Відмінник освіти України Світлана Маркіна: «На часі створення акмеологічного простору в кожному навчальному закладі міста»

Ми продовжуємо публікувати матеріали про кращих педагогів Криворіжжя. Про високе покликання вчителя та інноваційну педагогічну діяльність бесідуємо з С. В. Маркіною, заступником директора з навчально-виховної роботи Криворізького Покровського ліцею, учителем зарубіжної літератури, учителем вищої категорії, методистом. Світлана Володимирівна – відмінник освіти України, нагороджена 2000-го року почесним знаком “За заслуги перед містом”, 2009-го року – медаллю ім. Василя Сухомлинського, відзнакою «За розвиток Покровського району». А ще вона – лауреат премії імені Н.К. Крупської. Були тоді й такі премії, адже, як кажуть, з пісні слів не викинеш. Ще вона має з десяток грамот: від районного рівня і до МОН України. Загальний стаж С. В. Маркіної складає 47 років, з них – 25 працює в ліцеї. Тривалий час Світлана Володимирівна очолювала цей, один із кращих у місті навчальних закладів.

Готуючи збірку «Педагогічні замальовки…», завітала до ліцею, з яким пов’язують приємні спогади про 14 років моєї педагогічної діяльності, про навчання школярів математики та підготовку їх до участі в олімпіадах, конкурсах-захистах науково-дослідницьких робіт. Приємно було побачити привітні та усміхнені обличчя колег, з якими працювала раніше чи яких знала як студентів: Тетяни Желтухи, Світлани Глубенок, Альони Брюхович, Юлії Гвоздецької, Олега Давиденка, Людмили Бакун, Вікторії Павлової, Світлани Пєтухової  та ін. Познайомилася з теперішнім директором ліцею, випускницею КДПУ 2001 року, учителем інформатики Наталею Станіславівною Бабовою, побувала на відкритому уроці, який майстерно провела з використанням ІКТ учитель біології ліцею. А взагалі, у ліцеї за кадровим складом 75% учителів отримали вищу освіту у Криворізькому державному педагогічному інституті/університеті.

Про те, що у Криворізькому Покровському ліцеї працює колектив педагогів-новаторів свідчить хоча б факт, що заклад є засновником та організатором багатьох освітянських заходів для шкіл, ліцеїв та гімназій нашого міста. Це конкурси на базі МАН «Історичні читання» («Шляхами українського державотворення») та конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів з математики, фізики, інформатики, технічних наук «Едісони XXI століття». А ще тут вперше у місті започаткували літературні читання, присвячені відомим постатям в українській літературі, наукові пікніки. Варто згадати, що в ліцеї вперше в місті розпочали проводити прийоми на честь переможців конкурсів науково-дослідницьких робіт та олімпіад, що пізніше, з 1997-го, переросли у конкурс «Яскрава особистість», на якому за результатами навчального року у різних номінаціях відзначали кращих учнів та вчителів.

Через «наукові пікніки» до зміцнення Фонду геніїв

– Світлано Володимирівно, розкажіть, як у поле пошуку нових ідей щодо залучення учнів до науково-дослідницької діяльності потрапив замисел «наукового пікніка».

– Хочу уточнити, що 23 квітня 2014 року вперше не те що у нашому місті, а й на теренах Дніпропетровщини в Криворізькому тоді ще Жовтневому ліцеї було реалізовано навчально-виховний проект «Пікнік науки», – розповідає С. В. Маркіна (на фото). – «Наукові пікніки» з метою популяризації науки виникли в Польщі ще 1997 року, а з 2005-го ці заходи патронує Європейська комісія. Варто зазначити, що це один із десяти зразкових проектів Євросоюзу у галузі «Наука і суспільство». Восени 2013 року «наукові пікніки» вперше пройшли в Україні. Ознайомившись з ідеєю, ми подумали, що це буде досить цікаво, і на жовтневій педраді вирішили провести навесні такий «пікнік» у ліцеї. Створили творчу групу, до складу якої увійшли завідувачі кафедрами ліцею, провідні вчителі всіх навчальних предметів, представники станцій юних натуралістів та юних техніків району, а ще й учні – юні дослідники. Методика проведення «Пікніка науки» у школі була розроблена саме у нашому ліцеї.

