Переглядаючи поштову скриньку, отримав чергове інформаційне повідомлення конференції «про все». Зазвичай повідомлення про такі конференції я ігнорую через причини, що будуть викладені далі, але цього разу вирішив прочитати детальніше.

Отже, одразу кілька зарубіжних та вітчизняних ЗВО 27 червня 2019 року проводять ІІІ Міжнародну науково-практичну конференцію «Фундаментальні та прикладні дослідження: сучасні науково-практичні рішення та підходи». Метою організаторів є:

• прийняти матеріали на будь-яку тематику (з якихось віднесених до природничих наук «інформативних технологій», математики, фізики, хімії, біології, економіки, юриспруденції, історії, філології, соціології, філософії, педагогіки, психології, мистецтвознавства, фізичної культури, екології, туризмознавства, краєзнавства та багатьох інших);
• зібрати по 250 гривень за матеріали обсягом не більше 0,15 д. а.;
• стимулювати одного автора до необмеженої кількості публікацій;
• не проводити конференцію (т. з. «дистанційна форма проведення»).

І, звичайно, матеріали можна надсилати чи не до дня «проведення» такої конференції.

Звичайно, не всі інформаційні повідомлення настільки відверто дискредитують саму ідею наукової конференції як заходу, на якому науковці презентують результати досліджень та обговорюють їх, але досить показовим є той факт, що у загальному звіті про наукову роботу студентів університету відсоток їх залучення до таких сміттєвих конференцій сягає 100. Більш того, перегляд авторефератів захищених кандидатських та докторських дисертації показує, що все більше здобувачів наукового ступеня жодного разу не брали участі у не сміттєвій конференції.

До типових етапів організації наукової конференції, частину яких відтворюють й сміттєві, відносяться:

• оголошення конференції за певною тематикою (за 9–30 місяців до її початку);
• формування програмного комітету з числа фахівців із обраної тематики, які будуть рецензувати надіслані статті (1–1,5 місяці);
• оголошення про збір статей: повних, коротких, дискусійних та інших типів статей, в яких подаються результати дослідження за тематикою конференції (від трьох місяців);
• завершення збору статей та початок їх рецензування (1–1,5 місяці);
• дискусія між членами програмного комітету з питання відбору статей до програми конференції (1–2 тижні);
• розсилання рецензій авторам поданих статей, для авторів відібраних – доопрацювання згідно зауважень рецензентів (2–3 тижні);
• збір остаточних версій відібраних статей, сутнісна перевірка прийнятих умовно та технічна – усіх; формування попередньої версії матеріалів конференції (2–3 тижні);
• формування програми конференції із визначенням часу та місця кожної доповіді (1–2 тижні);
• реєстрація учасників конференції (обов’язковою умовою є участь принаймні одного представника авторського колективу прийнятої статті, який й сплачує реєстраційний внесок);
• проведення конференції;
• включення до матеріалів конференції тез або статей ключових доповідачів, виключення статей авторів, жодний з яких не представив їх на конференції (1–2 тижня після проведення);
• оприлюднення матеріалів конференції (до двох років).

Відібрані високоякісні матеріали наукової конференції – ласий шматок для наукових видавництв, тому головна проблема їх оприлюднення – вибір найбільш придатного видавця та моделі поширення (за передплатою чи відкритого доступу). Для прискорення публікації матеріалів конференції попередній договір про видання може бути укладений задовго до її початку.

Окремі організатори накладають додаткові умови, спрямовані на підвищення якості матеріалів конференції:

1) кількість прийнятих статей на передконференційний семінар регламентується його тривалістю (наприклад, для 8-годинного семінару з перервою – не більше 15 повних статей);
2) відсоток статей, що планується відібрати із загальної кількості подань (наприклад, не більше 50 %);
3) кількість статей, у авторському колективі може бути одна й та сама особа (наприклад, не більше 2);
4) гранична кількість авторів однієї статті (застосовується переважно для соціальних та гуманітарних наук);
5) граничний відсоток посилань автора на власні попередні роботи (наприклад, не більше 10 %) та ін.

Саме такі традиції проведення наукових конференцій, закладені в Криворізькому державному педагогічному інституті у 1970-ті рр. Арнольдом Юхимовичем Ківом, у 2010-х разом із ним підтримує його учень – Володимир Миколайович Соловйов, який нещодавно провів восьму міжнародну конференцію M3E2 2019 – Monitoring, Modeling & Management of Emergent Economy (http://m3e2.ccjournals.eu/2019/). Після завершення конференції її матеріали були оприлюднені за моделлю відкритого доступу одним із провідних видавців наукової літератури – EDP Sciences (https://www.shs-conferences.org/articles/shsconf/abs/2019/06/contents/contents.html).

Неофіційне спілкування А. В. Матвійчука та А. Ю. Ківа після панельної дискусії на M3E2 2019

До типових ознак сміттєвих конференцій відносяться:

• (над)велика кількість установ, що виступають її співорганізаторами;
• відсутність програмного комітету або включення до нього осіб, які не давали відповідної згоди;
• встановлення оплати за публікацію у залежності від її обсягу;
• віддання переваги тезам невиголошуваних доповідей замість повних статей;
• «дистанційний», «заочний», «віртуальний» характер, необов’язковість доповіді за поданою статтею;
• відсутність рецензування статей та їх відбору або низька якість рецензуванням (наприклад, виключно встановлення відповідності вимогам до оформлення);
• міждисциплінарний характер;
• публікація матеріалів конференції у т. з. «авторській редакції»;
• велика кількість прийнятих подань за малої тривалості конференцій;
• відсутність чіткої (із часовими відмітками) програми конференції;
• публікація матеріалів конференції у хижацьких виданнях або видавцями, що не спеціалізуються на наукових виданнях;
• (над)висока вартість реєстраційного внеску;
• неповернення реєстраційного внеску у разі відсутності будь-кого із авторів статті на конференції, невилучення такої статті із матеріалів конференції;
• публікація матеріалів конференції до (замість) її проведення;
• оплата реєстраційного внеску разом із поданням статті;
• (над)швидке рішення про прийняття статті та її включення до програми конференції;
• відсутність сайту конференції;
• приховування даних контактних осіб або неможливість їх ідентифікації;
• відомості про конференцію відсутні на сайтах установ, вказаних як її організатори;
• опис конференції як міжнародної за локального програмного комітету та відсутності учасників із інших країн;
• матеріали конференції недоступні широкій аудиторії.

Не всі ці ознаки характерні виключно для сміттєвих конференцій – поодинці вони є скоріше свідченням недосконалої організації, але якщо наявна бодай їх частина – це не є наукова конференція, несвідома підтримка та участь у якій підриває репутацію дослідника. Свідома ж участь у сміттєвій конференції, основною метою організаторів якої є отримання прибутку від учасників, є підтримкою лженауки та порушенням наукової етики.