Мовою Шекспіра – від класики до сучасності: інтерв’ю із завідувачем кафедри англійської філології І. С. Зоренко

21 березня чимало країн світу святкують Всесвітній день поезії, який було встановлено 1999 року ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО та вперше відзначено 21 березня 2000 року. Напередодні свята прес-центр поспілкувався із зав. кафедри англійської філології факультету іноземних мов КДПУ, кандидатом педагогічних наук, доцентом Іриною Станіславівною Зоренко.

– За словами Ліни Костенко, поезія – це завжди неповторність, безсмертний дотик до найглибинніших таємниць душі. Що для Вас значить поетичне слово, як Ви ставитеся до поезії різних жанрів та років?

– Для мене ці слова – це дороговказ, адже Ліна Костенко є не лише геніальною сучасною поетесою, але й моральним авторитетом для української нації. Справді, будь-який поетичний твір – це незбагненний шедевр, незалежно від того, в якому жанрі, в який час і в якій країні він був написаний. Поезія для мене – це високий задум, який збагнути можна лише тоді, коли подолані якісь невидимі, але відчутні раціональні бар’єри. Адже поезія – від сонетів Вільяма Шекспіра і до лірики Максима Кривцова – це доторк до вічного, до душі та серця, це неймовірний заряд різних емоцій і джерело натхнення, це філософія буття і палітра почуттів. Поезія, як відомо, завжди першою реагує на події. Але мені здається, що і в сучасних патріотичних віршах кожен читач знаходить те, що йому болить, – любов, дружбу, вірність, чесність. Це споріднює українську поезію з класичними англійськими віршами з їхніми «вічними» темами. Тож, мені здається, що істинна поезія, якою б мовою вона не була написана, не визнає ані часових кордонів, ані просторових меж, вона спроможна сягнути найпотаємніших куточків людської душі.

– Мабуть, важко знайти людину, яка, хоч раз у житті, не спробувала викласти свої думки на папері за допомогою римованих рядків. Чи був у Вашому житті такий досвід? Вірші яких поетів надихнули Вас на це?

– На правду, інколи в мене виникало бажання відтворити на папері свої життєві враження, але щоразу вони або розсіювались, або переходили в прозу… Я дуже ціную те, що можу прочитати свої улюблені вірші в оригіналі. Також мені подобається читати українські переклади поетичної класики, виконані відомими поетами-перекладачами. Знаючи, про що йдеться в англомовному тексті, я завжди порівнюю його з перекладом, розмірковую над перекладацькими рішеннями. 

– Як Ви ставитеся до перекладів всесвітньо відомих поетичних творів? Наприклад, до перекладу сонетів Шекспіра з мови оригіналу на українську? Чи не втрачається під час перекладу сенс того, що хотів сказати автор?

– Усім, хто хоча б поверхово знайомий із художнім поетичним перекладом, добре відомо, що переклад поезій взагалі – справа не з легких, а переклад Шекспірових сонетів – це неабиякий професійний виклик і водночас ознака високої перекладацької майстерності. Тому щиро захоплююся тими талановитими вітчизняними перекладачами, яким вдалося зберегти в українському варіанті й стилістику, і смислові коди, закладені англійським поетом у чотирнадцяти коротких, але в той самий час неймовірно складних рядках. Я розумію, що для того, аби відтворити ці рядки українською, перекладачеві потрібні відмінні фахові знанні, як життєвий, так і перекладацький досвід, необхідно «відчувати» і англійський Ренесанс, і сонет так, як його відчував Шекспір, до того, треба на певний час стати Шекспіром і написати українською від початку… Саме так, думаю, і з’являються переклади, що за якістю – стилістикою і сенсами – не поступаються оригіналам. Такими, на мій погляд, є переклади видатного українського поета і перекладача Дмитра Павличка. У його творчій лабораторії взаємодіяли традиції англійського віршотвору й українські новації. Після першого ж прочитання запам’ятовуються переклади сонетів № 5 і № 66. Це саме той випадок, коли автор оригіналу і перекладач – одного високого таланту. В українських варіантах звучить і Шекспірове тематичне багатоголосся, і ренесансна філософська думка, і «дух епохи», але разом з цим вони читаються як сучасні поезії, адже віддзеркалюють і суспільний настрій того періоду, в який були перекладені. Поетичний дар Д. Павличка зробив свою земну справу – для мене його переклади зараз є містком між двома епохами та двома культурами. 

– Поезія надихає, об’єднує та допомагає долати всі негаразди. Що б Ви побажали майбутнім філологам, які планують присвятити себе не тільки науці, але й творчості?

– Справді, у наш складний час поезія – це один із тих факторів, який допомагає подолати життєві негаразди. Я б порадила студентам якомога більше і частіше читати поетичні твори – для себе і для навчання, як класичні, так і сучасні, як в оригіналі, так і в перекладі. Цілком імовірно, що такий читацький досвід надихне філологів на переклади світової англомовної класики, на створення власних поезій, які, можливо, слугуватимуть матеріалом для майбутніх наукових досліджень.