На шляху до нових літературних відкриттів: інтерв’ю з М. О. Дудніковим

На початку березня ми святкуємо не тільки Міжнародний день прав жінок та миру, а й Всесвітній день письменника. З цієї нагоди прес-центр поспілкувався з зав. кафедри російської філології та зарубіжної літератури, активним членом профспілки Криворізького педагогічного та цікавим співрозмовником Миколою Олексійовичем Дудніковим.

– Дитячі та юнацькі роки. Любов до слова, звідки вона? Хто або що вплинуло на вибір майбутньої професії?

– Вибір моєї професії пов’язаний з дитячими роками, адже на моїй малій Батьківщині існував справжній культ учителя. Перша думка про вчительську професію прийшла до мене у другому класі, коли уроки почали проводити студенти-практиканти, які ставилися до школярів з повагою, без будь-яких проявів авторитаризму. Мабуть, тому я й досі їх пам’ятаю. Свідоме розуміння значущості та цінності слова з’явилося в старших класах: літературні вечори, театральний гурток, яким керували актори криворізького театру… Уже тоді я мріяв стати вчителем словесності. Після закінчення Криворізького педінституту мені довелося працювати в школі, про цей період свого життя я згадую з теплом. Саме під час роботи у школі адміністрація нашого інституту запропонувала мені отримати направлення до аспірантури Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Я скористався цією пропозицією, а через п’ять років захистив кандидатську дисертацію в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

– Навчання в університеті. Найулюбленіші навчальні дисципліни та викладачі.

– Вищу освіту я здобув у Криворізькому педагогічному інституті, який закінчив у 1990 році за спеціальністю «Російська мова та література». Про студентські роки можу говорити безкінечно. Найулюбленіші навчальні дисципліни пов’язані з літературним напрямком. Моїми справжніми наставниками були такі викладачі, як О. В. Мохначова (історія зарубіжної літератури), А. П. Марчик (історія російської літератури), Г. С. Алексеєва (усна народна творчість), та інші.

– Література не тільки надихає на глибоке осмислення прочитаного тексту, а й часом впливає на ухвалення власних, інколи доленосних рішень. Чи був у Вашому читацькому житті такий твір, прочитання якого трансформувало би Ваше світосприйняття?

– Визначним щаблем мого читацького досвіду стало знайомство з творчістю видатного російського письменника Андрія Платонова. Його роман «Чевенгур», повість «Котлован» та оповідання «Фро», «Третій син» суттєво вплинули на моє сприйняття художнього слова. Мова, стиль, глибокий символізм цих творів надихнули на роботу над дисертаційним дослідженням, пов’язану з вивченням проблематики та поетики драматургії А. Платонова 1930-х років. У країнах колишнього СНД це була перша дисертація з подібної тематики. Свого часу велике враження на мене справив роман Івана Багряного «Сад Гетсиманський» – справжня скарбниця роздумів над найтоншими порухами людської душі в нелюдських умовах та роман Віктора Астаф’єва «Прокляті та вбиті», який приголомшив відвертою розповіддю про війну, своїм правдивим «жорстоким реалізмом». Вважаю цікавими твори Василя Шукшина, він також писав просту, чесну прозу про людину. Безумовно, цей ряд можна продовжувати і продовжувати: Фазіль Іскандер, Володимир Войнович, Василь Аксьонов, Ченгіз Айтматов, Людмила Улицька, Борис Акунін, Дмитро Ліпскеров…

– Поезія. Що подобається найбільше? Чи пишете власні вірші?

– Сприйняття поетичних творів залежить від настрою та душевного стану. Люблю вірші Бориса Пастернака, Йосипа Мандельштама, починаю відкривати для себе Шарля Бодлера; декілька років по тому дійсно «почув» голос Кобзаря, надзвичайно цікавою й актуальною є лірика Ліни Костенко. Із творчості моїх сучасників-криворіжців високо ціную глибокий історичний контекст поезії Володимира Стецюка, зворушливі змістовні твори Інни Доленник, зокрема її останню збірку громадянської лірики «Навпіл». Щодо написання власних віршів, то я вчасно зрозумів – вірші не можна придумувати. Поезія сама знаходить автора, якому довіряє.

– Якого героя твору зарубіжної літератури Ви порекомендували б як приклад для наслідування сучасній молоді?

