ПЕРШИЙ ПРОРЕКТОР КРИВОРІЗЬКОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ПРО НОВИЙ ОСВІТЯНСЬКИЙ ЗАКОН: ІНТЕРВ’Ю З ОКСАНОЮ ОСТРОУШКО

Пропонуємо вашій увазі розгорнуте інтерв’ю з першим проректором Криворізького державного педагогічного університету, кандидатом філологічних наук, доцентом Оксаною Андріївною Остроушко, проведене доцентом кафедри математики та методики її навчання, кандидатом педагогічних наук Т. Г. Крамаренко, частина якого була опублікована у «Домашній газеті».

– Які кардинальні зміни у навчальному процесі вже очікують криворізьких педагогів? Наскільки педагогічний університет готовий до таких змін?

Наш університет як профільний заклад вищої освіти, який здійснює підготовку педагогічних кадрів, за своїм визначенням не може бути осторонь реформаційних процесів у галузі освіти. Ми активно долучились до громадського обговорення законопроектів «Про освіту», раніше – «Про вищу освіту», беремо участь у розробленні державних стандартів освіти, зокрема стандартів вищої освіти, співпрацюємо і з органами виконавчої влади у сфері освіти і науки, і з іншими закладами освіти усіх рівнів. Тому ми цілком готові до тих змін, які закладені в новому Законі України «Про освіту».

Цей Закон – засадничий для функціонування та розвитку освітньої галузі в нашій державі і взагалі для формування найважливішого – людського – потенціалу держави. Закон має забезпечити створення системи освіти нового покоління, яка здатна забезпечити всебічний розвиток людини та істотне зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу суспільства та особистості. Саме про це йдеться у пояснювальній записці до Закону.

Передусім Закон визначає 13 рівнів освіти: дошкільна, початкова, базова середня, профільна середня освіта, три рівні професійної (професійно-технічної) освіти, фахова передвища освіта, п’ять рівнів вищої освіти (від молодшого бакалавра до доктора наук).

Найбільш кардинальні зміни відбудуться у сфері загальної середньої освіти. З наступного навчального року (2018-2019) тривалість здобуття повної загальної середньої освіти становитиме 12 років, а саме: початкової освіти – 4 роки (з першого по четвертий класи); базової середньої освіти – 5 років (з п’ятого по дев’ятий класи); профільної середньої освіти – 3 роки (з десятого по дванадцятий класи). Тобто тривалість навчання дітей у так званій старшій школі збільшиться з двох до трьох років, а сама старша школа буде профільною. Здобуття початкової освіти забезпечуватимуть початкові школи (заклад освіти І ступеня), базову середню освіту учні здобуватимуть у гімназіях (заклад середньої освіти ІІ ступеня), а здобуття профільної середньої освіти забезпечуватимуть ліцеї (заклади середньої освіти ІІІ ступеня).

Випускник гімназії, тобто особа, яка здобула базову середню освіту, зобов’язаний буде скласти державну підсумкову атестацію у формі зовнішнього незалежного оцінювання. Державна атестація випускників початкової школи здійснюватиметься лише з метою моніторингу якості діяльності закладу освіт та/або якості освіти.

Реформа має ступеневий характер. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону передбачено, що навчання учнів за програмами 12-річної повної загальної середньої освіти розпочнеться з 01 вересня 2018 року для початкової школи, з 01 вересня 2022 року – для базової середньої освіти і з 01 вересня 2027 року – для профільної середньої освіти.

Не можна оминути увагою й норму нового Закону щодо оплати праці педагогічних працівників: стаття 61 передбачає, що посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, а найменший посадовий оклад науково-педагогічного працівника має бути принаймні на 25 відсотків вищий. Ці положення Закону набирають чинності з 01 січня 2018 року, але вчителям і викладачам поки рано чекати такого збільшення заробітних плат: згідно з частиною 6 прикінцевих та перехідних положень Закону, Кабінет Міністрів України має забезпечити поетапну реалізацію цих положень до 2023 року.

– Що дає запровадження нового закону для розширення прав здобувачів освіти та закладів освіти?

