Серед відомих випускників фізико-математичного факультету Криворізького педагогічного інституту / університету чимало науковців, директорів навчальних закладів, учителів. З кафедрою математики пов’язане ім’я відомого в Україні та поза її межами педагога, науковця, фахівця з теорії та методики навчання математики Григорія Петровича Бевза.

Спогадами про співпрацю та спілкування з Г. П. Бевзом поділилися викладачі Криворізького педагогічного. А ще у день свого народження на наші питання про криворізькі сторінки біографії відповів через Facebook Григорій Петрович Бевз.  На фото Г. П. Бевз з аспірантами та викладачами Криворізького педінституту.

Зліва направо нижній ряд: Л. І. Діброва, Г. П. Бевз, Н.В.Богатинська;
верхній ряд: Т. П. Посадаолаєва, Л. Ф. Мільчуцька, Л.О.Черних, І. Ф. Сафір, С. Ф. Максименко, Л.С.Наришкіна.

Довідка

Г. П. Бевз народився 7 лютого 1926 року у селі Війтівка (тепер Родниківка) біля Умані. 1941 року закінчив семирічку в Кривому Розі, а 1947-го – зі срібною медаллю 10-й клас Уманської СШ № 2. Професію вчителя здобував спочатку в Уманському учительському інституті (1950-й), а пізніше, 1952 року, з відзнакою закінчив фізико-математичний факультет Криворізького педагогічного інституту.

З 1950 року працював учителем математики та фізики в селах Христинівського району. Пізніше вступив до аспірантури Київського педагогічного інституту на спеціальність «Методика викладання математики» і виконував дисертаційне дослідження під науковим керівництвом доцента Д.М.Маєргойза. Після закінчення аспірантури 1957 року Г. П. Бевза направили на роботу старшим викладачем до Криворізького педагогічного інституту. Успішно захистивши 1961 року дисертацію на тему «Доведення в шкільному курсі алгебри», Г. П. Бевз отримав науковий ступінь кандидата педагогічних наук і почав працювати на кафедрі елементарної математики та методики математики в Київському педагогічному інституті імені О. М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова – Т. К.). На цій кафедрі з 1962-го Григорій Петрович понад тридцять років обіймав посаду доцента, з них понад десяток років завідував кафедрою елементарної математики та методики математики у названому університеті.

 Довідку у цій статті ми подаємо за матеріалами видання «Під знаком інтеграла» 2017 року до 70‑річного ювілею кафедри математики і теорії та методики навчання математики НПУ імені М. П. Драгоманова (упорядник – професор, нинішній завідувач кафедри В. О. Швець).

Доцент Світлана Уткіна:  «Запам’яталося доброзичливе ставлення Г. П. Бевза до молодих викладачів та його готовність їм допомогти»

– З Г. П. Бевзом я познайомилася ще будучи студенткою, – розповідає випускниця фізико-математичного факультету Криворізького педагогічного інституту, а пізніше кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри математики КДПІ Світлана Василівна Уткіна. – Так вийшло, що двічі складала у нього іспити. Першого разу – кваліфікаційні у нашому інституті, а наступного – уже кандидатський з математики та методики навчання математики у Київському педагогічному інституті. Запам’яталося надзвичайно доброзичливе ставлення Григорія Петровича і до студентів, і до молодих викладачів, які щойно розпочали свій трудовий шлях, готовність допомогти їм порадою. А ще важливо сказати про те, що Григорій Петрович, будучи і випускником Криворізького педагогічного, і деякий час його викладачем, створював у тодішньому столичному виші гарний імідж для нашого на той час дещо провінційного інституту. Адже у криворізьких ВНЗ у ті роки було дуже мало кандидатів та докторів наук.

– Надзвичайно сподобалися мені лекції Г. П. Бевза з методики навчання математики, – згадує Світлана Василівна. – У нього особливий дар неймовірно просто говорити про складне у методиці навчання математики. Навчаючи майбутніх учителів математики, перечитала і використовувала у роботі чимало його статей та посібників, та особливо припав до душі досконало виписаний ним розділ «Трикутники» для шкільного курсу геометрії.

