Довідки
- Спогади В. П. Кисільової-Білої, кандидата педагогічних наук, доцента кафедри початкової освіти КДПІ, член-кореспондента МСАО ім. Я. А. Коменського
- Двічі соросівський лауреат, учитель математики Олександр Ткачук: «На наших очах відбувалося становлення Анатолія Капіносова як науковця-методиста»
- Одногрупниця Людмила Кудрікова про А. М. Капіносова: «Дивувалася тому, звідки 20-річний юнак черпав сили і мудрість піклуватися про людей»
- Випускниця КДПІ, вчитель математики і фізики Анна Великодна: «Анатолій Капіносов надзвичайно переймався становленням якісної математичної освіти в Україні»
- Доцент кафедри математики та методики її навчання КДПУ Тетяна Крамаренко: «З А.М. Капіносовим і О.Л.Ткачуком познайомилася на Всеукраїнському конкурсі «Учитель року-2004»»
- Спогади Сергія Івченка про наставника – керівника магістерської роботи
- Старший викладач кафедри початкової освіти Наталя Дика: «З А. М. Капіносовим розробляли нову навчальну дисципліну «Інноваційні підходи викладання математики в початковій школі». 13
- Старший викладач кафедри математики Галина Білоусова: «З Анатолієм Капіносовим співпрацювали над розробкою посібника для підготовки учнів та абітурієнтів до ЗНО з математики». 13
- Надія наших дітей Публікація у газеті «Зоря», 5 грудня 1992 року, № 136. 14
На фото вгорі зустріч біля університету з нагоди 30-річчя з дня випуску (2005 р.)
Довідка про А. М. Капіносова (1953-2017)
А. М. Капіносов закінчив Криворізьку ЗОШ №66. З 1970 до 1975-го року навчався у Криворізькому державному педагогічному інституті за спеціальністю "Математика і фізика" й отримав кваліфікацію "Вчитель математики і фізики". Пізніше в аспірантурі при Науково-дослідному інституті змісту і методів навчання АПН СРСР у Москві. У 1989 році захистив дисертацію за темою "Методика формування умінь проводити доказові міркування при вивченні математики в 5-6 класах" на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук з теорії і методики навчання математики.
Навчав математики школярів у Запорізькій загальноосвітній школі Апостолівського району на Дніпропетровщині.
Тривалий час А. М. Капіносов працював викладачем на кафедрі математики Криворізького державного педагогічного інституту / університету, з 2013 року доцентом кафедри математики і методики її навчання цього ж вищого навчального закладу, викладав вищу математику, математичний аналіз і методику навчання математики, керував виробничою практикою студентів і написанням кваліфікаційних робіт з математики і методики її навчання.
А. М. Капіносов – автор понад 200 наукових публікацій, серед яких більше півсотні підручників та посібників для навчання учнів математики, розробник технології рівневого навчання математики в загальноосвітніх навчальних закладах.
Брав участь у роботі фахового журі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» у номінації «Математика»; конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт учнів на рівні міста і області; виступав з доповідями, майстер-класами перед учителями математики не лише Дніпропетровщини, а й в межах України.
Довідка про В.П.Кисільову-Білу
Народилася в м. Кривий Ріг, у 1970 році закінчила Криворізьку ЗОШ №32, у 1975 році отримала диплом з відзнакою, закінчивши Криворізький державний педагогічний інститут за спеціальністю «Вчитель математики і фізики». З 1981 року працює в КДПУ спочатку асистентом кафедри математики на фізико-математичному факультеті, а з 1985 року на посаді старшого викладача, а потім доцента кафедри педагогіки та методики початкового навчання факультету підготовки вчителів початкових класів. З 2001 р. В. П. Кисільова на посаді доцента кафедри змісту та методики початкового навчання педагогічного факультету. Вона викладає такі навчальні дисципліни: математику, методику викладання математики молодших школярів та математичні методи в педагогічних дослідженнях.
Захистила кандидатську дисертацію за напрямом 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти. В. П. Кисільова-Біла – член-кореспондент Міжнародної слов'янської академії освіти ім. Я. А. Коменського (МСАО). Нагороджена грамотою Президії МСАО за підтримку та активне сприяння інтеграційним процесам у сфері культури, науки й освіти на шляху формування цілісного полікультурного слов'янського освітнього простору. В. П. Кисільова-Біла має понад 80 друкованих праць.
Спогади В. П. Кисільової-Білої, кандидата педагогічних наук, доцента кафедри початкової освіти КДПІ, член-кореспондента МСАО ім. Я. А. Коменського
– До Дня вчителя ми згадуємо з особливим теплом і вдячністю наших вчителів, – розповідає Валентина Петрівна. – Для мене такими вчителями стали мої одногрупники: к. пед. наук, доцент математики та методики її навчання А. М. Капіносов і відома на Дніпропетровщині вчителька математики, учитель-методист В. О. Ткачук – випускники фізико-математичного факультету КДПІ 1975 року. Чому говорю сьогодні про них двох одночасно? У житті немає випадкових подій. Вони прийшли до нашої групи «В» одночасно після комплектування трьох груп спеціальності «вчитель математики і фізики», увійшли як послані Всесвітнім розумом люди, без яких не відбулося б формування однієї з найкращих груп фізмату, становлення справжніх вчителів у різних регіонах України. Вони зайшли разом до групи і в 2017 році пішли майже одночасно назавжди від нас (В. О. Ткачук померла 19.05.2017 р., А. М. Капіносов – 03.06.2017 р.). Ми, колишні одногрупники, ще й досі дуже боляче переживаємо цю втрату.
– Викладачі кафедри, які працювали у той час, згадують вашу знамениту «фізматівську четвірку».
– У студентські роки Анатолій Миколайович Капіносов був для мене одним із членів нашої четвірки (Толя Капіносов, Саша Ткачук, Валя Соловйова і Валя Кисільова). Ми разом любили готуватися до занять і складання іспитів, шукали вільну аудиторію і по черзі біля дошки доводили теореми, розв’язували задачі. І завжди, коли хтось із нас помилявся або виникала неузгодженість у якомусь питанні, приходив на допомогу Толя Капіносов. Він виходив до дошки, влучно цілив у причину нашої суперечки, і її як не було. Залишався запис на дошці з виокремленою схемою чи позначкою, яка акцентувала увагу на суті суперечки – логічному пробілі у доведенні. І ми йшли далі. Якщо Толі не вдавалося відразу з’ясувати сутність проблеми, він відходив від нас так, щоб навіть не чути нікого, залишався наодинці з конспектом, низько нахиливши над ним голову, часом навіть гриз нігті і думав, думав, думав... Раптом – трішки лукава посмішка на обличчі, і він вже летить до дошки, бере в руки крейду і проблема зникає.
А. М. Капіносов у студентські роки
– Розкажіть про роки співпраці в університеті.
– У КДПІ ми повернулися з А. М. Капіносовим майже одночасно 1981 року, після 5 років роботи в сільських школах. На кафедрі математики разом працювали недовго. Анатолій Миколайович прийняв рішення повернутися до роботи у школі і продовжувати там працювати над проблемою свого наукового дослідження. На моє здивування він відповів так: «Я не можу так, мені потрібне шкільне середовище, в якому буду творити свою методичну систему». І він її створив – систему тематичного поетапного рівневого вивчення математики за класичним дидактичним методом Я. А. Коменського. А я була переведена викладачем математики на кафедру початкової освіти. Толя знову став ближчим до наших друзів-одногрупників, уже Ткачуків: Олександра і Валентини, адже вони працювали тепер в одному Апостолівському районі.
Вдруге ми зустрілися з Анатолієм Миколайовичем знову в КДПУ вже як дипломовані кандидати педагогічних наук і до 2017 року працювали разом. Але те студентське бажання спілкуватися не залишало Анатолія Миколайовича і тоді. Він любив обговорювати актуальні проблеми реформи нашої освіти, мав звичку більше ставити питання і вислуховував відповідь до кінця. Якщо погляди на щось не співпадали, не поспішав нав’язувати власну думку, звертав увагу на ті джерела відомостей, які посіють сумнів у моїх поглядах і, таким чином, у моїй особі мав прихильника його бачення проблеми. Досить часто за чашечкою кави на перерві в аудиторії № 321 (А. М. Капіносов мав часткове навантаження з методики математики на кафедрі початкової освіти) я знову бачила і відчувала, що в душі Анатолія Миколайовича живе той творчий хлопчина, який колись несміливо, але так глибоко запав у душу кожного з наших одногрупників.
