Відмінник освіти України, учитель-методист Станіслав Кімак: «У школах мають діяти сучасні лабораторії для проведення експериментів з хімії»

Візитівка

Станіслав Кімак – учитель хімії, відомий у педагогічних колах Криворіжжя насамперед тим, що підготував до участі в олімпіадах з цієї навчальної дисципліни багатьох криворізьких школярів і має серед них низку переможців.

Вищу освіту С. П. Кімак  здобув у Львівському університеті ім. Івана Франка. Із сорока років його загального трудового стажу 26 – педагогічного. Він учитель вищої категорії, учитель-методист, відмінник народної освіти УРСР. Тривалий час працював учителем хімії у криворізькій загальноосвітній школі №9, у Криворізькому Жовтневому (нині Покровському) ліцеї.

– Станіславе Петровичу, мені пощастило працювати в ліцеї разом з вами – творчим учителем, людиною колосальної працездатності, справжнім патріотом України. Своїми справами ви немало зробили для розбудови хімічної освіти криворізьких школярів, підготували кілька посібників з методики навчання хімії, та найголовніше, мабуть, те, що сприяли розвитку лідерського потенціалу школярів саме через залучення їх до олімпіадного руху. Коли ви почали займатися олімпіадами і хто ваші лідери-переможці?

– Усіх переможців та ще й на різних етапах роботи відразу і не пригадаю. Та найяскравіших зірочок все ж зберегла моя пам’ять. Наприкінці 70-х працював у криворізькій школі №9, а підготовлений мною учень Євген Назаренко чотири роки поспіль посідав перші місця на обласних олімпіадах з хімії. На початку 80-х додалися ще троє переможців обласних олімпіад з цієї ж школи – семикласники Станіслав Шкуро та Віктор Токар, дев’ятикласник Сергій Вієвський. Тоді за добре поставлене викладання хімії та організовану позакласну роботу зі здібними учнями завідувач райвно М. К. Дабіжа оголосив мені подяку із занесенням до трудової книжки.

Коли працював у ліцеї, тоді активно готував школярів до участі в олімпіадах. Серед тих, хто посідав перші місця на обласних олімпіадах з хімії, такі ліцеїсти: Євген Говор, Павло Криштоп, Володимир Малиця, Валерій Грачов ( двічі). Крім того, Євген посів третє місце на Всеукраїнській олімпіаді з хімії. Ці хлопці й зараз цілком успішні молоді люди.

– З власного досвіду підготовки учнів до математичних олімпіад знаю, наскільки це важка і копітка праця. Переконана, що й для хіміків така робота не менш складна.

– У нас є ще одна складність, з якою математики не стикаються. Це відсутність реактивів у шкільних лабораторіях. Готуючи Євгена Назаренка до обласної олімпіади, навіть домовлявся зі своїм колишнім учителем Анатолієм Крижанівським, щоб учень міг відвідувати заняття на кафедрі хімії Криворізького педінституту. Бо хімічна лабораторія СШ № 9 була тоді надто бідною для проведення експериментів. Щоб учневі було цікаво готуватися до олімпіад, довелося викручуватися з цієї складної ситуації: ходити по школах і випрошувати реактиви. Не можу сказати, що й на сьогодні ситуація із забезпеченням шкіл міста наочними посібниками та реактивами кардинально поліпшилася.

Підготувати олімпіадника, а особливо, першої ланки – семикласника, надто складне завдання. Потрібно, щоб учень був здібним до математики. Крім того, щоб і дитина хотіла багато працювати, іноді приносячи в жертву деякі дитячі розваги. Важливе значення для успіху в процесі підготовки має і особистість самого вчителя.

– Виходячи з того, що тільки-но згадали про математику, хочу поцікавитися, чи може вийти з учня гарний хімік без знання математики і фізики?

– На мою думку, хорошим лікарем-хірургом, композитором, художником, хіміком не можна стати без вміння логічно мислити. А саме цьому навчається людина, яка пізнала премудрості математики. Математика – усім наукам голова! Процеси, що відбуваються в нашому тілі та навколо нас, – це біохімічні процеси, які протікають за певними законами. А тому, щоб пізнати себе та оточуючий світ, слід знати математику, фізику, біологію, хімію та розуміти, як вони інтегруються.

– Як склалася доля найвідоміших ваших учнів?

– Я не ставив перед собою завдання підготувати хіміків. На мій погляд, людям більш потрібні лікарі. То ж значна кількість моїх учнів, що мали непогані знання з хімії, стали лікарями. Про декого з них можу розповісти: Дмитро Мітякін, Вадим Єрьомін, Марина Пархоменко, Віктор Токар – прекрасні стоматологи; Євген Назаренко – уролог, Яків Яковіді та Олег Яковенко – хірурги, Сергій Чайко – нейрохірург, В’ячеслав Василенко захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук і сьогодні працює у відділенні «Кардіологія» міської лікарні №2 (у народі «Тисячка»).

