Великдень стукає в наші серця, а наші душі, як і душі далеких предків багато століть тому, прагнуть оновлення, світлого воскресіння любові. Шлях людський – нелегкий, і на ньому трапляються безліч спокус, вигаданих правд і оманливих надій. Іноді важко, а інколи й неможливо обрати з-поміж усього того огрому справжнє, непідробне й велике. І тоді на допомогу приходить віра: комусь освітлює дорогу, як смолоскип, а комусь тільки тремтить у темряві, щоб потім розгорітися могутнім полум’ям.

У переддень великого свята не забуваймо про те, що віра – це не просто рятівна зірка на темному небі, а й постійна праця над собою. Це – перемога над власними сумнівами і тривогами, а потребує вона титанічної сили, джерело якої – у Господній любові. Тож хочеться побажати всім нам козацької міці, витривалості й незламності перед різноманітними вітрами – і внутрішніми, й зовнішніми. Нехай сили небесні сприяють нам у справах земних, а ми духовно зростатимемо й наповнюватимемо новий день глибоким життєвим сенсом.

Хочеться побажати кожному серцеві вдячності за все, що дарує нам це багатогранне життя, за щасливі миті, за випробування й поразки, за кроки вперед, бо той, хто не зазнав невдач, не відчує і смаку перемоги. Пам’ятаймо просту істину: вода розбиває найміцніші скелі, але вода віри не руйнівна, вона зцілює рани, живить паростки надії, напуває спраглих і зміцнює слабких.

Великдень – справжнє диво. Так нехай це диво озивається в душі кожного: і маленького, й досвідченого, і романтика, й реаліста, нехай не буде між близькими і друзями несказаного й прихованого. Любов творить великі чудеса, але любові не буває без щирості й відкритості. Христове Воскресіння – це свято світла й безмежної довіри, тож нехай кожен зігріється біля цього благодатного вогню, знайде в душі найтепліші слова для рідних, для Бога, для своєї країни. Христос воскрес!