– Які моменти наукової діяльності особливо хотіли б відзначити?
– 2005 року ми планували разом з делегацією нашого вузу їхати на Міжнародну науково-практичну конференцію «ІV Слов’янські педагогічні читання», яка проходила на базі Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Але я тоді захворіла і потрапила до лікарні. Анатолій Миколайович приїхав звідти і повідомив: «Валю, уявляєш, мене там помилково представили як доктора педагогічних наук і професора». А незабаром зателефонувала О. В. Гукаленко, віце-президент МСАО ім. Я. А. Коменського, і повідомила, що А. М. Капіносов виступав з доповіддю на дуже високому науковому рівні, і тому вона прогнозує йому стати доктором педагогічних наук і професором. І він би цього досяг обов’язково, якби хвороба не обірвала його життя. На тій конференції Анатолій Миколайович на міжнародному рівні представляв теоретичні та практичні основи технології навчання математики в середньому шкільному віці за класичним методом Я. А. Коменського або за його висловом: «Інформативно, стисло й ілюстративно про систему ідей, методів, засобів, прийомів природовідповідного, наукового, технологічного, адаптивного, виховного, розвивального, особистісно спрямованого, ґрунтовного, швидкого, доступного і, головне, легкого, захоплюючого успішного навчання математики в 7-9 класах». Він був почутий і сприйнятий дидактами та відомими методистами у слов’янському науковому світі. Його система працювала, і сьогодні працює в школах не лише нашого регіону, а й усієї України.
– Якою запам’яталася вам Валентина Соловйова?
– Надто тісно перепліталися події в житті нашої «четвірки». Валя Соловйова була моєю подругою з дитинства. Ми виросли в одному будинку, в одному під’їзді, були сусідами. Валя була лише на рік старшою за мене, але при цьому на багато років мудрішою. Під час першого вступу до КДПІ Валя не пройшла за конкурсом, і тому в 1970 році ми вступали до вузу разом і не випадково потрапили в одну групу. Як і в шкільні роки любили разом готувати уроки (Валя була вчителькою, а я – ученицею), писали листи дівчатам з Туркменістану (тоді це була дуже популярна справа у житті піонерів). Так це залишилося і в інституті. Я знову учениця, а Валя – учителька. Вона надзвичайно любила математику, знала цей предмет досконало. Потім до нас приєдналися (а, може, ми до них – я вже не пам’ятаю, як це було) двоє хлопців з нашої групи – Толя Капіносов і Саша Ткачук. І тоді з’явився серед нас наймолодший, але найрозумніший вчитель – А. М. Капіносов.
У цих двох чудових наших учителів було ще одне спільне надбання – вони вміли вірно кохати і віддавати себе своїм «половинкам»: Валентина Олександрівна – своєму чоловікові Олександру Леонідовичу та синам Леоніду і Олександру, невісткам і онукам, а Анатолій Миколайович – дружині Галині, синові Сашкові, доньці Лесі та улюбленій онучці Аврорі.
У житті не буває нічого випадкового. У нас народилися й виросли діти. І ось на великий подив нас і викладачів фізико-математичного факультету наші діти: Саша Капіносов (ім’я синові, на мою думку, Анатолій Миколайович дав на знак їхньої чоловічої дружби з О. Л. Ткачуком), Льоня Ткачук і Максим Лисенко (мій син) прийшли навчатися 1996 року до КДПУ на фізмат і навчалися на одному потоці, товаришували.
У життєвих ситуаціях Валя Соловйова була мудрою подругою з дитинства, якій я все могла довірити. Вона повчала: «Подивись на цю ситуацію з іншого боку, проаналізуй, ти ж математик». І я навчалася у неї цієї життєвої мудрості – щасливого жіночого кохання. Для багатьох дівчат нашої групи вона стала прикладом того, як жінка може бути щасливою і подарувати щастя всім членам своєї сім’ї. Про це дуже гарно пише у своїх віршах її чоловік Олександр Леонідович Ткачук.
Зліва направо: Т. Новікова, подружжя О.Л. Ткачук та В. О. Соловйова, А. М. Капіносов, Л. Кудрікова
У 2009 році О. Л. Ткачук видав свою збірку віршів «Старий альбом», в якому є багато віршів, присвячених його дружині, що подарувала йому велике земне щастя бути коханим чоловіком. Він пише так:
Да, жизнь прожить – не поле перейти,
За всё, чего достиг, тебе я благодарен,
Дай Бог и к финишу нам вместе подойти,
С тем грузом счастья, что тобой подарен.
Як шкода, що для цих двох прекрасних людей – В. О. Соловйової та А. М. Капіносова – земне життя було таким короткоплинним.
Валентина Кисільова і Валентина Соловйова у студентські роки
– Валентино Петрівно, у Вас понад вісім десятків друкованих праць. Немало… Що входить до кола ваших наукових інтересів сьогодні?
– Мої наукові зацікавлення визначаються такими напрямами: розробка системи сприяння становленню творчої особистості майбутнього вчителя, ліцеїста, молодшого школяра; система організації самостійної роботи студентів з математики в умовах кредитно-модульної системи навчання; оновлення змісту загальної початкової математичної освіти; формування здатності студентів до науково-дослідницької діяльності. На сторінках фахових журналів та наукових збірників активно пропагую ідеї, які пов’язані з роллю та значенням математизації освіти для наступності у формуванні математичної компетентності студентів та молодших школярів.
– Знаю, що вийшли друком дві ваші монографії, навчальні посібники з грифом МОН України.
– Так, монографії підготовлені у співавторстві з вітчизняними дослідниками проблем реформування системи освіти в Україні: «Моделювання соціально-психологічних систем»; «Освітній простір розвитку особистості в економіці знань». 2012 року під грифом МОН України вийшов друком навчальний посібник для студентів та викладачів математики вищих педагогічних навчальних закладів спеціальності 6.010100 «Система організації самостійної роботи студентів з математики в умовах кредитно-модульної системи навчання». А ось 2015 року на допомогу вчителю початкових класів вийшов друком у співавторстві з Т. В. Мещеряковою та І. А. Кравцовою ще один посібник. У ньому йдеться про основні засади організації роботи з математики в 1-4 класах за програмою для загальноосвітніх навчальних закладів.
– Розмовляючи з вашими однокурсниками, від кожного чула про те, що група у вас була просто «супер».
– Ця група В випуску 1975-го року є і сьогодні. На жаль, уже не в повному складі. Ми обов’язково зустрічаємося через кожні п’ять років після нашого випуску. З нами завжди чарівна Надія Іванівна Лемешенко, яка на той час саме закінчила ВНЗ і була призначена до нас куратором. І зараз вона від нас майже не відрізняється. Маємо трьох науковців: крім мене та Анатолія Капіносова, Тамара Володимирівна Капканець (тепер Ткач) – доктор психологічних наук, професор Мелітопольського інституту державного та муніципального управління "Класичного приватного університету", Політехнічного університету (м. Жешув, Польща). Це група, члени якої не зрадили поклику свого серця – бути вчителем. Тому серед наших одногрупників 15 учителів-методистів та старших учителів. На керівних посадах директора школи, заступника директора, методиста в районних відділах освіти працювали 12 чоловік. Маємо вісім «Відмінників освіти України»: О. М. Хвостішкова, В. О. Попко, О. Л. Ткачук, В. О. Соловйова, Л. Л. Юркова, А. М. Капіносов, Т. В. Капканець, Н. О. Крупкова. Наша група відбулася!