Доцент Лариса Черних: «Вдячна Григорію Петровичу Бевзу
за моє становлення як методиста»

– 1979-го року в Криворізькому педагогічному мені пощастило прослухати цикл чудових лекцій з методики навчання математики, які прочитав для студентів спеціальності «Математика» уже відомий на той час математик-методист Григорій Петрович Бевз, – розповідає кандидат педагогічних наук, доцент кафедри математики та методики її навчання, а на той час ще асистент цієї кафедри Л. О. Черних. – Особисто я відзначила глибину і комплексність подання теми «Вектори». Доцент кафедри Інна Федорівна Сафір, домовилася тоді на рівні ректорату про те, що Григорій Петрович приїде до нашого вишу читати лекції.

– Ще якісь заходи були, окрім читання лекцій?

– Звісно. Як я зазначила, Г. П. Бевз вже був визначною постаттю у царині методики навчання, тому в інституті був організований загальний семінар, на який запросили як викладачів обох математичних кафедр, так і кафедр фізики та педагогіки, – згадує Лариса Олександрівна. – На пам’ять про цей важливий захід навіть зробили спільне фото.

– Могли б пригадати, хто на цій світлині? – розглядаємо фото з Л. О. Черних. – Адже, мені здається, щоз усіх тих викладачів лише Ви зараз працюєте у нашому університеті.

– Так, це вже історія нашого навчального закладу. Час невблаганний: дехто з тодішніх учасників семінару працює в інших навчальних закладах, частина – на заслуженому відпочинку, окремі вже відійшли у вічність. Називатиму присутніх без зазначення посад і наукових ступенів. У центрі наш гість – Григорій Петрович Бевз. З кафедри фізики на фото бачимо Арнольда Юхимовича Ківа, а ще Дмитра Васильовича Бєлозьорова, Якова Самойловича Комісарова. На кафедрі педагогіки працювали досить відомі в Україні науковці Любов Федорівна Ткачова, Валерія Семенівна Пікельна, Валентина Анатоліївна Григор’єва. Тоді у нас було дві кафедри: математичного аналізу (математичний аналіз і геометрія) та математики, до якої входили здебільшого викладачі алгебри і методики навчання математики. Я до цієї події на кафедрі математики працювала асистентом лише один рік. Крім мене, з нашої кафедри на фото Інна Федорівна Сафір, Любов Іванівна Діброва, Світлана Федорівна Максименко, Наталя Володимирівна Богатинська та Борис Григорович Друзь. А ось із кафедри математичного аналізу взяли участь у роботі семінару Олександр Іванович Половина, Микола Петрович Хорошко, Діна Прокоф’ївна Басиста.

Фото на згадку з Г. П. Бевзом (у центрі) під час семінару у КДПІ[/caption]

Григорія Петровича ректорат запросив також зустрітися з молодими викладачами кафедри математики, попрацювати з ними, щоб ті розпочали проводити дослідження з методики навчання математики та писати дисертації.

– Для мене було надзвичайно важливим те, що Григорій Петрович зібрав нас усіх молодих викладачів, які лише прийшли працювати до університету, –  ділиться враженнями Л. О. Черних. – Він надзвичайно людяно поговорив з нами про особливості наукової роботи з методики навчання математики. Радив не ставити захмарних цілей, однак, якщо добре розібрався у якійсь темі, то доцільно написати про це статтю. І його практичні поради були надзвичайно слушними та цінними.

 – Пізніше довелося спілкуватися з Г. П. Бевзом?

– Моя доля склалася так, що через три роки я поїхала до Києва на факультет підвищення кваліфікації, а тоді вступила до аспірантури. Була розподілена у тодішньому Київському педагогічному інституті імені Горького на кафедру математики та методики її навчання. А ось науковим керівником мого дисертаційного дослідження став … надзвичайно шанований мною Григорій Петрович Бевз. І я надзвичайно цьому зраділа.

– Лекції і під час курсів підвищення кваліфікації відвідували?