Передусім Закон визначає право особи на навчання впродовж життя та індивідуальну освітню траєкторію. Особа вільна у виборі видів і форм освіти. Законом задекларовано, що держава визнає не тільки формальну освіту, а й неформальну та інформальну (самоосвіту). Хоча порядок визнання результатів навчання, здобутих, скажімо, шляхом самоосвіти, ще належить розробити. Щодо сфери формальної освіти, освітні програми не тільки в галузі вищої, але й середньої освіти мають передбачати освітні компоненти для вільного вибору здобувачів освіти.

Дуже важливо, що Закон передбачає різні освітні траєкторії, у яких дитина зможе якнайповніше реалізувати й розвинути свої здібності.

Профільна середня освіта матиме два спрямування: академічне та професійне. Навчання в академічному ліцеї передбачатиме поглиблене вивчення окремих предметів та орієнтацію на продовження навчання на вищих рівнях освіти. Професійне спрямування буде орієнтоване передусім на ринок праці. Водночас Законом визначено, що особа, здобуваючи повну загальну середню освіту чи то за академічним, чи то за професійним спрямуванням, має право на здобуття освіти на інших рівнях. Іншими словами, навчання в професійному ліцеї не позбавляє його випускника права вступати до вищого навчального закладу (у новій термінології Закону – закладу вищої освіти).

Крім того, повну загальну середню освіту особа може здобути і в професійно-технічних закладах освіти, а також у закладах фахової передвищої освіти – це теж новий термін Закону. Під останніми маються на увазі заклади освіти, які готуватимуть фахівців ступеня молодшого спеціаліста. І професійно-технічну, і фахову передвищу освіту можна буде здобувати як на базі повної загальної середньої освіти, так і з одночасним її здобуттям.

Крім гімназій і ліцеїв, існуватимуть і заклади спеціалізованої освіти мистецького, спортивного та військового спрямування, навчаючись у яких, особа також зможе здобути повну загальну середню освіту. Це будуть спеціалізовані мистецькі школи, школи-інтернати та професійні коледжі спортивного профілю, професійні коледжі культурологічного або мистецького спрямування, військові та наукові ліцеї.

Також Закон передбачає й більшу автономію закладів освіти, зокрема щодо вибору, розроблення й затвердження освітніх програм, навчальних планів, структурування освітнього процесу тощо. Ліцеї, приватні заклади загальної середньої освіти, заклади спеціалізованої освіти мають право проводити зарахування учнів на конкурсних засадах. Передбачається й більша фінансова самостійність закладів освіти.

– Чи є щось нового з  розряду обов’язків здобувачів освіти? Що вони повинні робити?

Здобувачі освіти передусім зобов’язані досягти результатів навчання, передбачених відповідним стандартом освіти. Перший обов’язок здобувача освіти – наполегливо вчитися, виконувати вимоги освітньої програми, дотримуватись принципу академічної доброчесності. Прикметно, що в Законі списування визначається як один із видів порушення академічної доброчесності. А за такі порушення здобувач освіти може бути притягнений до академічної відповідальності: від повторного проходження оцінювання (наприклад, повторного написання контрольної роботи) аж до відрахування із закладу освіти. Останнє, щоправда, не стосується осіб, які здобувають загальну середню освіту. А от студенти за списування цілком можуть бути відраховані!

– Яких випускників школи нам очікувати через 12 років? Чи є можливість вже зараз впливати на ситуацію? Збільшення терміну навчання до 12 років означає, що на бакалавраті студенти тепер навчатимуться три роки?

Те, якими будуть випускники шкіл через 12 років, залежить значною мірою від стандартів освіти, які визначають результати навчання, та освітніх програм, розроблених на їх основі. Профільна середня освіта дозволяє задовольнити індивідуальні інтереси та освітні потреби учня, розвинути його таланти та здібності. Водночас принцип забезпечення рівного доступу до освіти, принцип рівних можливостей для всіх має реалізуватись і в тому, щоб, наприклад, випускник спеціалізованої мистецької школи був спроможним за власним вибором продовжити навчання в університеті і за технічною чи інженерною спеціальністю. І щоб він мав для цього необхідні знання й компетентності: математичні, в галузі природничих наук і техніки! Або навпаки: щоб випускник наукового ліцею мав змогу за своїм вибором здобувати мистецьку освіту на вищому рівні. Тут зауважу, що стаття 21 Закону передбачає, що вищу мистецьку освіту можуть здобувати особи, які мають повну загальну середню освіту та профільну або фахову передвищу мистецьку освіту. Виходить, той самий випускник ліцею наукового профілю після здобуття повної загальної середньої освіти не зможе відразу вступити до закладу вищої освіти за мистецькою спеціальністю, а мусить спочатку отримати диплом молодшого спеціаліста.