– І яким же було «наукове меню»? Що найкраще вдалося?

– Дню відкриття передувала серйозна підготовка: вибір теми, консультації з науковими керівниками, репетиції перед презентаціями. Однак усі хвилювання зникли, коли діти «пірнули» в чарівний і такий реальний світ науки. На подвір’ї біля ліцею поставити намети, столики: все просто вирувало. Біологи представляли досліди на виявлення ферментів у сирих та варених продуктах, визначали концентрацію вітаміну С у соках, здійснювали зміну забарвлення квітки, «малювали» на пелюстках. А ще представили власну ентомологічну колекцію. Цікаво було школярам виготовляти фіточай, знайомитися з технікою археологічних розкопок. Учителі української мови та літератури Леся Вікторівна Яременко та Елеонора Іллівна Саєнко зі своїми учнями та їхніми батьками запропонували чудовий творчо-пошуковий проект «Україна: етнокультурна мозаїка» і, зокрема, майстер-клас з косоплетіння. Географи Людмила Бакун та Людмила Мірченко з ліцеїстами демонстрували колекцію мінералів Криворіжжя та захищали проект про альтернативні джерела енергії «Будинок на сонячних батареях». Порадували й фізики з хіміками. Чого тут лише не було?! Влаштували «виверження вулкану», подали дим без вогню, розпалили багаття без сірників. Усім цікаво було спостерігати за тим, як їздять радіокеровані машинки, застосовувати прилад для теплотехнічних вимірювань на основі ефекту Пельтьє.

Експериментують фізики, виступають з доповідями математики

– Що дає учням участь у таких цікавих заходах?

– За мету насамперед ставили популяризацію фізики, хімії, географії, історії тощо; прагнули розвивати зацікавленість ліцеїстів до наукової діяльності. Багато дослідів викликали у дітей здивування, начебто це магія. Вони із захопленням брали участь у дослідах та експериментах, раділи справжньому науковому святу. Спілкуючись з досвідченими учасниками та виступаючи в ролі дослідників, молодші школярі усвідомлювали, що немає нічого неможливого. Як же це чудово: давати дітям можливість повірити в себе і у можливості науки! Проводячи подібні заходи, ми закладаємо майбутній Фонд геніїв та шанувальників науки, бо відкриваємо учням нові можливості. Ефективність проекту по-справжньому можна буде відчути за кілька років, коли ті, хто сьогодні приходить на «Пікніки», пізніше буде навчатися у вищих навчальних закладах та обиратиме професію.

«Світанок генетичної пам’яті»

– Міським історичним читанням «Шляхами українського державотворення» вже понад два десятки років. Світлано Володимирівно, чи переконуєтеся, подумки осягаючи пройдений шлях, що правильно розробили філософсько-педагогічну концепція ліцею?

– Ліцей засновувався як заклад, що готує гармонійно розвинених громадян, плекає інтелектуальну еліту, спроможну піднятися до розуміння й розв’язання найголовніших завдань сучасності. Нова епоха потребує саме таких українців. Тих, хто усвідомить свою місію, покликання, як честь і власний обов’язок, хто зрозуміє всю глибину свого духовного зв’язку і відповідальності перед Україною та світом. Досягти поставленої мети в навчально-виховному процесі можна лише шляхом створення освітнього простору, насиченого національними духовними цінностями й надбаннями. З огляду на це й створювалася філософсько-педагогічна концепція ліцею, програма участі в експерименті Всеукраїнського рівня «Школа нової генерації – українська школа-родина». «Хрещеним батьком» та розробником програми наших історичних читань став всесвітньо відомий вчений – директор Науково-дослідного інституту українознавства, доктор філологічних наук, професор П. П. Кононенко. Петро Петрович та Галина Стефанівна Сазоненко, кандидат педагогічних наук, народний учитель України, директор Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка неодноразово бували у нашому закладі, брали участь у роботі журі конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт криворізьких школярів, виступали з лекціями перед учнями та учителями. З 1998 року наказом Дніпропетровського обласного управління освіти Жовтневий ліцей визначено регіональним центром обласного відділення МАН з історичного напрямку. Усвідомлюючи себе носіями національно-визвольних ідей, юнаки і юнки визрівають етично і політично, наповнюють душу високим йменням «Україна», щасливо усвідомлюючи себе творцями її долі, майбутньою її елітою.

