«Із любов’ю в серці»: інтерв’ю з деканом факультету української філології Л. М. Семененко

Кожного року 9 листопада в нашій країні відзначається День української писемності та мови. Напередодні свята представники прес-центру завітали до декана факультету української філології, канд. філол. наук, доцента кафедри української та зарубіжної літератур Любові Миколаївни Семененко, привітали її та запропонували відповісти на декілька питань. Пропонуємо ознайомитися з відповідями декана.

– Що особисто для вас, Любове Миколаївно, означає відомий вислів «Мова – це душа народу»?

– Без мови немає народу. Малюк чує материнське слово з самого народження, і саме від першого слова матусі залежить, якою мовою людина говоритиме в подальшому житті. Сьогодні особливого значення набуває фольклор, зокрема, народні пісні, казки, прислів’я, приказки, анекдоти. Саме через українське слово передається колорит нації, розкривається душа нашого народу. Завжди згадую слова Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Український народ може пишатися своєю мовою – попри всі заборони вона живе, а тим, кому «какая разница», відповім: «Нехай це буде українська!».

– Що стало Вашим натхненням для того, щоб зробити філологію Вашим фахом? Чим Вам запам’яталися студентські роки? Розкажіть про Ваш шлях до науки про мову.

– Любов до слова в мене з дитинства, Пригадую, як я, ще зовсім маленька дівчинка, під час весняних канікул гостювала в бабусі. І мені трапився вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну». Мені було дуже цікаво, як це слухати весну. І я вже тоді відчула смак українського слова, його милозвучність, чуттєвість, а головне, глибину. Майбутню професію обирала вже цілеспрямовано, бо в старших класах середньої школи писала вірші, вела особистий щоденник. Із теплотою та вдячністю згадую свої студентські роки. Мій курс УМЛ-82 – це цікаві особистості, з якими я спілкуюся й сьогодні. Незабутньою була практика в колгоспі – це перші випробування й справжнє трудове життя. Наукою зацікавилася ще під час навчання, але писати статті було важко: бракувало літератури й досвіду. У читальній залі засиджувалася допізна – готувалася до занять.

– Які сенси Ви вкладаєте в необхідність розвитку мовної культури молоді? Чи є на факультеті якісь родзинки професійної підготовки майбутніх українських філологів?

– Факультет української філології – це колектив викладачів високого фахового рівня та креативної талановитої молоді. Головним пріоритетом для нас є якісні знання, які випускник факультету отримує під час навчання в університеті. Мовна культура особистості починається з українського кіно, телебачення, музики. Я завжди говорю своїм студентам: «Починайте з себе. Установіть на своєму мобільному телефоні українську мову». Другим аспектом розвитку мовної культури є підвищення свого інтелектуального рівня.

Серед родзинок професійної підготовки майбутніх українських філологів виокремлю:

1) прагнення до науки, роботи в школі, у дитячих оздоровчих таборах – до роботи з людьми. Нашим студентам загалом притаманні висока людяність, гуманізм, моральність. Згадаю, наприклад, допомогу нашої студентки Дарини Довгополої “сонячним діткам” Криворіжжя;

2) високий інтелектуальний рівень наших студентів. Це простежується як у виборі тем і написанні сценаріїв до різноманітних університетських та факультетських заходів, так і під час зустрічей із цікавими особистостями Криворіжжя та всієї країни. У нас у гостях були С. Жадан, Ю. Андрухович, О. Забужко, брати Капранови, Маріанна Кіяновська, Макс Кідрук, Л. Якимчук та багато інших. Підтримуємо зв’язки з нащадками Т. Г. Шевченка, випускаємо поетичну збірку «Навколо».

Усе це дає змогу не тільки навчити студентів викладати українську мову й літературу, а й сформувати в молоді любов до рідного слова, розкрити її творчий потенціал, запалити вогник любові до всього українського!

– У цьому році Криворізький педагогічний відсвяткував поважний ювілей – своє 90-річчя. Що Ви побажаєте Вашим колегам і здобувачам вищої освіти?

– Криворізький педагогічний – це не тільки його історія, яку ми всі пам’ятаємо. Це – його сьогодення, сучасність, час, в якому ми живемо. Ми його створюємо кожен день, кожну хвилину. Важливим є й наше майбутнє. Від того, які вчителі прийдуть до дітей, залежить майбутнє не тільки нашого міста, а й нашої країни. Тому я бажаю всім нам здоров’я, наснаги, впевненості в завтрашньому дні, здійснення мрій! Нехай кожен день буде наповнений глибоким змістом, працею і радістю!