Отже, надзвичайно важливо, щоб профільність середньої освіти не призвела до погіршення загального освітнього рівня випускників шкіл, їх занадто вузької спеціалізації.

Ще один дуже важливий момент 12-річної школи та пов’язаної з цим тривалістю підготовки бакалавра у сфері вищої освіти. Проекти стандартів вищої освіти, які наразі оприлюднені на сайті МОН у рубриці «Громадське обговорення», передбачають, що освітня програма підготовки бакалавра на базі 12-річної середньої освіти матиме обсяг не 240 кредитів, а 180. Тобто триватиме не чотири, а лише три навчальні роки. А це логічно вимагає перегляду змістового наповнення бакалаврської підготовки. З іншого боку, постає питання, яким змістом має бути наповнена профільна середня освіта. Не може ж бути так, що програма, яку зараз старшокласники опановують за два роки, просто буде «розтягнута» на три. Очевидно, профільна середня освіта повинна буде забезпечити формування низки компетентностей, які наразі належать, так би мовити, до сфери повноважень вищої освіти. У цьому контексті може йтися, зокрема, про основи загальної гуманітарної, світоглядної підготовки, формування елементів філософського, соціологічного знання, політологічної, правової грамотності, тобто того, що традиційно входить до циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки бакалавра. Зі свого боку, це вимагає наявності відповідних педагогічних кадрів, здатних навчити учнів основам соціально-філософського знання. Причому підготовку таких кадрів слід розпочати не пізніше 2020 року.

– На які новації радите звернути увагу криворіжцям щодо забезпечення якості освіти? Громадська акредитація закладу, про яку мова у статті 49 та громадський нагляд (контроль) за якістю освіти у статті 71. Чи є там щось нового? Який позитив це може принести для Кривого Рогу?

Закон «Про освіту» передбачає систему внутрішнього і зовнішнього забезпечення якості освіти. Кожен заклад освіти зобов’язаний мати, зокрема, власну систему забезпечення академічної доброчесності, прозорі й чіткі правила та процедури оцінювання здобувачів освіти, педагогічної діяльності працівників, управлінської діяльності керівників тощо. Із системою внутрішнього забезпечення якості вищої освіти в Криворізькому державному педагогічному університеті можна ознайомитись на нашому офіційному сайті в розділі «Документи університету» – «Правова база». Цією системою, зокрема, передбачається також постійний моніторинг та перегляд освітніх програм і зворотній зв’язок із здобувачами освіти.

Зовнішнє забезпечення якості освіти реалізується через процедури ліцензування освітньої діяльності, акредитації освітніх програм, інституційну акредитацію, атестацію й сертифікацію педагогічних працівників, зовнішнє незалежне оцінювання, громадський нагляд тощо. Державною установою, покликаною забезпечувати комплексну перевірку та оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти, має стати Державна служба якості освіти та її територіальні органи. Ця служба, відповідно до останнього абзацу Закону, має бути створена Кабінетом Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом на основі Державної інспекції навчальних закладів України. Будемо сподіватись, що реформа не зведеться лише до зміни назви установи та вивіски на будівлі.

Новацією Закону є те, що оцінювати заклади освіти можуть не лише державні структури, але й акредитовані фахові громадські об’єднання, інші акредитовані юридичні особи, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності. Прикметно, що громадська акредитація закладу освіти, яка засвідчується сертифікатом терміном дії до 10 років, може враховуватись при акредитації освітніх програм та інституційній акредитації. Крім того, статтею 70 Закону передбачено також державно-громадське управління у сфері освіти. Суб’єктами громадського контролю, згідно зі статтею 71, можуть бути об’єднання батьківських комітетів, об’єднання здобувачів освіти, професійні об’єднання педагогічних і науково-педагогічних працівників та інші інститути громадянського суспільства. Права суб’єктів громадського контролю доволі широкі: це і моніторинг якості навчальних матеріалів, розподілу витрат на освіту, цільового використання коштів, і участь у громадському обговоренні, і проведення громадських експертиз тощо.