На фото Т. В.Ткач (Т.В. Капканець). Праворуч Т.В. Капканець у студентські роки з куратором групи Н.І. Лемешенко
Двічі соросівський лауреат, учитель математики Олександр Ткачук: «На наших очах відбувалося становлення Анатолія Капіносова як науковця-методиста»
Про становлення Анатолія Миколайовича Капіносова як вчителя математики і методиста, дослідника з теорії та методики навчання математики бесідуємо з одним із кращих учителів математики Дніпропетровщини, двічі соросівським лауреатом, учителем вищої категорії, учителем-методистом, автором методики спірального навчання Олександром Леонідовичем Ткачуком.
– Як ви познайомилися з Анатолієм Миколайовичем?
– У далекому 1970 році здійснилася моя мрія – я став студентом фізико-математичного факультету Криворізького державного педагогічного інституту, – розповідає Олександр Леонідович. – Наша група була сформована, але десь через день після початку занять в її складі відбулися зміни: новачків звали Валя Соловйова і Толя Капіносов. Коли вони зайшли в аудиторію, де знаходилася наша група, я уявити не міг, що це прийшла моля доля: адже Валя стала моєю дружиною на недовгі, але щасливі 40 років, а Толя – моїм надійним і вірним Другом. А хіба це не щастя?!
– Дійсно щастя! Адже здавна кажуть, що друзі дорожчі за будь-яке багатство. То якими ж ви були студентами?
– Толя, який стане Анатолієм Миколайовичем, кандидатом наук, доцентом, викладачем рідного нам КДПУ, у 1970 році був худорлявим, сором’язливим хлопчиком, більше схожим на старшокласника, ніж на студента. Але це було перше враження. Як тільки він одержав можливість висловити свою думку, зразу відчувалося, що це неординарна, інтелектуально розвинена особистість: так логічноцільно і конструктивно він викладав свої думки, показував неабияку освіченість і обізнаність. Але, найголовніше, він мав миттєву «математичну реакцію» і творчі здібності. Те, що зараз звуть креативністю.
Малесенький приклад. Ми тільки опрацювали статтю з улюбленого нами журналу «Квант» про парність чисел в олімпіадних задачах. Захотілося підобідати і пішли у їдальню, що напроти нашого інституту. Замовили їжу, касирка підрахувала, назвала суму і миттєво почула від Капіносова, що вона помилилась. Вона перевірила і виправила суму. Ви здогадалися? Так, ми купували все однакове, тому загальна сума (а ми розраховувалися по черзі, і цього разу була черга Толі) повинна була бути парне число. Мене таке миттєве застосування знань просто вразило!
Анатолій Миколайович ріс досить скромним, як я сказав, сором’язливим хлопцем, але коли треба було вирішувати задачу чи життєву проблему – куди все дівалося! Але він ніколи не витрачав час на суперечки без конкретних фактів і доказів, ось чому нам разом було цікаво. І до занять ми готувалися завжди своєю «трійцею» , а то і «четвіркою» разом з Валентиною Кисільовою.
– Ось так! Зараз науковці все більше говорять, що креативність – друга грамотність. А ще про те, що досягти більшого успіху можна у командній роботі.
– Мені, що мав прогалини у шкільному курсі математики (5 років вечірнього металургійного технікуму, робота, часто по змінах, а потім 2 роки служби в армії) допомога Валі і Толі була як кисень. Тому вони були найкращими моїми вчителями! А я? А я їм приносив користь у виробленні методики навчання, способів подачі чи перевірки матеріалу… Як би там не було, на третьому курсі моя фотографія була серед кращих студентів. Вони зробили з мене успішного студента! Тому можна сказати, що талант методиста у Капіносова сформувався уже в роки студентського життя. А методика нашого групового навчання давала і в роки роботи в школі дуже добрі результати. Тому, коли школа села Всебратське попрохала студентів для підміни вчителя, який довго хворів, ми вже на 3-му курсі за рекомендацією вузу з Толею підпрацьовували вчителями фізики і навіть приймали у школі іспити у випускному 10-му класі.
– Групове навчання лише для вивчення дисциплін фізико-математичного циклу застосовували?
– Коли ми захотіли покращити свої знання з німецької мови, Толя запропонував шлях з інституту до мого будинку (я жив біля кінотеатру «Космос») супроводжувати розмовою тільки німецькою мовою. Це було явище! Але довелося засісти за словники і підручники з німецької, бо мій друг кожного разу в розмові вживав нові і нові слова, речення і мовленеві звороти. І ми росли! А для стимулу виробили систему штрафів, які потім використовували, запрошуючи дівчат у кафе.
– Тобто творчість проявлялася у всьому. Особисто у Вас у подальшому ще й в тому, що не лише теорію спірального навчання розробили, але й видали чудові збірки власних віршів. А спортом з Капіносовим займалися?
– Капіносов не був «букою». Через скромність не грав у футбол, який полюбляв. Але в одній з ігор мій товариш по спорту Толя Сологуб з біофаку (тепер Анатолій Іванович Сологуб кандидат педагогічних наук, почесний президент Асоціації працівників гімназій і ліцеїв України, радник директора Інституту обдарованої дитини НАПН України, член-кореспондент НАПН України – Т. К.), який був граючим тренером інститутської команди, умовив Капіносова вийти і зіграти. І що ви думаєте? Бишовець відпочиває! Капіносов грав не гірше нього! Але далі грати відмовлявся. Тоді я зрозумів чому: він уже обрав свій шлях і не хотів витрачати час на діяння, які не пов’язані з майбутнім. Це була цілеспрямованість, якої я не бачив більше ні у кого.
– Чи були авторитети у Анатолія Миколайовича?
– Так, були. Серед викладачів КДПІ – старший викладач кафедри математики, лектор з математичного аналізу Лариса Афанасівна Митько; тодішній завідувач кафедри фізики, доктор фізико-математичних наук, професор Арнольд Юхимович Ків. А по життю? Мама! Толя дуже любив і шанував маму, був її опорою і надією, помічником і заступником! Таким надійним він був потім і у сімейному житті. Істинним чоловіком, яким його виховала мама.
Анатолій Миколайович був вимогливим до своїх друзів, бо був прискіпливим до себе. Стати його другом міг не будь-хто. Надто цінував час цей хлопчина, щоб витрачати його на розмови ні про що. Ось чому з такою повагою до нього ставилися не лише його колеги, а й старші товариші: завкабінетом математики ДОІППО В.П. Кєлєсіді і методист Т.Б. Букарєва, відомі на Дніпропетровщині та за її межами вчителі В. Л. Вайман, Я. С. Бродський. Дуже поважала Капіносова доктор педагогічних наук, професор, професор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова З. І. Слєпкань, яка була до того ж другом-наставником.
Толя завжди був улюбленцем нашої групи, найбільш авторитетним у питаннях навчання і виховання учнів, методичної підготовки вчителів, математичної науки. Але його, такого чорнявого, з лукавою посмішкою любили й інші дівчата, але Толя неначе і не помічав їх зацікавлених поглядів – працював у бібліотеці, відшукував цікаві і потрібні для подальшої його наукової роботи твори науковців, робив свої помітки, спілкувався з таким же фанатиком від науки А. І. Сологубом.
– Запам’яталися зустрічі з учителями-новаторами?
– Згадується, як ми проводжали до готелю відомого на той час вчителя-новатора В. Ф. Шаталова, який виступав у нашому вузі, і вели з ним серйозну і ґрунтовну розмову. У ній Толя не «тушувався», він вів розмову на рівних, зі знанням справи і предмету обговорення. І я бачив, як мій друг на очах з Толі, Толяна перетворюється на Анатолія Миколайовича!..
– Як у подальшому складалися ваші стосунки з Анатолієм Миколайовичем?
– А.М. Капіносов прожив достойне життя, ніколи не фальшивив ні у роботі, ні у спілкуванні. Тому і залишається у пам’яті багатьох людей, як мудрий наставник, цікава людина з добрим серцем, людина з добрим гумором, вірний друг і порадник… Він був і залишився красивою, в усіх відношеннях, людиною, яку люблять і поважають, а його методичні розробки залишаються неперевершеними і сьогодні.
