Кафедра математики та методики її навчання - Уткіна Світлана Василівна

Utkina S V 1

Доцент Світлана Василівна Уткіна: "Повоєнні вчителі заклали в мені любов до вчительської професії"

Напередодні свята педагогів розмовляємо з ветераном педагогічної праці, колишнім деканом фізико-математичного факультету Криворізького державного педагогічного університету і доцентом кафедри математики Світланою Василівною Уткіною (на фото). Вона ділиться спогадами про шкільні роки, про роботу в університеті, про своїх студентів.

– Скільки років вже минуло з тих пір, як закінчили школу, а ми постійно зустрічаємося. Не так давно на зустріч однокласників приїхали одинадцять чоловік. Не передати словами, скільки радості, скільки душевного тепла, заряду енергії дало нам це спілкування. Здавалося, що це юність змахнула нам крилом. Згадували наші перші уроки в повоєнній школі, вчителів, а серед них і вчителя фізики Таїсію Андріївну Топор, математики – Тамару Олександрівну Корявко, нашого чарівного класного керівника Олену Афанасіївну. Важкий був час.

Ми, часом, напівголодні, іноді в старенькому одязі, займалися часом в неопалювальних класах. Але всі тягнулися до знань, воістину, як до світла. І вчителі у нас були якісь незвичайні, як люди-загадки. Ми їх поважали, навіть обожнювали, і вони до нас ставилися сердечно, намагалися допомогти, підняти, підтримати. Часом мені здавалося, що я боюся що-небудь дізнатися про вчителя погане, Настільки я перейнялася повагою до цих людей. Це післявоєнні педагоги заклали в мені любов до вчительської професії.

Після закінчення школи у Світлани Уткіної – навчання в Криворізькому педагогічному інституті. А 1-го вересня 1970 року вона вперше пішла до інституту на роботу. З тих пір – то практичні, то лекції, то дисертація, то власні діти ... Не помітила, коли і 35 років за роботою пролетіло. А скільки молодих за її підтримки стали вчителями! Довелося Світлані Василівні кафедрою сім років завідувати і деканом п'ятнадцять років пропрацювати.

– Не просто деканом була, – зауважує дочка Світлани Василівни Галина, – а співаючим деканом. Фізмат тоді завжди був на першому місці з художньої самодіяльності. А взагалі-то, мамі несолодке життя випало. Батько загинув у шахті, коли ми з братом ще зовсім маленькими були. Мені – чотири роки, а йому – дев'ятий пішов. Мама сама підняла нас, виростила. Часом о другій ночі лягала, а о четвертій прокидалася, готувалася до занять, писала конспекти, поспішала на лекції. Завжди всім допомагала і була дуже вимогливою до нас, до студентів і, в першу чергу, до себе.

– А хто для тебе Світлана Василівна? – запитали в онуки Жені, тоді ще випускниці спеціалізованої школи з поглибленим вивченням німецької мови.

– Для мене? Часом подруга, іноді учитель – завжди допомагає мені з фізики, математики, перевіряє креслення. А найчастіше просто улюблена бабуся зі смачним борщем, зі свіжими салатами. І з порядком у будинку! Часом навіть пручаюся: «Бабусю, я не в музеї: де хочу, там і кладу!» Але вона невблаганна. Для неї порядок у голові теж починається з порядку в домі! Ми завжди раді гостям. Часто приходять до нас бабусині співробітники, мої і мамині друзі.

Женя показує улюблені книги з бабусиної бібліотеки, її колекцію керамічних ваз, каже, що навчається у Світлани Василівни мистецтва ікебани.

Господиня запрошує пройтися осіннім садом. Жовтіє листя абрикоса, а кущ калини схилився до води. У повітрі розлитий спокій. Часом вітер відносить у наш бік дим від мангала. Як гарно все-таки жити у власному домі! Все твоє: і клаптик неба бездонного над головою, і кішка Шила, яка гріється на сонці, і собачка від радості облизує руки господині, і кущ троянд біля порогу, і грони синього винограду, що опускаються прямо до нашого столика в затишному дворі. Галя пригощає шашликами з перцем, приготованими за улюбленим рецептом Світлани Василівни: в маринаді з яблук.

Час у гостях за приємною бесідою пролетів непомітно. Прощалися, бажали добра і здоров'я, терпіння та успіхів у вчительській роботі. Світлані Василівні зранку на роботу в педагогічну гімназію, читати спецкурс, сіяти розумне, добре, вічне, запалювати серця учнів і вихованців, ростити майбутніх педагогів.

Utkina S V 2