Уже 90 років поспіль Криворізький педагогічний не тільки готує висококваліфікованих спеціалістів освітньої галузі, а й дарує світові надзвичайно талановитих людей. Ірина Вікторівна Шевченко – яскравий приклад поєднання цих чеснот.

Ірина Вікторівна – це справжня перлина нашого університету. У 1984 році вона почала працювати викладачкою на музично-педагогічному факультеті (сьогодні – музично-хореографічне відділення факультету мистецтв). Це стало точкою відліку для майбутніх наукових і творчих досягнень І. В. Шевченко.

Як і належить молодому спеціалісту, пані Ірина проводила лекційні, практичні й лабораторні заняття з предметів, що викладала – «Теорії музики», «Введення в гармонію», «Гармонії», «Стильової гармонії» тощо. Далі – виникла потреба в нових напрямках саморозвитку, й Ірина Шевченко вступила до аспірантури КДПУ за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії.

У 2002 році Ірина Вікторівна починає завідувати секцією музично-теоретичних дисциплін. Паралельно з цим, вона пише головний твір свого життя – Криворізький вальс. Напевно, в нашому місті немає такої людини, яка б не знала цієї мелодії. З перших нот згадуються відомі кожному криворіжцю слова – «Рідний мій Кривий Ріг – моє місто невтомне…». Недаремно саме ця композиція була обрана гімном міста металургів і гірників, а її авторка була нагороджена нагрудним знаком «За заслуги перед містом».

І. В. Шевченко не зупинялася на досягнутому: вона приділяла велику увагу професійному самовдосконаленню, працювала над розвитком свого таланту композитора. Її хоровий твір «Псалом № 50» було визнано кращим твором-прем'єрою ХІ Всеукраїнського хорового конкурсу ім. М. Леонтовича. Завдяки своїм знанням, умінням, досвіду Ірина Вікторівна обійняла посаду заступника декана факультету мистецтв музично-хореографічного відділення. За 24 роки плідної професійної діяльності вона стала носієм кращих традицій і ґрунтовних знань, провідником новаторських ідей.

Ірині Шевченко не судився довгий життєвий шлях – у віці 49 років талановита композиторка пішла у вічність. Чимало ідей залишилися нереалізованими, але ми завжди будемо вдячні Ірині Вікторівні за її спадок – вершини творчості, які подарувало нам її щедре натхнення, непересічний хист і любов до мистецтва музичних гармоній.