– Шкільним курсом математики Григорій Петрович володіє з такими нюансами, що, мені здається, до кінця ще не все розповів у своїх статтях і підручниках. Іноді такі цікаві думки з методики навчання математики висловлював, що просто дивувалася, чому ж я раніше так не робила. А ще хотіла б відмітити специфічну манеру Григорія Петрович читати лекції з методики, якої не зустрічала у інших викладачів цієї навчальної дисципліни. Настільки все просто і зрозуміло пояснював, без різних «наворотів», без пафосу, нібито не з учителями говорив, а з школярами 5-го класу. І при цьому такі тонкощі подавав, що слухачі його курсів дивувалися. Його метою було подати матеріал настільки просто, доступно і зрозуміло, щоб слухачі у подальшому могли цим без проблем скористатися. У нього був не лише величезний досвід роботи, але й якесь надзвичайне методичне бачення проблем навчання математики.

Щоб до кінця зрозуміти його як математика, методиста і педагога, з Григорієм Петровичем потрібно було поспілкуватися. Наскільки він з виду непоказний, без гордині, без привертання до себе уваги різними способами, без так званого «пускання пилу в очі», настільки він глибокий у тонкощах методики навчання математики. І на такому високому рівні він знає, по суті, всі математичні дисципліни: математичний аналіз, геометрію, алгебру…

– Чим зацікавлював, читаючи лекції?

– Наприклад, розповідаючи про вектори в геометрії, значну увагу приділяв використанню векторів для розв’язування задач з фізики. А це далеко не однакові з математикою застосування. Вражало й те, наскільки велику кількість прикладних задач Григорій Петрович тримає в голові та наводить їх у якості прикладів. Адже не так часто оточуючі нас предмети розглядаємо у якості об’єктів для математичного моделювання. І мабуть саме на це потрібно звертати увагу сучасним учителям. А ще він симпатизував слухачам своєю співучою, чистою українською мовою.

– Над якою темою дослідження працювали?

– Григорій Петрович запропонував обрати тему дидактичного пояснення на уроках геометрії, що передбачало дослідження особливостей діяльності вчителя, методики пояснення нового матеріалу. Якщо поглянути з точки зору психології, то потрібно було встановити, якою має бути діяльність учителя та учнів, щоб забезпечити останнім первинне розуміння матеріалу.

– І яким він  був науковим керівником?

– Насамперед, надзвичайно відповідальною людиною. Коли приходила до Григорія Петровича на консультації і приносила роздруковані аркуші роботи, він брав до рук червоного олівця, надзвичайно зосереджувався, читаючи мої розмірковування. При цьому ні разу не сказав мені, що написано погано чи це не те, на що він очікував. На той час я мала не такий вже й багатий педагогічний досвід: три роки роботи у школі і три роки у ВНЗ. Григорій Петрович все коректно пояснював, робив потрібні акценти, звертав увагу на кожне речення, на кожну ідею і, навіть, на коми.

– Першу власну публікацію у науковому журналі пам’ятаєте?

– Це було на першому курсі аспірантури. Наприкінці навчального року Григорій Петрович запропонував мені написати за матеріалами першого розділу роботи рекомендації молодому учителю стосовно того, як доцільно розпочинати навчати доведенню теорем, розв’язуванню нового типу задач тощо. Написала… Оце зараз з такою статтею, як тоді, я б до наукового керівника не пішла. А тоді прийшла! Григорій Петрович зробив першу вичитку, повернув мені на доопрацювання, потім другу… А далі говорить: «Відправляйте до столичного журналу "Математика у школі"». На той час методичних журналів було зовсім мало. І якщо вже в них матеріал публікували, то це була для науковця надзвичайна подія. Пройшло трохи часу, і ось Григорій Петрович передає мені поштове відправлення від редакції журналу з примірником для авторської правки. У вкладеному листі було кілька порад щодо покращення тексту та обрання рубрики. Побачивши зауваження, я дещо засмутилася. Однак Григорій Петрович мене підбадьорив: «Але ж могла отримати короткого листа зі слова «Дякуємо. На даний момент цей матеріал нас не цікавить». А якщо редакція пропонує доопрацювати статтю, то це вже великий успіх для науковця». Завдяки Г. П. Бевзу маю дві публікації у найпрестижнішому на той час журналі. Друга публікація стосувалася використання класної дошки для здійснення записів під час пояснення.

– Якісь напружені моменти у роботі над дисертацією були?

