Музичні гармонії та мистецтво педагога: інтерв’ю з деканом факультету мистецтв О. І. Шрамко

Щорічно 1 жовтня шанувальники музичного мистецтва святкують Міжнародний день музики. Для науково-педагогічних працівників факультету мистецтв КДПУ цей день особливий, оскільки на початку жовтня наставники творчої молоді мають подвійне професійне свято, яке поєднує їх творче та освітянське покликання. Прес-центр привітав із Міжнародним днем музики й Днем працівників освіти декана факультету мистецтв, кандидата філософских наук, доцента Оксану Іллівну Шрамко.

– Змалечку людину супроводжує пісня. Від матусиної колисанки й до зрілості музика надихає та надає сил, пробуджує почуття й спонукає на вчинки. Розкажіть про музику у Вашому житті – на життєвому шляху очільниці мистецького факультету Криворізького педагогічного.

– Дуже доречно Ви згадали й про пісню, і про матусину колисанку, адже мій шлях до музики, мабуть, саме з цього й почався. Моя мама родом зі співучої Чернігівщини і має чудовий голос, який отримала у спадок від свого батька, а мого діда. Вона завжди була активною учасницею і солісткою вокально-хорових колективів художньої самодіяльності, хоча її професійне життя пов’язане з медициною. Мені з вокальними талантами не пощастило, але певна музична обдарованість, а головне, потяг до музики й бажання вчитись, безсумнівно, були «закодовані» ще до мого свідомого «музичного» життя й з’явилися, напевно, дійсно «із молоком матері». І коли в нашому під’їзді заграло перше піаніно моєї подружки, я теж «вчепилася» у своїх батьків і дуже їм вдячна, що, не дивлячись на досить скромні матеріальні можливості, нам із сестрою купили піаніно «Україна» і привели нас до Дитячої музичної школи № 1 нашого міста.

– Чи були у Вас викладачі, яких Ви можете назвати не тільки своїми наставниками, а й натхненниками?

– Маю сказати, що усвідомлення процесу навчання у музичній школі, як такого, що буде мати професійне продовження, прийшло доволі пізно – після 6 класу, коли моя перша викладачка по класу фортепіано Яхимець Ольга Іванівна буквально змусила мене взяти участь у міському конкурсі, дала відповідну, складну програму і я стала лауреаткою цього конкурсу, посівши, несподівано для себе, третє місце. Професіоналізм і чуйність дозволили цій напрочуд милій і добрій жінці розгледіти мій потенціал, повірити в мене. Тому я завжди буду її пам’ятати як свою першу й наставницю, і натхненницю. Тоді ж за мене «взялася» й викладачка сольфеджіо Емма Георгіївна Пароль-Рахович, і тут було як у тому анекдоті – «Згадайте книжку, яка змусила Вас плакати. – «Сольфеджіо». Але велике їй спасибі, бо інакше я б не вступила ні до музичного училища, ані до консерваторії.

Із сьомого класу музичної школи і чотири роки в музичному училищі я займалася в класі Тряскової Людмили Олександрівни, незмінної завідувачки фортепіанного відділу Криворізького музичного коледжу, і не буде перебільшенням сказати, що й мій піанізм, і мої професійні здібності як викладача, і моє відповідальне ставлення до своєї справи багато в чому сформувалися завдяки її наполегливій, талановитій праці та вимогливості.

Мені завжди щастило з викладачами, пощастило і в Київській консерваторії, де моєю наставницею і натхненницею стала Єрьоменко Зоя Олександрівна, випускниця московської фортепіанної школи, учениця одного з найвидатніших російських піаністів Костянтина Ігумнова. Заняття в класі Зої Олександрівни запам’яталися витонченою, шляхетною атмосферою натхненного спілкування з Музикою. Особливим хистом Зої Олександрівни була здатність «відірвати» студента від буденності робочих моментів, повірити в себе, знайти свою інтерпретацію, свій шлях.

– Ви кожного дня спілкуєтеся зі студентською молоддю. Як Ви ставитеся до сучасних музичних трендів і поширених вподобань юнаків і дівчат, до молодіжних музичних субкультур та подекуди контроверсійних тенденцій масової культури?

– Справа в тім, що ми звикли дещо упереджено ставитися до проявів масової культури й мистецтва, одним із яких є молодіжні субкультури. Проте виникнення молодіжної субкультури науковці пов’язують із невизначеністю соціальних ролей молоді, невпевненістю у власному соціальному статусі. Молодіжна субкультура є фазою індивідуального розвитку, яку повинен пройти кожен. Її сутність – пошук свого власного місця у суспільстві. Через неї молодь «тренується» виконувати ролі, які в подальшому їй доведеться «грати» у світі дорослих. З одного боку, молодіжні субкультури дійсно часто виступають як контркультура, культивують протест проти суспільства дорослих та їх культури, проти цінностей і авторитетів «базової» культури. З іншого боку, молодіжні субкультури покликані сприяти адаптації молоді до того ж суспільства та його культури. А що стосується молодіжних музичних субкультур, то вони часто бувають яскравими й оригінальними, мають професійних виконавців і цілі армії прихильників. Звісно, це теж треба поважати, навіть якщо декому з нас це не завжди подобається.

– Чи готові Ви пробувати нове в царині методики музичної освіти? Якими мають бути інновації в галузі мистецької педагогіки для підвищення рівня підготовки майбутніх професійних музикантів, хореографів, митців?

– Слід зазначити, що процес інновацій в царині методики музичної освіти останніми роками значно активізувався. І це зрозуміло, і так має бути, адже сучасний світ змінюється кожного дня й кожен день несе нам нові виклики. Сьогодні, наприклад, ми шаленими темпами опановуємо відносно нові для нас технології дистанційного навчання. Для митців це дійсно виклик, і ми намагаємося з цим впоратися. Крім того, у практику впроваджуються й інші інноваційні технології мистецької освіти. Але, на мою думку, професійне становлення митця – художника, музиканта, хореографа, насамперед базується на класичній освіті. Митці зрозуміють, що я маю на увазі. Тому «не нашкодити» – головне правило впровадження будь-якої інноваційної технології в галузі мистецької освіти, адже це – найбільш тендітна й найуразливіша сфера педагогіки, як і власне мистецтво, яке завжди відчуває й віддзеркалює сучасність, але живе за своїми законами й не підвладне жодним примусам і плануванням.