Вони прийшли разом: Валя і Толя – мої друзі, мої Вчителі, без яких би я не відбувся ні як вчитель, що двічі одержав грант Сороса, ні як людина. І коли Анатолій Миколайович запросив мене у свою групу для зустрічі з студентами, для розповіді про досвід учительської роботи, про власну «методику спірального навчання» – це була велика для мене честь, визнання, а, отже, підтвердження того факту, що свій час він витрачав не даремно, бо допоміг своєму другу. А це, ой якого дорогого коштує!
Так, вони прийшли разом у аудиторію, у моє життя. На жаль і пішли з нього майже одночасно, мої прекрасні, мої вірні, мої ніжні і ексклюзивні друзі – Валя і Толя. Люди – без яких би я не відбувся.
А скільки їх вихованців «пішли у люди» з високим рівнем знань і умінь з математики, обізнаних у життєвих колізіях, загартованих і підготовлених!..
Уклін вам до землі, мої дорогі друзі Валя і Толя! Ми завжди зростали разом, тому я і згадую про вас тільки разом…
– Олександре Леонідовичу, на завершення нашої розмови розкажіть коротко про суть розробленої вами методики «спірального навчання».
– В основу спірального навчання покладена рівнева диференціація, яка базується на можливостях учнів. Для цього можливості школярів попередньо вивчаються за допомогою тестів. Потім ці здатності до опанування матеріалу трансформуються у компетентності учнів завдяки 4-разовому вивченню програмного матеріалу за увесь рік. Це можливо за допомогою використання системи фреймів, розроблених з використанням рівневого навчання на базі «трьох китів» методики навчання: послідовності, посильності і наступності.
Головною перевагою спірального навчання стає динамічність диференціації навчання, яка дозволяє на кожному етапі (витку) спіралі створювати реальні освітні середовища за інтересами, можливостями і прагненнями. Як правило, перший виток спіралі відповідає навчанню за вимогами державних стандартів знань.
Чотирикратне повторення базових знань (рівня державних стандартів) дозволяє проектувати успішне навчання практично усіх учнів класу.
Ефективність методики спірального навчання полягає ще й в тому, що спочатку над новим матеріалом працює «увесь мозок», тобто взаємозв’язок правопівкульного мислення з лівопівкульним забезпечує можливість образному мисленню прогнозувати розширення знань. А це дозволяє, на основі внутріпредметних і міжпредметних зв’язків, частково додавати ще один компонент знань – інформацію зв’язку, яка характеризує перехід і перетворення явищ, предметів, трансформацію знань, виробляє в учнів здібність бути суб’єктом свого розвитку, рефлексивного відношення до самого себе.
Спіральне навчання стає генератором освітніх проектів, творцем методології цих проектів на різних етапах навчання і в навчанні в цілому.
Світлина зі збірки віршів Олександра Ткачука "Старий альбом"
Одногрупниця Людмила Кудрікова про А. М. Капіносова: «Дивувалася тому, звідки 20-річний юнак черпав сили і мудрість піклуватися про людей»
– Чудова традиція: відзначати закінчення сесії в кафе, – згадує випускниця фізмату 1975-го року Людмила Кудрікова. – Обхідний підписаний, настрій відмінний. І раптом як удар із-за рогу – Сергійко, мій Сергійко не приїде на це наше свято! Я не вписуюся в його плани (чи вже взагалі не вписуюся?!) Намагаюся тримати марку, але кого я намагаюся обдурити? Свою рідну групу, в якій кожен на виду і всі все про всіх знають? Співчутливі погляди, якісь слова ... Які вже тут веселощі? Хочеться піти, але терплю. На виході, коли прощалися вже, Толя Капіносов несподівано каже: «А поїхали зі мною завтра в табір вожатою». Я на секунду розгубилася, а потім випалила: «А поїхали!»
І ось ми їдемо о 6-ій ранку автобусом, і я навіть не уявляю куди. А приїхали в Кринички, в ДИТЯЧИЙ БУДИНОК. Там для дітей з дитбудинку організували літо за принципом табору. І Толя, як в балію з водою, занурив мене в зламані долі цих дітей. Звідки він, 20-річний юнак, черпав сили і мудрість піклуватися не тільки про цих дітей, але ще й про мене?
Він не випитував, чи не втішав, але точно відчував, коли зробити поблажку, а коли завантажити по саму маківку. Часто говорив: «Піди до хлопчаків, щось ніяк не сплять. У тебе краще виходить. А я тут». Помітно було, що лукавив. Він був відмінним оповідачем, багато знав, вмів пожартувати і приструнити, якщо потрібно. Це він напоумив мене присісти до забіяки на ліжко, потримати його за руку. І це стало традицією. А забіяк-то 15! А який був вибух емоцій, коли один з них сказав: «У Вас руки як у мами». Йому 14, а маму бачив десять років тому. Толя на це посміхнувся і тільки сказав: «Ось бачиш!» І більше нічого.
Одного разу забрав мене прямо з альтанки, велів дітям почекати, привів до їдальні: «Ти мало спиш і погано їси, на тебе скаржаться в їдальні. Поки не з'їси, не підемо».
Так у мене з’явився друг, брат по духу, дуже близький і зрозумілий. Відвів від мене депресію, не витираючи сліз і не кажучи ні слова розради. Цей життєвий урок в дитячому будинку змусив по-іншому подивитися на світ і оточуючих. Напевно, тоді я стала дійсно дорослою. У мене був хороший учитель – Толя.
Зліва направо Кудрікова Л., Капіносов, О. М. Хвостішкова – староста групи В (2005 р.).
Випускниця КДПІ, вчитель математики і фізики Анна Великодна: «Анатолій Капіносов надзвичайно переймався становленням якісної математичної освіти в Україні»
Спогадами про А. М. Капіносова поділилася випускниця КДПІ, вчитель математики і фізики А. Т. Великодна.
– Він був старанним, організованим, дисциплінованим, талановитим студентом, – згадує Анна Тимофіївна. – Толя настільки захоплювався тоді вивченням вищої математики, що мало відпочивав, недостатньо займався спортом, навіть не помічав, скільки дівчат-красунь з усіх факультетів оточують його кожного дня в інституті. Для нього це були просто друзі і знайомі. А він був красенем. А ось нам, трьом одногрупницям – Валі Соловйовій, Валі Кисільовій і мені – щастило кожного навчального дня бути з ним поряд 20 хвилин за одним столом. Ми четверо були «патріотами власного шлунку» (посміхається наша співбесідниця – Т. К.). Тільки після закінчення інституту він зустрів свою наречену, красуню-білявку Галину, з якою прожив у вірному коханні та взаємній повазі до останніх його днів.
– Чим запам’ятався Анатолій Миколайович у спілкуванні після завершення університету?
– Запам’яталася розмова з ним на одній із зустрічей у 80-х роках. Під час бесіди Анатолій Миколайович цікавився моїми успіхами, проблемами, розповідав про свої. Потім раптово запитав: «Цікаво, що будуть говорити про нас нащадки? Що буде з Україною? Яким шляхом вона піде?» Через хвилину мовчання сказав: «Як би хотілося бачити Україну найквітучішою, найсильнішою і незалежною державою». Його погляд був десь далеко в майбутньому. Він не помічав нікого із нас в цю мить.
А поруч наші друзі голосно співали, розмовляли, танцювали – уже не студенти, а вчителі математики та фізики.
Ось таким він був. Не міг витрачати багато часу на розваги, на незначне, не міг давати своєму мозку довго відпочивати.
Коли А. М. Капіносов випустив перші посібники для підготовки до ЗНО з математики, то розв’язала і сама всі до одного його завдання, оцінила, як багато праці було вкладено у складання добірок тестів. І навіть під час зустрічі друзів обговорювали з Анатолієм проблеми підвищення якості математичної освіти.
Якось подарував мені розроблений ним підручник геометрії для 7-го класу. Не повірите, але, прийшовши додому, цілий вечір і ніч його перечитувала, розв’язувала добірки задач. Не могла дочекатися ранку, щоб зателефонувати Анатолію, подякувати йому за чудову книгу. Бо такі розробки – це трамплін для дитини, щоб їй потрапити у велику геометрію. Зрештою, і наступні його підручники також були прекрасними.
– А. М. Капіносов дорожив студентською дружбою?