Думаю, такі нововведення Закону є ще одним свідченням формування в нашій державі громадянського суспільства. Але дуже важливо, щоб подібний контроль не ставав на заваді і не шкодив освітньому процесу, тому Закон обґрунтовано передбачає, що безпосередньо в закладі освіти громадський нагляд може проводитися виключно з дозволу керівника закладу освіти.

– Питання щодо сертифікації працівників, стаття 51: «5. Педагогічні працівники, які отримують доплату за успішне проходження сертифікації, впроваджують і поширюють методики компетентнісного навчання та нові освітні технології…» А решта учителів? Багато нарікань зараз на те, що вчителі не забезпечують належну якість освіти, змушуючи учнів звертатися до репетиторів.  Яким має бути контроль за навчальним процесом і якістю освіти?  Тут також дотичним є питання академічної доброчесності, про що мова йде у 42-й статті.

Стаття 51 Закону, у якій ідеться про сертифікацію педагогічних працівників, містить дуже багато невідомих. Усі відразу звертають увагу на те, що за наявність сертифіката (який, до речі, буде дійсним протягом лише трьох років, тоді як обов’язкову атестацію педпрацівник має проходити не рідше одного разу на п’ять років), вчителю встановлюватиметься доплата у розмірі 20 відсотків від посадового окладу. Але ця норма Закону набере чинності лише з 01 січня 2019 року. Але до того треба, щоб зникли всі невідомі! Має бути прописана процедура сертифікації, мають бути визначені (чи створені?) спеціально уповноважені державою установи, які бути здійснювати цю сертифікацію, Кабінет Міністрів має затвердити положення про ці установи. Крім того, і самі Положення про сертифікацію педагогічних працівників повинні бути затверджені Кабміном. Подивимось, як буде прописана задекларована сертифікація в підзаконних актах, лише тоді можна буде сказати, наскільки ця норма Закону сприятиме підвищенню професійного рівня вчителів.

Щодо, як Ви сказали, «решти вчителів». Я би не була такою категоричною при оцінюванні якості роботи педагогічних працівників і загалом при оцінюванні якості української освіти, середньої зокрема. Щороку українські учні та студенти перемагають не тільки на всеукраїнських, але й на міжнародних олімпіадах, конкурсах наукових робіт, демонструють високі результати на ЗНО. І серед випускників криворізьких шкіл є такі, хто отримав 200 балів на ЗНО, причому і з предметів природничого і фізико-математичного циклів. Подивіться на результати вступних кампаній до вищих навчальних закладів. У нас є багато гарних випускників шкіл, із якісною підготовкою. Оцінюючи кількість абітурієнтів із високими балами в межах України, схиляюсь до думки, що проблема «змушування до репетиторства» значно перебільшена.

Зрозуміло, що поряд із цим є й учні, які не подолали порогу ЗНО, які отримали мінімальні бали, засвідчили низьку якість знань. Але на те й спрямована реформа освітньої галузі, щоб відсоток таких осіб ставав дедалі меншим.

– Поговоримо про професійне зростання педагогічних та науково-педагогічних кадрів. На вашу думку, підвищення зарплати вчителя вплине на те, що до педагогічних вишів прийдуть навчатися кращі випускники шкіл? І як готувати учителів, щоб вони виходили на роботу дійсно здатними до запровадження інновацій в освіті?

Ось тут ми підійшли до ключового моменту. Успіх реформи залежить від того, хто її реалізує, тобто від учителів, від їхніх науково-предметних знань, психолого-педагогічної підготовки, методичної вправності. А тут критично важливу роль відіграють педагогічні університети, які здійснюють підготовку педагогічних кадрів для освітньої галузі. Без кваліфікованих учительських кадрів жодна освітня реформа просто неможлива.

Приємно відзначити, що цього року до Криворізького державного педагогічного університету на бюджетну форму навчання вступили абітурієнти із доволі високими балами ЗНО. На багато спеціальностей нашого університету середній бал вступників – у межах 170-180. І це передусім заслуга вчителів, хоч вони і без сертифікатів.

