ПІДЛІСНЕ: МИНУЛЕ Й СУЧАСНІСТЬ
(на матеріалах дослідження-презентації студента І-го курсу сп."Історія" Кірєєва Олега,
виконаного в рамках підсумкового завдання з дисципліни "Історичне краєзнавство"
Викладач: асистент каф.історії України та правознавства А.О.Дробот.)
Село Підлісне (до 1925 року – Маркуляси, Димівка, до квітня 1970 року – Малинівка) Новоодеського району Миколаївської області . Походження назв пов’язане з населенням молдавської національності яке проживали в селі. Окрім молдован, що на цих землях уникали турецької неволі, першими мешканцями були також переселенці і втікачі з Південної України і центральних губерній Росії.
Село є центром сільської ради, розташоване в долині річки Гнилого Єланця, за 25 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Вознесенськ - 45 км. Населення – близько 1200 чоловік. Сільській раді підпорядковані також населені пункти Новомиколаївка і Новопавлівка.
Панорама села. 70-ті роки ХХ ст.
Перші свідчення давності поселення – хрест, який вцілів на кладовищі та має дату 1747 рік поховання. На жаль, поки що ми майже нічого не знаємо про період 17-18 ст. в окрузі с.Підлісного. В матеріалах Архіву Коша Нової Запорозької Січі вказується на існування «урочища Великий Яланець» (тобто урочища на тій самій річці Єланець, але на той час ще не гнилий, тобто не «застояний, з не захаращеним водним потоком»). Окрім зазначеного, в матеріалах Архіву привертають до себе увагу також і вояжі козаків «понад Великим Яланцемь», що додатково вказує на можливість поселень понад «великою» на той час річкою, в тому числі – в районі сучасного села Підлісне.
Красний куток. Одна із вулиць села. Єдина вулиця, на якій майже не проживають люди ( кількість населення вулиці 2-3 особи ). В роки Другої світової війни на вулиці функціонував госпіталь, а за переказами мешканців, поранених люди навіть забирали до себе, коли місця в госпіталі закінчувалися. На вулиці проживало багато ветеранів радянсько-німецької війни. На деяких будинках вціліли зірки, які означали, що тут живе ветеран ( один з таких будинків представлений на фото нижче).
Функціонувало воєнне кладовище, але згодом загиблих перепоховали в центрі села. На вулиці від цього кладовища залишився кам’яний пам’ятник із зіркою. На слайді, саме біля цього памятника, останній довгожитель вулиці, дитина війни, Стельмах Тетяна Кузьмівна, яка все своє життя прожила на цій вулиці. Саме з Червоною армією і пов’язана назва вулиці.
Причинами спустошення вулиці та переїзду майже всіх жителів є віддаленість вулиці від села (2 км до школи та магазину), відсутність газового постачання. Через це майже всі мешканці переїхали в центральні вулиці села Підлісного, де є газове постачання.
На презентації вулиця показано послідовно і кожен може відчути ніби сам нею йде. Фото показують вулицю від початку «лугу» та до останнього зруйнованого з часом будинку. Вулиця Красний куток показує реалії, що може відбутися з вулицями, а можливо і селами за 10-15 років після того як їх покинули люди.