– Студентську дружбу поважав, не пропускав жодної зустрічі. Наша група була надзвичайно дружною. І навчалися всі надзвичайно добре: з 25 чоловік 17 «хорошистів» і 2 «ленінських стипендіати» – Валентина Кисільова і Анатолій Капіносов. Анатолій навіть був артистом у студентській агітбригаді нашої групи. Зараз ми також намагаємося частіше бачитися. З багатьма одногрупниками зустрічаємося кожного року, а раз у 5 років, то обов’язково всією групою.
Під час зустрічі випускників запам’яталися два його найяскравіших тости. Один з них: «Моя перша найсильніша, найголовніша і на все життя любов – це математика. Думаю так, що ви, мої друзі, теж не можете жити без неї. То ж за найцікавішу, за найвишуканішу, за найвродливішу науку!». На останній зустрічі запропонував тост: «За нашу групу! Таких груп не було в нашому інституті до нас, під час нашого навчання і після нас. За нашу дружбу!» І дійсно, що дружнішої, ніж наша група, мабуть не було.
Коли Анатолій Миколайович тяжко захворів, одногрупники прийшли на допомогу одними з перших: хто порадою, хто підтримував словом, зібрали гроші на лікування, підняли громадськість на фінансову допомогу. На превеликий сум і жаль ні ми, ні лікарі не змогли врятувати його від страшної хвороби.
– Як ви думаєте, чому А. М. Капіносов, будучи кандидатом педагогічних наук, все ж залишався працювати у сільській школі? Ви ніколи з ним про це не говорили?
– Я довго не могла зрозуміти, чому Анатолій Миколайович не хоче постійно жити в місті, де поруч робота в педінституті, де всі побутові зручності і умови для культурного відпочинку. А він – декілька днів у Кривому Розі, а решту в селі Запорізькому за Апостоловим, де й зараз мешкає його дружина.
Зараз я мешкаю дуже далеко від України, тому на похоронах не змогла бути. А ось на 40 днів, як це роблять всі православні, декілька чоловік з нашої групи поїхали на могилу до Анатолія Миколайовича, щоб вклонитися нашій гордості і зірці, одному з найталановитіших викладачів математики, науковцю-методисту, реформатору математичної освіти сучасної України, чудесному сім’янину, другу, колезі, сусіду. За поминальним столом зібралися рідні, колеги, односельчани. Згадували все хороше про нього, бо у своєму житті Анатолій творив лише добро. Його дружина Галина Василівна говорила нібито вибачаючись: «Анатолій тільки на вигляд був суворим і дуже серйозним, а насправді він був добрим, м’яким і веселим». І це так. Його характер – це вулкан думок, ідей, творчості. І тоді обличчя його серйозне, вдумливе, навіть суворе. А в сім’ї, з сусідами, друзями – веселий, винахідливий, відкритий. Лише надмірна скромність і сором’язливість не давали вирватися цьому вулкану назовні.
Священнослужитель Іван розповідав, який вклад А. М. Капіносов зробив у будівництво і ремонт церкви в Запорізькому. Учитель української літератури в Запорізькій школі згадував, що Анатолій Миколайович надихнув його на написання посібника з історії виникнення українських слів. І ще пролунало багато добрих і щирих спогадів.
Я дивилася на цих людей, слухала їх і зрозуміла: Анатолій Миколайович відпочивав тут душею, черпав силу для життя і натхнення для творчості у своїх односельчан, справжніх українців, які зберегли в собі найкращі риси українського народу, всю його самобутність, мову, красу, силу, стриманість. А навколо селища український степ зі своїми пахощами і красою. Він, житель міста, як ніхто з мешканців села, зміг оцінити і людей, і природу.
У нашій пам’яті вічно буде жити Громадянин, Учитель, Вчений, Людина – Капіносов Анатолій Миколайович. Хочеться вірити, що учні, які брали А. М. Капіносова за приклад, продовжать його справу і будуть творити, і працювати з тією ж цілеспрямованістю, наполегливістю, як і їх вчитель.
Справа наліво: А.М.Капіносов, Н.І.Лемешенко, О.Л.Ткачук
Доцент кафедри математики та методики її навчання КДПУ Тетяна Крамаренко: «З А.М. Капіносовим і О.Л.Ткачуком познайомилася на Всеукраїнському конкурсі «Учитель року-2004»»
– Про вчителя-новатора А. М. Капіносова почула зразу, як тільки у 1993-му розпочала роботу вчителем математики у Криворізькому Жовтневому ліцеї, – розповідає Тетяна Григорівна. – Про розроблювану ним теорію рівневого навчання не раз розповідали колеги, наставники – керівник районного методичного об’єднання вчителів математики А. О. Тишковець, методист В. М. Стьопіна, вчитель математики В. В. Сергієнко. Пізніше побувала на курсах у Дніпропетровському обласному інституті підвищення кваліфікації вчителів, придбала кілька збірочок різнорівневих завдань, які тоді вийшли друком. З нетерпінням очікувала на курсах виступу і самого Анатолія Миколайовича, але тоді у нього щось не склалося. Але чомусь запам’яталися слова завідувачки кабінетом математики ДОІППО В. П. Кєлєсіді про те, що А. М. Капіносов мабуть єдиний науковець із ступенем кандидата наук, який працює у сільській школі.
Користуючись розробками А.М. Капіносова, учитель міг виокремити підгрупи учнів з високим темпом просування в навчанні, середнім, низьким, а також визначити реально невстигаючих учнів. І для кожної з груп забезпечити навчання на відповідному рівні посильної складності. Кожен учень – в індивідуальному темпі, але так, щоб усі досягали обов'язкових результатів навчання, як того вимагається за програмою й стандартом.
У ліцеї ми широко використовували розробки Анатолія Миколайовича. І навіть не стільки у класах з поглибленим вивченням математики, як у класах економічного, історичного та філологічного спрямування.
Пропонована рівнева диференціація дійсно тоді була новаторством. І лише через кілька років розроблені посібники отримали гриф Міністерства освіти і науки України. На сьогодні, щоб там не говорили, підручники більше придатні для здійснення і рівневої, і профільної диференціації, ніж ті, що видавалися 25 років тому.
А познайомилися ми з Анатолієм Миколайовичем вже у 2004-му році на Київщині, у Білій Церкві. Він входив до складу фахового журі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року» у номінації «Математика», а я представляла учительство Дніпропетровщини. Нас тоді строго попереджали, щоб з членами журі не спілкувалися. І для мене це було законом. Коли виступала під час відбіркового туру з візитівкою, презентувала досвід роботи і здійснювала аналіз побаченого уроку, то все розповідала, дивлячись на А. М. Капіносова. Він був надзвичайно серйозним, так що я навіть не завжди могла зрозуміти, чи все тоді добре говорю і роблю. Тому надто переживала, чи зможу пройти у відбіркову дванадцятку претендентів, щоб не підвести нашу область. І лише на завершення мого виступу побачила, як посміхнулися очі у Анатолія Миколайовича. Тобто, виступ схвалив. Це надихнуло мене на подолання чергового бар’єру конкурсу. Коли приїжджала наступного разу писати контрольну роботу з математики і проводити урок математики у незнайомому класі, то вже обмінялася кількома словами з Анатолієм Миколайовичем. Він схвально відгукнувся і про якість виконання контрольної, і про урок. А потім ще й пофортунило сфотографуватися на пам'ять з А. М. Капіносовим і професором кафедри математики Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди Євгеном Петровичем Неліним. На завершення конкурсу Євген Петрович протягом кількох годин детально аналізував недоліки, допущені конкурсантами, і разом з Анатолієм Миколайовичем давав цінні методичні поради. Дійсно, то була чудова школа для підвищення педагогічної майстерності. Мене вразила обізнаність обох науковців з методики навчання математики.
У журі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2004»
Вдруге пощастило зустрітися з Анатолієм Миколайовичем вже по один бік барикад – членами журі міського конкурсу учнівських науково-дослідницьких робіт з математики, який проходив на базі Криворізького Жовтневого ліцею. І тут я отримала великий Урок доброти і людяності, бо для кожного учня після його виступу А. М. Капіносов знаходив просто чарівні слова, давав такі поради щодо подальшої дослідницької роботи, що школярі окриленими бігли за свої парти, щоб послухати інших учасників та взяти участь у дискусії.