– Взагалі то, працювала я всі три роки рівномірно, дотримуючись складеного графіка. Уже на третьому курсі подала написану роботу для передзахисту. Здавалося, що все йде добре. До передзахисту з роботою ознайомилася і з окремими пропозиціями схвалила тодішня завідувачка кафедри, відомий математик-методист Зінаїда Іванівна Слєпкань. А ось Григорій Петрович … завернув роботу на ґрунтовне доопрацювання окремих параграфів, бо ніби то і все є, але не побачив цільності усієї роботи. Усі на кафедрі були трохи здивовані рішенням мого наставника, а я так просто шокована. Мені здавалося, що більшої трагедії й бути не могло. Адже до цього часу науковий керівник всю мою писанину в цілому схвалював.

– І як виходили з цієї ситуації?

– Забрала роботу і пішла працювати. А що робити, коли рекомендації від кафедри нема? Цей період для мене був надзвичайно важким, але й продуктивним, важливим для мого подальшого становлення як методиста. Не знаю, що тоді мною більшою мірою керувало: спортивна злість чи ущемлене самолюбство, а, може, одне й інше. Приїхала на канікули додому і цілих два зимових місяці майже на вулицю не виходила: зранку й до вечора сиділа над своєю роботою. Батьки трохи занепокоєно заглядали до кімнати і лише кликали обідати.

За ці два місяці я настільки відшліфувала свою роботу, що обличчя Григорія Петровича просто сяяло після того, як він її прочитав та повідомляв на наступному засіданні кафедри про можливість допуску до захисту. «Я знав, що ця аспірантка зробить гарну роботу, – говорив він. – Але не думав, що так багато можна зробити за два місяці».

Пригадую, що на той час захистів дисертацій на кафедрі ще не було, хоча аспірантура діяла. Захисти проходили у так званому УНДІПі (Український науково-дослідний інститут педагогіки). Над дисертаційним дослідженням я працювала з 81-го до 84-го, далі потрібно було брати в Інституті педагогіки направлення для захисту. Тут знову потрібно було проходити і рецензентів, і експертів, і передзахист, далі ставати у чергу для захисту. А тоді черги, щоб захистити дисертаційне дослідження, дійсно були значними.

Там мені уже призначили рецензентами кандидатів педагогічних наук Михайла Івановича Бурду і Тамару Миколаївну Хмару, з якою ми й до цього часу підтримуємо дружні стосунки.

Доки доопрацювала пропозиції та вистояла у черзі до захисту, настав 86‑й рік. Саме в той час відбулася аварія на Чорнобильській АЕС. Яскраво пам’ятаю напівпорожній Київ. Зранку й до вечора машини мили вулиці...

Захист моєї дисертації пройшов успішно. І вже після цього періоду я зрозуміла, наскільки повинна бути вдячною Григорію Петровичу за моє становлення як методиста і науковця.

– Які поради можете дати студентам, молодим науковцям, виходячи з власного досвіду роботи?

– Зараз так організований процес навчання у закладах вищої освіти, що студент вже на перших курсах може долучитися до наукової роботи, не очікуючи, коли настане час писати магістерську роботу. Це можливість підготувати та зробити публікації у збірниках наукових праць, виступити з доповіддю на науковій конференції. Якщо молода людина планує займатися науковою діяльністю, то вона повинна розпочинати робити це якомога раніше. А щоб писати роботу з методики навчання математики, потрібно мати значний педагогічний досвід роботи у навчальному закладі, бо в іншому разі це буде звичайнісінька теоретизація, яка мало зможе допомогти становленню нової української школи.

Григорій Петрович Бевз про криворізькі сторінки у його біографії та покликання вчителя

– Григорію Петровичу, чому так тісно переплелись у вас криворізькі та уманські стежки?

– Бо Кривий Ріг – місто мого дитинства, юності, зрілості. Там я почав навчання з 1-го класу (1934 рік, Соцмісто, школа № 16), і закінчив семирічку в школі № 17 на Дзержинці в 1941 р. Згодом навчався в Криворізькому педінституті (заочно), працював (ще в старому корпусі). На Дзержинці наша родина мала півхати, в ній жив я і дитиною, і вже дорослим, з дружиною і дітьми. В Кривому Розі, ще будучи студентом педінституту, я брав участь у конкурсі молодих поетів, виборов перше місце. Про те писав «Червоний гірник» 13 травня 1953 року. Згодом я з Кривим Рогом пов’язав головного героя своєї «Енеїди» (2005 і 2012 рр). Про це також була публікація у міській газеті «Червоний Гірник» 24 травня 2007 року в статті «Киянин родом із Соцміста». Більше про життя в Кривому Розі – в моїй брошурі «Дорога до школи», яка є на моєму сайті.

