і не має права її засуджувати. Тоді головуючий запитав у нього: «Ви що, Партії не вірите?» На що Олександр Іванович відповів: «У Партії також не всі праві бувають». Тільки і всього! А наступного дня О. І. Половину відрахували зі складу викладачів з приписом: «Без права займатися науковою роботою». Тому й не взяли його працювати ні до медичного, ні до педагогічного, бо скрізь діяло телефонне право.
– І куди ж, все-таки, влаштувався?
– Довелося йти різноробочим на цегляний завод. Але й там невдовзі халепа сталася – цеглина, падаючи з висоти, перебила ногу. І довелося довго лікуватися. Розповідав Олександр Іванович, що час від часу його викликали до відповідних служб і закликали покаятися. А ось у чому була його провина, щоб покаятися, Олександр Іванович не розумів.
– Та все ж він повернувся до викладацької діяльності. Як це було?
– Щоб була змога частіше спілкуватися з науковим керівником, він переїжджає до Кривого Рогу викладати у Криворізькому педагогічному інституті. Однак, через декілька років професору Миколі Петровичу Корнійчуку було присвоєно звання академіка і той переїхав до Києва працювати в академії наук. Олександр Іванович надто багато часу витрачав на роботу зі студентами, багато з ними працював додатково, щоб ставали самостійними та творчими. І не раз я чула після завершення державних іспитів з математики, що студенти найкраще знали саме математичний аналіз. У Криворізькому педагогічному інституті Олександр Іванович більше десяти років очолював кафедру математичного аналізу. Навіть уже після того, як у листопаді 1998-го Олександра Івановича не стало, до мене так само добре ставилися викладачі математичних кафедр, як і за його життя. О. І. Половина був вимогливим викладачем, і при цьому надзвичайно поважав студентів. Тому й зараз мене іноді зупиняють на вулиці чи бачать у транспорті колишні його студенти, згадують роки навчання в педінституті, говорять слова вдячності, які не встигли сказати самому Олександру Івановичу. І багато хто з них зазначає, що саме О. І. Половина прищепив їм любов як до математики, так і до викладацької роботи взагалі.
– Галино Петрівно, розкрийте детальніше сторінки у біографії Олександра Івановича, які пов’язані з криворізьким осередком Всеукраїнського товариства «Просвіта імені Тараса Шевченка».
– Як тільки на Криворіжжі утворилася організація Народного руху України, то Олександр Іванович кілька років був його головою. Активно виступав за українізацію, за використання української мови не лише для навчання, але й у державних установах, у побуті. У цьому питанні його надзвичайно підтримував тодішній ректор Криворізького педагогічного Павло Іванович Шевченко. Пізніше, коли поновила діяльність криворізька «Просвіта», то Олександр Іванович брав активну участь у її роботі. Я й зараз зберігаю численні документи Олександра Івановича, які пов’язані з діяльністю Народного руху, який нібито знову поновлює свою діяльність в Україні. Не знаю, куди передати ці документи, щоб залишилися в історії нашого краю.
– Думаю, що варто було б ознайомити з цими паперами працівників музею історії Кривого Рогу. Чи нинішніх очільників міських осередків «Просвіти» та Народного руху Миколу Крамаренка і Євгенію Федаш.
– Можливо, що й так. Треба було б показати їх зацікавленим людям. Коли Олександр Іванович був у «Просвіті», то часто проводилися різні конкурси віршів, наприклад, до річниць народження Тараса Шевченка. Зберігаю добірки таких віршів наших криворіжців, листи до Олександра Івановича як голови Руху, різні подяки. А ще є матеріали із записами зустрічей криворіжців з В. М. Чорноволом. Олександр Іванович завжди надзвичайно зворушливо говорив про зустріч з В’ячеславом Максимовичем, якого вважав великим патріотом України. Розповідав про палкі промови В. М. Чорновола, про необхідність згуртування людей для того, щоб скинути все, що обтяжує рух України на шляху прогресивного поступу.
– А ось яка цікава посвята, написана від руки: «Питання свободи не зовсім просте, і в тому не наша провина. Та мову вкраїнську б я вивчив за те, що нею мовля Половина»…
– Як дорогу реліквію зберігаю цю пожовтілу з роками вітальну листівку з віршованими рядками, присвяченими Олександру Івановичу. Я росіянка за національністю, тому зразу після того, як ми оженилися розмовляли вдома різними мовами. Зазначу, що ніколи Олександр Іванович не вимагав, щоб я говорила українською. З часом я сама із задоволенням оволоділа українською на досить високому рівні. Найактивніше навчалася української, коли були на Західній Україні, де мова у краян надзвичайно співуча і барвиста. І діти наші перейняли любов до всього українського. Не лише Олександр Іванович, але й сини долучали мене до розуміння українського мистецтва, зокрема живопису. А ще відкривали красу української класики та сучасної поезії. Надзвичайно подобаються мені твори Ліни Костенко, Олександра Олеся. Коли я за сумісництвом працювала ще й учителем фізики у школі, то сини допомагали мені знаходити відомості про українських учених та винахідників.
Власне словами про те, що найбільше за все у світі він любив Україну, і можна завершити нашу бесіду про Олександра Івановича Половину.
Про О. І. Половину розповіли також професор В. В. Корольський та його колишні студенти, а нині викладачі кафедри математики та методики її навчання: доктор педагогічних наук, доцент І. В. Лов’янова та старший викладач кафедри С. Г. Шиперко.
Детальніше читати С. 97-102 видання до 90-річчя з дня заснування КДПУ і кафедри математики
Математична освіта у Криворізькому педагогічному: особистісний вимір : біобібліографічні нариси / автор-упорядник Т. Г. Крамаренко. – Кривий Ріг : КДПУ, 2020. – 448 c. - URI : http://elibrary.kdpu.edu.ua/handle/123456789/3617.
Підготувала матеріали доцент кафедри Тетяна Крамаренко.