Приклади такої підтримки бачила і стосовно студентів – майбутніх учителів математики. Пам’ятаю, якось на захисті кваліфікаційних робіт Анатолій Миколайович запропонував одному юнакові-сироті поставити оцінку «відмінно», хоча решта членів комісії схилялася до думки щодо «добре». Аргументував це тим, що оцінювати потрібно, перш за все, персональне зростання фахівця: що він умів до написання роботи і як далеко просунувся, навіть при суттєвій допомозі з боку наукового керівника. І мабуть-таки він був правий, бо той випускник і зараз працює на освітянській ниві, а ще задоволений своєю роботою. А взагалі учителю потрібно постійно перейматися як тим, наскільки міцні знання і потрібні навички дає він учням, так і тим, якими зернами засіває його душу.
На передзахистах і захистах кваліфікаційних робіт всім викладачам кафедри завжди було цікаво послухати про нові результати наукових досліджень Анатолія Миколайовича та його магістрантів, щоб у подальшому збагатити і власну тематику робіт, а ще дізнатися про щось актуальне з методики навчання математики.
А. М. Капіносов щедро ділився з усіма досвідом і написаними ним підручниками та посібниками. Користуючись посібником з електронними наочностями для 5-6 класу, завжди привертала увагу студентів, що в його основі лежить дидактичний матеріал, розроблений Анатолієм Миколайовичем. Користуючись його геометричним матеріалом, стала розробляти сумісно зі студентами електронні навчальні курси на платформі MOODLE. Пам’ятаю, що він до цього схвально поставився.
Ніхто і подумати не міг, що Анатолій Миколайович так швидко піде від нас назавжди. А скільки ще можна було розпитати в нього і багато чому навчитися!
Теорія рівневого навчання математики
у педагогічній спадщині Анатолія Капіносова
(за матеріалами міжнародної науково-методичної конференції «Проблеми математичної освіти» (ПМО–2017))
У зв’язку із запровадженням компетентнісної парадигми навчання, переходом до навчання за новими програмами, особливої ваги набуває необхідність розвитку математичних компетентностей учнів і особистісних якостей школярів в цілому. Вчителю важливо визначитися, як навчати того чи іншого учня, якими засобами це робити.
– Помітним є внесок у розвиток теорії диференціації та рівневого навчання А.М. Капіносова, доцента кафедри математики та методики її навчання Криворізького державного педагогічного університету, – розповідає доцент цієї ж кафедри Тетяна Григорівна Крамаренко. – А. М. Капіносов опублікував низку досліджень з теорії рівневого навчання [1], з проблем набуття учнями та студентами математичних компетентностей. Зокрема понятійної [2], алгоритмічної [3], дослідницької. Розробив систему тематичного поетапного рівневого вивчення математики за класичним дидактичним методом Я. А. Коменського. Він автор численних підручників та навчальних посібників, зокрема з підготовки до складання ЗНО з математики, у систему задач яких закладена теорія рівневого навчання. Посібник [4] витримав кілька перевидань і користується надзвичайним попитом в учнів та в учителів.
Дослідником теоретично обґрунтовано різні аспекти рівневої диференціації і рівневого навчання, зокрема пов'язані з особливістю 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів. Виходячи з рівневої природи оволодіння компетентністю, за теоретико-методологічну основу її формування дослідник обирає класичний метод поетапного оволодіння науковими знаннями, розроблений Я. А. Коменським, принципи пов'язує з поняттям зони актуального і найближчого розвитку.
У системі тематичного поетапно рівневого вивчення математики А.М. Капіносов виділяє 4 основні етапи вивчення тем, які відповідають логіці засвоєння математичних знань: 1) початковий – усвідомлення, осмислення елементів базового змісту, вироблення початкових, елементарних умінь; 2) середній – формування базових навичок і умінь, застосування базового змісту в основних типових, прикладних ситуаціях; 3) головний – логічне осмислення базового змісту і його застосування в різних ситуаціях (стандартних, змінених, нових); 4) заключний – логічне, практичне осмислення повного змісту теми і застосування в різних ситуаціях.
У посібнику [1] автором детально описано як доцільно ставити цілі, добирати зміст, які методи і форми роботи використати на кожному з поданих етапів.
Головна мета технології тематичного поетапного рівневого навчання (сукупності послідовних етапів, навчальних задач, методів, прийомів, засобів їх розв’язання) сприяти гарантованому досягненню кожним учнем особистісно доступного рівня (середнього, достатнього або високого) на основі прояву та розвитку його внутрішнього потенціалу. Для забезпечення диференціації навчання А.М. Капіносов розглядає систематику методів навчання за дидактичними цілями та технологічну модель вивчення тем.
Причому дослідник наголошує, що з причин насамперед психологічних механізмів засвоєння знань за 1 урок практично неможливе. Тому мінімальна кількість часу, при якому можливе рівневе засвоєння знань з теми і формування повного «діапазону» рівневих умінь, становить 2 год. А.М. Капіносов виділяє основні типи уроків відповідно до технологічних етапів, їх дидактичних цілей:
• уроки початкового вивчення теми, формування початкових, елементарних умінь;
• уроки формування базових навичок і умінь;
• уроки логічного осмислення базового змісту і його застосування;
• уроки узагальнення, систематизації повного змісту і його застосування;
• комбіновані уроки;
• уроки перевірки навчальних досягнень.
Основним засобом формування в учня умінь є групи задач, які він здатний розв'язувати самостійно, а також за допомогою вчителя. Важливою умовою ефективності, успішності рівневого навчання є правильне, науково обґрунтоване співвідношення між загальними фронтальними формами навчання і самостійною навчальною діяльністю учня. Автор обґрунтовано виділяє знання і діяльність учнів, які є доцільними для фронтального навчання і ті, що плануються для самостійної навчальної діяльності.
Реалізація ідеї рівневої диференціації потребує розв’язання на методичному рівні проблеми задання рівнів підготовки з кожної теми у вигляді еталонних завдань і задач. Тому у шкільних підручниках розділи мають бути поділені на теми, зміст диференційований за рівнями. Однак у багатьох випадках одна і та задача відноситься авторами різних підручників до різних рівнів. Інструментом конструювання еталонних задач має бути шкала рівневих критеріальних завдань і задач.
Раціональною є наступна схема планування рівневих результатів навчання: 1) виділення в темі базових елементів теоретичного змісту (означень, теорем, доведень теорем); 2) визначення для кожного елементу теоретичного змісту відповідних йому основних предметних умінь; 3) планування за визначеними основними предметними уміннями базового рівня умінь початкового рівня та достатнього і високого рівнів – у вигляді еталонних завдань і задач.
Значну увагу А. М. Капіносовим приділено проблемам підготовки вчителя математики до реалізації рівневої диференціації навчання, тому його педагогічна спадщина потребує детальнішого вивчення та застосування у практиці навчання.
Список використаних джерел
1. Капіносов А. М. Тематичне поетапне рівневе вивчення математики в основній школі / А. М. Капіносов. – Дніпропетровськ : Інновація, 2005. – 111 с.
2. Капіносов А. М. Математична понятійна компетентність: теоретико-методологічні основи дослідження, структура та рівні / А. М. Капіносов, В. В. Корольський // Збірник наукових праць: Педагогіка вищої та середньої школи. – Кривий Ріг: Видавницький відділ ДВНЗ «КНУ» , 2012. – № 34 – С. 69-74.
3. Капіносов А. М. Математична алгоритмічна компетентність: теоретико-методологічні основи дослідження, структура та рівні / А. М. Капіносов, В. В. Корольський // Збірник наукових праць: Педагогіка вищої та середньої школи. – Кривий Ріг: Видавницький відділ ДВНЗ «КНУ» , 2013. – № 37 – С. 71-78.
4. Капіносов А. М. Математика: посібник для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання / А. М. Капіносов, Г. І. Білоусова, Г. В. Гап’юк, С. В. Мартинюк, Л. І. Олійник, П. І. Ульшин, О. Й. Чиж; за редакцією професора В. В. Корольського. – 3-є вид., переробл. і доповн. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2012. – 416 с.