– Чудово! Упевнена, що багатьом криворіжцям, і не лише педагогам, буде цікаво більше дізнатися про нашоговидатного земляка. Багато викладачів і ветеранів праці університету з теплотою згадують Ваш приїзд до нашого вишу, підтримку, яку надавали молодим науковцям у проведенні наукових досліджень. Які у Вас залишилися спогади про роки навчання і роботи у Криворізькому державному педагогічному інституті? Можливо, пам’ятаєте когось із своїх викладачів? 

- З моїх криворізьких учителів декого пам’ятаю: Кайда Федір Ілліч – учитель історії, директор школи № 17, Матяш Михайло Олександрович – учитель фізики, завуч, Чуприна Григорій Дмитрович – математик, Вільго – учителька німецької мови.

З моїх криворізьких викладачів пам’ятаю доцента Косика, зав. кафедрою Запольського, Яхніна, Хорошка, Митько, Гнатовського, Карлікову, з студентів – Сафір, її чоловіка, Друзя.

- У чому різняться погляди методистів математиків теперішнього і попереднього поколінь?

- Змінились люди, їх потреби, погляди, звички, держави (масштаби, орієнтації, погляди на історію тощо). Змінилась і сама математика: відпали логарифмічні обчислення, логарифмічні лінійки, більшість обчислювальної математики, арифмометри, більшість тригонометрії... Збагатились засоби навчання, засоби спілкування. Тепер держава переходить на цифрове телебачення, цифрову економіку. Цифра – поняття математичне… Математика має і виховувати, і розвивати молодь. А проблеми виховання істотно змінились…

- Які поради, виходячи з власного досвіду роботи, могли б дати студентам, які мріють стати вчителями і працювати у школі, чи молодим науковцям, які лише розпочинають  власні дослідження?

- Досить розлого поради молодим представив у «Слові до молодих учителів» (Математика в рідній школі», № 10, 2017). Тут подамо кілька речень. Учителі завжди були і будуть потрібні кожному суспільству. Їх скрізь і завжди шанували і шануватимуть усі порядні люди. Професія учителя не лише важлива, а й визначальна, оскільки насамперед учителі творять майбутнє. Коли хочеш пізнати, яким буде людство через років двадцять, тридцять, придивись до сьогоднішніх учнів. Ось вони – люди майбутнього. Я багато років навчав і виховував молодь у різних навчальних закладах, працював у школах і для школи. Багато побачив, пізнав, зрозумів. І тепер хочу передати головне, що, на мою думку, слід пам’ятати молодим учителям. Учні – найкраща частина суспільства. Ще не зіпсовані життям, безгрішні, по-дитячому наївні, щирі, допитливі, любі, цікаві, діяльні, енергійні, винахідливі, непередбачувані. І такі всі різні!

Одне з важливіших завдань кожного учителя – робити своїх вихованців щасливими і вчити, щоб вони самі себе робили щасливими. Не лише сьогодні, а й завтра і протягом всього життя. Щоб не стали п'яницями, наркоманами, сектантами, щоб не прагнули надмірного адреналіну. І щоб не обмежували своє щастя одним надмірним споживанням. Найбільше щастя людини не в скороминучих відчуттях, а в добрих тривалих почуттях – совісті, справедливості, порядності, вірності, любові, патріотизмі, в відчутті добре виконаної роботи. Чи не найбільше щастя людини – почувати, що вона навчає бути щасливими інших людей. Бажаю всім учителям і тим, хто стане учителем у майбутньому стати насправді хорошими вчителями!

На фото Григорій Петрович з Валентиною Григорівною (ліворуч) і Дариною Володимирівною у день свого народження 7 лютого 2018 р.

Детальніше читати у добірці Крамаренко Т. Г. Педагогічні замальовки : нариси / Тетяна Григорівна Крамаренко [Електронний ресурс]. — Кривий Ріг : Вид. Р. А. Козлов, 2018. — 592 с. — Режим доступу: http://elibrary.kdpu.edu.ua/jspui/handle/0564/2007.