– Розбудова України як суверенної держави поставила на чільне місце відродження правдивої історії буття минулих поколінь, їхньої сили, слави та волі. Які наскрізні теми, що їм присвячувалися історичні читання, могли б виокремити?

– Педагогіка історичних читань реалізувалася через соціальний вияв «Я і мій народ», «Я і моя держава», «Я і світ», «Я і моя родина». Навіть академік П. П. Кононенко відмічав, що на той час в Україні ще мало порушувалися проблеми, про які йшла мова на читаннях. Перші історичні читання були присвячені 400‑річчю від дня народження Богдана Хмельницького, наступні – 130‑річчю від дня народження Михайла Грушевського, з іменем якого пов’язані ідеї національного державотворення. Предметом дослідження криворізьких школярів-істориків були державотворчі процеси в українській історії, національно-визвольний рух та проблеми української державності, обговорювалися перспективи розвитку українського суспільства на межі тисячоліть. Червоною ниткою через наші форуми пройшли дослідження до річниць утворення Української народної республіки, проголошення Незалежності України, прийняття Конституції гетьмана Пилипа Орлика, Конституції України та інші не менш важливі теми. Адже без пам’яті про минуле народ ризикує не мати великого майбутнього. Історичні читання виконували і виконують особливу місію: формування характерів дітей і поколінь. Це досягається через синтез виховання і навчання, патріотизму і професійності на ґрунті національної філософії.

– Мабуть, маємо віддати належне також науковим керівникам юних дослідників – криворізьким учителям історії та права, викладачам-історикам Криворізького педуніверситету?

– Дійсно, не раз до складу журі конкурсу входили доктор педагогічних наук, професор Володимир Олександрович Комаров та доктор історичних наук, професор Валентина Олексіївна Шайкан, які тривалий час завідували кафедрою історії України в КДПУ; доценти, кандидати історичних наук Юрій Іванович Чирва, Олександр Іванович Кожухар (нинішній завідувач кафедри всесвітньої історії КДПУ); Василь Григорович Москаленко, інші поважні науковці. З глибокою повагою говорю про криворізьких учителів історії та права, які щорічно готують своїх вихованців до участі в історичних читаннях та конкурсах науково-дослідницьких робіт: Жанну Георгіївну Бабенко (КЗШ №111), Олену Іванівну Калінкіну з нашого ліцею; Катерину Станіславівну Андрєєву (КЗШ №54) та інших. А ось про Тетяну Вікторівну Неговору, тодішнього заступника директора нашого ліцею з навчально-виховної роботи, керівника районного методичного об’єднання вчителів історії згадуємо з особливим душевним щемом, бо саме вона стояла біля витоків історичних читань, була їх організатором протягом перших семи років.

У ліцеї під час пленарної частини історичних читань (2015)

– А що можете сказати про літні археологічні експедиції «Козацькими шляхами»?

– Це ще одна складова історичних читань, в яких брали участь не лише учні Жовтневого ліцею, а й інших шкіл міста, студенти педагогічного вишу. Краєзнавчі експедиції до міста Очаків на розкопки турецької фортеці, до Ольвії (поблизу Миколаєва) – грецької колонії, до села Ганнівка – на розкопки древнього поселення часів Черняхівської культури, у балку Кобильну, до села Шестерня, на Хортицю… Це далеко не повний перелік археологічних розвідок юних науковців. Минулого року наші учні побували на розкопках притвору храму Святого Миколая у Кривому Розі. Живому пізнанню нашої минувшини у походах, експедиціях, наукових дослідженнях надзвичайно сприяли наукові співробітники краєзнавчого музею Олександр Мельник [100] та археолог з багаторічним стажем Віктор Тітов.

«Слава України в учнях твоїх проросте!»

