Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світи (Володимир Сосюра)

Цьогоріч гаслом свята ми обрали слова Пантелеймона Куліша: «На то ми  в цей буремний світ прийшли, щоб мову з мов людських принижену забвенну із уст людських узять і в перло возвести». Саме час!

Видатний учений Олександр Потебня доводив, що люди зазвичай добровільно не відмовляються від своєї мови. А за його висновками, саме мова дає змогу людині глибше орієнтуватися в самій собі, усвідомлювати свій фізичний стан, думки і почуття, формувати національну свідомість, совість, чесність, правдивість.

ВІДСТУПНИКУ

Чого ти цураєшся рідного слова?

Навіщо потворно ламаєш язик?

Навіщо ти кривдиш розковану мову,

Ту мову, до котрої змалечку звик?

Хіба над твоєю колискою мати

В задумі ясній не співала «котка»?

Чи батьківський край не рясний, не багатий?

Чи застує сонце недоля гірка?

Чи, може, народ твій не гідний поваги,

Бо скнів у ярмі та годив батогу?..

Так ось імена – як знамена відваги:

                                                                              ЛУК’ЯНЕНКО.

                                                                                                  СТУС.

                                                                                                             НАЛИВАЙКО.

                                                                                                                                БОГУН. 

                                                                                                                                           ШЕВЧЕНКО!..

Над шляхом його многотрудним 

Палає всесвітньої слави зоря, 

А ти не спромігся у серці облуднім 

Сховати десяток рядків «Кобзаря».

Збагни, коли можеш: адже я не кличу, 

Щоб ти замикався між стіни тісні, 

Або опинився в минулім сторіччі, 

Загрузши в обмежено-темному, – ні!

Горнись до сусідів (у нас їх багато), 

Повчись, коли треба, при братній свічі, 

Та в батькову душу не плюй, ренегате, 

І неньчине серце у бруд не топчи! (Гаврило Прокопенко)

Філологи – майстри малих форм. Ще в докарантинний період студенти набору 2018 року (нині це магістранти) відгукнулися на ідею доцента Наталії Миколаївни Малюги випробувати себе у творчому експерименті – написанні літературних етюдів «Історії в семи словах». Прийшов час дістати їх із редакторського портфеля. Пропонуємо добірку кращих текстів.

            Цикл буттєвий:

Я все знаю, але благаю: бреши (Анастасія Бєла).

Вона мені віддалась. Завтра отримаю сотку (Анастасія Бєла).

Дитинство. Юність. Середній вік. Старечий вік. Дитинство (Лев Кононенко).

Маски… ще одне врятоване життя (Карина Пінчук).

Двоє під вінцем: одна зі сльозами (Інеса Пустовар).

Я ніколи не брешу, тому й німа (Катерина Румма).

Телефонувала. У. Минуле. Сказали. Жити. Щасливим. Теперішнім (Олена Таранович).

Кожного. Ранку. Згадуй. Про. Летючу. Мить. Життя (Олена Таранович).

П’ятий рік поспіль на нашу річницю сама (Анастасія Худан).

Прийняла пологи. Коли настане моє свято життя? (Анастасія Худан).

Тримаю лезо. Задихаюсь від самотності. Врятуйте мене (Анастасія Худан).

           Цикл скорботний:

Купив зброю для захисту, виявилось – для вбивства (Анастасія Бєла).

Юнак. Чоловік. Батько. Солдат. Захисник. Герой. Сльози (Оксана Гребень).

Народження. Дитинство. Молодість. Робота. Пенсія. Вічний спокій (Анна Пугач).

У квартирі пахло газом. Уся родина спала (Інеса Пустовар).

Після пологів дитина кричала. Мати не чула (Інеса Пустовар).

Телеграму відправили на фронт. Адресата не знайшли (Інеса Пустовар).

Останній дзвоник змінився останнім криком сирени (Євгенія Ходак / Осташкіна).

Опухлі животи пожирають плід свого кохання. Доведені (Яна Шаповал).

Скальпель подарував шанс жити. Але пухлина прогресувала… (Яна Шаповал).

