Кафедра туризму та економіки - Ми подорожуємо

Я, Акименко Олексій, студент спеціальності «Середня освіта. Географія. Краєзнавчо-туристична робота» 3 курсу, групи ГОЕ-21, 14-19 червня 2023 року, перебував у складі спелеологічної експедиції №175. Експедиція працювала в одному з районів Дністровського каньйону. Її метою стояв пошук печери у однойменному понорі «Місько». Невеликий експедиційний гурт копав хід до потенційної печери. До завдань також увійшов моніторинг таких печер як «Два бички» і «Трійця».

Мій шлях, можна презентувати як пригодницьку новелу. Моя дорога почалась з Криворізького вокзалу і потягу «Запоріжжя-Львів». Після тяжкої, жаркої ночі у потягу, у Хмельницькому пересів на електричку «Хмельницький – Кам’янець-Подільський». У купе, моїм сусідом на дві години став милий пес, який пів дороги спав у мене на руках. На жаль, до Кам’янця я доїхав без цього нового друга, бо він вийшов у одному із сіл разом із своєю господаркою.

Кам’янець-Подільський зустрів мене не менш жаркою погодою і привітною місцевою жителькою, яка провела мене вуличками міста до автовокзалу. Тут потрібно було чекати автобусу «Кам’янець-Подільський – Горошова». До автобусу було ще багато часу, то я вирішив прогулятися стародавнім містом і провідати всім відому фортецю. Далі автобусом я дістався до села Іван-Пусте. Перетнувши все село, завітав до двору місцевої греко-католицької церкви, чиї масштаби мене вразили. Тут я доєднався до групи спелеологів під головуванням Ігора Стефанишина.

Далі ми попрямували до запланованого місця табору на днищі Дністровського каньйону (село Пилипче), у кроці від місцевого потічка (річка Нічлавка). Коли ми ставили табір, почався сильний дощ і ми не встигли адекватно його розташувати. Команда промокла до нитки, але намети з тентом були встановлені. Як людина, що не ходила у туристичні походи, зрозумів, що дощ влітку може стати найгіршим, що може трапитись у такі моменти. Дестабілізуючим чинником стало й розміщення унизу каньйону, під загрозою затоплення разом з наметами. Ази туризму набуваються з досвідом.

Наступний день був цілковито і повністю присвячений розробці ходу до майбутньої печери через понор «Місько». Що таке понор? Це вузький вертикальний хід, який може вивести до справжньої широкою підземної порожнини – печери. Понор був заглиблений на 1,5 метри. З часом, роботи в понорі були припинені, через погіршення умов вентиляції. Ця характеристика виявилась поганим знаком для нас, спелеологів, і означало, що підземна порожнина не продувається і потенційно печеру можна не знайти. Увесь день дощило, але це не завадило роботі.

Наступного дня у нас за планом відбувся похід до печери «Два бички». Це невелика печера, протяжністю приблизно 70 метрів. Ознайомилися з місцем, де спелеологи знайшли залишки людини часів трипільської культури та черепки часів середньовіччя або козацької доби. Наступною стала печера «Трійця» протяжністю 80 метрів, яка знаходилась у 3-х кілометрах від нашого табору. Далі ми продовжили роботу з понором. Цей день закінчився смачним борщем та переглядом кіно про спелеологів.

Найскладнішим було виїхати з тих місць, але, на щастя один із членів нашої експедиції жив в Івано-Франківську і він мене підкинув. У Івано-Франківську відвідав місцеву ратушу, яка була і краєзнавчим музеєм. Там же проходила художня вставка «Скіфія 2.0», де побачив чудові абстрактні роботи з тканини та ниток. Другим відвіданим туристичним об’єктом в місті стали залишки колишньої фортеці – «Бастіон» з виставкою картин. З Івано-Франківська потягом «Калуш експрес» моя мандрівка закінчилась у місті Сміла, Черкаської області, звідки і дістався Кривого Рогу.

Ця подорож стала дуже крутим експіріансом для мене як географа. Я зміг засвоїти свої географічні знання на практиці і відкрити для себе світ спелеології, відвідати низку туристичних об’єктів України. Я б хотів би розвивати такі речі у нас в університеті. Бо експедиції, для нас географів це невід’ємна частина навчання і засвоєння матеріалу. Я впевнений, що ми не будемо хорошими фахівцями без мандрівок і пізнання світу, а сидячи за екраном комп’ютера географія ніколи не здолати як науку. Такі мандрівки і експедиції вкрай корисні для науки і туризму нашої країни. Подібні подорожі це не просто цікава пригода, а й сподіваюся є невеликим кроком, до великих відкриттів теренів України!