Сподіваємось, що закладені в Законі соціальні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам спрятимуть підвищенню престижності праці педагога та зроблять педагогічні спеціальності привабливими для випускників шкіл.

Щодо того, як готувати вчителя, здатного до інновацій. По-перше, інновації не виникають на пустому місці, нізвідки. Вони мають серйозне підґрунтя. Для вчителя такою першоосновою має бути глибока науково-предметна підготовка. Вчитель передусім повинен бути фахівцем у тій предметній галузі, яку він викладає в школі. Гарним математиком, фізиком, біологом, вільно спілкуватись іноземною мовою, мати високі спортивні результати, творчі досягнення тощо. По-друге, робота вчителя неможлива без серйозної психолого-педагогічної і методичної підготовки. Власне, і сертифікація вчителів передбачає, серед іншого, оцінювання їх компетентностей із педагогіки та психології, практичних вмінь застосування сучасних методів і технологій навчання. Це вже записано в Законі. Тому підготовка вчителя в університеті повинна передбачати не тільки набуття знань із методики викладання певного предмета, але й серйозну практичну підготовку. Ми дуже вдячні всім школам, гімназіям, ліцеям, іншим навчальним закладам нашого міста, з якими наш університет тісно співпрацює і які є нашими базами практики. Саме під час таких «занурень» у професійне середовище, спілкування з учителями-практиками студенти набувають неоціненного досвіду викладання та взаємодії з дитячим колективом.

Слід зазначити, що практично в усіх розвинених країнах світу право працювати в закладах освіти, право бути вчителем мають виключно особи з педагогічною освітою, які мають спеціальну педагогічну підготовку, а в старшій (профільній) школі працюють ті, хто здобув ступінь магістра. Але новий Закон «Про освіту» не ставить таких вимог до педагогічних працівників. Натомість частина п’ята статті 58 припускає, що на посадах педпрацівників можуть працювати особи, які здобули вищу, фахову передвищу чи професійну (професійно-технічну) освіту за іншою спеціальністю та яким не було присвоєно професійну кваліфікацію педагогічного працівника. Це видається логічним, скажімо, для закладів позашкільної, професійно-технічної, передвищої чи вищої освіти, де на посади керівників гуртків, навчальних майстрів, викладачів спеціальних дисциплін тощо приймаються особи з відповідною спеціальною освітою. Але щодо закладів дошкільної чи загальної середньої освіти ця норма доволі дискусійна. Диявол криється в деталях, як говорять. І, дивись, завтра викладати географію вашій дитині прийде фахівець-товарознавець чи іноземну мову – той, хто багато разів побував за кордоном. В усякому разі, Закон не містить обмежень щодо того, якою саме може бути ця «інша освіта». Доволі небезпечно, як на мій погляд.

– Чи  передбачено спеціальну підготовку майбутніх учителів для навчання учнів з особливими освітніми потребами?

Таку спеціальну підготовку здійснюють заклади вищої освіти за спеціальністю 016 Спеціальна освіта. Наш університет також має плани ліцензувати освітню діяльність за цією спеціальністю. Поки що низка питань спеціальної та інклюзивної освіти розглядається в курсах педагогіки, психології. Також із означеної проблеми передбачено кілька занять на курсах підвищення кваліфікації вчителів.

– Для вас, як для людини, яка має філологічну освіту, займається філологічними дослідженнями, мабуть, надзвичайно чутливим було питання щодо мови навчання й обговорення цього питання навіть поза межами України? Які перспективи реалізації «мовної статті» в Кривому Розі?

Стаття 7 Закону щодо мови освіти повністю відповідає загальноєвропейським засадам і тенденціям мовної політики та документам, що регулюють захист мов національних меншин. Сьогодні питання мови в нашій країні – це питання національної безпеки, подальшого існування України як держави та українців як нації. Мова в умовах сучасних глобалізаційних процесів – перший чинник національної єдності, національної ідентифікації та самоідентифікації. І ті, хто так активно обговорював «мовну статтю», зокрема і за межами України, прекрасно це розуміють. Державна мова в закладах освіти – це вирішальний крок до справжнього становлення самостійної Української держави та подолання радянської минувшини.

А щодо перспектив реалізації – все буде добре. Не думаю, що тут будуть якісь проблеми, хіба що якісь політичні сили захочуть збурити зайвий раз суспільство, аби нагадати про себе.

