Випускниця Анастасія Васильченко. Приклад здорового способу життя

Хто б міг подумати, що витончена, мила дівчина-сусідка – чемпіонка України, та ще й з пауерліфтингу. Настя відкриває нам секрет, що професійно спортом ніколи не займалася. Хіба що у шкільні роки займалася фітнесом, а ще вранці здійснювала шестикілометрові пробіжки від житлового масиву Зарічного до селища Бєляєво і назад.

– Життя моє текло рівно й не «зірково», – посміхається Настя (на фото). – А місяць тому на звичайному занятті з фізкультури у спортивному комплексі «Локомотив» до мене підійшов тренер Володимир Анатолійович Коваленко: «Настенько, а чи не бажаєш ти випробувати свої сили в пауерліфтингу? Лежачи, підняти штангу на вагу?» Я спробувала раз, другий, і Володимир Анатолійович, звертаючись чи то до мене, то чи до хлопців, сказав: «За місяць буде рекорд Європи. Можна готуватися до кубкових змагань».

– А ти що у відповідь?

– Кажу: так у мене ж і вага лише 44 кг. Але все одно я розпочала тренування. Спочатку піднімала 20 кг – це порожній гриф. Потім вагу збільшували до тридцяти, тридцяти п'яти, сорока. А коли я підняла сорок п'ять, тренер вигукнув: «Є рекорд України!»

– А ти все продовжувала тренуватися?

– Займалися то в «Локомотиві», то в «Богатирі». На тиждень виходило три тренування по дві години.

– Важко було?

– Мені було цікаво, що з цього вийде. І не лише мені, а й моєму другові – Олексію Маркевичу, який давно професійно займається пауерліфтингом. Та й мамі, хоча вона вважає, що цей вид спорту не для дівчат.

І ось настав початок змагань в ДК «Металург». Я прийшла на кубкові змагання рано, на подив спокійна і врівноважена. Зробила першу спробу, і вона виявилася невдалою. Я не звернула уваги, що, коли піднімала штангу, спиною трохи відірвалася від лавки. Але вже з другої спроби легко подужала 40 кг. Спробу зарахували. Це і був рекорд України. З третьої спроби підняла 45 кг і побила свій же рекорд. Потім на штангу повісили 50,5 кг. Ця вага – рекорд Європи. Але я його підняти не змогла. Спроби закінчилися.

– Засмутилася?

– Абсолютно ні! Не було від чого. Адже мені вручили посвідчення майстра спорту, значок майстра спорту України, медаль і сертифікат за перше місце, що дозволяло мені виходити на міжнародні змагання. До них зараз посилено і готуюся. З'явився азарт все-таки побити рекорд Європи. Тим більше, що і друзі за мене переживають.

– Хтось із подружок виявив бажання займатися таким видом спорту?

– Деякі ходять до зали на тренування, але до змагань активно не готуються. А я готуюся і продовжую вранці бігати по Зарічному. Біг мені в задоволення. І часом виникають думки: як шкода, що багато моїх ровесників не бігають і не розуміють, яким красивим може бути весняний ранок.

Підготувала матеріали доцент кафедри Тетяна Крамаренко.

Фото Сергія Косигіна