Через соцмережі спілкуюся з багатьма своїми учнями: Галиною Жигановою, Тетяною Скутовою, Катериною Звенигородською, Юлією Бутенко, Максимом Чернуським, Андрієм Горбом, Романом Кобцем, Володимиром Гудзулою, Максимом Міхном, Захаром Куроп’ятником та іншими. Не буду приховувати, що мені надзвичайно приємно слухати і читати їхні відгуки про наші уроки хімії та досліди у хімічній лабораторії. Наприклад, Максим Міхно часто згадує про те, як після занять під час проведення дослідів ми зібрали «гримучий» газ у скляну баночку, а потім його підірвали. Школярів тоді я відправив на безпечну відстань, а сам з криком: «Посадаоли так не робіть!» пригнувся під робочий стіл. Знатно тоді бахнуло… Зразу вся стривожена адміністрація ліцею прибігла до кабінету хімії.

– А про те, як навчали школярів співати українських пісень, колядок? Нещодавно ми згадували про це, бесідуючи з тодішнім директором Криворізького Покровського ліцею Світланою Володимирівною Маркіною.

– Аякже! І про співочі хвилинки на уроці хімії, і про те, як традиційно ходили вертепом колядувати під час різдвяних свят… І за це мені випускники часто дякують.

– Чи всі ваші «зірочки» змогли реалізувати себе в Україні?

– На жаль, не всі. З окремими ми продовжуємо спілкуватися через Facebook, Skype, Messenger.

Євген Говор після завершення Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата хімічних наук і поїхав працювати до США. Нещодавно з приємністю дізнався, що Євген має намір повернутися до Києва.

Клара Заславська була ученицею СШ № 9 у той час, коли я там працював. Вона виїхала до Ізраїлю понад два десятки років тому, але часто приїздить на могилу батька і вважає Україну своєю батьківщиною. Клара зі своїм чоловіком Аркадієм добре володіє українською мовою, на Різдво співали для мене по Skype українських пісень. Нещодавно вона вітала мене з Днем учителя: «Для когось учитель – це професія, а для Вас, Станіславе Петровичу, – це стан душі! І ми хочемо побажати Вам здоров’я та довгих років життя, невичерпної енергії, творчих успіхів. І нехай усі колишні учні, ті, кому допомогли знайти дорогу до знань, телефонують, пишуть і вітають Вас у цей день».

– І ми бажаємо вам всіляких успіхів та гараздів. Розкажіть, як піднімалися до вершин педагогічної майстерності? Чи були у вас «маячки», на які хотілося б рівнятися?

– Трудився над собою постійно. Працював для вдосконалення власної майстерності не лише з хімічною літературою. Просився на уроки до інших педагогів і не лише хімічних світочів, запитував про те, у чому не був упевненим, не соромлячись, що вважатимуть тебе за дурня.

Піднятися на вищий щабель майстерності може лише сам учитель. Ним повинні керувати бажання навчати учнів більше та краще за коротший проміжок часу. Не потрібно соромитись учитися у своїх колег, занурюватися у публікації, а для цього не завадило б знати англійську мову. Усе життя слід навчатися хоча б для того, щоб лаконічно висловлюватися. Особисто я переймав досвід роботи вчителів, яких до того ще й дуже цінував: Ніни Андріївни Морозової (СШ № 121), Олександри Степанівни Соловйової (СШ № 109), Майї Євсіївни Пустової (СШ № 86), Тамари Олександрівни Гіренко (Центрально-Міський ліцей), Миколи Івановича Нємчика (СШ № 107). Я понад усе ціную друзів і з великою повагою ставлюся до тих, хто не обманює та керується правдою.

Хоч вчитель сам, молюсь за вчителів.

Проста молитва – небагацько слів:

«Нехай вам за добро воздасть Всевишній:

Ви замінили дітям матерів!..»

– Цікаво! Знаю, що ви любите писати вірші та вже видали три збірочки своїх поетичних шедеврів. Процитуєте щось таке, щоб характеризувало вас як учителя й особистість?

– У кожного – свій шанс і власна путь:

Їі обравши, вибрав ти майбуть.

Писав для учнів формули хімічні,

Та чи розкрив я їм життєву суть?

Як бачите, буває й таке, що автор кількох посібників з хімії, захопившись творчістю Омара Хайяма, спробував себе у написанні рубаїв, які були поміщені у двох віршованих збірочках: «Водограй» та «Побачення з Карпатами». А третя збірочка «Я не співав з чужого голосу» поета-аматора Станіслава Кімака є свідченням того, що неідеальне сьогодення не затьмарює його очі настільки, щоб не бачити красу коханої чи красу природи…

Де ти , люба , друже мій?

Я без тебе сам не свій.

Я без тебе – мов не я,

Більш ймовірно, тінь моя.

Ти для мене – джерело,

Без якого я б давно

Всохнув би, лишився б сил

І розсипався б, мов пил…

– Що могли б порадити майбутнім учителям?

– Якщо вліз (засунув голову) в ярмо, ім’я якому школа, то забудь про власне життя! – жартує Станіслав Петрович. – Хочеш, щоб тебе не зневажали, то будь майстром своєї справи. Посадаоли і нічого не бери від учнів та їхніх батьків. Навіть квітів! Я нічого не брав, а тому сміливо дивився їм у вічі. Своїм недоліком вважаю невміння стримувати власні негативні емоції і блискавичне їх метання в бік окремих учнів, за що й одержував на горіхи!

А ось на завершення нашої бесіди хочу додати ще кілька віршованих рядків:

Я не співав з чужого голосу,

І завше маю свій мотив.

Я не зривав чужого колосу,

Хоча не маю власних нив.

Не обминув я вражі пазури

Та не зронив гірку сльозу.

І не тримаю камінь в пазусі:

Ціню в камінні лиш красу!