Спогади Сергія Івченка про наставника – керівника магістерської роботи
– Під час написання магістерської роботи «Рівнева диференціація при вивченні курсу "Геометрія 9 класу"» завдяки А. М. Капіносову, який був моїм науковим керівником, для себе відкрив чимало нового і багато чому навчився, – розповідає випускник Криворізького державного педагогічного університету, а нині вчитель математики Сергій Вадимович Івченко. – Кожного разу, коли я приходив на консультацію до Анатолія Миколайовича, він знаходив час і завжди був готовим допомогти, навіть після роботи. Працюючи в школі вчителем математики, і зараз продовжую розробляти матеріали для проведення уроків подібно до того, як це робив при написанні своєї кваліфікаційної роботи. Пам’ятаю, як А. М. Капіносов неодноразово наголошував, що геометрія без рисунків – це не геометрія. Тому дещо не розумію тих, хто, складаючи тести до тем курсу геометрії, рисунки якраз додає в незначній кількості, а то й взагалі не додає.
Тоді ми разом з доцентом кафедри математики та методики її навчання Т. Г. Крамаренко зайнялися розробкою дистанційного курсу «Геометрія, 9 клас», в якому розмістили чимало матеріалів, описаних у магістерській роботі. Нещодавно з Тетяною Григорівною оновили розроблений курс і продовжуємо вдосконалювати, поповнюючи його новими матеріалами, які необхідні для здійснення рівневої диференціації при вивченні геометрії. Таким чином, ідеї Анатолія Миколайовича розвиваємо, і вони знаходять своє місце уже в електронному навчальному курсі.
Анатолій Миколайович був творчою людиною, яка одержувала величезне задоволення від педагогічної роботи. Одного разу я був присутній на семінарі вчителів математики, який він проводив, і хтось з присутніх запитав у нього: «Коли ви встигаєте розробляти свої посібники? Це ж скільки часу потрібно!» А він на це відповів: «Після 18-ї години». Дійсно, щоб стільки часу приділяти роботі, корисній для суспільства, для майбутнього нашої країни, неодмінно дуже любити справу, якою займаєшся та бути її великим майстром. Я надзвичайно вдячний Анатолію Миколайовичу Капіносову за те, що він багато чому мене навчив. Тепер всі свої знання, уміння і навички, якими оволодів завдяки цій людині з великої літери, можу використовувати у своїй роботі, працюючи задля забезпечення майбутнього якісної освіти в нашій країні.
Старший викладач кафедри початкової освіти Наталя Дика: «З А. М. Капіносовим розробляли нову навчальну дисципліну «Інноваційні підходи викладання математики в початковій школі»
– Про Анатолія Миколайовича Капіносова, як автора підручників з математики, я чула ще коли навчалася у школі, – розповідає кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри початкової освіти Наталя Дмитрівна Дика. – Як науковця мене доля звела з Анатолієм Миколайовичем у 2012 році. У той час на нашій кафедрі початкової освіти розроблялася нова навчальна дисципліна «Технологія викладання галузі "Математика"» (зараз «Інноваційні підходи викладання математики в початковій школі»). Анатолій Миколайович як фахівець допомагав нам у цьому питанні. Будучи асистентом кафедри, переймала його досвід з технологічного підходу до навчання математики в початковій школі. Він, як і належить старшому наставнику, як міг допомагав у моїх дослідженнях. З глибокою вдячністю пригадую ті часи, оскільки постійно відчувала підтримку старшого товариша. Хоча Анатолій Миколайович часто і радився зі мною задля покращення навчального процесу саме для підготовки вчителів початкової школи. Комфортні відчуття після спілкування з Анатолієм Миколайовичем налаштовували на плідну співпрацю і у подальшому. На жаль, він пішов від нас, проте залишив у моїй душі лише теплі спогади.
Старший викладач кафедри математики Галина Білоусова: «З Анатолієм Капіносовим співпрацювали над розробкою посібника для підготовки учнів та абітурієнтів до ЗНО з математики»
Про те, якими запам'яталися Анатолій Капіносов, Валентина Соловйова, Валентина Кисільова і Олександр Ткачук розмовляємо зі старшим викладачем кафедри математики та методики її навчання КДПУ Г. М. Білоусовою.
– Галино Миколаївно, Ви вже викладали в інституті в ту пору, коли ці студенти навчалися на факультеті. Пам'ятаєте їх?
– Розповім про один епізод, який точно може їх охарактеризувати. Якось затримавшись в інституті після консультацій студентів, звернула увагу, що в таку пізню годину в лекційній аудиторії № 322 горить світло і лунають голоси. Зацікавившись, заглянула в аудиторію. Виявилося, що четверо студентів – Анатолій Капіносов, Олександр Ткачук, і дві Валентини – Кисільова і Соловйова готуються до колоквіуму з математики. Використовуючи дошки, доводять один одному теореми, розбираючи важкі моменти доведення, повторюючи всі означення і поняття. А тому і є результати такого серйозного, відповідального ставлення до навчання. Анатолій Капіносов і Валентина Кисельова стали кандидатами педагогічних наук, доцентами в Криворізькому педуніверситеті, а Валентина Соловйова (пізніше Ткачук) і Олександр Ткачук – вчителями математики вищої категорії, вчителями-методистами. Олександр Леонідович до того ж нагороджений почесним знаком «Відмінник освіти України».
– Гарний приклад того, як необхідно навчатися, щоб у підсумку досягти успіху. Як Анатолій Миколайович пізніше ставився вже до колег?
– Перебуваючи на стажуванні в лабораторії навчання математики Науково-дослідного інституту змісту і методів навчання АПН СРСР у Москві, готувала матеріал за технологією рівневої диференціації навчання математики у 5-6 класах для виступу перед вчителями математики міста Нарофомінська під Москвою. В цей же час Анатолій Миколайович приїхав до лабораторії з питань свого дисертаційного дослідження, керівником якого був заслужений учитель, доктор педагогічних наук, член-кореспондент АПН СРСР Семен .Ісакович Шварцбурд. Поцікавившись, над чим я працюю, Анатолій Миколайович поділився особистим цінним досвідом викладання математики, оригінальними методичними прийомами, розробленими дидактичними матеріалами з рівневої диференціації навчання математики, що викликало жвавий інтерес до викладеного в доповіді матеріалу в учителів.
– Як співпрацювали після повторного приходу А. М. Капіносова на кафедру? Що скажете про його ставлення до роботи?
– Якось відвідавши практичне заняття з математичного аналізу, яке він проводив, маючи власний багаторічний досвід викладання, була вражена, з якою легкістю, простотою, не применшуючи наукового підходу, викладач підводить студентів до осмислення і освоєння складних понять. Двогодинне заняття пройшло як одна мить. Це була дійсно майстерність.
І, нарешті, багаторічна спільна робота над створенням посібника з підготовки учнів і абітурієнтів до ЗНО знань учнів з математики дозволила в повній мірі оцінити педагогічну майстерність, талант вченого-педагога, відповідальність, уміння організувати колектив співавторів, відданість професії, справі всього свого життя.
Надія наших дітей
Публікація у газеті «Зоря», 5 грудня 1992 року, № 136.
Автор публікації Леонід Ясінський, оглядач з питань освіти, культури й етики
Які зерна вчитель засіває…
«Вік математики – хороший крилатий вислів, але він не відображає усієї суті того, що відбувається в наші дні. Світ вступає в епоху людини більше, ніж будь-коли, ми зобов’язані думати зараз про те, що ми вкладаємо в душу людини…»
В. О. Сухомлинський
Знайомтесь: Анатолій Миколайович Капіносов, 1953 р. н., випускник криворізьких СШ-66 і педінституту. Кандидат педагогічних наук, закінчив заочну аспірантуру Науково-дослідного інституту змісту і методів навчання при АПН СРСР. Учитель-методист. Викладає математику в Запорізькій СШ Апостолівського району. Автор науково-методичної системи різнорівневого навчання математики.