– У Законі  йде мова про те, що результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством. Як це потрібно трактувати? І що нового це може дати для криворізьких учнів та учителів?

Вимоги до процедур присвоєння кваліфікацій, визнання результатів неформального та інформального навчання має сформувати Національне агентство кваліфікацій, котре повинно бути створене Кабінетом Міністрів України протягом року з дня набрання чинності Законом. А взагалі визнання результатів самоосвіти чи неформальної освіти певною державною структурою – нормальна європейська практика. І це, припускаю, дозволить у майбутньому особам різного віку, не тільки учням, дійсно на практиці реалізувати задекларовану свободу вибору форм і видів освіти, закладів освіти.

– Як фінансуватиметься освіта, зокрема для створення якісної матеріально-технічної бази? А то преса рясніє дописами про грошові внески у батьківські фонди. Так, нібито головні корупціонери  засіли в освіті.

Серед новацій Закону – те, що держава забезпечує асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 7 відсотків валового внутрішнього продукту (у Законі «Про освіту» 1991 року асигнування визначались у межах не менше 10 відсотків національного доходу).

Передбачається, як я вже говорила, й більша фінансова самостійність закладів освіти, зокрема можливість розміщувати на депозитних рахунках у банках державного сектору тимчасово вільні кошти. Також з 01 січня 2019 року планується запровадити принцип «гроші ходять за дитиною» для державного фінансування навчання дитини в приватних закладах освіти.

Основними пунктами витрат на освіту є: збільшення заробітної плати вчителям; запровадження 12-річної програми для здобуття повної загальної середньої освіти; проходження педагогічними працівниками державної сертифікації; проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників після здобуття і повної, і базової середньої освіти; безкоштовне підвезення до місць навчання і додому дітей, які проживають у сільській місцевості і потребують підвезення; забезпечення гуртожитками учнів закладів середньої освіти, які навчаються не за місцем проживання.

Будемо сподіватись, що коштів, виділення яких передбачено Законом, буде вистачати й на покращення матеріально-технічного забезпечення закладів освіти.

– Що нового передбачено законом для отримання вищої освіти та навчання дорослих, зокрема перепідготовки та підвищення кваліфікації учителів?

Навчання впродовж життя – одна із ключових компетентностей, необхідних сучасній людині для успішної життєдіяльності. Сприяння такому навчанню названо серед засад державної політики у сфері освіти. Складовою освіти впродовж життя є освіта дорослих, яка, зокрема, може реалізуватись як післядипломна освіта, професійне навчання працівників, курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації, безперервний професійний розвиток.

Прикметно, що відтепер на законодавчому рівні передбачено, що післядипломна освіта може включати здобуття другої (наступної) вищої освіти. І слід сказати, така форма освіти дорослих все більше набирає популярності. Криворізький педагогічний цього року здійснив прийом більше як 150 осіб для здобуття другої вищої освіти, тоді як у попередні роки кількість зарахованих коливалась у межах 50-70 осіб.

Педагогічні працівники, згідно з вимогами Закону, зобов’язані постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівень та педагогічну майстерність. Стаття 59 Закону визначає основні засади професійного розвитку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників. Підвищення кваліфікації є необхідною умовою атестації педагогічного працівника, яка проводиться не рідше одного разу на п’ять років, і обов’язково враховується під час обрання за конкурсом на посаду науково-педагогічного працівника.

Важливо, що Законом передбачається право працівника самому обирати вид, форму і суб’єкта підвищення кваліфікації. Так, можна пройти підвищення кваліфікації у закладах освіти, які мають відповідну ліцензію (ліцензування освітньої діяльності з підвищення кваліфікації працівників, обов’язковість якої передбачена законом, – теж новація Закону «Про освіту»). А можна взяти участь за власним вибором у семінарі, майстер-класі, сертифікаційній програмі, стажуванні тощо. В останньому випадку результати такого підвищення кваліфікації визнаються окремим рішенням педагогічної (вченої) ради закладу освіти. Норма щодо вільного вибору форм і місця підвищення кваліфікації набирає чинності з 01 січня 2018 року.