: Автор: Кафедра туризму та економіки; Перегляди: 685

Я, Катерина Складанюк, студентка спеціальності «Туризм» 4 курсу групи ТУР-20 нещодавно побувала в одному з найвідоміших та найпопулярніших гірськолижних курортів України – Буковелі.

Відкрила для себе нові туристичні локації: колесо огляду Озеро Молодості, гору Буковель. Відвідала етнопарк «Гуцул Ленд», в якому представлені дерев’яні хати мольфара, мисливця, ткача та інших, також на території є контактний зоопарк, дерев’яна церква, велика гойдалка. Здійснила спуск по всепогодній санній трасі Родельбан, це було екстремально та дуже весело. Піднялася на гору по витягу №2, з нього відкривається надзвичайно захоплюючий вид на увесь курорт Буковель.

З гори вдалося побачити найвищу вершину України – Говерлу. Відвідала багато ресторанів різних кухонь світу: української, грузинської, італійської, японської та ін. Скуштувала національний угорський бограч, справжній український борщ та традиційний гуцульський банош. Все було дуже смачно. Ще мені вдалося відвідати Ukranian Wine Festival, який проходив там 17-19 листопада 2023 року. Скуштувала різні вина з кожного куточка нашої країни, прослухала лекцію від Олександра Меєра «Майбутнє та перспективи українського вина».

Для мене, як майбутнього фахівця туристичної сфери, було цікаво та повчально організувати собі подорож. Якщо оцінювати курорт Буковель з точки зору відпочиваючого, то мені не вистачило більш активних, не екстремальних, а саме активних видів відпочинку. Ще б додала місця схожі з етнопарком, тільки десь серед лісу, де багато дерев та рослин, та місця з місцевими гуцульськими фішками. Також би додала курорту більше організації екскурсій до найближчих туристичних об’єктів, більше туристичних локацій для дітей віком до 10 років.

Буковель – це курорт, на який хочеться ще повернутися, з кожним разом різні емоції. Я впевнена, що років за 5-ть, там будуть нові локації, нові місця для відпочинку, нові емоції, тому що навіть зараз він розбудовується та стає кращим.

: Автор: Кафедра туризму та економіки; Перегляди: 886

5 листопада 2023 року викладачі кафедри туризму та економіки Вікторія Пацюк і Володимир Казаков здійснили туристичну експедицію до району селища Христофорівка. Це місце знаходиться в 30 кілометрах на захід від Кривого Рогу. Ця місцина майже невідома для туристів. А як виявилося потенціал є, і не аби який. Досліджував цей край краєзнавець Антон Килимчук.

Їхати до Христофорівки автомобілем - це справи 40-45 хвилин. Що тут цікавого: мальовнича долина річки Боковеньки з відслоненнями гранітів, які місцями утворюють невеликі скелі. Долина ріки нагадує гірську ущелину, на крутих схилах якої розкинулися природні степи з ковилою. Вражаюче виглядає гребля Христофорівського водосховища, яку почали будувати ще у 1940 році та чиста вода самої водойми, де є невеликі пляжики й у літні часи тут можна купатися. Через річку є 3 пішохідні місточки.

Дуже гарною є сама ріка Боковенька, з руслом, широкими берегами, які пороли очеретом. У долині ріки насаджений листяний Хрістофорівський ліс з дубами та берестами. В одному місці від ріки залишився плес, який утворює доволі великий півострів із заболоченими ділянками та безліччю птахів. Бачили парочку лебедів, куріпок.

Саме селище має гірничу історію. Тут після 2-ї світової війни й до 1964 року розробляли Христофорівське родовище бурого вугілля. Видобуток вівся двома шахтами. Від старих шахт залишився адміністративний корпус, заглибини на поверхні землі над підземними виробками, на землях гірничого відводу насаджені штучні ліси.

Плюсом також можна вважати - чисте повітря, природа та відсутність шуму великого міста.

Отже. Робимо висновок: Христофорівка може бути віднесена до окремого комплексного туристичного кластеру, де для екскурсій є об'єкти природи та індустріальної спадщини. Невелика відстань від Кривого Рогу робить це район перспективним для розвитку туризму.