– Пригадую, як на перших літературних читаннях, присвячених філософу та просвітителю Григорію Сковороді, мені особливо запам’яталася яскравим виступом та нетривіальними питаннями тоді ще учениця Ольга Хвостова. А сьогодні пані Ольга – одна з кращих криворізьких журналісток. Чи маєте відомості про учасників історичних читань, які пов’язали свою професію з історією, археологією, юриспруденцією чи краєзнавством?

– Через історичні читання за ці роки пройшло майже дві тисячі юних дослідників. Учасниці історичних читань сестри Ганна та Марина Манько, Дар’я Семенюк, Тетяна Тобер, Катерина Кірюха, Сергій Дьомін та багато інших закінчили історичний факультет Криворізького педуніверситету, викладають історію. Уже під їхнім керівництвом учні шкіл міста роблять серйозні історичні розвідки та представляють Кривий Ріг на обласному конкурсі НДР учнів по лінії МАН. Приємно також відзначити, що Марина Манько перемогла у міському турі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2016» у номінації «Історія» та посіла друге місце в обласному турі цього ж конкурсу.

Марина Шевчук, Оксана Андрощук, Ігор Чайкін не раз говорили про те, що участь в історичних читаннях мала вплив на вибір ними вищого навчального закладу та майбутньої професії в цілому. Антон Федун та Віталій Панов пов’язали власне життя з юриспруденцією, вони живуть і працюють у Києві. Олександр Кадол захистив наукову дисертацію та викладає у Криворізькому національному університеті. Науковий ступінь кандидата наук, правда, філологічних, здобула ще одна наша учасниця читань – Тетяна Макарова. Олександр Старик – кандидат історичних наук, завідувач відділом Дніпропетровського обласного історичного музею ім. Дмитра Яворницького – активно і зараз допомагає ліцею з питань проведення історичних читань та конкурсу науково-дослідницьких робіт.

Професію учителя математики та інформатики вирішили здобути у КДПУ наші прекрасні випускниці, учасники конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт з математики Анна Романенко та Тетяна Гудим.

– Найщиріші вітання передає вам Олександр Гертовський, який нещодавно приїжджав до нашого міста. Він також був активним учасником олімпіадного руху в ліцеї, а нині розробник програмного забезпечення для банківської сфери. З ким ще зі своїх учнів зустрічалися? Що цінуєте у їхніх починаннях?

– Добре пам’ятаю, що аж троє Гертовських у нас навчалися: Саша, Женя, Аня. І кожен з них – непересічна особистість. На фізико-математичному факультеті у нас навчався також призер багатьох олімпіад Олексій Посадаітін. Він закінчив в Україні університет, захистив дисертацію, але зараз працює в американській компанії, яка пов’язана з розробкою програмного забезпечення. Не так часто він приїжджає до України провідувати матір у Кривому Розі, але, разом з тим, прийшов провідати учителів, які його тут навчали. Ми надзвичайно душевно поспілкувалися, згадуючи роки його навчання у ліцеї.

Настя Ровінська, колишня голова ліцейського братства, також проживає за межами України – в Ізраїлі, але щоразу, коли приїжджає, приходить до ліцею. А якщо приходять до школи випускники, які її закінчили 10-15 років тому, то, по-моєму, це багато говорить про те, яку важливу роль відіграв ліцей у їхньому житті.

– Ви часто зустрічаєтеся з випускниками ліцею, бесідуєте з їхніми батьками. На що вони звертають увагу щодо удосконалення навчального процесу і отримання середньої освіти в цілому?

– Багато наших випускників уже самі стали батьками і привели до ліцею навчатися власних дітей. Наприклад, колишній золотий медаліст та призер олімпіад з математики Олександр Катеринич. П’ятикласники особливо часто підходять до мене і запитують, чи пам’ятаю їхніх батьків. І це дуже добре, що випускники для навчання своїх дітей обирають навчальний заклад, у якому самі здобували освіту.

Випускники радять, щоб теперішніх учнів ще більше навчали самостійності; створювали досконаліші умови для самореалізації. Варто посилити і практичну спрямованість навчання, щоб учні мали змогу «програвати» життєві ситуації, самостійно знаходити шляхи вирішення проблем, що виникають, могли краще розбиратися у людях. А ще мати високий рівень правової культури. І все це для того, щоб наші випускники, отримавши вищу освіту, могли зреалізували себе в професії, працювати за отриманим фахом.