– У статтях 19-20 мова йде про навчання осіб з особливими навчальними потребами та інклюзивне навчання. Які зміни  і покращення у цьому питанні очікують на криворізьких  учнів та освітян?

Ключовою засадою є те, що особам з особливими освітніми потребами освіта надається нарівні з іншими особами, з  урахуванням їхніх індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів. Для таких осіб може формуватись індивідуальна освітня траєкторія, вони повинні бути забезпечені, в разі потреби,  допоміжними засобами навчання. Приміщення закладів освіти мають відповідати принципам універсального дизайну та/або розумного пристосування.

Закон передбачає і функціонування спеціальних закладів освіти (спеціальних, санаторних шкіл), і створення за потреби в закладах освіти інклюзивних та/або спеціальних груп і класів для навчання осіб з особливими освітніми потребами. У разі звернення такої особи чи її батьків інклюзивна (спеціальна) група чи клас утворюються в обов’язковому порядку.

Задля забезпечення реалізації права на освіту дитини з особливими освітніми потребами, надання їй психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг передбачається утворення органами державної влади та органами місцевого самоврядування до 01 вересня 2018 року обласних ресурсних центрів підтримки інклюзивної освіти та міських (районних) інклюзивно-ресурсних центрів шляхом реорганізації існуючої мережі психолого-медико-педагогічних консультацій.

– Які зміни очікують в управлінні навчальними закладами? Ви як один з керівників навчального закладу можете оцінити передбачувані зміни в організаційно-правовому статусі закладів освіти?

Держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти. Саме так записано в частині першій статті 23 Закону«Про освіту». Цей Закон та спеціальні закони – «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про вищу освіту» – розмежовують компетенцію різних органів управління закладом освіти: його засновника, керівника, колегіального органу управління та колегіального органу громадського самоврядування, а також наглядової (піклувальної) ради. Так, для закладів загальної середньої освіти функції засновника виконують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у галузі загальної середньої освіти, безпосереднє керівництво закладом освіти здійснює його директор, колегіальним органом управління є педагогічна рада, а вищим колегіальним органом громадського самоврядування – загальні збори (конференція) колективу закладу освіти. У такому закладі можуть діяти також органи самоврядування здобувачів освіти, органи батьківського самоврядування, методичні об’єднання тощо. Іншою є система управління закладом вищої освіти, що передбачено в Законі «Про вищу освіту».

Власне, така система управління не є новою, вона вже апробована протягом багатьох років.

Але варто наголосити, що новий Закон «Про освіту» значно розширює автономію закладів освіти, що є, безперечно, позитивним. Скажімо, тепер заклади загальної середньої освіти можуть самостійно формувати освітні програми, тоді як раніше вони мало право лише на розроблення та реалізацію варіативної складової змісту загальної середньої освіти. Ці заклади тепер самостійно забезпечуватимуть добір і розстановку кадрів. Тобто якщо раніше для комунальних закладів загальної середньої освіти добір, призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних працівників здійснювали місцеві органи виконавчої влади, то тепер призначати на посади та звільняти з посад усіх працівників закладу – повноваження  його директора. Крім того, заклад загальної середньої освіти тепер має право формувати стратегію розвитку закладу, відповідно до статуту утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати структурні підрозділи. Зрозуміло, що розширення автономії підвищує і відповідальність закладу за якість його діяльності.

– На чому б хотіли акцентувати увагу? Що зачепило особисто Вас, коли перечитували закон «Про освіту»?  Наприклад, у перехідних та прикінцевих положеннях?

Ще раз підкреслю ключовий момент: успіх реформи залежить від тих, хто її реалізує. Тому надзвичайно важливо, я би сказала, критично важливо готувати висококваліфіковані педагогічні кадри, розвивати мережу профільних педагогічних університетів, підвищувати престижність учительської роботи, залучати до навчання за педагогічними спеціальностями кращих випускників закладів середньої освіти. Можу запевнити, що Криворізький державний педагогічний університет готує фахівців, які здатні відповісти на виклики сучасності.

Насамкінець хочу звернутись до майбутніх випускників шкіл. Робота вчителя, безперечно, нелегка. Вона вимагає передусім постійного самовдосконалення та самоосвіти, часто передбачає значну психоемоційну напругу. Але це та робота, яка дійсно творить майбутнє Держави і Світу загалом.