– На мою думку, літературні персонажі мають високу художню цінність, коли вони не є одновимірними – однозначно позитивними чи цілком негативними. Хоча й таких випадків у літературі чимало. Наприклад, гофманівський Малюк Цахес на прізвисько Цинобер цінний для нас саме своєю однозначною «негативністю», оскільки концентрує увагу читачів на суттєвих питаннях буття, розбурхує їх свідомість. Чому бездарні та потворні цахеси постійно привласнюють собі плоди чужої праці, стають міністрами, керують іншими людьми, а у професорських колах ще й вважаються видатними поетами? Чому вони такі живучі? Можливо тому, що талановиті, порядні люди з якихось причин не здатні об’єднатися проти суцільного зла? Або сподіваються не на власні зусилля, а лише на диво? Мені здається, що цей твір здатний вплинути на свідомість молоді, надати їй мудрості відрізнити зерна від полови. Що стосується питання прикладу для наслідування, то назву літературних персонажів, яких щойно згадав, вони дійсно надихають своїм ентузіазмом. Модель їх поведінки, думки, життєві випробування, віра мають магічну притяжну силу. Нагадаю про відомого дядька Тома (за романом Гаррієт Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома»). Письменниця так відтворила цей образ, що «влюбила» в нього не тільки значну частину американців, а майже весь цивілізований світ…Багацько людей змінили своє ставлення до ганебного явища – рабства. Ми всі родом з дитинства. Варто б згадати чудову дівчинку Полліанну за однойменним романом Елеонор Портер. Поліанна – джерело позитивної дитячої енергії, добросердна, щира й оптимістична. Хочете навчитися радіти кожному прийдешньому дню – дізнайтесь, як це вдається робити нашій героїні. Я усвідомлюю, що сучасна молодь схильна до більш прагматичних (практичних) орієнтирів: її цікавить реальний успіх, результат, який заворожує, приголомшує, надихає, переконує. Тому порадив би прочитати книгу Грега Мортенсона (у співавторстві з Девідом Олівером Реліном) «Три склянки чаю», героєм якої є сам автор – Грег Мортенсон. Його мудрість та життєвий досвід нікого не може залишити байдужим. Історія життя Грега надихає, відкриває нові обрії, нове дихання. Яким чином звичайна людина, журналіст, змогла переконати меценатів світу побудувати до півтори сотні шкіл для бідних дітей Пакістану та Афганістану? Діти настільки прагнули знань, що за відсутності взуття, робили його з пластмасових пляшок і йшли по кризі до школи по небезпечному ландшафту. Коли учні спробували смак школи, відчули радість знань, то долали будь-які припони на шляху до школи. Чому б не з’ясувати нам мотиви такого прагнення до світла, не відкривати для себе таких особистостей, як Грег Мортенсон, здатних зробити карколомний доленосний зигзаг, зародити непохитну віру в людину.

– Сучасні методики викладання літератури. Поділіться думками та секретами.

– Одна справа знати літературу, а інша – подати матеріал таким чином, щоб студенти і знали, і розуміли, і мали свою власну думку з приводу прочитаного. В умовах швидкоплинної зміні інформаційних потоків цілісного результату досягти важко. І щоб хоч трохи гармонізувати цей процес, слід утримувати комунікативний баланс між електронними інформаційними носіями та «живим» словом викладача – виразника певних ідей та розповсюджувача надбаного роками безцінного досвіду. Який тут вихід? По-перше, викладач повинен любити свою справу, по-друге, слід пам’ятати про мотивацію читацьких інтересів, щоб актуальність художньої проблематики взаємодіяла з духовним попитом студентів, з тими проблемами, які їх хвилюють, тоді молода людина почне читати не під тиском, а за власною волею. Завжди нагадую студентам, що літературу вони вивчають не заради заліку або екзамену, а для того, щоб бути щасливими й успішними. Раджу студентам читати паперові книги, робити закладки (хоча б на практичні заняття), адже під час роботи над твором важливо не втратити провідні думки та «голос» самого автора. У процесі аналізу творів відбувається активна розумова праця, і деякі судження потребують точної цитати, щоб не вигадувати те, чого митець слова не казав. З іншого боку, – справжній твір пробуджує уяву читача, спонукає його вибудувати свою власну концепцію, яка стосується певної життєвої ситуації. Тут не обійтись без інтегрованої стратегії викладання, коли знання базуються на міжпредметних зв’язках. Такого підходу до літератури вимагає епоха глобалізації. Якщо б я сконцентрував увагу на літературі постмодернізму, то методичні прийоми, оголошені мною вище, потребували б значних доповнень та уточнень. Це я до того, що сучасний літературний процес складно розчинити в методиках, оскільки різнобарвне життя набагато сильніше за них.

– Плани на майбутнє, подальший розвиток кафедри.

– Щодо планів розвитку кафедри, то ми намагаємося бути реалістами. Зараз значна увага приділяється роботі зі студентами-іноземцями. Окремі зусилля спрямовані на викладання російської мови як іноземної. Все решта має стабільні складові щодо функціонування кафедри як структурного підрозділу КДПУ.

– Побажання жінкам КДПУ.

– Шановні жінки! Порівняння жіночої краси з весною стало класикою. Тож хай подих весни торкнеться Вашої душі, щоб Ви якнайшвидше отримали цілющу, оновлюючу весняну енергію, адже ми, чоловіки, знаємо, що завдяки жінкам, і нас торкнеться сонячне тепло та знов здивують фантастичні обриси природи. Нехай прекрасні почуття зігрівають Ваші серця і дарують натхнення та любов!