Сьогодні, як і в 1917-20 роках, 90-тих роках минулого століття, Україна і ми разом із нею переживаємо період історичного випробування: вистачить у нас державотворчої мудрості й сили – станемо господарями власної долі. Педагог мусить дати дитині, а згодом і молодій людині надію. У цьому полягає мета наших педагогічних зусиль. Взагалі про випускників ліцею найкраще сказав майже пророчими словами у гімні нашого закладу освіти Валерій Карч, його автор і на той час учитель історії:

Визріє сила, виростуть крила.

Що б не судила доля, – пусте.

Щезне руїна! Слава Вкраїни в учнях твоїх проросте!

Аналізуючи пройдений шлях, скажу, що він був тернистим: розробка філософської концепції, структури ліцею, створення факультетів, розробка клейнодів… Закладені в 90-х традиції живуть і сьогодні. Я повністю поділяю точку зору Ушинського, який у статті «Про користь педагогічної літератури» підкреслював, що у виховній та навчальній роботі набирає значущості дух закладу, який живе не в стінах, не на папері, а в характері більшості вихователів і від них переходить до характеру вихованців. Важливо, щоб у кожного навчального закладу був свій життєтворчий дух. Гімн ліцею нашими учнями сприймався і сприймається настільки близько, що духовне піднесення при його виконанні можна порівняти з тим, як цілі стадіони співають Гімн України на концертах Святослава Вакарчука.

– Як по-сучасному навчати у школі?

– У сучасному глобалізованому світі панує не наука, а інженерія. Світ бізнесу і технологій потребує не ерудита, а відповідального діяча. Відтак освіта перебуває в постійних пошуках нових ідей, концепцій і підходів, які можуть забезпечити розв’язання проблем через особистісне зростання кожної людини. Ми добре навчаємо математики, мовам, історії, іншим навчальним дисциплінам, але ще мало приділяємо уваги формуванню умінь учнів самостійно навчатися, як з найбільшою користю для себе і суспільства використовувати власні здібності та творчий потенціал. А на сьогодні це надзвичайно важливо. Освічена людина в сучасному суспільстві не тільки й не стільки має володіти знаннями, а й вміти їх здобувати, робити це цілеспрямовано, за потреби вміти застосовувати знання у будь-якій ситуації. Як одну із інновацій навчання можна розглядати інтерактивне навчання, яке вможливлює збільшення відсотків засвоєння матеріалу, що впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Найбільших результатів можна досягти за умов інтерактивного навчання через створення дискусійних груп, практику, навчання інших або негайне застосування знань.

– Звісно, що творчих учнів можуть зростити лише творчі вчителі. А таких у ліцеї було і є немало.

– Час невблаганний: нові вчителі приходять до ліцею, інші йдуть на заслужений відпочинок чи переходять працювати до вищих навчальних закладів. За часів мого директорства в ліцеї працювала надзвичайно потужна когорта учителів, які готували учнів до участі в олімпіадах всеукраїнського рівня: Людмила Костянтинівна Жукова, Світлана Миколаївна Чернова – учителі біології; Людмила Борисівна Дзигіна, Тетяна Григорівна Крамаренко, Валентина Володимирівна Сергієнко, Олена Миколаївна Слєпченко – вчителі математики, Володимир Іванович Бурак, Валентина Федотівна Грушко – учителі фізики, Станіслав Петрович Кімак – учитель хімії та багато інших. Ці люди закохані у свою професію і навчальний предмет, якому навчали. А літератор Віктор Васильович Гриценко [93]! Ніхто з ліцеїстами не готував таких, як він, оригінальних творів на конкурс науково-дослідницьких робіт з літератури. Для цього потрібна не так методична підготовка, як хист.