           Цикл родинний:

Мама покликала снідати. Сьогодні річниця її смерті (Анастасія Бєла).

Я кохаюсь із сином своїх батьків (Анастасія Бєла).

Зустріла мама. Батько не радий мене бачити (Ілона Горна).

Приїхав до тата. – Доброго дня тобі, хлопче! (Марина Губарева).

Чекаю тебе, донечко! – казала мати кожен рік (Марина Губарева).

У бабусі було десятеро онуків – я перший (Надія Дюбайло).

Я прийшов додому, але дому не було (Дарина Пономаренко).

Мама кохає його, він «кохає» мене. Виродок (Яна Шаповал).

           Цикл романтичний:

Такий яскравий її погляд темними очима (Марина Губарева).

Це було його останнє перше побачення (Марина Губарева).

Я зустріла свою половинку, а він – ні (Дарина Пономаренко).

Останній день. Рожевий захід сонця. Підкинута монета (Анна Пугач).

Обіцяв, що приїде. Адресу не спитав (Інеса Пустовар).

Темна ніч. Будинок. Двоє закоханих. Одне серцебиття (Анастасія Худан).

          Цикл іронічний:

Урятував незнайомку. Затримався. Утратив роблоту, знайшов дружину (Лев Кононенко).

Улюблені джинси. Піца, булочки. Потрібні джинси більші (Ольга Отрошко).

Побачив. Закохався. Поспілкувався. Пізнав. Не закохався (Аліна Чумаченко).

Співаю. Дуже погано співаю. Більше не співаю (Аліна Чумаченко).

Маємо надію, що в цій збірці, яку можна розібрати на цитати, ви почули звучання саме того зануреного в життя тексту, розгледіли таланти-самородки.

Завершити хочемо віршем, авторкою якого є Лора Гула, ці слова- зізнання суголосні думкам мільйонів українців:

Ми й не знали, що так її любимо,

Все дивились на Польщу, на Чехію,

Емірати, Єгипет з верблюдами…

А про неї все думали зверхньо ми.

Ми й не знали, що так її любимо,

Хоч пишалися нею, красунею:

Запашними садами квітучими,

Гір Карпатських трембітами-сурмами.

З’ясувалось, насправді – ми в захваті

Від ланів з золотавими хвилями,

Матіоли вечірнього запаху –

Ми від цього ставали щасливими.

Ми й не знали, що все в ній – найкраще нам,

Найрідніше для серця і погляду,

Що за місто, село, кожне селище

Ми благатимемо слізно Господа.

Ми й не знали, що так її любимо,

Що так в серці вона нам болітиме,

Коли ворог задихає згубою

Й кров проллється бурхливими ріками.

Калинову красу потоптали їй,

Вишиванку споганили чоботом

Нечестиве нашестя, злі варвари!

Закривавлена ненька, сплюндрована…

Але ворог не знав, з ким він бореться,

Думав, буде не битва – прогулянка.

Та моя Україна – нескорена!

Кров зітерла з лиця, в берці взулася,

Камуфляж зодягла замість вишивки,

До СвятогоОтця помолилася,

Взяла Біблію – зброю Всевишнього,

Злому ворогу не покорилася!

Ми прозріли – ми дуже цінуємо

Кожним містом, а також людиною;

Зізнаємось – ми так її любимо,

Ми пишаємось Україною!

О, Господь, уквітчай перемогою

Нашу неньку, Тобою даровану!

В кожне місце прийди з відбудовою,

Прийди з миром Твоїм, із добробутом!

Ми за неї Тобі, Боже, дякуєм

Й благодаті для рідної просимо,

Ти для неї стань захистом й якорем,

За країну молитви приносимо!

Вірим серцем, що ти не забаришся,

Прийдеш з радістю, зі свободою!

Хай Твоє святе ім’я прославиться

По землі усій між народами!

Рідну для людини мову часто називають материнською. Від того, якої саме мови навчає мати дитину, і від її власної обізнаності з цією мовою залежатиме великою мірою загальне мовне обличчя народу. Визнання й пошана всіх мов є шляхом до збереження миру. Кожна мова самобутня. Вона формує нашу свідомість, насичує закладеною в ній культурою.