Справжня оцінка зробленого А. М. Капіносовим ще попереду. Хоч уже сьогодні спеціалісти віддають йому належне: новатор! Слово це нині чуємо рідко, за суспільними потрясіннями кудись відійшли згадки про недавніх героїв наших телеекранів, які завітали в кожен дім надією на реформу перебудову школи, педагогів‑новаторів Амонашвілі, Шаталова, Волкова, Гончарову, Захаренка...
Неможливо забути, який всенародний інтерес викликали їхні думки, ідеї, а головне – практичні результати. З’явилась віра: з такими людьми школа стане «Школою радості», а не місцем «стадного» утримання дітей, поки їхні батьки на роботі.
З появою на педагогічному небосхилі нової «зірки» – Капіносова – компетентні люди пов'язують «відродження творчого, інтелектуального потенціалу України». Такий висновок ученого, доцента кафедри педагогіки і психології Дніпропетровського інституту вдосконалення вчителів А. О. Бородай, з якою погоджуються і провідні методисти-математики республіки, і вчителі-практики, та й будь-хто, коли знайомиться з системою цього новатора.
– У чому ж заслуга Анатолія Миколайовича?
– Якщо коротко, то в гуманності. А потім уже у створенні власного методу навчання «цариці наук» усіх без винятку учнів.
Гуманність до дитини – цього «об'єкта» педагогічних зусиль, «полігона» для експериментів – ось що таке «метод Капіносова» у суспільному значенні. Бо не заперечити той факт, що дитина в уявленні переважної більшості наставників є «пластиліном», з якого необхідно «ліпити» все що завгодно: «учень заради програми», а не «програма заради учня».
Капіносов підлаштовує програму «під учня», йде на спрощення цієї програми. Не забуваючи про результати. Навпаки: саме дбаючи про них.
При такій постановці питання неможливо перекласти свою, дорослого, вину на невміння самої дитини («об'єкта»). Більше того, дитина стає, як і вчитель, «суб'єктом» навчання і виховання. Активно працює. А не перевтомлюється від неробства й нудьги.
Ось він, гуманізм. Не абстрактний – реальний. Той, що в латинській означає і завше означатиме: «Ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і виявлення власних здібностей». Слава Богу, суспільство нарешті усвідомлює цю загальнолюдську цінність. І не лише на словах...
Як навчали раніше? Як і за часів Яна Амоса Коменського (1592 – 1670), основоположника класно-урочної системи навчання. «Наш метод (система), – писав Коменський майже 300 років тому, – пристосований до середніх здібностей, щоб стримувати (! – Л. Я.) найбільш обдарованих і підганяти (! –. Я.) млявих». Що це за «середні здібності»? Чиї? Хто їх реальний носій? Нема його. І тому – погано усім: і тим, хто, недовантажений, не розвивається, і той, хто змушений трудитись (як довго?) на надриві.
Так само навчають і зараз – однаково, уніфіковано: з одним і тим же змістом, одним і тим же способом, за один і той же час – така формула, що вичерпно передає суть організації навчання. Кожному шкільному предметові, в тому числі й математики.
Що цікаво, в епоху чеського педагога-гуманіста Я. А. Коменського такий підхід до навчання був прогресивним. Він давав непогані результати, в нашій країні теж – буквально до 50 х – початку 60-х років, нинішнього століття, коли більшість випускників середньої школи ніколи не одержували математичну підготовку на рівні міжнародних стандартів. Лише в останні два десятиліття виявилося: традиційна система навчання математики не дає необхідного на сучасному рівні ефекту. Певна частина школярів – «випадає»: недоучує, втрачає інтерес до навчання. Неминуче заважає решті. Таких, що відстаючи, учаться «чому-небудь і як-небудь», учені нараховують подекуди до 50 відсотків (тобто можна навчити лише половину дітей, лише кожного другого. Порівняймо: у США – трьох з чотирьох учнів).
Яких же титанічних зусиль докладають педагоги (а математики чи не найбільше), аби навчити хоч би ту половину (а часто одного з п'ятьох...).
Заслуга Анатолія Миколайовича Капіносова в тому, що він створив метод, при якому можна вчити усіх без винятку. Але на своєму рівні кожного. Диференційоване (рівневе) навчання, кажучи просто, створює умови, в яких кожен учень оволодіває навчальним матеріалом на доступному рівні, в своєму темпі. Причому не в позаурочний, так званий «додатковий» час, коли перевтомлена дитина мусить братися за науку...
Отже, визнається об'єктивна реальність – відмінності учнів у здібностях, у природних даних, схильностях, інтересах дітей. Противники диференціації заявляють: «Не треба на цьому акцентувати, це викличе страшні потрясіння...» Дійсно. Але якщо поділ на рівні – зовнішній, коли дітей ділять на класи «поглибленого вивчення» і на «класи вирівнювання». Мало хто із батьків схоче, аби його дитину зарахували до «недо‑».
За системою Капіносова такі ексцеси виключені. Ніхто нікого не «сортує», не переводить із класу в клас. Диференціація по рівнях – внутрішня, у межах того ж колективу, а поділяють на 4 групи, за темпом оволодіння навчальним матеріалом.
Перша група – з високим темпом просування в навчанні, друга – з середнім, третя – низьким, четверта – реально невстигаючі учні. Кожна група навчається на відповідному річні. Кожен учень – в індивідуальному темпі. Але всі досягають обов'язкових результатів навчання, яких вимагає освіта основної шкоти. Бо на кожному рівні вимоги посильної трудності.
Для учнів третьої і четвертої (не кажучи про перші, сильніші) груп основним засобом математичного розвитку є досягнення обов'язкового рівня навчання, мінімуму, який (при систематичному досягненні і стає умовою підвищення потенціальних можливостей: навчанні математики. А отже, будь ласка, піднімайся на вищий рівень! У цьому теж неабияке достоїнство авторської системи апостолівського вчителя.
І піднімаються. За власним бажанням, не з-під палиці, без гірких сліз і драматичних сцен у сім'ї, на уроці, у позаурочиий час. Завдяки розумному вчителю учень здобуває впевненість у своїх силах, творить на межі власних можливостей. Творячи себе як особистість...
Чи можна переоцінити такий результат, наслідок зробленого Вчителем? І як не жалкувати; що з усіх шкільних математиків Дніпропетровщини лише кожний сьомий застосовує метод Анатолія Миколайовича Капіносова. Це при тому, що він «свій» земляк, трудиться поруч, досвід його вивчено та узагальнено кабінетом математики (зав. – Г. П. Куликова) нашого ж обласного інституту. І матеріали ці там є, як є і в столичній картотеці передового педагогічного досвіду. До речі, метод Капіносова визнано і в межах колишнього Союзу.
Як не пожалкувати, що підготовлені вченим і практиком А. М. Капіносовим дидактичні матеріали й посібники неможливо видати в належній кількості для всіх педагогів України, і він разом з директором своєї школи О. Ф. Боким, змушені створювати мале комерційне підприємство «Альфа», займатись невластивими функціями, до того ж... за власний кошт: для заснування «фірми» знадобився весь авторський гонорар, а це вже експлуатація... На сьогодні учителі займаються кустарщиною: готуючись до уроку за найпрогресивнішою методикою, від руки виготовляють «велосипед» – картки на кожного учня (в декотрих не один десяток задач!).
Спеціалісти кажуть: «Найголовніший напрям перебудови математичної освіти в основній школі – це рівнева диференціація навчання математики». таке непросте завдання стояло перед усіма, хто знав суть справи.
Капіносов здолав, вирішив його практично, не забувши обґрунтувати й науково.
Тепер черга за суспільством пошвидше впровадити цю наукову концепцію в практику.
Пам’ятаймо слова іншого педагога-новатора, великого гуманіста Василя Олександровича Сухомлинського, який життя віддав боротьбі за утвердження гуманістичних принципів у школі: «Вивчення всіх предметів у школі – природничих, математичних, гуманітарних – повинно сприяти формуванню духовного світу людини».
Без методу Анатолія Миколайовича Капіносова з такою метою не справитися.
Підготувала матеріали доцент кафедри математики та методики її навчання Тетяна Крамаренко.