– Хочу згадати і своїх наставників, – продовжує розповідати Світлана Володимирівна. – Я до роботи в ліцеї працювала в школі №37 організатором позакласної та позашкільної роботи. Надзвичайно тісно спілкувалася із завучем Тамарою Іванівною Сокол, яка хоча й старша за мене всього на 14 років, але по життю я вважала її своїм учителем. Я надзвичайно вдячна долі, що зустріла на своєму шляху цю чудову жінку. Не так давно Тамара Іванівна пішла на відпочинок. Що цікавого, так це те, що в її трудовій книжці лише один запис – 37-ма школа: вона закінчила цю школу, а потім прийшла сюди працювати вчителем. Відданість справі і високий професіоналізм – це домінуючі риси у її педагогічній діяльності, які вона передала й мені. І саме ці дві риси я найбільше ціную в людях.

Ми не всі відразу стаємо професіоналами. Часом цей шлях буває надто тернистим, і лише люди з міцним характером можуть його здолати і реалізуватися у професії. Згадуєте, що «не себе треба бачити у мистецтві, а мистецтво у собі»? Якщо педагогічна жилка є в душі, то вона і на інтуїтивному рівні підказує, як потрібно вчинити у тій чи іншій ситуації. Мене турбує те, що на сьогодні дещо впав престиж професії вчителя. І зараз у педагогічні університети йдуть навчатися не кращі випускники шкіл, а тому на початку трудового шляху вони не кращі за професією. Багато математиків, які не вміють розв’язувати задач; філологів, які пишуть неграмотно і книжок не читають. А скільки вчителів іноземної мови, які хоча й мають певний словниковий запас, але методики навчання іноземної мови не знають, бо кращі випускники йдуть працювати у різні фірми перекладачами. У той же час молодь у школах вимагає, щоб до них приходили кращі, висококваліфіковані учителі. Ось у чому парадокс! Надзвичайно радію тоді, коли приходять працювати до школи молоді, але грамотні вчителі, що «горять» педагогічною роботою.

– Які цікаві проекти нещодавно вдалося реалізувати в ліцеї?

– За фінансування «Метінвесту» обладнали в ліцеї сучасну віртуальну астрономічну лабораторію. Багато зусиль для розробки і впровадження цього проекту доклала не лише адміністрація закладу, але й учитель фізики ліцею, учитель вищої категорії, учитель-методист, переможець обласного туру та фіналіст заключного туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» в номінації «Фізика» Світлана Валентинівна Глубенок.

За активної участі нашого випускника, а тепер учителя ліцею та заступника директора Івана Андрійовича Качалова розробили два проекти. Я вже говорила колегам, що кращого й бути не може, коли випускники не просто повертаються до нас працювати, а й приносять з собою такі чудові розробки, завдяки яким навчальний заклад піднімається на більш сучасний рівень підготовки випускників. Один проект вже впроваджено: обладнано сучасну лабораторію «Рослинний світ» для навчання біології, а ось для створення віртуальної бібліотеки поки що виграли грант, перемігши у конкурсі «Громадський бюджет». Тут ще потрібно докласти багато зусиль, щоб його впровадити.

– Чи є щось таке у вашій педагогічній практиці, про що шкодуєте?

– На жаль, є. Мабуть, те, що не змогли у ліцеї зберегти і продовжити два прекрасні заходи: літературні читання і конкурс науково-дослідницьких робіт учнів по лінії МАН та щорічні «круглі столи» з біоетики. З біоетики мали надзвичайний проект. Дуже цікаві криворіжці брали в ньому участь: медики Петро Миколайович Веропотвелян, Володимир Іванович Десятерик, представники різних релігійних громад, науковці з Криворізького ботанічного саду. Спочатку це були захисти робіт ліцеїстами у різних секціях, а потім під час «круглого столу» школярі могли поставити питання експертам, вислухати відповідь, навіть подискутувати, адже з одного і того ж питання різними фахівцями могли висловлюватися іноді діаметрально протилежні думки. Наприклад, щодо евтаназії, абортів, клонування, генно-модифікованої продукції тощо. «Круглі столи» з біоетики, які проводили протягом шести років, були справжньою перлиною навчання школярів дослідницькій роботі.

Чому «сучасний акмеологічний учитель»?

– Над якими науково-методичними проблемами працюєте зараз особисто та й увесь педагогічний колектив?

– На часі науково-методична проблема «Компетентнісний підхід у акмеологічному просторі ліцею». Особисто я маю до десятка науково-методичних розробок із серії «Сучасний акмеологічний учитель». Серед них «Проектування компетентнісно спрямованої освіти в ліцеї», «Освітня політика сучасної школи. Етико-психологічні критерії успішності: акмеологічний дискурс», «Методолого-педагогічні засади акметехнологій у системі неперервної освіти», «Світанок генетичної пам’яті», присвячений 20-річчю міських історичних читань, та інші. Перше знайомство з ідеєю «акме» відбулося через книгу «Перспективні освітні технології», автором якої є Г.С. Сазоненко.

– Чому саме акмеологічна модель, у чому її переваги та як запроваджувати цю модель у навчанні школярів?

– Тенденції розвитку сучасної середньої освіти переконливо доводять, що відбудеться остаточний перехід до особистісно-орієнтованої моделі освіти. Однією з перспективних моделей, що забезпечують перехід від знаннєвої парадигми в освіті України до компетентнісної є акмеологічна модель. Це зумовлено насамперед тим, що ми приречені жити в епоху змін. Місія освіти полягає в тому, щоб виховати громадян, які можуть жити і продуктивно працювати в динамічно змінному суспільстві. Сучасна акмеологія – це наука про досягнення вершин духовності, людяної якості в людині, про досконале оволодіння обраною професією.

Основний зміст діяльності вчителя полягає у створенні кожному учневі ситуації успіху через цілеспрямований, організований процес створення умов, за яких з’являється можливість досягти значних результатів у діяльності. Варто зазначити, що успіх вихованцю може «створити» тільки той учитель, який сам переживає радість успіху. Переорієнтація освіти на особистість учня, як бачимо, вимагає реалізації найважливіших принципів акмеології як науки та методів досягнення акме.

Самоорганізація індивідуальності складається з двох процесів – самопідготовки й самореалізації. Самопідготовка означає формування творчого потенціалу індивідуальності і складається з двох процесів: самоосвіти й самовиховання. Особливо значущими є виховання таких якостей, що дають можливість протистояти, долати труднощі й досягати поставленої мети. Самореалізація є втіленням цього потенціалу в життя. Відзначимо двоїстість процесу самореалізації як комбінації самоактуалізації та самоутвердження. Самоактуалізація передбачає одержання результату, що становить для особистості найвищу цінність. Другий крок полягає в тому, аби досягти громадського суспільно визнаного результату. Без громадського визнання результату індивідуальної діяльності самореалізація неможлива. Модель особистісного розвитку, побудована на досягненні акме, має своєрідну архітектоніку креативного саморозвитку на семи рівнях: ресурсному, фізичному, особистісному, міжособистісному, професійному, креативному й духовному. Наприклад, на третьому, особистісному рівні відкривається можливість саморозвитку, потім через особистісне зростання – самовдосконалення, що дозволяє досягти особистісного розквіту. На четвертому, міжособистісному рівні, відкриваються конструктивні перспективи розвитку: від комунікабельності, взаємоповаги, довіри до співпраці.

Творчі особистості поєднують у собі внутрішню автономію та зовнішнє сприйняття світу. Вони природно пристосовуються до соціального середовища і взаємодіють з ним у процесі самоактуалізації.

На п’ятому, професійному рівні простежується конструктивна динаміка від майстерності, професійної зрілості, професійної самоактуалізації до професійного акме. Розв’язати ці непрості завдання покликані акмеологія разом із педагогікою. Важливим є те, щоб на кожному етапі свого життєвого шляху людина могла опинитися в такому акмеологічному просторі, в умовах якого вона могла б створити свої мікроакме – цеглинки майбутнього макроакме. Головне завдання акметехнологій – сформувати і закріпити в самосвідомості особистості необхідність у самопізнанні, саморозвитку, самореалізації, що дозволяє спеціальними прийомами і техніками самоактуалізувати особистісне і професійне «я».

Узагальнюючи досвід роботи педагогів Покровського ліцею, можу з упевненістю сказати, що проект «Школа-родина» здійснився, обрана нами модель виявилась життєздатною, працює і дає прогнозований результат. Ліцей став не лише одним із престижних навчальних закладів нашого міста, а й утвердився як соціокультурний центр та акмеологічна школа.